Як вижити у цій війні. Чому Захід так панькається з Росією

Велика війна в Україні припала на глибоку кризу західного світу, коли світ взаємодії та компромісів пішов у могилу з його творцем — легендарним дипломатом Генрі Кіссінджером, а нового нічого не народилось. Саме цей архітектор сучасного світового порядку зблизив США з Китаєм. І по суті дав можливість Китаю вирости економічно і зазіхати на статус політичного гегемона. Саме Кіссінджер спочатку на полюванні з Леонідом Брєжнєвим різав ковбасу, а потім називав Путіна справжнім російським патріотом. Тривалий час саме цей ветеран американської дипломатії говорив, що Україну не можна приймати до НАТО, інакше буде ескалація, а на початку великої війни взагалі натякав, що Україні варто поступитись своїми територіями. Перед смертю він змінив свої погляди. Але варто сказати, що сучасні американські лідери — якраз учні подібної політики. І тому Джозефу Байдену так тяжко дається розуміння, що в Росії неможлива демократія. І замість палких обіймів із вдовою Навального, варто було б пришвидшити надання Україні обіцяного пакету зброї. 

Врешті, якщо подивитись на історію часів другої світової — в США завше були ілюзіонітські рухи, подібні до тих, з гаслами яких зараз бігає купка радикальних трампістів. Свого часу прем’єр-міністру Великої Британії Вінстону Черчиллю знадобилось два роки аби переконати США дати зброї. 

Просто порівняйте уривок із листа Черчилля Рузвельту 1941 року: "Якби можна було надіслати нам 40-50 есмінців, хоча б і старезних, кілька сотень літаків і сталь...Ми оплачуватимемо доларами, скільки зможемо. Але вірю, що, коли не зможемо, ви ж не залишите нас без допомоги?"

Цілком нагадує наші часи і дискусії з американським конгресом. 

У західних еліт досі нема рецепта, що робити з Росією, яка обов’язково посиплеться після завершення війни в Україні — і коли додому в депресивні містечка повернуться тисячі агресивних людей, які вбивали та ґвалтували. 

Західні еліти після розвалу СРСР чомусь вирішили, що Російська Федерація автоматично стала іншою. І пробачили їй агресію в Грузії та Україні. Не так давно колишній президент Барак Обама на одному з круглих столів пояснював, чому США так мляво відреагували на агресію РФ щодо Криму у 2014-му: 

"Є причина, чому не було збройного втручання в Крим. Тому що в Криму було багато російськомовних людей і там була певна симпатія до поглядів, які представляла Росія. Навіть у Верховній Раді тоді були симпатики Росії. Політика в Україні була складнішою", – сказав колишній президент Обама. 

І це головний урок для нашого суспільства — українізуймося, не обираймо проросійські сили, які першими побіжать здавати регіон окупантам. І головне, варто забути нарешті російську мову та РПЦ — бо саме ці фактори були чіпкими гачками, аби Путін виходив і заявляв, що "це наші, ісконно російські території".

Україна ніколи не мала суттєвих гарантій безпеки. Інший президент США Білл Клінтон розказав, що під час зустрічі з Володимиром Путіним у 2011 році зрозумів, що це "лише питання часу", коли Росія розпочне війну проти України. Бо ж саме тоді Путін відхилив укладену за посередництва США угоду, підписану його попередником Борисом Єльциним, про повагу до територіальної цілісності України в обмін на відмову Києва від ядерної зброї радянських часів. Він так і сказав тоді США, що не згоден з умовами угоди та не зобов'язаний їх дотримуватись. США тоді було досить лояльні до Росії, бо вважали її частиною західного світу. Однак всередині України панувало тотальне зросійщення і "внєполітікі". У нас тоді був Віктор Янукович, чия втеча до Ростова завершилась підписанням листа з проханням до Путіна ввести сюди окупаційні війська. 

На одинадцятому році війни суспільство має зрозуміти, що ключ до змін і нашої безпеки в наших руках. Нас не приїдуть рятувати американські морпіхи, сюди не приїде французький іноземний легіон. Бруд під Авдіївкою місили наші люди — колишні баристи, трактористи, айтівці та середні бізнесмени. 

Нас чекає тотальна мобілізація. Де "фінляндизація" та "нейтралітет, як у Швейцарії" означатиме, що кожен рік ти будеш ходити на військові збори, як на день народження до друзів. У твоїй гардеробній стоятиме тактичний рюкзак і берці. А питання укриття в новенькому домі буде пріоритетом над панорамним видом на Києво-Печерську лавру. 

Україна стане місцем для сильних і витривалих людей, які точно впевнені, нащо їм це треба. І які розуміють, що жити легке життя на пляжах Аліканте — то не зовсім їхній варіант. 

Досвід війни має спонукати ретельніше обирати депутатів, які йдуть працювати в комітет оборони. Аби потім не обливатися потом і кров’ю від того, що там сидять або державний зрадник Богуслаєв, або імпортований бізнесмен із Сочі Арахамія, або жінка з привітом Мар’яна Безугла. 

Наш майбутній президент точно не має влазити у військові карти і міряти рейтинги актуального головнокомандувача. Ба більше — заздрити тому, що його цифри підтримки кращі. А потім влаштовувати кач із його звільненням. 

У нас точно мають бути пріоритети в міжнародній політиці. Провали з Обамою, Клінтоном, республіканцями стали можливі, бо ми економимо гроші на наших посольствах. Зараз у нас бракує людей в США, а сама пані посол Оксана Маркарова не в стані фізично об’їхати всю країну. Є сенс економити на єдиних марафонах, але виділити зарплатню бодай для двох додаткових дипломатів. 

Досвід довгої війни має навчити цінувати незалежність і самобутність. Бо як виявилось, нікому ти не треба, крім власного дому. Шкода, що до 24 лютого це майже ніхто не цінував. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.