Ждунство, лукавство і цинізм — це генотип Моспатріархії імені Сталіна

Мотив "треба ще почекати, а далі все буде добре" - це кредо структури МП в Україні від 1992 року, коли так казали про "канонічну автокефалію", яка нібито "невдовзі" буде отримана. Тоді в Москві казали, що питання автокефалії "зараз не на часі — його розглянуть на наступному Помісному соборі РПЦ", який за статутом мав відбутися 1995 року. Собор відбувся лише після смерті Алексія II, але ніякого питання автокефалії там не обговорювали - "не на часі".

2019 року теж казали в МПвУ, що не треба єднатися з ПЦУ, бо скоро Гундяєв "на Архієрейському соборі дасть канонічну автокефалію". Дату в цих чутках "оголошували" на травень 19-го року, потім на листопад.

Байка про "9 місяців" з того ж розряду. Звісно, Московія не лише буде захищати свою структуру в Україні — вона вже і постійно це робить. Але чи досягла вона успіху? Чи, може, для неї навпаки — чим гіршим є становище структури МПвУ, тим краще для пропаганди?

Читайте також: Духовна деокупація: як Буча звільнилася від московського патріархату

Адже в Москві своєму українському єпископату (за виключенням найбільш відвертих москвофілів, на кшталт Паканича, Снєгірьова чи Коваленка) давно не довіряють. Тому на окупованих територіях їх послідовно замінюють на вихідців з РФ. Тому якщо і цікавить Москву церковна структура МП в Україні, то точно не в тому вигляді, в якому до неї звикли тут.

І ще один момент: ті, хто стверджують, що вони "не російська Церква", і ті, хто закликають "почекати 9 місяців, Росія за нас вступиться на переговорах" - це, можна впевнено сказати, одні й ті самі особи.

Адже ждунство, лукавство і цинізм — це генотип Моспатріархії імені. Сталіна.

Джерело

Про автора. Євстратій Зоря, архієрей Православної церкви України, митрополит Білоцерківський, речник Священного Синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.