ЗСУ на Курщині. Тепер слово за Китаєм

Так було під час німецько-радянської війни, таким же чином Путін продовжує свої наступи на території України. Москва, як завжди, готова зазнати величезних втрат, тільки щоб здобути перемогу над ворогом, який веде війну з Росією за зовсім іншими, цивілізованими правилами. В Пентагоні та НАТО не можуть не розуміти того, що недостатня воєнна допомога з боку Заходу, не здатна привести до перелому у російсько-українській війні на користь України. Але в Вашингтон і Брюссель продовжують надавати українцям дозовану допомогу, чудово знаючи, що без достатньої кількості сучасної західної зброї ця війна може тривати ще не один рік.

Наступ українців на Курщині мав на меті розірвати це порочне коло, і ситуація почала змінюватися. Але не всі на Заході й досі готові визнавати, що війна в Україні ведеться Путіним не тільки за наші території, – це війна за державність України. Після чого в Кремлі вже націлюються на встановлення контролю над Європою, як їм це вже вдалося зробити зі Східною Європою після закінчення Другої світової війни.

Путін хоче розгромити суверенну українську націю, і дозована та фрагментована допомога західників Україні переконує його у тому, що в нього є шанс це зробити. Після наступу українців на Курщину вартість непродуманого вторгнення Путіна в Україну та розв’язання ним нічим не спровокованої Великої війни у 2022 році, вже відчуває на собі велика частина Росії. Тепер війна повертається додому в Російську Федерацію, і її вже точно не підтримують сотні тисяч матерів, чиїх синів путінський режим кинув в м’ясорубку цієї війни. Але цього замало, щоб населення РФ нарешті по-справжньому відчуло, що війна стосується і їх самих особисто.

Читайте також: Курська кампанія здатна змінити війну

Україна підтримується західними ресурсами та озброєнням і, безсумнівно, технічними та стратегічними порадами, але цього явно замало. В Росії мусить відбутися економічний та управлінський колапс, а без цього Москва продовжуватиме свою війну в Україні, оскільки путіністів абсолютно не хвилює, що нагнітання конфронтації напевне призведе до ще більш небезпечної глобальної ситуації.

Путін вважає себе великим стратегом XXI століття, історичною постаттю тотожною Юлію Цезарю, Олександру Македонському, чи Наполеону Бонапарту. Переконати його в тому, що це зовсім не так, нікому не вдасться.

24 серпня ми відзначатимемо 33-тю річницю відновлення Української державності. Але на Заході знаходять десятки причин для того, щоб гальмувати вступ  України до НАТО і Європейського Союзу. Хоча серйозні західні експерти чудово розуміють, що перешкоджання євроінтеграції України, лише провокує Росію на війну з нею.

Українці гинуть, захищаючи західну демократію, та ведуть війну за утвердження свого європейського вибору – приєднання до Євросоюзу та Північноатлантичного альянсу. Жодній європейській країні не довелося таким трагічним чином виборювати свою європейськість, а нам ще продовжують пояснювати, що ви ще не готові до вступу в НАТО і ЄС, бо, мовляв, не виконали усі необхідні для цього процедури.

Путін грається людськими життями заради власного марнотратства, і його цілі у цій війні абсолютно очевидні, – Росія має виграти, тобто знищити державу Україну, а всі інші результати в Кремлі вважатимуть за програш. Не розуміти цього означає ігнорувати імперську суть сучасної Російської Федерації, всі сили якої націлені на реванш в Україні.

Читайте також: Росія — Китай. Розірвати агресивний тандем

Російський диктатор просто хворий на знищення України, і вилікувати його від цієї явно задавненої хвороби можливо тільки застосувавши силове лікування. Він несе не лише пряму загрозу існуванню української нації, він загрожує незалежності європейських народів, і найбільше ще розуміють в державах Балтії та Польщі.  

Щоб ліквідувати усі ці загрози з боку Росії, Америка та  Європа мали б зняти усі табу на використання західної зброї українськими військовими для ураження будь-яких цілей на території Російської Федерації. Як тільки зброя потрапить на територію України, ЗСУ мусять мати право використовувати її таким чином та на тих напрямках, як самі вважатимуть за потрібне. Інакше і у 2025 році на Заході будуть розмірковувати, яку ж стратегію й далі застосовувати проти Москви. 

Ввівши Збройні Сили в Курську область Росії, Україна загострила ситуацію. Цілком ймовірно, що Путіну не вдасться пережити це критичне для нього випробування. Питання тільки в тому, на кого російський істеблішмент може замінити диктатора, і чи готовий буде новий правитель Російської Федерації вивести окупаційні війська з усіх українських суверенних територій.

І навряд, що ця заміна буде на більш поміркованих осіб, таких як прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін, чи мер Москви  Сергій Собянін. Скоріше за все, після усунення Путіна, влада над Росією перейде до вихідців з кіл ФСБ або армійського генералітету. І це потрібно неодмінно враховувати, плануючи можливі відносини з постпутінською Росією.

Не варто недооцінювати російського ведмедя, але й не треба його переоцінювати. Оскільки коли Путіну цілковито байдуже життя власних солдатів, то своє життя він цінує найбільше всього на світі. Власне це й могло б стати основною точкою переговорів з володарем Кремля.

Путін не може відмовитися від влади добровільно, адже він не вірить у ті гарантії недоторканності, які теоретично може дати йому найближче оточення. Оскільки добре знає, що воно вже зараз готове обвинуватити лише його у кривавій авантюрі в Україні. На будь-які індульгенції з боку Заходу диктатор також не може розраховувати. Через те, що вже скоїв стільки злочинів в Україні, Сирії, Грузії, Чечні й не тільки, що жодної амністії йому за це не передбачається.

Таким чином кожен новий день війни в Україні він особисто сприймає, як продовження не тільки свого президентства, а й життя. Це тепер і є основна мотивація для Путіна затягувати війну в Україні. Зрозумівши це, можна зробити спробу розв’язати питання, що робити далі з Путіним дещо інакшим чином.  

Читайте також: Сі Цзиньпін хоче стати вождем всього світу

Путін вже давно добровільно став васалом китайського лідера Сі Цзіньпіна, перетворивши Росію на сировинний придаток Китайської Народної Республіки. Це він вважає своїм найкращим стратегічним вибором з усіх можливих, і за цей вибір  буде триматися до останнього.

Виходячи з того, що російський диктатор з усіх сил боротиметься за те, щоб уникнути відповідальності, можна запропонувати Сі Цзіньпіну, який вже усвідомив, що довготривале продовження війни Росії в Україні дуже болюче б’є і по китайській економіці, надати Путіну і декому з його  соратників, політичний притулок в Китаї.

Виділивши для цього десь на островах  Хайнань, Ціндао або Далянь закриту територію. За це диктатор мусить передати на відбудову України 95 відсотків вкрадених за більше, ніж два десятиліття свого президентства у росіян грошей. А враховуючи те, що путінські особисті статки, котрі записані на багатьох підставних осіб, на кшталт, віолончеліста Сергія Ролдугіна, на сьогодні складають не менше 200, а то й 300 мільярдів доларів, це будуть дуже солідні суми.

Розпочати з Сі Цзіньпіном переговори про надання ним Путіну політичного притулку потрібно вже зараз. І це було б реальним кроком до припинення російсько-української війни та виведення терористичних військ Російської Федерації з усіх українських територій.

Якщо ж Путін не погодиться на таку форму відставки, то американці і європейці мають попередити Сі Цзіньпіна, що вони почнуть передавати Україні найсучаснішу зброю. Відмовившись від минулої практики надавання зброї, яка розроблялася західниками в основному 30, чи 40 років тому.

У такому разі повністю відпадає потреба виловлювати Путіна по його численних бункерах, розширювати проведення воєнних дій на території Російської Федерації, чи чекати на те, коли російські еліти нарешті самі визріють до необхідності, у той або інший спосіб усунути його від влади.

Це той мирний план, який ще ніким не висувався та не озвучувався. Але він може виявитися найбільш реальним з усіх попередніх. Тому тепер слово за Сі Цзіньпіном і Пекіном.

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.