“Помсти хочу!”: українців уже не заспокоїть заочне покарання росіян

2 червня, як повідомив Офіс генерального прокурора, всім висунули підозру в порушенні законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України). Та оголосили в міжнародний розшук. Того ж дня Саксаганський районний суд Кривого Рогу спільно з працівниками Херсонської обласної прокуратури, які вимушено працюють на іншій території, арештував двох російських офіцерів. Це - заступник командувача Чорноморського флоту РФ з матеріально-технічного забезпечення та командир 11-ї окремої інженерної бригади Південного військового округу. До обох застосовано ту саму статтю, їх підозрюють у керуванні підривом Північно-Кримського каналу.

Але заарештовано ворожих офіцерів заочно. Аби українці побачили злочинців за гратами, їх треба ще фізично затримати. Пропоную бути реалістами: навіть у середньостроковій перспективі це навряд можливо.

Те саме – про міжнародний розшук десяти російських мародерів, гвалтівників та вбивць. А вони напевне причетні й до цих військових злочинів. Якщо не прямі виконавці, то спільники – сто відсотків. Проте міжнародний розшук означає, що будь-кого з них повинні затримати за межами РФ, щойно котрийсь із них надумає поїхати за якійсь кордон, окрім білоруського. Навряд російський військовий тепер поїде з родиною засмагати й насолоджуватися аll inclusive на закордонний курорт. Нема дурних.

Днями радник постпреда України при ООН Сергій Дворник заявив: фінальним акордом війни стане трибунал для президента РФ Володимира Путіна. А Україна підтримала ідею створення спеціального кримінального трибуналу для покарання за військові злочини. Заяви та ідеї правильні. Дивно було б чути щось інше від офіційних представників держави, яка зазнала агресії. Генеральна прокуратура одного разу може піде далі й оголосити у міжнародний розшук військових злочинців Путіна, Шойгу, Герасимова, Лаврова та інших.  Або доможеться заочного судового процесу над ними й дистанційного вироку. Навіть світоглядний оптиміст змушений буде визнати: належного для українського суспільства ефекту все це не матиме. Бо не такого покарання прагнуть українці для ворога.

Ризикну припустити: одіозні речники чинної влади теж не ризикнуть подавати як українську перемогу заочне засудження російської політичної верхівки, медійних пропагандистів та артистів-путіністів на кшталт Кіркорова, Баскова й Газманова. Натомість російська пропаганда вже традиційно підтверджує пророцтва Джорджа Орвелла й вчергове називає біле чорним.

Як інформує зі свого Facebook радник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко, офіційна Росія остаточно визначила військовими злочинцями українських воїнів, котрі захищали свою землю від агресора й потрапили до ворога в полон. Але не просто визначила, а й має намір застосувати до полонених українців смертну кару. 

Нехай, за прогнозами пана Денисенка, це більше нагадує ІПСО. Після історії зі здачею в російський полон захисників Маріуполя вкидання подібної інформації в наш інфопростір болюче вдарить по українцях і напевне деморалізує якусь частину суспільства. Причому навіть ті з нас, хто зберіг міць нервів та має критичне мислення, не мають сумнівів: смертні вироки Росія з радістю виконає. Адже нічого не зупиняло й далі не зупиняє російських військових від розстрілів цивільних на окупованих територіях. Та й новини про страти наших полонених без суду, на жаль, не завжди є російськими фейками.

Тож заочні покаранням навряд є рівноцінними відповідями з українського боку. Дозволю собі нагадати одну з класичних цитат із культової п`єси Леся Подерв`янського “Гамлєт або Феномен датського кацапізму”. Привид там заявляє: “Помсти хочу! Побачить тую суку на параші за грою в півника з неголеним убивцей!” Насправді наведена фраза чітко озвучує й окреслює українську програму-мінімум щодо покарання ворога. “Побачить на параші” означає тюремну камеру. Куди росіянин має потрапити після слідства й судового вироку. Це справедлива помста, альтернативою якій є знищення ворога на полі бою або на окупованій території всіма можливими засобами.

Таким чином, навіть засобами брутального гротескe наш Митець прямо підтвердив цивілізаційний європейський вибір українців. Ми не вдаємося до гвалтувань, тортур і масових вбивств. Із полоненими поводимося гуманно. Та вимагаємо не пропагандистських розстрілів, а чесного справедливого суду. Й відповідного покарання. Причому дуже бажано, аби інформацію про це поширювали в нас регулярно й на весь цивілізований світ.

Ось чому важливими є не заочні, а реальні вироки та покарання, котрі отримують полонені російські військові в Україні. Першим на лаву підсудних сів окупант Вадим Шишимарін – за доведене вбивство цивільного українця на Сумщині він отримав довічне ув`язнення. За ним під суд пішли рядовий Олександр Бобикін та єфрейтор Олександр Іванов – за свідоме знищення цивільних об`єктів на Харківщині полонені отримали по 11.5 років позбавлення волі. Загалом законно судити можна й треба кожного російського полоненого, і це суспільство сприйматиме явно краще, аніж оголошення про заочний вирок котромусь із військових злочинців.

Україна може й повинна використовувати правосуддя як дієвий засіб контрпропаганди. А демонстрація дотримання законності вигідно протиставить нашу країну практикам одвічного російського беззаконня. Ані українська влада, ані українська опозиція, ані ЄС. Ані ООН, ані Конгрес США не в змозі заборонити Путіну схвалити розстріл українських бранців. Зате суд та публічні зізнання кожного полоненого росіянина у скоєнні та сприянні жахливим військовим злочинам працює й працюватиме на нашу користь. І також – на користь наших полонених. Які на чужій території жодних злочинів ніколи не вчиняли, хай би там як не намагалося так зване російське правосуддя твердити інакше.