Ракетними ударами Путін хоче досягти, щоб сам український народ змусив українське керівництво підписати капітуляцію, – Піонтковський

Розпочнемо з нової оборонної стратегії НАТО. Ми розуміємо так, що Джозеф Байден підкріпив формально це не євроатлантичне рішення, а президентське, але він підписав новий транш на 800 мільйонів доларів. До нього долучився прем’єр-міністр Борис Джонсон, який підписав мільярд фунтів стерлінгів військової допомоги.

А що ж вони можуть зробити інше, якщо чорним по білому в новій концепції НАТО написано, що Росія становить значну безпосередню загрозу безпеці Заходу. А що зараз відбувається? Жодна армія Заходу не відбиває цю загрозу. Українська армія щодня захищає Захід від цієї загрози й послаблює цю загрозу, знищуючи потенціал російської армії. І платить за це своїми життями, уже десятки тисяч життів утрачені Україною в цьому змаганні, у цій історичній боротьбі з ордою, як тепер сказано в такому поважному документі такими шанованими людьми – лідерами найбільших держав світу, захищає Захід від  значної безпосередньої загрози.

Говорячи про нову стратегію євроатлантичної спільноти, ми розуміємо так, що її основними бенефіціарами є країни Балтії – Литва, Естонія, Латвія. Так, тому що попередня стратегія буцімто передбачала те, що в разі російської агресії якось там колись упродовж якогось там часу будуть звільняти, поступово посилюючи, так би мовити, різні безпекові інструменти. А зараз все стає з голови на ноги, тобто Сполучені Штати й НАТО готують нову стратегію: якщо Путін рипнеться туди, значить, він дістане. Ми розуміємо, що це сталося значною мірою завдяки нашим зусиллям і через нашу кров, кров наших бійців.

Абсолютно, ви вказали на дуже важливий пункт, зняли в мене з язика: бенефіціарами героїчної боротьби української армії та нових стратегічних рішень НАТО, звісно, є балтійські країни, їх врятували зараз безпосередньо від російської агресії. Я б додав туди ще Фінляндію. Фінляндія невипадково вступила до НАТО, відкинувши 30-річну традицію нейтралітету, – так само, як Швеція. Це означає, що вона реально оцінює загрозу російської агресії. Та всю цю стратегію, усю цю нову безпеку з Прибалтикою створено героїчними зусиллями української армії. Ми цінуємо, звісно, всі ці нові формули, і всі ті сотні мільйонів доларів, які виділено на допомогу, і мільярди, що обіцяють. Але все одно Захід не до кінця розуміє, в яку ситуацію він потрапив. Пам’ятаєте цю знамениту фразу Черчилля перед агресією Гітлера, що Захід має вибирати між війною та ганьбою? Черчиллю довелося, щоб уникнути ганьби, обрати війну. Так зараз навіть ця дилема не постає перед Заходом, йому не потрібно обирати війну. Йому треба лише трішечки пожертвувати ціною на бензоколонці. Жодного життя американського солдата чи солдата іншої країни НАТО не вимагається на вівтар цієї безпеки Європи й цивілізованого світу. Все за них робить Україна.

Тоді постає питання: чому вся зброя цивілізованого світу досі не на полях битв України. Чому витискаються, наче з піпетки, чотири «хаймерси», обіцяли ще чотири, хоча мінімум, який потрібний зараз Україні, як про це заявив генерал Залужний, 40 «хаймерсів». І так продовжується з усім.

Поставили нас на певну «крапельницю». Ми розуміємо так, що, можливо, це недоречне порівняння, але ми розуміємо – по крапельці, по ложечці, потрошки, потрошки, потрошки, а вже минуло, даруйте, чотири місяці російської повномасштабної не просто агресії – війни, повноцінної, найбільшої на континенті з часів Другої світової війни. Чому, власне, оця стратегія – «по ложечці»?

Досі ж продовжується. Добре, ось на цій пресконференції (я щойно подивився пресконференцію Байдена) не було цієї фрази улюбленої Столтенберга та інших західних лідерів: «Найголовніше для нас уникнути ескалації, уникнути прямого зіткнення з Росією, уникнути Третьої світової війни». Так вона вже точиться – Третя світова війна. Як це – уникнути ескалації, коли Путін підняв рівень своєї ескалації до щабля «геноцид українського народу»? Те, що відбувається, це дійсно невипадково. Обговорюється питання: Зеленський зажадав від Ради безпеки визнати Росію державою-терористом. Адже 16 червня Путін зазнав найбільшої воєнно-політичної поразки, коли провалилася місія його «путін-ферштейнів» цих європейських – Макрона, Драгі та Шольца. Навіщо вони приїжджали в Україну? Вони приїжджали накидати свій план капітуляції, припинення вогню.

Я думаю, вони приїжджали з певними пропозиціями, які одразу були дезавуйовані або перевірені британським комісаром Джонсоном, прем’єр-міністром, який довго кота за хвіст не тягнув і наступного ж дня прилетів. Це насправді теж дуже важливо відзначити.

Деякі факти, що Захід в ідеальній, комфортній позиції, він обирає не між війною та ганьбою, а між невеликим занепокоєнням і ганьбою. Це розуміють Джонсон, балтійські країни, Польща, які безпосередньо говорять. Але, скажімо відверто, в адміністрації Байдена й досі є протистояння. Друзі України – Блінкен та Остін твердо підтримують. Остін перший викарбував цю формулу, я пам’ятаю її дослівно, в Києві 25 квітня: мета американців Сполучених Штатів у війні – перемога України, повне відновлення матеріальних цінностей і дуже важливо, додав, послаблення Росії до такої міри, щоб вона не змогла більше повторити такого. Ось там угруповання «путінських ферштейнів», що підтримується цілою армією куплених кремлем політологів американських, починаючи з Кіссінджера, відомого радянського розвідника Саймса, вони роблять усе, щоб вихолостити формулу. І ось уже навіть Байдена змусили з цим рахуватися, він останнім часом формулює вже в дещо розмитих комбінаціях: головна мета – не дати Путіну здобути перемогу, або другий варіант – підтримувати Україну так, щоб у вирішальний момент, коли невідворотно настануть переговори, як у будь-якій війні, Україна мала б сильнішу позицію. Наче поступаючись під тиском цієї мерзоти, не використовує формулу перемоги. Врешті-решт нам не важливі ці стилістичні особливості, важливо зараз лише одне – кількість зброї, що надходить в Україну.

Кількість і темп. Я з вами погоджуюся, так.

Більше, більше, швидше, швидше, швидше. Жодних формул уже не залишилось у спілкуванні України зі своїми союзниками, насамперед зі Сполученими Штатами.

У мене є просте пояснення. Лежить воно фактично на столі: чому колективний Захід намагається, так би мовити, контролювати – оце-от «по крапельці, по ложечці», процес постачання важкого озброєння. Тому що, я думаю, Путін дав не один сигнал, по закритих каналах ідеться про що – про наше улюблене словосполучення, яке називається «тактична ядерна зброя» і, можливо, «брудна бомба». Бо недарма він почав активно дружити з представниками різних талібанських організацій. Я тут не хочу звинувачувати Талібан, що, так би мовити, він може стати бенефіціаром подібної формули, але «брудну» ядерну бомбу, я думаю, що в усіх розвідках, зокрема й у Моссаді, цю формулу сприймають з надзвичайно великою небезпекою. Я думаю, що, можливо, про це йшлося.

Я уточню вашу формулу: це все ж таки не з піпеточки, але ясно видно, що якісь люди там у Білому домі тримають за фалди того ж таки Блінкена й Остіна, коли вони відправляють нові партії воєнної допомоги. Але, з іншого боку, всі ті заяви, які вже зроблено на саміті, вони вже політично й психологічно пов’язали Захід, звичайно, цими зобов’язаннями, що поразка України (тобто будь-який результат, крім відновлення територіальної цілісності, – це поразка, тому що такий кінець лише заохочуватиме агресора) розглядатиметься як поразка Сполучених Штатів, яка прирівнюватиметься до втечі з Афганістану. Щодо ядерної зброї, хоча цей шантаж триває, ми ж бачимо, що вже ніхто не боїться його ядерного шантажу. Було роз’яснено, що вся його стратегія ґрунтувалася на тому, що коли вони залякають застосуванням ядерної зброї, Захід вжахнеться й капітулює. Це не так. Дуже позитивний момент – Путіна припинили боятися в усьому світі. По-перше, українська армія показала, що таке його збройні сили. Українська армія зі старою радянською зброєю, армія, якої вісім років тому просто не існувало, вона здобула низку перемог: битва під Києвом змусила відступити, свіженька до мого дня народження, дякую, – росіян вибили з острова Зміїний. А ядерний шантаж зараз уже сприймають як звичайні понти. Хотілося б такої ж зухвалості більше відносно Путіна лідерів Заходу, ніж та, яку продемонстрував, наприклад, президент Казахстану Токаєв, що привселюдно просто надавав Путіну ляпасів на так званому міжнародному форумі. Багато хто цитує його відмову визнати «ДНР/ЛНР», а там він в усіх питаннях опонував Путіну – і щодо ізоляції від світової економіки, і так званого домінування на пострадянському просторі тощо. Не боїться Путіна Литва  –  ви правильно сказали на початку вашої програми, що це приклад України, яка показала нікчемність путінський збройних сил, додав сил Литві. Дивіться, Литва підіймає рівень конфлікту з Росією відносно товарів санкційних. Європейська комісія вже завиляла хвостиком, хоче домовитися про якийсь компроміс. А президент Литви заявив дуже твердо: нам Європейська комісія не указ, ми суверенна держава, яка сама вирішує, які товари можна транзитувати з нашої території чи ні. Норвегія затримала сумнівне транспортування сумнівних товарів із Росії на норвезьку суверенну територію, острів Шпіцберген. І загалом теж сміливий крок Фінляндії та Швеції.

Я погоджуюся, Токаєв зробив надзвичайно важливий крок, і Литва з Фінляндією і Швецією теж зробили, кожна у своїй, так би мовити, сфері. Але ми про це говорили пару років тому, дуже добре пам’ятаю, власне, про те, чим був так званий Данциґський, чи Гданський, коридор для Гітлера, тим самим може стати Кенігсберзький, чи Калінінградський, коридор для Путіна. Але, таке враження, що він підібгав хвоста. І оця от концентрація військ у Білорусі буде скерована не проти Литви, не проти Польщі, а таке враження, що він таки укатав Батьку на останній найважчий гріх – впровадження Білорусі у відкриту війну проти України.

Два моменти: ви цілковито маєте рацію, що в цьому конфлікті навколо Сувальського коридору зараз же підібгав хвоста. Ви ж пам’ятаєте: у перший же день, буквально ввечері після проголошення Литвою обмежень два найскаженіших пси МЗС – божевільна Машка й мордатий заступник міністра Лєвков, якому належить відома фраза до НАТО: «Збирайте свої манатки й забирайтеся геть», – вони видали одну й ту ж саму формулу: «дипломатичні інструменти вичерпано» у відповідь на крок Литви, «ми тепер застосовуватимемо інші інструменти». Це нагадує, пам’ятаєте, у грудні в них була улюблена формула, мовляв, дипломатичні інструменти вичерпано, ми тепер будемо військово-технічні інструменти застосовувати. Ну, то й що? У відповідь на це Литва  заявила, що їй Єврокомісія не указ, а Сполучені Штати в дуже різкій формі наступного ранку заявили, що на будь-який воєнний тиск буде негайно активовано статтю 5. І все. Після цього сплив тиждень, і всі погрози на адресу Литви припинилися. Я тут спілкуюся з американськими військовими, українськими, які тут присутні на постійній основі, обговорюємо з американцями темпи допомоги. Знаєте, про що мріють у Пентагоні? Щоб якась випадкова бомба російська потрапила на територію однієї з натівських держав, Польщі наприклад. Ось тоді в нас будуть розв’язані руки, ніякі політики не зможуть нас зупинити, і ми розправимось із ним повністю. І він це чудово розуміє. Ви ж пам’ятаєте: де крики, коли розпочалося постачання? Він же ж кричав, що розстрілюватимемо конвої зі зброєю. Уся зброя йде в Україну через Польщу й Румунію. Був хоч один випадок удару по Польщі? Не було й не буде, він чудово розуміє, що одна-єдина бомба, яка впала на Польщу – вмикається стаття 5, і тоді цей корпус вже не буде, ці країни перебуватимуть у стані війни з Росією, і тоді вже Байден не питатиме: а ось ці ракети можуть дістати до білгородського аеропорту чи ні. Тоді сили НАТО – вони ж бачили, що таке армія Росії, – вони знищать її за кілька годин, якщо в них будуть розв’язані руки, після нападу на країну. Повертаючись до того тезису, який ви розпочали, що головний результат  – це забезпечення безпеки прибалтійських країн. Цього Україна вже досягла. Тепер залишилося домогтися за допомогою американської зброї власної безпеки.

Для нас це ключовий момент. Тут я хотів би просто повернутися до історії з Лукашенком. Не дарма вони готують плацдарм. І ми розуміємо, що те обмежене число батальйонно-тактичних груп, які «made in Білораша», вони можуть бути потужно посилені частиною угруповання, яке розташоване зараз у Курську. І так далі, це робиться доволі швидко. Третій момент – надзвичайно важливий. Розуміємо, що Путін перейшов до використання ракет малої точності, але надзвичайно кривавих і в тому ефективних проти цивільних об’єктів. Відповідно, таке відчуття, що, можливо, в нього справді завершуються сили й усе, що в нього є, до останнього стрибка на амбразуру. Але тут питання: чия візьме, тому ще є питання Білорусі й питання, так би мовити, дещо занадто довго розтягнутої допомоги з боку Заходу.

Тут, власне, два ваші питання: перше про Білорусь, а друге – про тактику терору Путіна, стратегію терору, я б так сказав. Ви знаєте, найневдячніше для політолога – робити прогнози. Але я ризикну. Ви знаєте, я за Лукашенком спостерігаю вже майже 30 років, як він петляє, відмовляючись від посади мінського секретаря райкому. Починав він ще за Єльцина, приїжджав щороку до Москви, підписував черговий договір про «всеосяжне об’єднання», розбивав стакан з горілкою привселюдно перед камерами, тоді їхав з 10–12 мільярдами доларів, проте не погоджувався. От мій прогноз: він пропетляє й зараз. Відправити білоруські війська на українську територію – це надто ризиковано для нього. Він знає ті самі результати соціологічного опитування.

Він знає, що не тільки Мозир під українським кордоном? Тобто що не тільки Київ під загрозою, але й Мінськ, Гомель і Мозир? Він теж це розуміє?

Вони можуть повернути проти Лукашенка, а крім того все ж поруч, президентський палац поруч. Він боїться. Я на одному каналі вже цитував надійне джерело, мені розповіли подробиці останньої зустрічі Лукашенка й Путіна. Посеред зустрічі Путін різко перервав переговори й пішов до дверей, голосно промовивши, щоб це всі почули: «Нехай вже хтось пояснить цьому гандону, що він живим звідси не поїде». За годину переговори поновилися, і там вони розіграли виставу: Лукашенко висловив прохання до Путіна забезпечити його ядерною зброєю, і Путін погодився його забезпечити ядерною зброєю. Але все одно він продовжував петляти. Я не знаю, що між ними сталося за лаштунками. У нього дві смертельні загрози: або Путін його вб’є, коли він не нападе на Україну, або власні військові вб’ють чи українська ракета. Не позаздриш людині. Мені здається, що це не ресурс для російської армії.

А тактика терору – це…

А тактика терору – я не встиг договорити, надто багато тем. Путін мав дві можливості здобути перемогу. Перша – це успіх бліцу, захопити столицю, посадити там якогось Марчука…

Януковича, Медведчука.

Майже як у 1968 році було, пам’ятаєш, як вони захопили Чехословаччину? Радянський пасажирський літак запросив посадку в Празі, звідти вискочили спецпризначенці, прибігли до центрального комітету, заарештували Дубчека, побили його, відвезли до Москви й на цьому усе закінчилося. Такого не сталося. Другий варіант перемоги був – надзвичайний тиск європейських країн, включно з тими лідерами, яких я назвав. Італійський план – то був план капітуляції, припинення вогню, і далі в плані було прописано так: відновити двосторонні російсько-українські переговори щодо спірних територій. Тобто те, що вже захоплено, а це не лише ОРДЛО та Крим, а й частина Херсонської й Запорізької областей – це тепер спірні території. Зрозуміло, що це поразка України, її капітуляція. Справа вже навіть не в територіях – цей план містив також обмеження, мало не з пістолетиками залишали українців.

З арбалетами, можна сказати.

Так-так, з кийками. Або заборона на імпорт озброєнь і так далі. Це був серйозний шанс, розчарування дуже велике. Зараз не залишилося нічого, крім терору. Терор. Примусити. Якщо раніше він хотів, щоб Драгі, Макрон і Шольц примусили українське керівництво підписати, зараз він хоче, щоб сам український народ під бомбами змусив українське керівництво підписати капітуляцію. Але він знову помилився. Він не розуміє сутності ані народу, ані його громадянського суспільства, ані його політичного класу, ані керівництва. Це не випадкові його помилки, ті влучання, це його стратегія – стратегія залякування. Він буде її нарощувати.

На превеликий жаль, я з вами погоджуюся. Свого часу нацисти намагалися використовувати тактику стратегічних бомбардувань міст Великої Британії. Ми розуміємо, що жертв було дуже багато – Ковентрі, Лондон та інші, але це не зламало волю британського народу. Не зламає волю й народу українського.