Росіяни дуже панікують і бояться контрнаступу, а тому можуть піти на добровільний вихід з України, - Фейгін

Поховали Владлена Татарського. Історія немовби закінчилася, але вона набуває додаткових вимірів: призначили винувату. Але головне тут – істерична реакція члена російського радбезу, колишнього президента РФ Медведєва, який вирішив використати історію з Татарським, як свого часу Сталін використав замах на Кірова, – перейти до системної внутрішньої повної зачистки.

Він це вже давно пропагує – необхідність повернення до кари на смерть. І без якогось Владлена Татарського пропозиції подібні від нього надходили. Я вважаю, що такий план уже давно є щодо закручування гайок.

Тут маса історичних аналогій, можна їх відшукувати, а можна вважати, що з початком війни вони всі ці кроки запрограмували, спланували. Швидше за все вони їх реалізують. Щодо вбивства самого Татарського, правду кажучи, воно залишається темним, будь яка версія може мати підґрунтя, а може бути й таке, що вони перетинаються. Тобто це зовсім необов’язково: убити хотіли одні, інші за цим спостерігали. Тому цілком можна припустити, що кожен із наслідків цієї події матиме свій зиск. Ті, що воюють проти Пригожина, скажуть: навіщо нам цей кримінальник, навколо нього такі самі в місті, він створює загрозу терористичних актів тощо, – а він воює проти губернатора Бєглова. Міноборони й генштаб, які теж серед ворогів у Пригожина, можуть цим показати, що це його якась особиста войнушка з якимись недоброзичливцями – навіщо нам такий на фронті? ФСБ може, скориставшись ситуацією, підім’яти під себе воєнкорів: убили Татарського, а тепер з паперів випливло, що вони всі, виявляється, просять підтримки й захисту з боку ФСБ чи ФСО-структури, забезпечення її, переліки гуляють. До речі, уже ФСО забезпечує охорону Симоньян і Кисельова, це не секрет. Тобто зрозуміло: коли якісь медійні особи будуть цікаві ФСБ, щоб писали, як треба, і робили те, що треба, який інструмент можна краще придумати, ніж «так, дорогенький, ми тебе охороняємо, а можемо й зняти охорону, і тоді все можливо».

Так, «дорогенький, ми тебе охороняємо, але терористи такі хитрі, дивися, друже, щоб не прилетіла тобі слива в голову». І так далі, і так далі – це дуже зручний інструмент контролю всього політичного середовища, і не тільки політичного – медійного, будь-якого. Отже, вони озвучили, що розгорнулася терористична війна всередині Росії, а це означає, що вони можуть піти шляхом жорсткої кривавої відповіді й розпочати якісь акції за межами Росії, зокрема, і проти російської опозиції.

Такий варіант розвитку подій можна прогнозувати досить сміливо, можливо, вони його й застосують. Але є одна маленька проблема: обмеження взаємовідносин з Україною, якщо вони вважають, що українські спецслужби дотичні до цих підривів, представниками російської опозиції (вони їх звинувачують, неважливо, правда це чи ні). А тут, якщо ти намагатимешся вийти за межі цього двокутника й зробити з нього трикутник багатобедрений, то залучиш до цього Францію, Велику Британію, США, де збираєшся вчинити ці теракти. А, вибачте, залучення цих країн – це вже відчутні зміни, бо тоді й у них виникає мотивація відповісти. Тобто тут дуже тонка межа, вони мають її дотримуватися. А я підозрюю, що в Україні на тлі війни й усього жахіття, загибелі цивільного населення, серед якого  жертв уже сотні й тисячі, якийсь теракт учинити їм непросто. Вони можуть якийсь один вибух зробити, але весь ланцюжок тоді буде викрито, бо це неможливо – «альо, Васю, підірви», тут цілу мережу треба підключати. Тому що в країні, яка воює, в Україні, досить ефективно працюють спецслужби. А «палити» мережу в умовах війни, коли це знадобиться для чогось іншого, масштабнішого, абсолютно безглуздо. Вони зараз заявляють, що хочуть Гордона вбити, я дивився в новинах, – нумо Гордона почнемо вбивати.

Це воєнкори чи інші якісь рупори?

Якийсь мерзотник з вусиками бігає, газета «День», здається, проханівська. Багато хто боїться, від страху це заявляють, бо розуміють, що це може мати продовження, що це не припиниться, що за Татарським і Дугіним будуть інші, може таке статися. Може, і ні, а може, і так. Вони бояться, бо вважають, що вони цінний матеріал…

Для кристалізації рейху – куди ж рейх без Симоньян і Соловйова?

Штрейхера вбили на початку війни. Інформаційна війна – теж війна була, поряд з гарячою війною є ще інформаційна, це очевидно, вона є й вона дає результати. Звісно, воюють і одні, і інші, російську опозицію теж залучено в цю інформаційну війну, вона теж бере участь. Мішені вони можуть обирати досить довільно, та проблема криється у відповіді: ви щось робите – вам відповідають. Цей маховик потім важко зупинити. Він так логічно дійде від воєнкорів, яких не шкода, казатимемо чесно: Москві їх не шкода, до офіційних осіб, тобто до посадовців, яких в Росії абсолютно нічого не захищає – до всіх охорону не приставиш.

От конкурує Пригожин з Бєгловим, а Бєглов із Пригожиним, щось стається, а після цього бере на себе відповідальність якась напівфейкова організація, кажуть: ну, буває й таке, бачите, тероризм розгулявся в країні. Але є додаткова опція в цій історії: можливо, основний реципієнт того всього – це головний параноїк, у якого навіть нема мобільного телефона, якому, як засвідчив фесеошник-утікач, приносять досі «папочки» з роздруківками. Відповідно, йому кажуть: Владімір Владімірович, дивися, що відбувається! І що ми можемо зробити тоді? Відкриваємо якісь додаткові рішення, додаткові сценарії запускаємо.

Щодо Путіна – він безумовно параноїк, на нього це може справити враження. Ми про це говорили, посилаючись на чутки, чи інформацію, чи якісь непрямі дані, наприклад, про те, що Путін не сидить у тих місцях, де ввімкнено світло. У Кремлі часто горить світло й штандарт президентський піднятий. Цей утікач Каракулов, який дав інтерв’ю «Досьє», офіцер ФСО, займався зв’язком і забезпеченням усього, що з цим пов’язано, заявив, що Путін дійсно може залишатися в Сочі (три однакові кабінети побудовано – в Сочі, на Валдаї та в Кремлі), там відбуваються протокольні зйомки, якісь зустрічі, а ніхто не знає, де він. Спеціально літак вилітає порожній до Москви, щоб усі вважали, що він перелетів у Москву і кортеж також – аж до такої міри параноїдальності доходить. Хтось скаже: він це про людське око робить, начебто працює багато. А хтось – він просто боїться: літак підстрелять, а він у Сочі сидить, нічого й не сталося. Багато чинників, можливо дрібних, дають уявлення про те, як Путін взаємодіє з оточенням. Вся ця бункерна ізоляційно-карантинна система доводить, що він лише з «папочок» і бере інформацію. Каракулов сказав, що Путін Інтернет не дивиться, нема в нього Інтернету, а телевізор йому вішають усюди, куди б він не приїхав. Телевізор був обов’язково – з трьома, здається, каналами. Тобто телевізор він дивиться.

Природно, ця людина перебуває в капсулі, наче в целофані, і «папочки» – єдине джерело інформації.

Я гадаю, «папочки» йому таки принесуть: треба відповідати, щось робити, ми мусимо реагувати, нас принижують… Яке він рішення прийме? Повторюю: вони весь час оцінюють ризики для себе. Хіба їм шкода Владлена Татарського, який банки «виставляв» і сів на 12 років? Хто він такий, той Татарський? Народився в Донецькій області, колишній громадянин України, мабуть. Меблевий магазин, потім «посадка» за банк і «русскій мір». У цій ситуації, звісно, вони оцінюють ризики для себе: будь-яка спроба такого теракту, замаху поза межами Росії щодо якихось осіб не викликала б ескалації терору. Отже, тут нелінійні рішення, вони розмірковуватимуть, що та як їм робити.

Історія про контрнаступ – це не лише про війну, а це також вплив на психостан. Недарма секретар української РНБО Данілов сказав, що готується потужна армія дронів і незабаром вони можуть зустрітися зі своїми улюбленими військовими цілями в межах Садового кільця. Російську ППО переважно стягнуто до лінії фронту, а те, що є, – «панцирі», С300, С400, це добре, але в недостатній кількості. І криворукі прапорщики-капітани-полковники можуть прошляпити це все, як свого часу прошляпили в московському «краснознамьонному» окрузі Матіаса Руста, скромного німецького льотчика.

Російська ППО завжди була жахлива, то все були казочки про її ефективність. Колдунова зняли, він ППО очолював, коли Матіас Руст прилетів. Тоді й міністр «полетів», Соколов, здається. ППО, яка вона є, дійсно розташована в місцях резиденцій Путіна, не лише де він перебуває, – все стягнуто туди. Так, на лінії розмежування, на фронті, на кордоні Росії з Україною основні засоби розташовані.

Територія Росії величезна, всього не прикриєш. Можливо, вони навіть не намагаються все прикрити – їм треба прикрити лише Путіна та якісь цінні для них військові об’єкти.

А все решта, той «панцир», який вони встановили на будівлі генштабу на Фрунзенській набережній, – ну то й що? Ну, влучать у генштаб, уб’ють генштабістів – хіба Путіну це не байдуже?

Дрони, звісно, ефективна буде зброя саме на території Росії. Вона ефективно працює й на лінії фронту, але на території Росії це справляє колосальне враження: відчуття незахищеності породжує страх і побоювання, що дуже важливо для морального клімату контрнаступу ЗСУ. Щодо сприйняття цього, безумовно, Україна, як і її західні союзники, організовано чинить психологічний тиск на противника – на російські війська, на генералітет, на політичне керівництво: усе, вам кінець. Тут є елемент закошмарювання. Це те саме ІПСО – так це війна, вибачте: ви ІПСО – вам ІПСО. І справа в тому, що атмосфера змінюється. Якщо ви помітили, навіть пропагандисти, а вони відбивають атмосферу, хоч вона й напружена, що оце очікування гірше за смерть. Моральний клімат і без того у військах не дуже, м’яко кажучи, тому що «м’ясні штурми» справили потрібний ефект. Адже ті, кого вони призивають, – малопрофесійні, маломотивовані, особливо мобілізовані. А тут – так ти 50 на 50 залишишся живий. А у випадку контрнаступу які шанси?

Бійці розповідають доволі промовисті історії. Зокрема про перехоплення: одна локація, де полягло дуже багато російських інтервентів. Вогневий контроль у буквальному сенсі. Але дали наказ брати – вони ж розуміють, що їх женуть на вогневу позицію, там покладуть дуже багато людей. І так день від дня.

Так, це наступ, і якась частина штурмових підрозділів загине, але ж решта можуть врятуватися. А якщо наступають на вас, – так, ви можете добряче покласти сили, що наступають, але якщо вони зайдуть, візьмуть позиції, тоді шансів взагалі не буде. Тим більше, що скоріш за все вони бояться підготовчої частини наступу, тому що ми не знаємо, де він почнеться – чи то на Кінбурнській косі висадяться, чи на Токмак підуть, а через Токмак – на Мелітополь, ніхто нічого не знає. Але відомо, що буде вогнева підтримка і в України зараз накопичено великі ресурси, передані Заходом, звісно, щоб її забезпечити на напрямку удару, тобто там нічого живого не залишиться. Усе полетить під укіс, треба визнати чесно, що й артилерія, і М155, і «хаймарси» – надзвичайно ефективні. Ця високоефективна зброя ще з серпня минулого року довела свою високу ефективність. І якщо цих засобів стало більше, а судячи з того, що навіть проривається як інформація, збільшилися вони в рази. І причому дивіться, як у пропагандистських ефірах військові спеціалісти, кажуть, що боятися треба цього. З ночі як почнуть –

нічого живого не залишиться. Усі БК і штаби буде покладено.

А оскільки американці беруть участь у плануванні наступу – це їхній фірмовий стиль: хоч в Іраку, хоч де, – вони завжди саме так діють. Спочатку треба розчистити все, у противника не повинно лишитися нічого, масований удар ракетно-бомбово-снарядний має зробити так, що чинити спротив не буде можливості. Я думаю, що швидше за все так і відбуватиметься операція контрнаступу, причому цілком можна припустити, що почнуть обстрілювати одну частину, російська сторона кинеться туди, намагатиметься стримати контрнаступ, забезпечити оборону, а станеться щось у зовсім несподіваному місці, десь висадиться десант. Тому я думаю, що нервозність підвищена, психологічний стан дещо пригнічений. Є ще один чинник, адже вони весь час казали, від кінця грудня: наш буде контрнаступ, ми підемо. А те, що ми бачимо сьогодні, – це і є наступ російських військ.

Те, що зараз відбувається, – це, як виявилося, все, на що здатна російська армія.

Максимум, що вони взяли, – Соледар. Ще в напівоточенні Бахмут – а що ще вони взяли? Тут порахували, кажуть, 0,004 – територія, яку вони приростили з моменту цього контрнаступу. Нічогенько так, це виходить практично нічого. Тобто якщо весь їхній контрнаступ з усіма цими «м’ясними штурмами» – це 0,004, ну, добре, 0,005, хай навіть 0,01. Але ж це ніщо, бо вони втрачали під час Харківської операції до 11 тис. кв. км, якщо я не помиляюся, якщо ми говоримо про деокупацію частини Харківської області. Про правий берег Дніпра усе зрозуміло, теж можна порахувати. Просто це говорить про те, що можна втратити Бахмут, можуть українські війська його залишити – а потім розрізати фронти й узяти Мелітополь.

І зайти в Донецьк, наприклад. Але ще є одна опція і, можливо, в Кремлі також на неї роблять ставку: ідеться про великий дипломатичний переговірний процес. Навіть важко спрогнозувати, що міг привезти президент Макрон до Сі Цзіньпіна, але він полетів не сам. З Урсулою фон дер Ляєн у них формально різні візити, але про одне: говоримо про економіку та про Україну, і питання економічне буде безпосередньо пов’язане з питанням безпековим. А перед тим, як президент Макрон полетів до китайської столиці, він проконсультувався з президентом Байденом. Це теж дуже характерний момент: Макрон не сам по собі як лідер Франції. Він стає дипломатичною торпедою, яка має остаточно розвіяти всі сумніви Сі Цзіньпіна. А можливо, він ще щось привезе стосовно конкретно Путіна?

По-перше, Макрон завжди консультується з Байденом. Коли минулого року перед самим вторгненням на початку лютого він спілкувався з Путіним, він мав телефонну розмову. Єлисейський палац влітку оприлюднив стенограму, з якої ми всі дізналися, що Путін в хокей пішов грати, що його вмовляли не починати військову операцію (СВО). А він сказав: подумаю, проконсультуюся зі своїми експертами-помічниками, чи варто мені з Байденом розмовляти. Тоді теж Макрон посилався на розмову з Байденом: я ось щойно поклав слухавку, я про все домовився, можете розмовляти. Тобто Макрон виконував роль політичного човника. Макрон займає середню позицію, яку зручно. З чим він поїхав? Гадаю, перше, про що буде розмова, – те, що не викликає суперечок, що однозначно і для Пекіна, і для Вашингтона, і для Парижа, і для решти. Це розміщення ракет у без’ядерній раніше Білорусі – як так? Вони ж заявили буквально вчора, посол в Євросоюзі заявив: ми визнаємо Крим українським, територіальні надбання Москви ми не визнаємо, ми підтримуємо Донбас як частину України. Ми не у військовому союзі, не збираємося забезпечувати військових постачань Москві. Не кажучи вже, що про ядерну ескалацію вони висловлювалися неодноразово.

А ось що стосується плану врегулювання (не тих 12 принципів, які через рік Китай оприлюднив), – ось тут набагато все складніше. Тому що він потрібен, я маю на увазі Сі Цзіньпіна, оскільки він єдиний важіль тиску на самого Путіна як елемента переговорів. Пекіну продаватимуть його місце за столом переговорів щодо східноєвропейської війни, і за це він повинен забезпечити максимальний тиск на Москву, щоб вона відступилася. Зробити це перед контрнаступом не вдасться, тому що вони не осудні. Вони обиратимуть тактику, за якої успішний контрнаступ має конвертуватися спочатку в мир, у те, що Москва визнає, що за результатами цього контрнаступу 18% окупованої території, наприклад, перетворяться на 10%. І саме становище на фронті буде загрозливим, тоді це буде безальтернативна ситуація. Тобто якісь етапи будуть: від 24 лютого 2022 року позиція, потім спускання щодо Донбасу і той-таки Крим, якась демілітаризація. Такі плани гуляють. Я думаю, що Пекін міг би під таким планом підписатися, який начебто має вигляд не 100-відсоткового, але за рівних умов це може забезпечити початок якогось процесу, за якого Москва, найголовніше, має сама почати відводити війська. Не те, що її женуть, адже контрнаступ забезпечить якийсь лаг, а от далі без цього кроку, без цієї дії, без цієї попередньої умови переговори не підуть, це дуже важливо. Така позиція Києва, і позиція Вашингтона, і позиція більшості європейських союзників України: Москва повинна розпочати відведення. Якщо вона розпочинає, як це було на західному березі Дніпра з Херсоном, наприклад, – ви ж відводите, і це не страшно й не боляче, ви просто переїжджаєте на інший бік, а тепер, будь ласка, переїдьте за межі свого – російського – кордону на Донбасі. Тобто без цього кроку нічого не буде, мені видається,

саме його й обговорюватимуть: протиснути Путіна на добровільне залишення позицій.

Неважливо, за раз все залишити чи якусь частину, але потрібно почати. Я вважаю, це є ключовим моментом переговорів – щоб Сі Цзіньпін переконав Путіна, що цей процес треба розпочати саме з цього, з цієї попередньої умови.