Розбиті окуляри, рептилоїди серед нас і жорстка фантастика - 5 книг про те, як (не) стати конспірологом

Ця книжка - перший роман трилогії "Рифтери", з якої почався шлях до всесвітньої слави одного з найяскравіших представників жанру жорсткої наукової фантастики (hard sci-fi). Його твори можна справедливо вважати літературою майбутнього, і не лише в сенсі фантастики, але й у найширшому значенні літератури як такої. Зокрема у "Морській зірці" Пітера Воттса (К.: Видавництво Жупанського) мова про найближче майбутнє людства на Землі, коли ми, на думку автора, вже невдовзі зіштовхнемося з неминучими екологічними й енергетичними проблемами, що накладуться на проблеми масштабних міграцій. За сюжетом, глибоко під водою невелика група модифікованих підводників, асоціальних вигнанців із надводного світу, підтримує роботу енергетичної станції, що живить енергією глибоководних вулканів усе західне узбережжя північноамериканського континенту. Проте в одноманітному й рутинному житті станції починають відбуватися тривожні речі, а керівництво із суходолу поводить себе дедалі дивніше. Новітня небезпека насувається на все людство, звідкіля її ніхто й ніколи не чекав, а старі, як сам світ, та щойно створені форми життя готуються позмагатися за чільне місце в земній біосфері. "Безодня мала б змусити вас замовкнути, - починається цей роман. - Сонячне світло не торкалося цих вод уже мільйон років. Тиск наростає тут сотнями атмосфер, океанічні жолоби можуть проковтнути дюжину Еверестів, навіть не ригнувши. Кажуть, саме́ життя зародилось у морських глибинах. Можливо. Якщо судити з того життя, яке тут залишилося — з вигляду страхітливих істот, покручених у моторошні форми тиском безпросвітної безодні та хронічним голодом, — пологи ті, певно, були нелегкими. Навіть тут, усередині корпуса, безодня тяжіє над вами, неначе склепіння катедри. Тут не місце для галасливих розмов. Якщо вже ви взагалі заговорюєте, то робите це тихенько. Однак цим туристам усе це, схоже, до сраки".

Мова у цій книжці про те, як тепличне виховання шкодить сучасній молоді. А як шкодить вона самому вихованню! Точніше, його представникам, які дозволяють плекати у цьому поколінні заявлену "крихкість".  То що ж, спитаєте, всі на фронт? Якби ж то, і хоч нині вже ніякі мобілізаційні команди не дістають схованих у шафах призовників, як це було за радянського часу, але тенденції все одно невтішні. Наприклад, чому письменники ідуть сьогодні на війну? Очевидно ж тому, що усвідомлюють перспективи власного життя в умовах можливої окупації. Жахлива смерть Володимира Вакуленка завжди стоятиме у них перед очима. Плюс, безперечно, патріотизм, який без виживання і повернення всіх живими не значить для нашої культури майже нічого. Утім, хіба всі наші літературні вояки – тепличне покоління? Аж ніяк. Але у решті "цивілізованого" світу… Там явно і давно щось пішло не так. І справа навіть не в конфлікті "культури" і "цивілізації", бо коріння і традиції там майже не залишилося – самий "інтернаціональний" казан народів. Утім, автори цієї книжки все одно занепокоєні і транслюють тривогу аж до України, де книжку Ґреґа Лук'яноффа і Джонатана Гайдта  "Крихкість інтернет-покоління" (К.: Наш Формат) таки переклали і видали. Мовляв, на Заході молоді люди зривають виступи спікерів та водночас бояться чесно говорити, страждають від депресії і навіть вдаються до самогубств. Що ж сталося? Автори відкривають цілих три великі "антиїстини", які останнім часом неймовірно поширилися: 1. Антиїстина крихкості: що вас не вбиває, робить вас слабшими. 2. Антиістина емоційного доведення: завжди довіряйте своїм почуттям. 3. Антиістина нас проти них: життя -- це битва між хорошими й лихими людьми. Хай там як, але у випадку з нашим посттоталітарним суспільством усе це видається простим протиставленням загальновідомим істинам. На зразок "не вір, не бійся, не проси" з тюремного досвіду. А який ще у нас був? Своїм європейським землякам, які такого досвіду не мають, користаючи з наських прописних істин, автори втовкмачують не про ці свої запозичення, а те, що великою антиїстина може стати тоді, коли відповідає наступним критеріям. Які, додамо, підтверджують нашу думку про позичання. 1. Суперечить стародавній мудрості (ідеям, які простежуються в літературі багатьох культур). 2. Суперечить сучасним психологічним дослідженням благополуччя. 3. Шкодить людям та спільнотам, які їх дотримуються. "Ми покажемо, як ці три великі антиїстини, а також політичні рішення та рухи, що на них ґрунтуються, спричинюють проблеми для молоді, університетів і загалом для ліберальних демократій, - лякають голою "правдою" автори. - Серед них: зростання кількості випадків підліткової тривожності, депресії та самогубств упродовж останніх декількох років. У вишах культура стала ідеологічно вивіреною, що ставить під загрозу можливість науковців шукати істину, а студентам - вчитися від різних мислителів. Кількість людей із радикальними поглядами збільшується як у правому, так і в лівому крилі, що призводить до поглиблення ненависті між ними. Соцмережі дали вихід завзятим перепалкам, що перетворилися на "культуру виклику": будь-кого можна публічно зацькувати за те, що він щось сказав із добрими намірами, а хтось побачив у його словах недоброзичливість. Нові медіа дозволяють громадянам ховатися в бульбашках самоствердження, де їхні найбільші страхи про те, яка лиха інша сторона, роздувають екстремісти і тролі, чия мета - посіяти розбрат та незгоду".

Автор цієї книжки вкрай докладно, дотепно і доречно розповідає про різні актуальні і не дуже, але вельми важливі для нашого божевільного сьогодення речі. Можливо, у більшості з них, приміщеній у "Теорії змов. Як (не) стати конспірологом" Максима Яковлева (К.: Віхола) криються причини змови у спорті та на Євробаченні, про загибель принцеси Діани, перемогу Обами на виборах за допомогою маніпуляцій погодою, а також про те, що Римську імперію нібито придумала іспанська Інквізиція, а Україну - масони. Що ще цікавого у цій книжці, у що важко повірити? Птахи - несправжні, Австралії - не існує, а число 39 - прокляте. Зрозуміло, звучить як недолуга вигадка, в яку ніхто ніколи не повірив би, чи не так? Насправді це конспірологічні теорії, в реальності яких переконані тисячі людей у всьому світі. Хочете ще? Масони, євреї та рептилоїди. COVID-19 і Швеція, Данія й норки. Некрокомуністи й мультиплікатори-змовники. Як насправді працює ефект Даннінга‒Крюґера? Чому потонув "Титанік" і до чого тут мандрівники в часі? Загалом у своїй книжці автор досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки. Ну, а читач за допомогою вправ і низки опитувань зможе перевірити, чи схильний він сам вірити в подібні змовницькі теорії, та зрозуміти як сконструювати власну.

Книга Катерини Чурсіної "Зі мною все гаразд" (Л.: Апріорі) - про те, як розвіяти ілюзії минулого і зменшити страх майбутнього, як зрозуміти, в чому ваша внутрішня сила і що таке суб’єктивне "зі мною все гаразд". "Чому одній людині комфортно самій із собою, а інша людина тремтить і панікує від думки про те, що "я - це я"? – питається авторка. - Це та інші питання хвилювали мене з ранніх років. Тому одним з моїх улюблених занять завжди було просте спілкування. Такі неоднозначні питання легко стимулюють розмови. Адже у кожної людини є що розповісти про себе». Тож з кожним розділом цієї книжки можна підійти до свого життя з нової стежки і навчитися пред’являти більш адекватні вимоги до самого себе. Також можна переосмислити постійне бажання контролювати час, обставини, себе. А декому ця книга взагалі допоможе віднайти приховані сили всередині себе. Адже основне питання книги: "Як зрозуміти, що зі мною все гаразд? ". Ну, а її завдання - допомогти читачеві роззирнутися у своєму житті. "Роздуми допомагають відійти від проблем і тверезо оцінити ситуацію, в якій ви зараз перебуваєте, - нагадує авторка. - Стосунки з батьками, партнерами, дітьми, переїжджати або залишатися в рідному місті -- всі ці теми присутні у вашому житті одночасно. Самоаналіз із наміром зрозуміти, а не осудити, допомагає вам бачити своє життя ширше". Книжка буде особливо важлива для того, хто у цей складний час виїхав за кордон і мучиться питанням про свої подальші дії, власну долю, майбутні перспективи та інше.

З уваги на майбутні відродження наших міст, які постраждали під час війни, "М’яке місто" Девіда Сіма (К.: ArtHuss) – важлива лектура для уважливих будівничих нашого життєвого простору. Бо це блискуче дослідження про організацію та планування архітектурного середовища, у якому комфортно перебувати й пересуватися, та про різноманітні типи будівель і продуманий дизайн, що здатні забезпечити сталість міського середовища й суспільства. До речі, книжка вже вийшла друком у перекладах на 20 мов, а назви її розділів вже говорять про актуальність видання. "Жити локально в урбанізованому світі", "Найкращий час вашого життя", "Пересування й просування у світі заторів і сегрегації", "Дев’ять критеріїв щільного розміщення, адаптованого для комфортного життя". Загалом "М’яке місто" — це дуже особиста книга, що відображає величезну зацікавленість Девіда людьми й життям, - дізнаємося ми з передмови. - Він спирається на свій широкий досвід роботи над проєктами на всіх континентах і в усіх культурах. Тож ви маєте нагоду оцінити його видатну здатність бачити, спостерігати й осмислювати сцени з життя міст. "М’яке місто" - важливий внесок до дедалі більшої когорти книг про дружню до людей архітектуру й міське планування. Бо справді - архітектура та міське планування повинні нарешті стати трохи м’якшими".