Талашко vs Alyona Alyona: чому українці потрапляють у ціннісні клінчі?

Чому ми досі сваримося щодо поведінки Талашка та “наїздів” на університет імені Карпенка-Карого? Чи є бодай шанс визначити, хто в цій ситуації правий, а кого варто покарати? І як саме карати? Щоб не захлинутися в цих питаннях, давайте спробуємо докопатися до того, чому вони нас взагалі турбують. 

Цінності як флагманський фронт гібридної війни

У будь-якому суспільстві є несвідома колективна сила, яка змушує нас сваритися й пінитися, доводячи свою думку. Змушує відчувати вдячність до одних друзів чи публічних осіб та недолюблювати інших за їхню позицію. 

Мова йде про цінності, а точніше - про систему ціннісних орієнтацій. І саме ці орієнтації, сформовані різними середовищами, умовами соціалізації та навіть ЗМІ, яким ми віддаємо перевагу, разюче впливають на нашу поведінку та спосіб мислення. 

Для одних груп наших співвітчизників найвища цінність у їхньому житті - це Велика Перемога, а точніше - той високий, виплеканий радянською системою символічний пафос, який її оточує та, по суті, підміняє дійсний зміст цієї події. 

Для інших цінність - у встановленні справедливості щодо ціни такої “Перемоги”, а також в оприявленні всієї правди про нашу спотворену історію, аж до культурного відродження України.

А третім усе це в принципі байдуже - їм цінно, щоб їх не чіпали: не змушували вступати в ОСББ, сплачувати комуналку, голосувати, зрештою - бодай якось брати на себе відповідальність. 

Цінності - надзвичайно цікаве й складне для вивчення соціальне явище. Тим паче - в часи постправди та гібридних воєн, у яких бої в символічній реальності чи не важливіші, аніж у фізичній. Мало для кого є секретом факт ціннісної війни, яку веде проти України так званий “русскій мір” у символічній сфері: контентом каналів Медведчука, моргенштерно-бастами, моднявими дудями та іншою інформаційною артилерією різного калібру. 

Протидія такій агресивній неоголошеній війні виробляється повільно, не завжди гладко, однак певно. Розтягнута в часі, зате невпинна українізація публічної сфери, україномовні книги-бестселери й нове якісне українське кіно, і чи не головне - повстання українського сегменту Youtube - усе це вселяє оптимізм. Проте справжня боротьба з Росією на ціннісному фронті, вочевидь, ще попереду.

Свобода й гідність - найвищі цінності, і вони роблять нас щасливішими 

Ціннісних баталій вистачає нашому суспільству і без російського втручання. Природно, що тут фронт пролягає вже не по межі “українське” / “російське” - вододілом тут радше є “консервативне” / “ліберальне”. 

Як виявилося, українці епохи Майдану-що-переміг і тривалої війни з північною сусідкою не скотилися поголовно в зміцнювальний консерватизм. Навпаки - Революція Гідності буквально стала для нас фактором лібералізації цінностей. І це - не голослівне твердження, воно підкріплене абсолютно конкретним авторитетним дослідженням, проведеним 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу. 

Це - “Світове дослідження цінностей 2020 в Україні”, підготовлене за підтримки Українського культурного фонду Українським центром європейської політики. Парадоксально, але попри війну, зниження доходів населення, міграцію понад мільйона внутрішньо переміщених осіб на підконтрольні території, локдаун через пандемію СOVID-19, внаслідок якого багато українців втратили роботу, наше самопочуття весь цей час покращувалося. Так, відповідно до даних сьомої хвилі світового дослідження цінностей WVS, 2020 року українці почуваються в більшій безпеці, в тому числі фінансово, а також щасливішими, ніж 9 років тому. 

Водночас дослідники підкреслюють, що тенденції свідчать про рух українців до секулярно-раціональних цінностей і цінностей самовираження. 

Це значить, що українці поступово, але відходять від пострадянських цінностей патерналізму, а також фундаменталістських чи патріархальний цінностей у дещо, скажімо, “прозахідніший” бік. 

Можливо, українці більше познайомилися з Європою та її життєвим трибом, до того ж, всепроникним лібералізатором став інтернет. А, може, медійний вплив Росії стає все меншим, та й телевізор уже далеко не єдине важливе джерело ціннісних трансформацій.

А далі будуть дуже хороші новини. Порівняно з 2011 роком, застійною епохою стабільності розливу Януковича, частка щасливих людей в Україні виросла з 68% до 78,3%. Частка тих, хто за останній рік ніколи не залишався без необхідних ліків або медичної допомоги, зросла з 53% до 62,5%. Водночас значно зменшилась частка людей, які благоговіють перед авторитетом влади, і пасивних громадян, що не прагнуть брати на себе відповідальність за життя у державі. 

Гендерний розкол: чому одні кенселять Талашка, а інші проти цього повстали

До чого тут історія харасменту з Володимиром Талашком, зіркою фільму “В бій ідуть одні старики”, викладачем університету ім. І. Карпенка-Карого? Річ у тім, що вона цікава не лише як юридична справа, але й як індикатор наших з вами цінностей. 

Вам здається, що в цій історії найважливіше те, що нарешті висловилися жінки, які мовчали роками, а їх підтримали інші жінки, які ніяк не мали нагоди висловитися? Вас надихає це продовження флешмобу #metoo по-українськи? Вітаю: таких як ви - багато, і ваше діло - праве. 

Вам здається, що ця історія - про занепад і ганьбу, а не про правильні речі? Вам соромно за те, що це в принципі відбувається, і вас дратує, що тут нічого ще не доведено, а всі вже довкола тільки про це й ґелґочуть? Ви вважаєте, що в цій історії не все так однозначно, але що вона посягає на авторитет чоловіків і робить будь-якого емоційного чоловіка надміру вразливим у його, кгм, фізичних проявах уваги до дам?

Вітаю й вас: тих, хто вважає так само, - також дуже й дуже багато, а, отже, ваша думка теж правильна і її не можна відкидати як однозначно хибну, якщо від цієї ситуації вам болить саме в такий спосіб. 

Слово “болить” тут ужито не просто так. Подібні “історії з Талашком” - це невигадані, а тому дуже переконливі екзистенційні ситуації, які провокують нас на самовизначення. Ми гортаємо новинну стрічку, натрапляємо на сенсацію, яка грубо клінчує з нашими цінностями. І хіба хочемо - мусимо щодо неї визначатися. Тому можемо навіть, забувши про роботу чи родинні турботи, тільки те й робити, що читати новини, статті, публікації блогерів на тему, яка нас зачепила. 

Різних представників нашого суспільства при цьому можуть охоплювати суперечливі почуття та опановувати контрастні ідеї. Від “Через зганьблення символу українського кіно та його педагогічних досягнень хочуть рейданути Університет!” до “Нарешті, тепер вони при одному натяку на справу Талашка будуть давати задню!” 

І таке явище є нормальним у сучасному суспільстві, а тим паче - за умов докорінної трансформації, яку нині зазнає саме наш, український соціум. Тієї трансформації, яка в західних суспільствах відбувалася паралельно з повстанням мас та сексуальною революцією. Тієї трансформації, яка майже не зачепила пострадянського простору на схід від України. 

Як Alyona Alyona обкатала Red Bull (але це не точно)

Ту репутаційну шкоду, яку завдала бренду Red Bull халатно організована зйомка (начебто не) рекламного ролика на Софійській площі, буде надзвичайно складно чимось перекрити. Зіпсувати бруківку в такому місці, іще й викликати, схоже, однозначний осуд громадськості! 

Хіба що це була свідома позиція, ляпас консервативним цінностям, таке собі шинно-гумове графіті на місці між суперечливим гетьманом і православною святинею... І весь концептуальний задум цього перформансу ми зрозуміємо лише згодом, як це було свого часу з розмальовуванням Офісу президента написами типу “Лох” та “ACAB” 20 березня цього року. Але це дуже навряд.

Швидше за все, ця історія - парадоксальне свідчення того, що українські артисти та їхні піарники вміють працювати з цінностями значно краще, ніж тлусті комерційні бренди, здатні (припускаю) винайняти собі чергову бездушну, але дуже креативну агенцію. 

Ще в день, коли буча довкола брудної вісімки на світлій Софійській площі набирала оберти, деякі українські блогери стали якось надто екзальтовано захоплюватися тим, що нібито “Red Bull - красавчики, зразу виправились!”. 

При цьому, як потім виявилося, “виправленням” назвали прохідне “ізвінітє” в інсті та найм клінінгової компанії, яка працювала як мокре горить. 

Наступного дня вже інші блогери виявили, що Red Bull від прибирання площі самоусунулись і вакантне місце на загидженому туристичному пляці зайняли активісти. 

Згодом до них приєдналася і реперка Альона Савраненко, ака Alyona Alyona, альбом якої, до речі, став одним із кращих за історію незалежної України. 

І тут почало вже палати у всього Facebook. І це не дивно. Київ тільки-но почав приміряти на себе роль однієї з найкрупніших європейських столиць, до якої не гребують тисячами прилітати наші аравійські гості, обираючи з-поміж дуже-та-не-надто багатьох варіантів. А тут - такий шрам на туристичному обличчі столиці. Іще й помножений на неповагу до культурної й православної святині, а головне - до безпеки людей. 

Буквально кожен із перелічених вище тригерів ображає цінності багатьох із нас. Для одних це нехтування безпекою людей, для інших - неповага до святині, для третіх - звичайне нахабство такого вчинку. Четвертих у цій ситуації дратує все, і вони готові цих “редбулів” покарати як тільки можливо.  

Але є і п’яті, які навпаки підтримають нахабний і гучний вчинок Red Bull. Їх небагато, їх може бути буквально менше відсотка. Їхній спосіб життя - вечірки, тусічі, зависалова, інста. Часто вони не читають новин, часто їхній повсякденний вибір відбувається на рівні: яку тусовку відвідати сьогодні, який енергетик придбати, щоб відчувати себе краще, відчувати себе особливим, відчувати себе серед своїх, пришвидшеним і активним. 

Вочевидь, цю історію Red Bull затіяв якраз для людей із таким способом життя й такими цінностями. Вони також наші співвітчизники, при цьому тут описаний ідеальний тип, насправді ж його відголоски в значно слабшій формі є в чималій кількості прекрасно соціалізованих українців. А це значить, що цільова аудиторія цієї комунікаційної активності - величезна. І повірте, цей рекламний врив стане відомим дуже багатьом. Більшість подратується й забуде і як далі не пила Red Bull, так і не питиме. А меншість щось собі та й візьме з цієї історії - хоч би й назву нахабного бренду при виборі бадьорливого пійла. А що Red Bull? Розраховує відбутися штрафом, вочевидь. 

У свою чергу Alyona Alyona відпрацювала в цій історії зіркою, знаковою для ЦА. Вона привабила увагу медіа, за рахунок її імені новини розходилися ще активніше. Зрештою, вона, а не директор Red Bull (чи не дивно вам, що ви досі не знаєте жодних імен із “того боку”?), відмивала наступного дня бруківку на Софійській, легко відбілюючи свою репутацію (зрештою, й без того особливо не маючи з цим проблем). 

*** 

Малоймовірно, що Володимиру Талашку, як би далі не вирішувалася його справа, вдасться відбілити власну репутацію. Особливо - серед ліберально налаштованих українців. Та й навіть тих, хто все ще сумнівається - що ж йому про це усе думати? Свідчення незнайомих між собою жінок - проти невпевненої позиції підозрюваного.  Якщо навіть так станеться, що його репутація стане офірним цапом, то це - дуже “трендовий” цап для нашої системи цінностей. 

“Наш Вайнштайн” - значно дієвіший в плані ціннісної трансформації інструмент, ніж “просто Вайнштайн”. 

Вангую, що ця болюча ситуація матиме не одне продовження. Цілком можливо, що нас справді чекатиме дедалі більше викривальних історій про сексуальні домагання, про тиск на жінок з боку владних чоловіків, які змушують їх йти проти власної волі. А, можливо, частина цих історій буде про владних і жорстоких жінок, які морально або й фізично знеособлюють чоловіків. Зрештою, таких непроговорених травм, глибоко укорінених у наших ціннісних орієнтаціях і сплетених із ними, у нашому суспільстві ще дуже багато.

Дивіться також: