Тендітний героїзм Рільке

Виданий 1974 року томик із серії "Перлини світової лірики" був нашим кишеньковим цитатником, книгою відповідей на найболючіші екзистенційні питання, незрадливим орієнтиром у непроглядній пітьмі тоталітарної комуністичної ночі. У школі викладали просякнуті комуністичним пафосом опуси Маяковського, а ми, збираючись щоп’ятниці на кухні у керівника літературної студії Володимира Кашки, заворожено слухали, як він читає "Сонети до Орфея" або котрусь із "Дуїнянських елегій". Важко переоцінити вплив Бажанових перекладів і його добірної, виробленої мови на формування нашого стилю письма, мовлення та світогляду. Деякі з віршів покійного вже Кашки для мене й досі звучать як віртуозні варіації на рількеанські теми, образи й мотиви: "Осінній день коня рябого / до гілки вечора прип’яв, / на Схід тікаюча дорога / зі своїм прощається ім’ям – / і приміряють речі маску Бога".

Тож дивно й зворушливо знову зустріти вірші Рільке у цілковито інакшому часі, в іншій країні, яку з дня на день обстрілюють смертоносними ракетами носії мови Пушкіна, Маяковського й Прілєпіна. Знайомлячись у незапам’ятні часи юності з Іваном Малковичем, я упізнав у ньому "свого" теж завдяки паролеві, властиво, завдяки проникливому читанню елегійного "Червоний барбарис уже достиг...". І ось, через десятиліття, видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" дарує зацікавленому українському читачеві нове, вже третє видання поезій Рільке, де особливу увагу привертає сухе видавниче уточнення: "Виправлене, доповнене". Як випливає зі стислої, проте напрочуд інформативної статті Степана Захаркіна, радянське видання віршів Рільке хибувало численними видавничими недоглядами: "Воно рясніє друкарськими помилками, які подекуди спотворюють смисл поетичного висловлювання, іноді змінюють його на протилежний <...> основну їх масу, вочевидь, спричинила неуважність видавничого редактора та коректора". Приклади недбалого поводження з текстами перекладів Миколи Бажана, що їх наводить Захаркін, вражають ("адресатка "Реквієму" була вагітною недовго, а не надовго; дотики ляльки ("Дуїнянські елегії", IV) – це насправді дротики, з яких її зроблено, і т.д.").

У новому Малковичевому виданні тексти ретельно звірено й виправлено. Окрім широко відомих Бажанових інтерпретацій, на яких зростало моє покоління, сюди ввійшли й інші переклади авторства першорядних українських поетів: Василя Стуса, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, самого Івана Малковича та інших. Це неповторне видання з темно-синьою обкладинкою повертає нас до часу глибокого читання і змістовних роздумів, до діалогу з видатним поетом XX століття, залюбленим, між іншим, у Київ і золотоверхі його церкви, до розмови з людиною, яка, попри невиліковну фізичну недугу, плекала незламний тендітний героїзм. Декому з читачів поезія Рільке, яка порушує засадничі питання людського життя і смерті, але нічого не говорить про війну, може здатися далекою від сьогоденних реалій. Василь Стус, про чиї стосунки з поезією Рільке можна писати роман, у якому будуть і первісна залюбленість, і осягання глибин, і багаторічне перекладацьке зусилля, і ревність, перемішана з захватом, якщо говорити про паралельні в часі переклади Бажана, і втома від Рільке, і розчарування (як і в Пастернакові, зрештою), – отже, Стус не раз зауважує в листах про манірність Рільке, його претензійність і жіночність. "Здається, трохи він мені вже стає докучливий – Рільке. Надто вже він безплотний, надто – не від життя, сказав би я ще – грішний чистотою своєю в світі по страшній війні 1914–18 рр., про яку йому не ходило, здається".

Як пояснює у чудових коментарях Юрко Прохасько, про війну поетові таки "ходило": 1916 року Рільке мобілізували до австрійського війська, і він мусив відбути казармовий вишкіл у Відні. Однак суть тендітного героїзму Рільке полягає зовсім не в тому, що й він, як численні австрійські, німецькі, французькі поети того часу вдягав мундир і марширував по плацу. Цей героїзм нагадує мені епізод із життя Марселя Пруста, який, тендітний і слабкий, пройшов половину Парижа, нехтуючи німецьким обстрілом, і все це задля того, щоб з’ясувати у приятеля, як правильно вимовляють італійською "senza rigore" (без строгості). Він щойно вжив цей зворот на письмі, але не був певний, чи гармоніює звучання італійських слів із ритмом усього речення, – і вирішив перевірити. Ризикуючи життям.

Тому нове видання Рільке сьогодні більш ніж актуальне. Адже воно задає міру речам і словам, вчить нас необачно знехтуваної мови, мови доброї, вишуканої, викшталтуваної, розказує і показує, як слід вимовляти буття, вдихаючи в нього свою душу. Вірші, які допомагали нам пережити кошмарні ночі абсурду й безвиході у радянському концтаборі за залізною завісою, допоможуть і сьогодні витримати напір каламутного без часу війни, даючи духові доступ до свіжої води краси й сенсу.

Спеціально для Еспресо

Про автора.  Костянтин Москалець, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.