Trainspotting по-українськи: уроки багатства, неробства і залицяння

Пригадується, як свого часу вельми популярною була теорія грошей, викладена модним філософом Жаном Бодріяром – про їхні потоки, енергетику і мало не «живий» зв'язок з власником гаманця. Усе це, щоправда, потрапило здебільшого у романи Пєлєвіна, а у нас якось не прижилося. Бо в чужого, як відомо, й шило голить, а нашого й бритва не бере. Не кажучи вже про шаблю, так. Натомість дещо рідне з книжки Моргана Гаусела “Психологія грошей. Нетлінні уроки багатства, жадібності й щастя” (К.: Yakaboo Publishing) взяти таки можна. Наприклад, твердження про те, що ефективна взаємодія з грошима не обов’язково залежить від знань. Справді, навіщо? Все залежить від того, як ви поводитеся. А навчитися певної поведінки складно, навіть справді розумним людям, які Бодріяра читали. Адже інвестування грошей, особисті фінанси, рішення для бізнесу — усе це зазвичай вивчають як математичні дисципліни, де дані й формули точно підказують необхідні кроки. Натомість у реальному світі, де справжні пацани ніколи не носять гаманця, люди не ухвалюють фінансових рішень на основі електронних таблиць. Автор книжки, певно, вирісши не в Гарварді, а на вулиці, справедливо зауважує, що вони приймають такі рішення в шашличній чи на пиві, де, самі знаєте, «докупи змішуються особиста історія, унікальний світогляд, его, самолюбство, маркетинг і всілякі випадкові стимули". Саме у такий спосіб автор розповідає дев’ятнадцять коротких історій про дивні способи сприйняття грошей і навчає, як краще осягнути цю тему, одну з найважливіших у житті.

Утім, якщо справжні пацани гаманців не носять, то для чого, здогадайтеся, їм кишені? Для написання книжки “Діти екранів. Як узяти найкорисніше і мінімізувати шкоду в цифрову епоху” Джуліанна Майнер (К.: Наш Формат) вирішила дослідити цю проблему.


Тож, будучи фахівчинею з охорони здоров’я і виховуючи двох дітей, вона, перш ніж купити їм смартфони, вивчила підліткову психологію, фізіологію та розібралася в сучасних технологіях. І що ж з’ясувалося? На цьому шляху вона зробила багато справжніх відкриттів: виявляється, відеоігри можуть бути корисними (і мова не про ігрові турніри), з дитиною можна укласти угоду (і це не прибирання хати), а підлітки 2020-х не дуже відрізняються від своїх однолітків 1970-х (і не лише у ставленні до порнухи). Але ще більше відкриттів зробимо ми з вами, шукаючи гаманця і книжку Бодріяра для заспокоєння. Виявляється, сьогодні українські діти ще дістаються зі школи громадським транспортом, а у США подекуди таку свободу вважають не тільки небезпечною, а й незаконною. А ще в деяких американських штатах закон уже переслідує за надсилання повідомлень сексуального змісту, а у нас підлітки не лише відрізняються від своїх однолітків 1970-х, але й на американських теж не дуже схожі. Тому надсилають, повірте. Але, як справедливо вважають видавці, нам пощастило отримати цю книжку саме зараз, адже авторка розповідає про онлайн-труднощі, яких завдяки їй ми можемо уникнути в близькому майбутньому, — доки наші діти хоч на щось схожі.

Якщо ж серйозно, то наступну книжку ви просто змушені придбати, оскільки вона весела й сповнена гумору. А як інакше можна розповісти про «це діло»? І про дітей у ній, до речі, теж є. “66 невдалих побачень" Андрія Мероника (Тернопіль: Видавництво ХХІ) взагалі все передбачає – для того, хто шукає партнера в інтернеті, будучи присвячена людям, які відвикли знайомитися в парку на лавочці, а натомість “пересіли” у свої мобільні телефони, де алгоритми вирішують, коли та з ким ми будемо спілкуватися сьогодні. Автор не дивується, чому хлопці пишуть, а не запрошують на побачення. Пишуть і шлють, якщо пригадуєте. Тому в книжці саме про таке - як вийти із френдзони? як спілкуватися з пікаперами? як приймати подарунки так, щоби вам хотіли їх дарувати? Коротше, білочка чи кролик? Тобто романтика чи швидкий секс? І взагалі, хто є хто у цьому зоопарку? Наприклад, як вирахувати, що з дівчиною в інтернеті хоче познайомитися одружений чоловік? “Таких чоловіків, - не дрімає автор, - можна ідентифікувати за віком і неможливістю спілкуватися у вихіднідні. Так уже заведено, що субота й неділя у пострадянських країнах прирівнюються до “днів сім'ї”. Адже у вихідні нереально уникнути подружніх обов'язків, посилаючись на роботу. Це смішно та примітивно, однак це правда. І це працює. Ще одна характерна риса цих співбесідників: вони нерідко справляють враження дуже ненав'язливих, адже не схильні докучати особистими запитаннями. Усе тому, що й самі бояться їх. У всіх діалогах світу й у всіх куточках планети людина, відповівши на цікаве запитання, одразу може додати вбивче: “А ТИ?”. І, повірте мені, на багато з таких питань одружений чоловік не квапиться відповідати”. Тож поквапимося читати. 



Хай там як, але що тільки не вигадували люди, щоб виправдати власну лінькуватість, неробство, пофігізм. При цьому згадане знайомство в інтернеті – це ще квіточки і неабияка діяльність! Натомість інші способи випадати з реальності… Ось, наприклад, у 90-х був кіношний “транспотінг" – таке собі хобі “перераховувати вагони”, натомість у книжці Наталії Атамась “Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання” (К.: Віхола) маємо “бердвочинг” – спостереження за птахами. Вагони, пташки… І якщо колись німецький письменник Гесе писав, що жодна роботяща людина не подала б йому руки, якби дізналася про його «творчі» вештання вулицями у пошуку натхнення, то нині це найбажаніший стан для діяльності. Думати і фантазувати – це теж робота, як і гортання стрічки у смартфоні, якщо вже перефразувати Довлатова з його читанням газет як професії письменника.

Утім, фантазувати можна про будь-що, не лише про одружених чоловіків. Скажімо, про те, що спільного у чубатих синиць і українських господинь? Чому самкам пінгвінів подобаються гладкі чоловіки та чим Дарвіну не вгодили павичі? Чи справді існує лебедина вірність і як качки дають раду нахабним залицяльникам? І чому українцям слід перейматися через папугу Крамера, що оселився в Києві? Відповіді саме на ці запитання знає авторка-орнітологиня, яка у своїй книжці розповідає про те, як живуть птахи і наскільки їхня поведінка схожа на людську (чи то навпаки — наші звички нагадують пташині). Наталя з гумором пояснює, для чого птахи заводять гареми та як «редагують» кількість і якість власного потомства, як вони будують гнізда й шукають пару, планують зимування та чому пари розлучаються і залишають свої родини.  Особливе місце у книжці присвячено культурі бердвочингу, тобто спогляданню й дослідженню птахів, і його терапевтичному впливу на людей. Кажуть, авторка любить оперу, веслує на байдарці, виховує сина і заодно кота – не те що герої наступної книжки.

Щоправда, вони так само крадуть у себе та своїх близьких найдорожче, що у них є, – час. Хоч і не за пташками чи за вагонами спостерігаючи, а залипаючи у телефоні. Тож книжка “Вимкни гаджет. Увімкни життя” Мануш Зомороді (К.: Artbooks)- must read для кожної сучасної людини. В якої робота, відпочинок, перерва на обід, час за кермом, у транспорті, перед сном – завжди з гаджетами. І ми щоразу знаходимо вагомі причини, щоб виправдати цю залежність. Тож автор книжки нагадує, що час почати жити не в телефонах, а в реальному житті, тут і зараз! І це має бути на першому місці у вашому списку справ! Адже, щоразу коли ми беремо в руки гаджет, у нас виникає ілюзія, ніби ми таким чином відпочиваємо. Але якщо це не робота, то людині потрібен час без гаджета, бо це – найпродуктивніший час для різних ідей. Коли ми не втикаємо в екран, може здатися, що марнуємо час – ті самі пташки з вагонами, еге ж? Натомість, поки наші думки блукають, активується так званий «режим за замовчуванням»: вмикаються ділянки мозку, які розв'язують проблеми й генерують найкращі ідеї. У такі періоди наш мозок найпродуктивніший. Доведено, що саме під час нудьги приходять геніальні рішення, і Гесе даремно соромився подавати руку робітникові. Утім, не варто заміщати нудьгу часом, проведеним в соціальних мережах. Дозволяючи собі перемкнутися та відпустити думки на волю, ми демонструємо нестандартне мислення й здатність до розв'язання будь-яких проблем. Геніальна думка може захопити вас у найнесподіваніших місцях, тож треба створити їй сприятливе середовище! Можливо, під час читання, нє?