Критичний момент війни: чому росіяни просуваються все швидше і чи може Україна їх зупинити. Пояснюємо

Еспресо пояснить, скільки РФ захопила території, як змогла змінити ситуацію на фронті на свою користь, і чи має Україна можливості зупинити окупантів найближчим часом.

Україна втратила за 11 місяців площу, яка більша за Люксембург 

Попри колосальні втрати, ворог має регулярні територіальні здобутки, у більшості на Донеччині, але також і на Харківщині. Якщо у першому півріччі цього року Росії вдавалось захоплювати 50-200 квадратних кілометрів на місяць, то у серпні – 351, а у вересні вже 468. Хоча за весь 2023 рік, за даними проєкту UA War Infographics, вороги захопили лише близько 150 квадратних кілометрів.

За останні два місяці ситуація лише погіршилася. У жовтні, за даними DeepState, окупанти захопили 490 квадратних кілометрів території, а в листопаді, як пише Reuters, ще більше – понад 600. В сумі – це територія Києва та Харкова. 

Якщо додати всі наявні цифри, то за 11 місяців росіяни окупували понад 2,7 тис. квадратних кілометрів України. Щоб уявити цей розмір, нагадаємо, що площа Чернівецької області, найменшої в Україні, становить 8,1 тис. квадратних кілометрів, тобто 2,7 тис. – це як третина Буковини. Приблизно такі ж розміри має і Люксембург. 

За даними DeepState, з 2014 року росіянами всього тимчасово окуповано 111,34 тис. квадратних кілометрів, а це 18.44% України. До 24 лютого 2022 року уряду не підпорядковувалися 43,969 тис. квадратних кілометрів, тобто за час повномасштабної війни росіяни зайняли близько 67,4  тис. квадратних кілометрів української землі, фактично 95-96% з них було здобуто у 2022 році, і лише 4% – у 2024. 

Пришвидшення темпів просування, які найбільші з часів початку повномасштабної війни, свідчать про бажання Кремля за будь-яку ціну окупувати всю Донеччину, особливо до 20 січня, коли у Білому домі офіційно загосподарює Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години завдяки примусовій дипломатії.

Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо 

Зміна російської тактики: від "Київ за три дні" до методичних "м’ясних штурмів"

Наші військові вже майже три роки героїчно обороняються проти колосальної військової потуги, яка номінально у світовому рейтингу Global Firepower продовжує залишатися другою армією у світі. 

На початку повномасштабної війни українці показали, що навіть не маючи достатньої кількості зброї та сучасної техніки, ворога можна зупинити, особливо, якщо він свої переважаючі сили довгими колонами кидає на прорив проти вмотивованих й мобільних груп солдатів. Тому 2022 рік і був успішним для українських Збройних сил – контрнаступи на Київщині, Харківщині й Херсонщині тому свідчення. Чому вони вдалися? По-перше, через погане російське планування, хибність уявлення Кремля про "Київ за три дні". А, по-друге, допоміг національно-патріотичний запал українців, які масово линули до війська, цивільні ж були готові всіма способами допомагати. Звісно, що не варто забувати і про дипломатію, Україна об’єднала демократичний світ довкола своєї ідеї і допомога союзників дозволила продовжувати війну до перемоги. 

Однак 2023 рік став суттєво іншим. За рік часу російське командування змінило думку про можливості швидкої перемоги та почало планувати іншу, більш довгострокову й локальну тактику, методично застосовуючи перевагу в артилерії та людях, шукаючи слабинки української оборони, але не забуваючи при цьому окопуватися та заміновувати вже здобуті території. А так звані "м’ясні штурми", коли російських солдатів масово кидали під українські снаряди, кулемети, танки й дрони, почали давати свої результати. 

Особливо це помітно у битві за Бахмут, коли у травні 2023 року ЗСУ після 9 місяців запеклих боїв змушені були піти з цього районного центру на Донеччині. Зокрема, ПВК "Вагнер" назбирав десятки тисяч солдатів серед ув’язнених і завдяки "людській м’ясорубці" зміг продавити українську оборону.

Влітку 2023 року українці мали змогу відповісти своїм контрнаступом, який, щоправда, не приніс бажаних результатів. Адже не вдалося звільнити південь Запоріжжя й Херсонщини та вийти до Криму й Азовського моря. Натомість було втрачено чимало ресурсів, а що найважливіше – людей. 

Читайте також: Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. Пояснюємо

Попри періодичні сутички, восени минулого року здавалося, що на фронті склалася патова ситуація, як про це писав тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав шукати "новий порох", тобто нові технології, щоб здобути бажаний результат у війні. Бо ні українські, ні російські сили не могли здійснити масштабні зміни на полі бою. 

Та виявилося, що це було затишшям перед бурею, адже у кінці 2023 року розпочався штурм Авдіївки, який співпав у часі з двома важливими проблемами, з якими стикнулася Україна. Перша – політики США на пів року затягнули з виділенням $60 млрд допомоги, тому ЗСУ катастрофічно бракувало боєприпасів та військової техніки. А друга проблема – мобілізація та брак військових, тоді вперше озвучили, що треба ще 500 тис. людей у військо через втрати на потребу в ротації. 

У підсумку в лютому 2024 року росіяни взяли Авдіївку. У квітні американці таки виділили гроші, а в травні парламент змінив мобілізаційне законодавство, однак щоденне просування росіян не припинилося, а лише посилилося. Чому?

Брак людей веде до падіння бойового духу та втрати території 

Найперше варто зрозуміти, що війна такого масштабу та інтенсивності раніше чи пізніше призводить до проблем з ресурсами. А в України їх значно менше, ніж у РФ, особливо людей. 

Хоча ні Україна, ні Росія не оприлюднюють точні дані про загиблих військових, однак, як у вересні писало видання The Wall Street Journal сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. За нещодавніми даними The Economist за майже три роки повномасштабного вторгнення Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені (кожен 20-й чоловік бойового віку мертвий або отримав значне поранення, щоб далі боротися). При цьому армія РФ втратила близько 200 тисяч убитими й приблизно 400 тисяч поранено. 

"Число загиблих солдат обох країн швидко наближається до втрат США у Другій світовій війні", - пишуть у виданні.

Через такі масштабні цифри не дивно, що Україна першою зіткнулася з загрозливою нестачею людей на фронті. Оскільки населення Росії приблизно вчетверо більше, ніж в України, відповідно, її мобілізаційний ресурс є значно більшим. У РФ після шуму довкола мобілізації восени 2022 року, коли молоді люди масово втікали за кордон, перейшли до тактики "тихої мобілізації", залучаючи чоловіків з провінцій, обіцяючи їм захмарні зарплати. До того ж завдяки тісній дружбі диктатора Володимира Путіна з диктатором Кім Чен Ином вдалося залучити тисячі північнокорейських солдатів на бік Росії. 

Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. Пояснюємо

В Україні ж мобілізація пройшла складний шлях: від переповнених добровольцями територіальних центрів комплектування у перші дні та тижні повномасштабної війни до набуття суперечливої репутації через випадки примусового доставлення людей до ТЦК, що отримало народну назву "бусифікація". Через скандали, пов’язані зі збагаченням військкомів та МСЕК, які за гроші знімали з військового обліку чи виписували інвалідності, в багатьох людей зникла довіра до способу, яким держава поповнює лави війська. 

З великим запізненням, у травні 2024 року депутати змінили мобілізаційне законодавство, щоб чоловіки у зручний спосіб оновили свої дані, та більшість цього не зробили, тому багато експертів почали говорити про провал мобілізаційної політики. 

"У нас понад 6 млн військовозобов'язаних не приходять, не оновлюють свої дані. Їм краще платити штрафи, ховатися, поки їхні життя, їхніх родин, дітей, сімей захищають інші хлопці. Який ще потрібно прийняти закон для того, щоб стимулювати ці 6 млн прийти згідно з чинним законодавством стати на облік, оновити свої дані", – сказав у жовтні нардеп Олександр Федієнко.

Також варто не забувати, що багато чоловіків виїхали з України, як легально, так і незаконно. Чи не щодня прикордонники та поліціянти повідомляють про затримання чоловіків, які без дозволу хочуть потрапити за кордон. У народі річка Тиса стала "рікою смерті", бо відомо про близько 40 чоловіків, які пробували її переплисти та бурхлива вода забрала їх навіки. У лютому цього року у звіті Міжнародної організації з міграції ООН йшлося, що 6,5 млн українців мають статус біженців і живуть за кордоном, з них, за приблизними підрахунками, 700 тис. є чоловіками призовного віку. 

Західні чиновники, які постійно з запізненням відправляли Україні необхідну зброю, тепер відверто кажуть, що саме мобілізація – основна проблема невдач українців на полі бою. 

"Чи побачили ми помітну різницю на полі бою після того, як надали танки Україні? Аналогічно, чи помітили ми помітну різницю у використанні винищувачів F-16? Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту", – нещодавно сказав радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.

У Reuters пишуть, що американські чиновники вже не один місяць закликають Україну знизити мобілізаційний вік до 18 років. В Associated Press написали, що через брак людей, ЗСУ скоро залишать Курську область, мовляв, українці думають мобілізувати близько 160 000 додаткових військ, але водночас адміністрація США вважає, що, ймовірно, знадобиться більше. Хоча в Офісі президента Зеленського відповіли, що проблема не лише в пошуку нових військових, але й в тому, що Україна не має того, що потрібно для оснащення військ, які вона зараз мобілізує, тобто достатньо зброї. 

У будь-якому разі кадрова проблема, відсутність ротацій, а що важливо, відсутність термінів служби призвели не лише до падіння бойового духу серед частини військових, але й до зростання СЗЧ – самовільного залишення частини. У жовтні нардепка Анна Скороход озвучила цифру у 100 тис. військових, які були у СЗЧ (близько 10% від всього числа мобілізованих). Деякі військові почали навіть показово йти в СЗЧ, щоб привернути увагу до проблеми "вічної служби". 

Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. Пояснюємо

Ситуація важка, але українська армія успішно застосовує маневрову оборону

У підсумку маємо ситуацію, коли катастрофічно не вистачає піхоти, щоб стримати постійні спроби росіян просуватися далі. 

Найважче на Покровському напрямку, де співвідношення сил противника в особовому складі до Сил оборони України 5:1. Росіяни вже захопили південну фортецю Вугледар, оточують Курахове, штурмують Велику Новосілку і всього за кілька кілометрів від стратегічно важливого Покровська, падіння якого може призвести до відкриття дороги на Дніпропетровщину. Загрозлива ситуація і в Часовому Яру, захоплення якого відкриває дорогу до Костянтинівки, а звідти вже відкритий шлях до останніх великих міст Донеччини, які під контролем України – Краматорська та Слов’янська. 

"Недавні підтверджені успіхи російських військ на полі бою поблизу Вугледара та Великої Новосілки демонструють, що війна в Україні не зайшла в глухий кут. Лінія фронту в Донецькій області стає дедалі мінливішою, оскільки останнім часом російські війська просувалися значно швидше, ніж протягом усього 2023 року. Просування російських військ на південному сході України значною мірою є результатом виявлення та тактичного використання вразливих місць на українських лініях. Російські війська здійснюють поступове тактичне просування на південному сході України з осені 2024 року", - констатують в Інституті вивчення війни. 

Там додають, що російські окупаційні війська "невдовзі можуть захопити Велику Новосілку та просунутись до наземних ліній постачання ЗСУ, які проходять до Дніпропетровської і Запорізької областей".

Читайте також: Карта бойових дій за період 20-27 листопада: окупанти наступають усюди, а в нас рекордні втрати територій

Як розповіли виданню CNN українські солдати, які воюють під Покровськом, через гостру нестачу живої сили, вони бояться, що Росія може здійснити значний прорив, і скаржаться на те, що їм доводиться використовувати безпілотники для удару по наступаючих російських підрозділах, бо не вистачає піхоти, щоб протистояти їм.

Бійці також розповіли американським журналістам, що Селідово, яке росіяни захопили у жовтні, обороняли лише 60 солдатів, яких швидко оточили російські війська. А новобранці, яких присилають, не готові до боїв, до того ж командири часто роблять помилки. Про складність ситуації говорить й те, що військові навколо Покровська отримали наказ відкривати вогонь по всіх невідомих, побоюючись ворожих розвідувальних груп. 

Однак, як зазначають українські експерти, не треба робити панічних висновків, оскільки "фронт тріщить, але не сиплеться", як сказав в етері телеканалу "Еспресо" Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.

Хоч закордонна преса часто подає ситуацію на сході як критичну, але військовий експерт, директор аналітичної організації New Geopolitics Research Network Михайло Самусь теж висловив інший погляд. Він наголошує, що просування росіян не означає прориву, а українська армія успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій. Самусь вважає, що подібні прогнози про "падіння" українських міст лунали й раніше, але вони не справдилися. Наприклад, ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, які критично важливі, залишається стабільною. Українські війська, де можливо, тримають позиційну оборону, а де це недоцільно – проводять маневрову. Щодобові втрати росіян сягають 1,5 тисячі осіб та десятків одиниць техніки, що говорить про ефективність дії ЗСУ.

"Війна – складна річ і малювати все негативним кольором я не думаю, що варто. Ми всі відповідаємо за те, що відбувається на фронті", - зауважив військовий експерт.

Якщо росіяни таки увійдуть в Покровськ, міські бої затримають їх, але чи зупиняться окупанти і чим може відповісти Україна?

Стійкість, можливий контрнаступ та геополітична підтримка

У 2024 році Україна нагадала світу, що здатна не лише оборонятися, але й наступати. У серпні вдалося прорвати російську оборону на Курщині і захопити 1376 квадратних кілометрів РФ, щоправда, зараз ЗСУ втримує близько 800. Як нещодавно сказав головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, перемога неможлива, якщо українські сили працюватимуть тільки в обороні, тому "ми маємо перехоплювати ініціативу та контратакувати, маємо і будемо, де і хто – побачите".

Оптимізму додає кілька важливих факторів:

Зимова погода. На Донеччині взимку часті відлиги, які перетворюють поля та дороги на важкопрохідні грязьові місцини. Це ускладнює маневри бронетехніки та логістику, змушуючи російські війська просуватися лише основними шляхами, які добре захищаються українською армією. Снігопади, тумани та короткий світловий день обмежують видимість і ускладнюють використання дронів, розвідки та коригування артилерійського вогню. Крім цього солдати зазнають більшого стресу через холод, що зменшує їх маневровість та бойовий дух. 

Посилення американської допомоги. Як відзначають у The Washington Post, президент Джо Байден всіляко намагається зміцнити позиції України до того, як Трамп вступить на посаду. Байден хоче використати усі надані Конгресом кошти для допомоги Україні, тому США щотижня надсилають все нові пакети допомоги, а також зняли декілька заборон, зокрема, на використання далекобійних ракет вглиб РФ та застосування протипіхотних мін. 

Читайте також: Зміна правил гри: чому Байден дозволив Україні удари ATACMS по РФ та коли очікувати результату. Пояснюємо

Реформи ЗСУ. В українській армії також відбуваються постійні внутрішні реформи, які покращують ситуацію. Зокрема, все більше поширюється рекрутингова модель для поповнення війська, а також йдеться про впровадження чи повернення таких військово-оперативних тактичних з'єднань як дивізія чи армійський корпус, які можуть бути більш ефективні на фронті. 

Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпуси

Позиція Трампа. Хоч Дональд Трамп ще офіційно не представив свого плану врегулювання російсько-української війни, однак висування ним на посаду спецпредставника з врегулювання війни в Україні генерала у відставці Кіта Келлога, багато про що говорить. Раніше Келлог пропонував свій план припинення війни в Україні, який передбачає, що постачання американської зброї продовжать тільки за умови, якщо Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з ще більшим посиленням підтримки Києва та новими санкціями. У CNN кажуть, що команда Трампа наполягатиме на тимчасовому припиненні вогню у разі можливих переговорів між Росією та Україною. У такому разі російський наступ у будь-якому разі зупиниться.

Позиція Європи. Хоча європейські союзники України точно не знають, чого чекати від Дональда Трампа, однак запевняють, що готові продовжувати допомагати Києву. Зокрема, нещодавно перша українська бригада, підготовлена та екіпірована у Франції, завершила свій вишкіл. А це 4,5 тис. військових. Також Рада ЄС продовжила мандат своєї тренувальної місії для підготовки українських військових ще на 2 роки. Німеччина та Велика Британія нещодавно виділили нові пакети військової допомоги і готові це робити й надалі. 

Негаразди в російській економіці. Попри видиму стабільність і перехід на військові рейки, російська економіка починає щораз більше втрачати свої позиції. Останніми днями курс рубля залишається на найнижчій позначці з початку війни. Послаблення курсу рубля спричинить ріст цін в Росії, що посилить невдоволення населення. "Війна Росії проти України руйнує основи російської економіки", - кажуть в Британській розвідці. А без стабільної економіки, Кремлю буде все важче воювати. 

Тож попри складнощі та нові виклики, включаючи зміну політичної ситуації у США, Україна продовжує демонструвати готовність не лише оборонятися, але й наступати, щоб перехопити стратегічну ініціативу і мати більш вигідну позицію на імовірних переговорах, які, як очікується, можуть відбутися на початку наступного року.

Як сказав один зі співрозмовників Української правди в політичній верхівці України, головне завдання Києва зараз – це "пройти зиму і дочекатись інавгурації Трампа, а тоді уже предметно говорити".