СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. Пояснюємо

Однією з найбільш резонансних історій, пов'язаних з СЗЧ, став випадок з військовим Сергієм Гнезділовим, який публічно оголосив про свій вихід із частини, мотивуючи це протестом проти відсутності чіткого плану демобілізації. Його пост зібрав тисячі лайків й сотні коментарів, а у ЗМІ багато військових та експертів висловили свої "за" і "проти" такого методу привернення уваги до цієї проблеми.  

Еспресо розповість, хто такий Гнезділов, що думають інші військовій стосовно СЗЧ, яка світова практика, і яке можливе розв'язання проблеми.

Хто такий Гнезділов, який спровокував хвилю розмов про СЗЧ

Фото: Facebook Сергія Гнезділова

Сергію Гнезділову 24 роки, останні 5 з яких він прослужив в українській армії.

Він народився у 2000 році в місті Вилкове, що на Одещині. З 2018 року навчався у Національному університеті "Львівська політехніка" на кафедрі журналістики. Під час навчання очолював громадську організацію "Рада Громадських Лідерів" та правління молодіжної організації "Меморіал", був членом редакції газети "Поклик сумління" та журналу "Визвольна боротьба".

Вже за рік у 2019 році Сергій Гнезділов взяв академвідпустку та пішов добровольцем до лав Збройних сил України за контрактом. Коли почалася повномасштабна війна, він був командиром відділення у 21-му окремому мотопіхотному батальйоні "Сармат". Згодом – командиром відділення аеророзвідки 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Брав участь у боях за Піски, Авдіївку, Мар'їнку, Красногорівку, Золоту Ниву, Гуляйполе, Бахмут.

Попри військову службу, Гнезділов також активно займався громадською діяльністю. Влітку 2023 року організував фестиваль "ВиделкаFest" у рідному Вилковому, суть якого – популяризація українських фільмів та книжок на малій Батьківщині військового.

З жовтня 2023 року Сергій Гнезділов став ведучим подкасту від hromadske під назвою "++ подкаст", у якому спілкувався з іншими бійцями ЗСУ на актуальні теми. На сторінці програми є 25 випусків, останнє оновлення – 11 травня цього року. За словами Сергія, у подкаста було дві мети: перша — розповісти цивільним, що військові — це такі самі цивільні; друга — мілітаризація суспільства.

У суботу, 21 вересня, Сергій Гнезділов написав у фейсбук, що йде в СЗЧ, тобто самовільно залишає військову частину, щоб таким чином привернути увагу суспільства до потреби встановлення терміну служби для мобілізованих.

"5 років в Збройних Силах лише переконали мене ось в чому: ніхто не народжений для війни. … Невже вся наша національна безпека - це стомлена піхота, в яку всі так вірять? Що буде, якщо вона сточиться в боях на Донецькому напрямку? … За 11 років війни з Росією наше суспільство та наша влада не знайшла в собі сил серйозно і чесно говорити про реалії затяжної, постійної війни. … Ми дійшли до Рубікону, коли піхота більше не "вивозить", а суспільство продовжує "вірити в ЗСУ", замість того, щоб відповісти собі на запитання: - Чи захистив ти Вітчизну? …  5 млн військовозобов’язаних чоловіків кажуть військовому на нулю, що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги. … Без термінів служби, без осяжного права на демобілізацію, приїжджаючи в мирний тил, слухаючи суспільство доброволець починає розуміти, що кріпосне право не скасоване, а його - призначено винним та відповідальним. … Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулю - питання національної безпеки. … Моя позиція залишається незмінною: ми маємо створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобовʼязаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю", - це і не тільки написав Гнезділов і додав, що йде в СЗЧ "до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя".

У коментарі Еспресо військовий додав, що зараз перебуває в Києві і не переховується.

"Тотальна невизначеність щодо термінів служби дуже пригнічує та вбиває. І я говорю не тільки за себе, а й про тих, хто перебуває в окопах три й більше років. І всі хочуть розуміти, що буде далі. Якщо нам кажуть, що мобілізувати більше немає кого, то чи впевнені ми в тому, що через пів року лінія фронту не впаде?!" - сказав Гнезділов.

Пост Гнезділова швидко розлетівся соцмережами, маючи станом на 24 вересня понад тисячу поширень та понад сімсот коментарів. У самій же 56 окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді почали службове розслідування.

"Позиція командування військової частини залишається незмінною — нульова толерантність до скоєння подібних злочинів", — додали в пресслужбі бригади у коментарі hromadske.

Відзначимо, що за самовільне залишення військової частини або місця служби передбачена кримінальна відповідальність. В умовах воєнного стану військового можуть покарати від 5 до 10 років тюрми.  

Хоча у кінці серпня парламент схвалив закон, який дозволяє не карати військового за перше самовільне залишення частини чи дезертирство, якщо той сам повернеться і командир дозволить йому продовжити службу.

Читайте також: Що таке СЗЧ та яке покарання передбачено за самовільне залишення частини: пояснення адвокатки

Що кажуть військові про СЗЧ й справу Гнезділова

Фото: Генштаб

Історія Сергія Гнезділова для когось стала своєрідним символом протесту проти відсутності чітких ротаційних механізмів та невизначених термінів служби для українських військових. Хоча чимало військових публічно відповіли йому, що вважають вчинок Гнезділова "прикладом боягузтва", а не протесту. У будь-якому випадку - це показова справа, яка висвітлює гостру проблему, коли довготривала війна без чіткої ротації породжує виснаження серед військових, збільшуючи випадки СЗЧ.

Військовослужбовець та популярний журналіст Павло Казарін ще за кілька днів перед публікацією Гнезділова написав, що "строки служби хвилюють хіба що самих військових та членів їхніх сімей", і це таки велика проблема.

"У найзагальніших рисах – йдеться про чотири мільйони людей, 10–15% від населення країни. Для всіх інших ця тема є небажаною, тому що демобілізація одних означатиме зустрічну мобілізацію інших. Складно запідозрити сотні тисяч наших співгромадян у готовності змінювати свій налагоджений побут, а тому ця тема перетворюється на явно непопулярну для політиків. Ми щоразу говоримо про те, що наша війна – "повномасштабна", "вітчизняна" та "народна". Але насправді все звелося до того, що захист країни – справа рук лише військових. Які виведені в спеціальну касту: між ними та рештою країни встановлено ніпель. Форму можна вдягти і неможливо зняти. І вся вітчизняна законотворчість останніх років працює на тих, хто її все ж таки не вдягнув. Цілком можливо, що повномасштабна війна і справді не залишає місця для демобілізації. В моїй роті приблизно 70% служать з весни 2022-го, і якщо вони підуть, то рота перестане воювати", - відзначив Казарін.

Ветеран АТО та блогер Олексій Петров написав, що не засуджує Гнезділова, але водночас й не виправдовує.

"Є люди, які йдуть з бойових. Це окрема і дуже складна історія. Надскладна. Іноді бійці розуміють, що поставлено дурне завдання. Операція спланована, (якщо взагалі спланована), через одне місце і у тебе є два виходи. Або піти туди і майже стовідсотково загинути, бо є деякі командири, яким… Ну ви зрозуміли. Або піти в СЗЧ. Бо тебе банально не чують. І на ранок командир взводу дізнається, що у нього певна кількість бійців відсутня. Зброя, інвентарне майно на місці, а їх самих немає. І телефон не відповідає. Так, є велика… величезна кількість командирів різних ланок, які бережуть своїх "пацанів". … У кожної людини є свій поріг терпіння. І десь я розумію градус обурення цього хлопця, вчинок якого обговорюють зараз майже усі", - зауважив Петров.

Український письменник, військовослужбовець ЗСУ Артем Чех також написав, що "не виправдовує й не зсудужує" Сергія Гнезділова, відзначивши, що принаймні той "зробив це чесно".

"Це доміно дуже скоро може посипатися. Десь із березня. Бо багато хто собі сам поставив конкретні строки служби: три роки. Три роки – це чимало. ... У березні в мене, наприклад, буде 4 роки і два місяці, що я віддав службі. Більшість з цього часу я провів в лісах і полях, зрідка навідуючись у спокійні міста, де ніфіга не видно, що іде боротьба за виживання. Боротьба за виживання йде там, де виживають. На позиціях у начисто виголених посадках. ... Одна справа тихі сзчешники, що розбіглися селами та містечками, а інша – публічна і серйозна розмова з тими, кого слухають не лише тут, але й на заході. Слухають, дослухаються, роблять висновки", - відзначив Чех. 

Натомість ветеран ЗСУ та адвокат Масі Найєм написав, що не погоджується з підходом Гнезділова.

"Строки служби треба визначити, давно пора. Але не за будь-яку ціну, чи просто розвернувшись і пішовши в СЗЧ. Це аморально стосовно тих, хто загинув і був поранений: вони віддали життя і здоровʼя не для того, щоб потім просто здати фронт. І нечесно щодо побратимів, які залишились на лінії фронту, на службі. А, по-друге, важливо зберегти державу. Не політиків, не якусь норму закону, а всю державу. Дуже прикро, що суспільство частково зняло з себе відповідальність за війну постіком у фб і донатом. Але це мене не розчаровує, бо так було достатньо давно… така реальність. Треба дорослішати. І не впадати в роль жертви, яку дуже сильно підтримуватимуть ті хто втомились. Я всіх можу зрозуміти. Але і ми маємо зрозуміти, що якщо росіяни будуть в Києві - вже ні про які строки не буде мови. Це треба тримати в голові", - написав Найєм і додав, що "є багато випадків, коли через СЗЧ одних - інші підрозділи втрачали своїх побратимів".

Львівський десантник Антон Петрівський, який воює з першого дня повномасштабного вторгнення, а перед тим брав участь в АТО, вважає, що Гнезділовим має зайнятися СБУ.

"Пішов показово в СЗЧ з лав української армії, щоб буцімто привернути увагу до теми демобілізації. По факту: завдає морального удару по мобілізованих, які стиснувши зуби продовжують воювати в вирішальний період війни; провокує інших робити те саме; знижує боєздатність армії; показово принижує армію, як державну інституцію; показує, що його "хотілка" є важливішою від інтересів держави", - відзначив Петрівський.

Пресофіцер 241 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, журналіст Мирослав Откович, який з перших днів повномасштабної війни вступив до війська, воював на передовій, отримав травму, написав, що приклад Гнезділова – це "поширення вірусу зневіри під соусом "боротьби за права всіх знедолених".

"Сергій, у стилі, притаманному певним ідейним течіям, бореться за права тих, хто його про це не просив. Тому цілком можливо, що у Миколи, який тримає передній край з упором на 12 годину, відкриється фланг на 8 годину, бо там Петро залишив позиції після того, як прочитав заклик Сергія. Як ви думаєте, якщо Микола сам знищить усіх ворогів і вийде на ротацію, він поважатиме Сергія? Думаю, ні. А от Петрові стане соромно, і він обов’язково повернеться. Бо він справді втомився, але не робить зі свого СЗЧ шоу національного масштабу на втіху ворогам. Втома є, і цього ніхто не приховує. Але усвідомлення національної гідності й потреби зберегти державу, тверезить і додає сили", - вважає Мирослав Откович.

Заступник командира Третьої штурмової бригади Максим Жорін також розкритикував рішення Гнезділова.

"Оце показово-медійне "добровільне СЗЧ" матиме дуже сумні наслідки, про які, мабуть, автор цього вчинку не дуже думає. Якщо це й привертає до чогось увагу, то лише до того, що порушення дисципліни це "нормально". Натомість дисципліна - одна з основ будь-якої армії. А подібні випадки дуже сильно демотивують бійців та провокують робити те ж саме. Всі хочуть додому, хочуть відпочити, побачити свої родини та зайнятись своїми справами. Але війна не закінчилася і поки що нічого про її закінчення не говорить", - зазначив Жорін.

Читайте також: СЗЧ — це не просто не вихід, це катастрофа

Чому в Україні досі немає чітких термінів служби в армії

Фото: 5.ua

В Україні чітких термінів служби в армії наразі немає через кілька ключових причин, пов’язаних із масштабом війни, військовими потребами країни та відсутністю політичної волі у влади щодо цього питання.

Україна веде війну з Росією з 2014 року, а з 2022 – повномасштабну. Однак попри роки часу, законодавство щодо мобілізації змінили лише  цього року -  після року дискусії. Тоді у ВР опозиція вимагала у монобільшості "слуг", щоб ті включили й питання демобілізації. Адже десятки, а то й сотні сотні тисяч чоловіків ринули добровільно до ЗСУ у перші місяці повномасштабної війни. Ніхто не знав, що ця війна триватиме так довго, відповідно, ніхто не думав про час служби.

У таких умовах затяжної війни чітке встановлення термінів служби виявилося складним питанням для влади через потребу в утриманні бойових позицій і оперативного контролю над територіями. Адже війна завжди потребує великого людського ресурсу, особливо, якщо немає впевненості в тому, коли військові дії можуть завершитися.

Хоча у червні народна депутатка, членкиня комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Ірина Фріз повідомила Еспресо, що восени можуть прийняти закон про демобілізацію, якщо збережеться позитивна динаміка мобілізації, та поки у владних кабінетах це питання не стоїть на порядку денному, зараз вся увага до "плану перемоги" президента Володимира Зеленського. А перемогти без солдатів неможливо.

Натомість в українських містах регулярно відбуваються пікети родин військовослужбовців, які вимагають прийняття закону про демобілізацію. На цих акціях часто можна почути й побачити плакати, що "Добровольці - не раби!", "Чому воюють одні й ті самі?", "Чоловік не брав квиток в один кінець" тощо. Рідні вимагають, щоб після 18 місяців служби добровольці могли добровільно залишити армію. Та у ВР поки думають над терміном і лунають різні цифри: 12, 24, 36 місяців... Останній варіант навіть прописали в тексті законопроєкту про мобілізацію, але напередодні самого голосування головком ЗСУ Олександр Сирський і міністр оборони Рустем Умєров закликали виключити цю норму. Депутати погодилися.

"Якби ми це прийняли, то в деяких підрозділах досвідчені військові пішли б з армії в один момент – уявіть, що б це було, якщо в цих підрозділах немає досвідчених, на кого тоді спиратися? Тому ризики були величезні", – пояснював голова оборонного комітету Верховної Ради Олександр Завітневич в інтерв'ю ВВС Україна в червні цього року та додав, що новий законопроєкт з чіткими термінами демобілізації розроблять до кінця року.

Та інформоване джерело ВВС серед депутатів у кінці вересня сказало, що поки "ніяких проєктів документів ще немає".

Тож, оскільки немає чіткого розуміння, коли і як завершиться війна, встановлення обмежених термінів служби може бути ризикованим. Україна не може дозволити собі втратити важливі кадри в умовах, коли ворог ще не переможений і бойові дії продовжуються. Це питання також пов'язане з тим, що багато країн у подібних ситуаціях відкладали чітке визначення термінів служби до моменту стабілізації фронту.

Приклади СЗЧ у світовій історії

Фото: протест проти війни у В'єтнамі 60-ті роки ХХ століття - thewarriormessenger

Самовільне залишення частини або дезертирство було і залишається серйозною проблемою для армій у всьому світі у всі часи. Випадки масового дезертирства іноді змінювали хід воєн, спричиняючи поразки на полі бою та політичні кризи.

Загадаємо декілька яскравих прикладів СЗЧ з наслідками:

Перша світова війна

Під час Першої світової війни масові випадки дезертирства спостерігалися в багатьох арміях, зокрема, в російській армії після Лютневої революції 1917 року. Виснаження, голод та відсутність чітких перспектив призвели до деморалізації військових, що спричинило масове самовільне залишення бойових позицій. Більше мільйона солдатів залишили армію, що зіграло ключову роль у падінні Російської імперії та початку громадянської війни, а згодом і приходу до влади комуністичного режиму.

Друга світова війна

Під час Другої світової війни дезертирство стало серйозною проблемою в італійській армії після поразок у Північній Африці та Східній Європі. Італійські солдати, які втрачали мотивацію через невдачі на фронті, залишали бойові позиції, що підривало військові кампанії. Після капітуляції Італії в 1943 році багато солдатів відмовлялися воювати, і це прискорило поразку країни та її вихід з війни.

Війна у В'єтнамі

В армії США під час війни у В'єтнамі спостерігався високий рівень СЗЧ, що пов'язано з моральним виснаженням і незгодою з війною. Станом на 1971 рік рівень дезертирства досяг 5% від усіх військових (майже 10 тис. осіб було в розшуку). Це підривало бойові дії та вилилося у широку антивоєнну кампанію в самих Сполучених Штатах, що зрештою вплинуло на рішення про виведення військ з В'єтнаму.

Іракська армія у війні з ІДІЛ

У 2014 році під час захоплення "Ісламською державою" (ІДІЛ) великої частини Іраку, іракська армія зіткнулася з масовим дезертирством. Під час боїв за Мосул понад 30 000 іракських солдатів залишили свої позиції, що призвело до захоплення міста джихадистами та поставило країну на межу катастрофи.

Світовий досвід мобілізації в умовах війни демонструє різні підходи до демобілізації та звільнення військовослужбовців навіть під час активних бойових дій. Історія демонструє, що більшість армій прагне максимально утримувати солдатів на фронті до закінчення конфлікту, але були випадки, коли також відпускали частину військових через виснаження, психологічний стан або для тимчасового повернення до цивільного життя. Однак великої демобілазції під час активної війни - такого ніколи не було. 

Що маємо у підсумку. СЗЧ – це серйозна проблема, яка може мати наслідки на фронті для України, якщо залишити все як є. Безперечно, що росіяни також мають проблему з дезертирством у своїй армії. Однак офіційних цифр для порівняння, звісно, що немає.

Потенційно Україна може запровадити чіткіші правила та терміни служби, але вірогідно в майбутньому, коли ситуація на фронті стане більш передбачуваною, а мобілазійці заходи більш стабільними. А наразі проблема демобілізації, виснаження військових та самовільного залишення частин - реальність затяжної війни, тому питання ротації та термінів служби активно обговорюється як серед військових, так і в суспільстві.