Цирк на дроті, радянський вестерн і читання для кайфування - 5 книг з крутими сюжетами і без брехні

У доробку автора цього роману – англійського поета-містика, окультиста і мага та засновника багатьох магічних товариств – чимало розмаїтого жанрового краму. Причому такого, що подвигав на творчість всі наступні покоління з категорії любителів "темної" літератури. Зокрема у романі "Місячна дитина" Алістера Кровлі (К.: Видавництво Жупанського), герой якого – реальний прототип автора, який описує свій досвід перебування у магічному ордені – так само твориться щось несусвітнє, темне, зле. Юний маг вступає у протиборство з членами таємного ордену, які хочуть зруйнувати хитку рівновагу між добром і злом. Користуючись, звісно, забороненими магічним практиками. Таким чином, перед нами розкривається світ окультистів – з усіма подробицями і таємницями. Варто додати, що юнак у романі так само зважується на магічний експеримент – з метою подолати старого мага, тож це не зовсім боротьба світла із темрявою, а швидше битва чергових "відтінків чорного" заради чергового «світлого» майбуття. Варто нагадати, що творчість, як і саме життя Кровлі, що нерідко нагадувало його літературно-мистецькі та магічні пошуки, значною мірою вплинула і продовжує впливати нині на різні напрями культури і мистецтва – відсилання до спадку Кровлі можна знайти у багатьох відомих музикантів, літераторів, кінорежисерів, езотериків і навіть науковців, серед яких такі відомі особистості, як Джиммі Пейдж, Кеннет Ґрант, Кеннет Енґер, Тімоті Лірі, Джек Парсонз, Оззі Осборн, Брюс Дікінсон, Альфред Кінсі, Антон Ла-Вей, Джеральд Ґарднер та інші.

Не менш екзотична також наступна книжка, а саме – роман Крістофера Пріста "Престиж" (Х.: Фабула). Престижами у цьому містичному трилері, свого часу екранізованому Крістофером Ноланом, називають результати ілюзіонів, але наразі мова не лише про кролика в капелюсі чи розпиляну асистентку, а про більш складні та вишукані трюки. Загалом у романі розповідається про суперництво двох ілюзіоністів на рубежі XIX і XX ст. - аристократа і вихідця з робочого класу. Зовні це виглядає як бажання перевершити один одного в ефектності і загадковості сценічних трюків, однак насправді відбувається справжня битва за технології ілюзійний номерів, яка призводить до того, що один з магів за допомогою сербського генія-винахідника Ніколи Тесли створює машину, що дозволяє телепортувати фізичні тіла. Ворожнеча двох ілюзіоністів призводить у фіналі до трагедії, розв'язка якої настає через 100 років. "- Мені здається, що доля вашого брата пов’язана з подіями столітньої давнини, - мовила вона. - дізнаємося ми про продовження цієї історії вже за нашого часу. - З одним із моїх предків, Рупертом Енджером. Ви стверджуєте, що не чули про нього, і тут немає нічого дивного, але наприкінці минулого століття він був знаменитим фокусником. Виступав під псевдонімом Великий Дантон. Його переслідував інший ілюзіоніст на ім’я Альфред Борден. Ваш прадід. Чи відомо вам щось про нього? "

Кажуть, автор наступної книжки - один із найцікавіших та найпопулярніших сучасних польських письменників та філософів. Його твори перекладені багатьма європейськими мовами й номіновані як на польські, так і на європейські літературні премії й нагороди. Принаймні збірка "В краю невірних" Яцека Дукая (Л.: Астролябія) точно заслуговує на пильну увагу, оскільки чтиво насправді феноменальне, ще й зачіпає актуальні креси метагеографічної тематики, коли в одному з оповідань маємо сюжетні маршрути "Східна Пруссія – Буковина", "Буковина – Москва", "Москва – Краків". Насправді ж коктейль з екзотичних жанрів і стилів вибуховий - готика, гротеск, наукова фантастика, альтернативна історія. Варто додати магічних істот на зразок гномів, демонів, ельфів і драконів, а також феєричні часові ландшафти, де у 90-х ще триває війна, а Сталін нещодавно помер, і картина буде майже повна. Якщо чесно, то уся ця містична географія, що нагадує одночасно Маркеса і Павича, насправді продовжує магію "Напівсонних листів з Діамантової імперії та Королівства Північної Землі" Володимира Яворського – нескінченної епопеї, розпочатої ще у 80-х роках у польському-таки журналі "Зустрічі". Пригадуєте? Легіонер Вузципілон, король Балтазар Другий, капрал Фіран, художник Мельхіор… Не менша екзотичний неймінг також у польського автора, в якого є головнокомандувач Армії Зеро, генерал шибайголів Об'єднаної Імперії, довічний член Коронної Ради, довічний сенатор Об'єднаної Імперії, почесний член Виборної Ради, королівський радник, дворазовий регент, Вартовий Роду, Перший Шибайтолова, ректор Академії Бойових Мистецтв, Кавалер Орденів Чорного Дракона і Честі, семиразовий Кассіц Мечів, фордеман Замку, граф Кардл і Бладига, Раймунд Каесіль Марія Жарний з роду Важгадів. У того ж Яворського, пригадується, мапа імперії суто по-борхесівськи набула розміру самої Імперії і найточніше співпала з нею, і така сама метагеографія трапляється у Дукача, коли "менш ніж сімсот років тому вся сучасна Імперія складалася з Чурми, затоки, Острова Маяка, який пішов на дно під час Дванадцятирічної, і з навколишніх сіл. А також із барона Анастасія Важгада, який мав відвагу підняти заколот посеред Великого Помор'я. Цариця Икес подивилася на мапу, побачила блоху біля дракона і затримала вирядження армії". Принаймні описова розкіш в автора збірки "В краю невірних" точно така сама. "Вони в'їхали на передмістя. Тут уже їм доводилося задирати голови, щоб не втратити з поля зору битву, що точилася на нічному небосхилі. На Жаб'ячому Полі розгорталося пекло: дракони палали на льоту, з-під землі вибухали вулкани, вихлюпувалася лава, людей підкидало на сотні ліктів угору, розірваний простір згортав їх у бублики та струдлі, потім розмотував назад і перетворював у ніщо, метаморфічні потвори стиналися над головами піхоти, снопи світла з тартійських ліхтарів, встановлених довкола Поля, перетиналися, зливалися, вигиналися і розщеплювалися, окремі поєдинки шибайголів перетворювалися на видовища шалених магічних феєрверків, шибайголови махом пускали в діло силу, вміння та досвід, набуті за ціле життя, виростали аж до хмар і маліли до стебел трави, зригували вогнем, водою, газом, небуттям, вергали на ворогів урагани смертельних предметів, лавини нищівних енергій, а заразом захищалися від таких самих атак. Бідняки з нетрів, лежачи просто на землі або на розстелених ковдрах, голосно коментували перебіг поєдинків, нагороджували переможців і переможених свистом, оплесками та прокльонами".

В основі наступного роману відомого харківського автора і заодно музиканта не менш відомого гурту лежить історія його батька, який на початку вісімдесятих їздив працювати у будзагоні на Чукотці. Тобто "Чорний хліб" Фоззі (Х.: Клуб Сімейного Дозівлля) – це справжній радянський вестерн, який у жанровому сенсі мав би звучати як "істерн". "Звідти він привіз гроші, червону рибу кету й купу цікавих історій, які я слухав з роззявленим ротом, - згадує автор. - В одній з них ішлося про жінку-чукчу, заслужену мисливицю, єдиний син якої загинув під час морського промислу — упав з човна, а земляки добили хлопця, бо вірили, що цього захотіли їхні боги. І тоді мисливиця почала мститися, убиваючи всіх учасників того полювання. По одному. З переляку місцева влада навіть зупинила роботи на летовищі, де мій тато тоді заливав бетоном злітно-посадкову смугу. Що згодом сталося з месницею, батько не знав, але в такому вестерні фінал міг лишитися й відкритим". Тож у романі дія переноситься з південного сходу аж на південний захід, як і замислював автор, бажаючи зробити з цієї трагічної історії крутий мінісеріал. "Вона хутко йшла поміж бараків, рухаючись якнайдалі від вулиць, де її могли б знайти. А вони шукатимуть, бо ця влада не дозволяє чукчам вбивати одне одного - скільки таких випадків було, коли забирали в тюрму тих, на чиєму боці була правда і кров! Вона неодмінно дізнається, хто пішов учора з сином у море, і вб’є їх усіх. А що буде потім, її вже ніяк не цікавило".

Видавці наступної книжки, а саме – "Космічного поштаря" Ґійома Перро (К.: Блим-Блим) - недаремно застерігають, що цей цікавезний комікс, окрім того, що розважить малих і дорослих читачів, ще й ненав’язливо загітує у дечому більш важливому, ніж читання і розглядання картинок Тобто у можливості й потребі бути впевненим у собі, не боятися нового та зустрічати "виклики" життя із посмішкою.

Тим більше, що вони не такі уже й «виклики», якщо вже їх пережив. А ще на сторінках цієї книжки можна зустріти, певно, найвідомішого у франкомовній літературі Маленького принца. Ну, а так, звичайно, як і слід було здогадатися, герой цієї книжки на ім’я Боб – космічний поштар, який обожнює свою роботу. Щодня він сідає на борт свого космічного корабля і розносить посилки усією галактикою. Принаймні, тою частину галактики, яку він знає. Але згодом така звична рутина летить шкереберть, і стається те, що мало статися, інакше, не було би ані книжки, ані коміксів, ані цікавого розглядання. Ця графічна новела захопить дітей, що люблять фантазувати про майбутнє та про всілякі космічні дивацтва. Бо, в принципі, графічні романи й створені для того, щоб діти змогли знов відкрити для себе "читання для кайфування", як позиціонують свою діяльність видавці "Космічного поштаря". А вже актуальна нині космічна тема, необтяжлива кількість тексту, шикарні малюнки та гумор допоможуть у цьому.