У 2022 році в Україні вийде на великі екрани фільм “Киснева станція” про історію Мустафи Джемілєва

В сюжетній основі стрічки — один із переламних епізодів у житті незмінного лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. 

Це вже другий повнометражний фільм Івана Тимченка за сценарієм Михайла Бриниха, заснований на ретельному дослідженні багатого документального матеріалу. 

У фільмі “Киснева станція” йдеться про події літа 1980-го року. Мустафа Джемілєв відбуває чотирирічне заслання у якутському селищі Зирянка, де працює на кисневій станції. Щодня він наповнює киснем іржаві балони і котить їх на причал. Це монотонна та виснажлива робота, і в ній він уподібнюється до міфологічного Сізіфа. Це не перше й не останнє його ув’язнення, і здається, що триватиме воно безкінечно... 

Марна Сізіфова праця - одна з ключових метафор у світовій культурі. До неї зверталися, зокрема, нобелівські лауреати Альбер Камю та Жан-Поль Сартр. Однак “Киснева станція” пропонує нове, потужне її прочитання. 

Сізіф тут - радянський дисидент, який продовжує боротьбу у безнадійній ситуації. Та - зрештою - перемагає, не в останню чергу завдяки власній незламності, наполегливості, глибокій мотивації і віру у власний народ. Так дисидент і багаторічний політв’язень Мустафа Джемілєв стає лідером цілого народу. 

Сценарист фільму, відомий український письменник Михайло Бриних, підкреслює важливість цього перепрочитання метафори для сучасного українського кіно: 

“В історії Мустафи Джемілєва мене зацікавила саме ось ця міфологічна, екзистенційна проблематика. Колись Альбер Камю намагався відповісти на запитання: чи може Сізіф бути щасливий? В яку саме мить Сізіф здатен відчути і зрозуміти, що таке щастя? Власне, сценарій фільму “Киснева станція” і почався як спроба знайти відповідь на це питання — завдяки життєвому прикладу Мустафи Джемілєва”. 

Іще один важливий референс фільму - естетика українського поетичного кіно, інтерес до якого нині знову дуже високий. Адже передовсім завдяки традиції поетичного кіно Україна присутня на світовій мапі кіномистецтва. 

Робота над проєктом почалася п’ять років тому після знайомства творчої групи особисто з Мустафою Джемілєвим. Протягом року тривали інтерв’ю з паном Мустафою, в яких він докладно розповідав про своє життя, свою боротьбу, друзів і ворогів. Надзвичайно цінними були також спогади дружини Мустафи Джемілєва, пані Сафінар. Один із вагомих наскрізних мотивів фільму - глибока та зворушлива особиста історія, яка познайомить глядачів із цілком несподіваним боком життя лідера кримськотатарського народу. 

Іван Тимченко, режисер фільму, відзначає: “Про що цей фільм? Про сильну внутрішню свободу. Але водночас — це й історія кохання, бо як інакше?

Починалося все навіть не з ідеї, а з доволі болісного усвідомлення, що українці небагато знають про боротьбу кримськотатарського народу за своє право повернутися на рідну землю, і про те, хто такий Мустафа Джемілєв. Сьогодні це дуже актуальна для нас історія, і це історія перемоги, яка надихає. Так, у нас зараз недостатньо військової потуги, щоб змусити Росію забратися геть з окупованих українських територій, але от саме ця модель поведінки, модель опору, яку обрав свого часу Мустафа Джемілєв, - це те, чого Росія та всі інші тоталітарні країни бояться найбільше”. 

У свою чергу Світлана Соловйова, продюсерка фільму, розповіла, що кінострічка вже на стадії підготовки стала своєрідним лакмусовим папірцем, який показав актуальні нині проблеми сприйняття трагедії кримськотатарського народу у світі: 

“У нас багато хто вважає, ніби за кордоном всі все знають про трагедію кримських татар і про боротьбу Мустафи Джемілєва. Сьогодні, коли ми відзначаємо день кримськотатарського прапора, слід визнати, що цей оптимізм сильно перебільшений і перед нами іще величезна робота - доносити це знання! 

Навіть у процесі пошуку партнерів для цього проєкту я переконалася, що питання окупованих територій для багатьох наших сусідів, на жаль, - незручні й неприємні, бо всі вони мають взаємини з Росією і не хочуть їх втратити, хоч що б вони декларували. У нашому фільмі ми, принаймні, можемо називати речі своїми іменами, бо добро і зло таки мають свої імена”. 

Зйомки фільму нині - у розпалі. Зараз вони розпочалися на різних локаціях у Києві, плануються в інших регіонах України. Знімальний процес заплановано завершити до осені 2021 року, а фестивальна історія фільму розпочнеться навесні 2022. Українські глядачі побачать “Кисневу станцію” вже наприкінці 2022 року. 

Над фільмом працює сильна й досвідчена міжнародна команда. Режисер Іван Тимченко, сценарист Михайло Бриних та продюсерка Світлана Соловйова вже відзначилися потужним фільмом “Іловайськ”, який здобувся на переконливі оцінки критиків та глядачів - фільм високо оцінили за оригінальний, нешаблонний стиль на назвали “військовою драмою “здорової людини”.  

Оператор Томас Стоковскі є відомим у Європі фахівцем, а композитор фільму Джун Міяке працював над музикою до фільмів видатних режисерів Віма Вендерса та Олівера Стоуна. 

Акторський склад фільму також складається з відомих в Україні та навіть за кордоном митців. 

Борис Орлов, виконавець ролі Мустафи Джемілєва, так коментує своє сприйняття глибокої метафоричної механіки фільму: “Про що для мене цей фільм? Про те, що хоч яка б висока була твоя мета і хоч яке шляхетне було твоє прагнення, - ти нічого не зможеш зробити виключно сам”. 

***
Стрічка “Киснева станція” створюється  за підтримки Державного агентства України з питань кіно і Міністерства культури та інформаційної політики України.

Режисер: Іван Тимченко

Оператор: Томас Стоковскі (Німеччина)

Автор сценарію: Михайло Бриних

Продюсер: Світлана Соловйова

Композитор: Джун Міяке (Японія)

У ролях: Борис Орлов, Христина Дейлик, Віктор Полторацький, Василь Кухарський, Едем Ібадуллаєв та інші. 

Жанр: драма

Виробництво:«Цифрова Платформа» 

Тривалість: 100 хвилин

Прем’єра в Україні:2022 рік