Удар РФ по селу Гроза на Харківщині є нагадуванням про справжній характер російської війни. Колонка Віталія Портникова

Російський удар по кафе та магазину у селі Гроза на Куп'янщині вже призвів до загибелі 49 українських громадян (ред. на час виходу колонки кількість загиблих становила 49. Станом на ранок 6 жовтня загиблих вже 51) і кількість загиблих може зрости під час розбору завалів, які утворилися внаслідок атаки РФ. Цей злочин росіян ще раз нагадує, якою небезпечною є так звана втома від війни.

Багато хто на Заході зараз говорить про те, що війна Росії проти України вже перейшла на якийсь інший рівень - на рівень позиційної боротьби армій. І що в цій ситуації потрібно шукати шляхів, якщо не для закінчення війни, то принаймні для перемир'я. Політики-республіканці у Сполучених Штатах підкреслюють, що зараз їхній країні потрібно думати про те, як захистити власний кордон із Мексикою, а не виділяти мільярди доларів для допомоги Збройним Силам України. Переможець виборів парламенту у Словаччині, колишній одіозний прем'єр-міністр Роберт Фіцо, сказав відразу після того, як стали відомі результати цих виборів про те, що у словаків більші проблеми, ніж в українців.

І мені, звичайно, хотілося б запитати у колишнього американського президента Дональда Трампа та всіх тих, хто підтримує цього політика у його намаганні захистити власну свободу шляхом переобрання на посаду президента США, чи дійсно ситуація із мирними мешканцями на кордоні із Мексикою може нагадувати ту ситуацію, у якій опинилися мешканці маленького українського селища на Куп'янщині. Чи дійсно у мешканців Словаччини такі самі проблеми, як у тих українців, які зараз знаходяться під завалами кав'ярні та магазину в українському селищі на Харківщині. Чи можуть Дональд Трамп, Роберт Фіцо та інші політики, які наполягають на тому, що українська війна вже не має бути у фокусі уваги їхніх держав на тому, що проблеми їхніх співвітчизників, при всій повазі до цих політичних і соціальних проблем, можуть бути порівняні із проблемами тих, хто гине під російськими ударами.

Я завжди в такій ситуації згадую реакцію людства на Голокост: тоді, коли багато хто дозволяв собі порівнювати проблеми власних країн із проблемами тих євреїв, яких знищував Гітлер. За кілька років людство каялося за свою байдужість, за свою готовність порівнювати ці проблеми із проблемами тих, кого мільйонами знищували у таборах смерті. І продовжує каятися сьогодні. Не знаю, який вихід з цієї багаторічної естафети каяття за власну байдужість і за спроби порівняти власні економічні проблеми, скажімо, у США із проблемами тих, кого знищували у газових камерах.

І тому мені б дуже не хотілося, щоб цей історичний досвід повторювався знову: щоб люди у цивілізованому світі не докоряли собі у майбутньому, що вони недостатньо допомогли українцям тоді, коли український народ намагався захистити себе від нелюдської агресії однієї з найбільш одіозних держав сучасного світу, керівництво і населення якої давно вже втратили розуміння, що таке добро і що таке зло.

Є абсолютно очевидним той факт, що Росія не здійснює злочинів на українській території, тільки тому, що ЗСУ не дають можливості російським окупантам ці злочини здійснювати: вони змогли локалізувати конфлікт і зараз росіяни обороняються на тих територіях, які вони захопили упродовж попередніх воєнних кампаній. Хоча ніхто не знає, скільки таборів для ворогів росіяни створили на таких територіях і які тортури застосовують слідчі Федеральної служби безпеки Російської Федерації та пов'язані із цією структурою організації, колаборанти і найманці. Скільки людей могло загинути або зазнати проблем зі здоров'ям і нормальним життям у зв'язку з тим, що Росія насаджує на окупованих територіях свою людиноненависницьку ідеологію.

Але ми бачимо, що як тільки у Росії виходить здійснити черговий злочин проти людяності, вона його із радістю здійснює, бо важливою метою російського політичного керівництва на чолі із Володимиром Путіним є залякування українців, створення умов для того, щоб територія України перестала бути територією, яка є придатною до життя. Росія усвідомлює, що громадяни України не лояльні окупаційній армії та роблять все можливе, щоб окупація не відбулася.

Таким чином у планах Володимира Путіна, який продовжує мріяти про окупацію української землі та про встановлення в Україні маріонеткової адміністрації, яка погодиться з інтеграцію українських земель до складу Російської Федерації, є щире бажання вигнати українців з місць, де вони живуть. А для цього, як ми бачимо, потрібно завдавати жорстоких ударів просто по кав'ярнях і магазинах; для цього потрібно планувати заморозити Україну, якщо не попередньою так наступною зимою. Ми вже бачимо масовані удари "шахедів" по українській інфраструктурі і розуміємо, якими є цілі російських окупантів, коли здійснюються подібні удари. А для цього потрібно зробити все можливе, щоб залякати українців.

І чим більшою буде так звана показна втома цивілізованого світу від цієї війни, тим більшими будуть можливості російських окупантів щодо здійснення своїх цілей. Коли ми говоримо з союзниками про цілі нашої перемоги, мені здається все є абсолютно очевидним і зрозумілим, але хотілося б поставити союзникам питання: чи усвідомлюють вони наслідки української поразки і для українського населення, яке просто не зможе вижити на окупованій і зруйнованій росіянами землі, і для наших сусідів по країнах центральної Європи, які змушені будуть забути про ту безпеку, в якій вони живуть дотепер, перед посиленням РФ та її агресивних імперських амбіцій, і для світу, який раз і назавжди розпроститься із самим терміном міжнародного права і повірить в те, що тільки право сили є таким правом, за яким мають розвиватися держави, якщо вони хочуть жити у безпеці і хочуть гарантувати цю безпеку для власного населення. Саме тому удар росіян по Куп'янщині, удар, який призвів до нової великої кількості жертв, сумне нагадування про те, яким є справжній характер цієї війни.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Шевченківської премії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.