Україна - ЄС: краще пізно, ніж ніколи

Серед умов їх початку – посилення ролі НАБУ і НАЗК та надання більше прав нацменшинам. Останню вимогу я би не драматизував, бо основна "меншина", яка справді заважала українській державності була пропутінська "меншина", яка ототожнювала себе з Росією, — безвідносно мови, якою вона спілкувалася. Але це угруповання вже навряд чи наважиться заявляти про свої "права".

Натомість та сама етнічна угорська меншина на безпеку Україну вплинути особливо не може.

Однак після початку етапу буде набагато складніше:

• треба буде під уважним моніторингом Брюсселю доводити стандарти українського суспільства до стандартів ЄС;
• нервово і професійно домовлятися про вихід українських секторів економіки на європейський ринок (чим пізніше країна вступає до ЄС, тим їй складніше);
• зберегти демократію. Ця умова донедавна була простою, бо, очевидно, що Україна – це демократія. Але останнім часом у зв’язку з очевидними обставинами Україна поки перестала бути демократією. Важливо, щоб якнайшвидше стала знову.

І, до речі, про терміни.

Європейські оглядачі та політики в середньому дають термін до 2030 року. Це вважається оптимістичним прогнозом. За орієнтир береться Хорватія, яка була в хвилі останнього розширення Європейського Союзу та офіційно йшла до нього десять років. У Європі обіцяють окремі механізми спрощення вступу для України (як, наприклад, запаралелити політичний і технічний процес вступу і, тим самим, скоротити терміни), але враховуючи війну цей процес для України все одно не буде швидким.

Звісно, хотілося б швидше. Але для цього про безальтернативний курс на ЄС і НАТО українському суспільству треба було заявити ще в 1990-х. А не розриватися між Європою та Росією, і зрештою застряти в безвиході "нейтральності".  Але то було в минулому. А зараз пріоритети визначено. Хоч і дуже дорогою ціною. Але  краще пізно, ніж ніколи.

Джерело

Про автора. Сергій Таран, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.