Україна зобов’язана заборонити Російську православну церкву

Це реалізація одного з рішень Ради національної безпеки і оборони 1 грудня, які затвердив указом Президент Володимир Зеленський. Будемо сподіватися, що новий керівник цього центрального органу виконавчої влади реалізує ключове рішення РНБО і президента: заборонити діяльність Російської православної церкви в Україні.

Це один з нових пріоритетів для нинішньої влади і держави в цілому. На засіданні РНБО також обговорено "продовження реалізації заходів із забезпечення духовної незалежності України", як і під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача ЗСУ, отже, це питання важливе також для військових і нашої перемоги на полі бою.

Справа активно коментується в медіа, лунають різні думки щодо реалістичності планів влади. Я сам висловив застереження ("Держетнополітики взяла на себе роль "адвоката" УПЦ МП") щодо доручення уряду внести у двомісячний строк законопроєкт "щодо унеможливлення діяльності в Україні афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації релігійних організацій відповідно до норм міжнародного права у сфері свободи совісті та зобов’язань України у зв’язку зі вступом до Ради Європи". Аргументував тим, що у Верховній Раді вже зареєстровано законопроєкт "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій" (№8221), його підтримали депутати різних фракцій, отже, він може бути ухвалений у найкоротші терміни.

Але проблема не лише у відтягуванні часу на заборону РПЦ. Аналізуючи документи ДЕСС, а також думки переважної більшості релігієзнавців і публіцистів, в мене виникли великі сумніви щодо розуміння норм міжнародного права та способу їх використання в роботі над урядовим законопроєктом.

Більшість експертів і публіцистів вважають, що для заборони московської церкви потрібне або рішення самої УПЦ МП, або окремі рішення судів для юридичних осіб - кожної релігійної громади. Насправді, згідно з міжнародним правом, зокрема з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського Суду з прав людини, заборонити діяльність релігійного об’єднання (Церкви) можна і потрібно законом.

Натомість ДЕСС вважає, що не можна заборонити релігійну організацію з огляду на інтереси національної безпеки. Однак міжнародне право та рішення ЄСПЛ це дозволяють і заохочують саме до такого кроку, коли цього потребує необхідність захистити демократію.

Роз’яснення ДЕСС юридично нікчемні

Для викладу рішень, запропонованих у нашому законопроєкті, аналізу позиції ДЕСС та думки експертів необхідний детальний правовий розбір. Але почну з двох рефлексій більш загального характеру.

Перша: багатьом дуже важко дається думка, що демократичні держави не можуть апріорі вважатися ворогами свободи і прав людини, бо їхнє завдання - це якраз захист цих базових цінностей демократичних суспільств і країн. І без держави такий захист дуже важкий, якщо можливий взагалі.

Водночас сама демократія не може служити інструментом для тих, хто хоче її знищити. І вона не має постати беззахисною перед наступом своїх ворогів. Для свого захисту в демократії є відповідні інструменти, перш за все Конвенція, яку ухвалили члени Ради Європи, та рішення ЄСПЛ. Такими настановами керуються європейські демократичні структури.

Демократія не може служити інструментом для тих, хто хоче її знищити. І вона не має постати беззахисною перед наступом своїх ворогів. Для свого захисту в демократії є відповідні інструменти, перш за все Конвенція, яку ухвалили члени Ради Європи, та рішення ЄСПЛ. Такими настановами керуються європейські демократичні структури

Друга констатація: для тлумачення окремих статей Конвенції ключове значення мають рішення ЄСПЛ, який для зручності апелювання до них опрацював довідники із застосування окремих статей Конвенції. Вони перекладені українською мовою, отже, немає проблеми ознайомлення з ними і розуміння їх змісту.

Наскрізна лінія рішень Суду і, відповідно, настанов у довідниках - це необхідність цілісного застосування та інтерпретації норм Конвенції, а не висмикування окремих визначень, норм і рішень. Так як це, на жаль, дуже частино відбувається в Україні.

РНБО і Президент зробили ДЕСС ключовим органом у реалізації державної політики щодо діяльності РПЦ в Україні. І тому позиція Служби матиме вирішальне значення при написанні урядового законопроєкту. Попереднє керівництво ДЕЕС вже озвучило свою позицію - і вона юридично нікчемна, бо ґрунтується на неправильному прочитанні та тлумаченні норм міжнародного права (зокрема, Конвенції), суперечить судовій практиці та настановам ЄСПЛ.

Свою позицію ДЕСС дуже докладно виклала в "Роз’ясненні щодо підстав для заборони/обмеження діяльності релігійних організацій (у редакції станом на 03.09.2022)". ДЕСС посилалася на статтю 35 Конституції України та частину другу статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На цій основі, а також на підставі рішення Європейського Суду з прав людини (пункт 73 рішення ЄСПЛ у справі "Нолан і К. проти Росії" (заява № 2512/04), ДЕСС зробила висновок, що "заборона діяльності релігійної організації не може бути встановлена в інтересах національної безпеки".

Зауважимо, що для обґрунтування своїх висновків ДЕСС навела рішення ЄСПЛ щодо ситуації в Російській Федерації – державі недемократичній, яка під час війни з Україною стала тоталітарною. Справа "Нолан і К. проти Росії" стосувалася окремого громадянина іншої держави, якого Росія не хотіла впустити на свою територію з міркувань національної безпеки. І відмовилася при цьому розкривати документ про національну безпеку, що послужив підставою заборони в'їзду. Саме тому ЄСПЛ прийняв рішення, що російська влада (уряд) не представила юридично вірогідних і підкріплених фактами мотивів видворення заявника з Росії через його релігійну діяльність.

Читайте також: Києво-Печерська Лавра: чи добре засвоєні уроки

Заборона об’єднань в інтересах національної безпеки

У "Роз’ясненні" та своїх відповідях на моє депутатське звернення ДЕСС посилалася також на 137 рішення ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" (заява № 77703/01) від 14 червня 2007 року, фундаментального для практики Суду (отже, європейського права) й застосування норм Конвенції у справі заборони РПЦ. Текст стосується України, доступна його україномовна версія.

Ст. 9 Конвенції стверджує: "кожен має право на свободу думки, совісті та релігії". Свобода "сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки

ДЕСС проігнорувала рішення 112-118 з розділу "Загальні принципи, встановлені практикою Суду". У першому з тих пунктів зазначено, що "оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції (995_004), яка захищає об’єднання від невиправданого втручання з боку держави".

Згадаймо, що ст. 9 Конвенції стверджує: "кожен має право на свободу думки, совісті та релігії". Свобода "сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб". Принагідно відзначимо, що ст. 9 Конвенції інтегрована до Конституції України (ст. 35).

Натомість ст. 11 Конвенції унормовує свободу зібрань та об’єднань, тобто ключові сфери для правових підстав заборони релігійних об’єднань. У частині першій записано норму, що кожен має право на свободу об’єднання з іншими особами. Частина друга: "здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

Відмінність списків обмежень у ст. 11 порівняно зі ст. 9 полягає у наявності категорії "національна безпека". Логічно, бо діяльність окремих релігійних об’єднань може заборонятися інтересів національної безпеки демократичних суспільств і держав.

Загальні принципи судової практики

ЄСПЛ чітко окреслив рамки застосування ст. 9 та її тлумачення в світлі ст. 11 Конвенції:

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, "передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об’єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою" (113).

Разом із тим "перелік обмежень свободи віросповідання та зібрання, передбачених у статтях 9 та 11 Конвенції (995_004), є вичерпним, такі обмеження мають чітко тлумачитись, і лише переконливі та нездоланні підстави можуть виправдовувати застосування таких обмежень. Держава має незначні межі для власної самостійної оцінки у цих питаннях" (114).

"В світлі пункту 2 статті 11 і так само статті 9 Конвенції (995_004), втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно із законом", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі – у разі потреби, за допомогою відповідної консультації – регулювати свою поведінку" (115).

Втручання повинно бути "необхідним в демократичному суспільстві". Кожне втручання має відповідати "нагальній суспільній потребі"; отже, поняття "необхідний" не має того ступеня гнучкості, як поняття "корисний" чи "бажаний" (116).

Одним із засобів "користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в її колективному вимірі, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна". Тому "стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6" Конвенції, яка унормовує право на справедливий суд (117).

ЄСПЛ зазначив, що він "розглядатиме зазначені фактори по черзі. До того ж, він має пересвідчитись, чи забезпечила держава достатній судовий захист згаданої релігійної громади" (118).

Не потрібно вирішувати, хто більший колаборант

Детальне цитування загальних принципів практики ЄСПЛ дозволяє підбити проміжні висновки.

Почнімо з того, що всупереч безапеляційному твердженню ДЕСС, ЄСПЛ допускає обмеження в інтересах національної безпеки права на свободу думки, совісті і релігії в контексті права на об’єднання (також релігійних об’єднань). Обмеження запроваджуються законом за наявності обставин, що зробили такі обмеження необхідними для демократичного суспільства. Зауважимо, що інтереси національної безпеки названі на першому місці.

І тому наш законопроєкт № 8221 називається "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій", а не про заборону РПЦ чи УПЦ МП.

ЄСПЛ допускає обмеження в інтересах національної безпеки права на свободу думки, совісті і релігії в контексті права на об’єднання (також релігійних об’єднань). Обмеження запроваджуються законом за наявності обставин, що зробили такі обмеження необхідними для демократичного суспільства

У контексті юриспруденції ЄСПЛ дивними, м’яко кажучи, виглядають інші твердження ДЕСС. У "Роз’ясненні" вона ствердила, що при розгляді заборони діяльності релігійної організації "необхідно зважати на норму частини другої статті 61 Конституції, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відтак, заборона діяльності релігійної організації, яка задовольняє релігійні потреби багатьох громадян, навіть у разі встановлення судом факту вчинення злочину одним з її вірян, членів або священнослужителів не може вважатись пропорційною меті встановлення такої заборони".

І цю лінію прийняла УПЦ МП для свого захисту. Коментуючи факти колаборації та державної зради кількох владик, один із очільників цього релігійного об’єднання заявив: "Масштаби цього явища в державних і силових структурах, кількість яких незрівнянно більша за кількість таких же випадків у Церкві. Тому в цих питаннях слід мати холодну голову та не підігрівати розділові лінії у суспільстві".

У перекладі на людську мову це означає, що у випадку заборони УПЦ МП її очільники і адвокати питатимуть на суді, чому не заборонили Національну поліцію, СБУ і прокуратуру, хоч у них колаборантів більше? Їх формально-правова позиція буде міцною, бо її правильність засвідчуватимуть "роз’яснення" від імені Української держави, написані центральним органом виконавчої влади.

ЄСПЛ дозволяє нашій державі взагалі не вирішувати питання, хто більший колаборант. Законом можна заборонити діяльність релігійного об’єднання у відповідності до чітких критеріїв, які прописані ЄСПЛ. Їх потрібно враховувати по черзі, а сама правова процедура має забезпечувати право на судовий захист

Принагідно зауважу, що слідчі дії, які в приміщеннях юридичних осіб УПЦ МП проводить Служба безпеки України, не можуть самі по собі служити підставою заборони УПЦ МП, бо для доведення їх обґрунтованості потрібні рішення суду (для кожного випадку окремого). Зате результати обшуків можуть служити додатковим доказом для заборони діяльності РПЦ в Україні в інтересах національної безпеки.

ЄСПЛ дозволяє нашій державі взагалі не вирішувати питання, хто більший колаборант. Законом можна заборонити діяльність релігійного об’єднання у відповідності до чітких критеріїв, які прописані ЄСПЛ. Їх потрібно враховувати по черзі, а сама правова процедура має забезпечувати право на судовий захист. Із скаргами можуть піти до судів ті, хто вважає, що діяльність РПЦ в Україні забезпечує права і свободи людини, гарантує інтереси демократичного суспільства та національної безпеки України.

Гадаю, УПЦ МП та її адвокати матимуть великі проблеми, щоб оскаржити такий закон. Зокрема, з огляду на їхні твердження про "розрив" зв’язків з РПЦ.

РПЦ – це політична організація

Сподіваюся, що після прочитаного легше сприймається наша пропозиція забороняти діяльність РПЦ в Україні, а не, власне, УПЦ МП. Ми пропонуємо, щоб заборонити діяльність московської церкви і релігійних організацій (об’єднань), які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації (об’єднання) входять до структури (є частиною) Російської православної церкви, а також релігійних центрів (управління), які входять до складу чи визнають (декларують) у будь-якій формі підлеглість у канонічних, організаційних, інших питаннях Російській православній церкві.

Це своєрідна перевірка на правдивість декларацій про "розрив" зв’язків з РПЦ для українських адептів Москви. Все згідно з Законом про свободу слова та релігійних організацій та міжнародними зобов’язаннями України.

Читайте також: Московська церква — це як "колорадська" стрічка

Тепер про "нагальну потребу для демократичного суспільства" як основу обґрунтування заборони.

Постановою від 31 травня ц. р. Верховна Рада схвалила пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до керівництва РПЦ. Парламент констатував, що ієрархи РПЦ "неодноразово публічно підтримували збройну агресію Російської Федерації проти України, геноцид Українського народу та депортацію українців". ВР наголосила, що в Росії вище керівництво релігійних організацій (об’єднань) "перебуває в тісній взаємодії з органами державної влади та спецслужбами, зокрема Федеральною службою безпеки Російської Федерації, фактично незаконно виконуючи функції державних службовців у релігії та реалізуючи державну політику Російської Федерації через наявні у них засоби влади і впливу".

Чи перед неупередженим судом потрібно буде доводити, що РПЦ під керівництвом Кіріла втратила характер релігійної організації, ставши натомість організацією, політично повністю підпорядкованою країні-агресору та її спецслужбам?

Санкції запроваджено і указом Президента України від 19 жовтня. Проти патріарха Кіріла санкції запровадили кілька держав світу, серед яких Велика Британія. Він також опинився у санкційному списку Європейської Комісії, яка називала московського патріарха "багатолітнім союзником Владіміра Путіна, одним із головних прихильників військової агресії проти України". Відповідне рішення ЄК заблокувала Угорщина.

Чи перед неупередженим судом потрібно буде доводити, що РПЦ під керівництвом Кіріла втратила характер релігійної організації, ставши натомість організацією, політично повністю підпорядкованою країні-агресору та її спецслужбам? І що Україна для свого захисту була змушена вжити доступних засобів у демократичній, правовій державі? Для мене відповіді тут очевидні.

Демократія має право захищатися

Ще один момент. Військова агресія Росії проти України почалася 20 лютого 2014 р., а не 24 лютого 2022 р., як дехто намагається нас переконати, особливо серед ієрархів УПЦ МП. І тому всі дії РПЦ, в тому числі керівництва УПЦ МП, щодо України мають розглядатися за увесь період війни.

У процесі підготовки до створення Помісної (Автокефальної) Православної Церкви України, у жовтні 2018 р. ухвалено Закон "Про особливості користування Андріївською церквою Національного заповідника "Софія Київська". Він приймався для "забезпечення релігійних потреб віруючих у відновленні та збереженні зв’язків з Константинопольською Церквою-Матір’ю, започаткованих Хрещенням Київської Русі-України Володимиром Великим, усунення негативних наслідків втручання Росії – держави-агресора в життя українського православ’я і протистояння загрозам для національної безпеки, викликаним таким втручанням, створення передумов для об’єднання української православної спільноти і всього суспільства, визнання Помісної Православної Церкви в Україні світовим православ’ям і усунення підстав для дискримінації віруючих, які належать до неї".

В українському законодавчому полі давно прописані всі необхідні терміни і дефініції. Але так само довгий час цієї правової реальності не приймали структури РПЦ в Україні та їхні адвокати у державних структурах. Вони все надіялися, що ситуацію можна відіграти назад.

Широкомасштабна агресія Росії проти України небагато в цьому змінила. Священний Синод УПЦ МП у заяві від 12 травня ц. р. констатував, що військове вторгнення є результатом "помилкової релігійної політики часів президентства П.О. Порошенка та руйнівної ідеології так званої Православної Церкви України".

Президент Зеленський і підпорядковані йому державні служби намагаються виправити ситуацію та припинити протидержавну діяльність московської церкви в нашій державі. Їм варто пам’ятати, що на боці України не тільки правда та історія, але й міжнародне право.

У "Довіднику" до ст. 11 Конвенції ЄСПЛ констатував: "109. Об’єднання, які займаються діяльністю, що суперечить цінностям Конвенції, не можуть користуватися захистом статті 11 на підставі статті 17, яка забороняє використання Конвенції з метою скасування або їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції".

У "Довіднику" до ст. 17 Суд уточнив: "5. З огляду на дуже чіткий зв'язок між Конвенцією та демократією, ніхто не повинен бути уповноважений покладатися на положення Конвенції для того, щоб послабити або знищити ідеали та цінності демократичного суспільства".(…)

7. Деякі компроміси між вимогами захисту демократичного суспільства та правами особи притаманні системі Конвенції. Для того, щоб гарантувати стабільність і ефективність демократичної системи, від держави може вимагатися вжиття конкретних заходів для свого захисту, яка повинна уважно оцінити їх зміст і наслідки".

8. В забороні "зловживання правами" стаття 17 спрямована на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права і свободи незалежно від того, чи ці дії або діяльність здійснюються "державою".

Проблема не лише в УПЦ МП

Процитованого достатньо, щоб мій висновок не потребував додаткового аргументування: Українська держава просто зобов’язана заборонити діяльність РПЦ та релігійних організацій (об’єднань), які підтримують зв’язки з РПЦ у будь-якій формі, передбаченій українським законодавством.

Україна зобов’язана це зробити в інтересах національної безпеки і для захисту демократичного суспільства та необхідності протистояти російській агресії, мета якої – геноцид української нації.

Збереження демократії у воюючій Україні визнає увесь Вільний світ, усі демократичні держави і народи, які стали на захист нашої держави, надаючи їй широку допомогу. Підтримку Українській державі, мотивованої захистом міжнародного права, свободи і демократії від знищення, а також необхідності покарати воєнних злочинців і тих, хто розв’язав агресивну війну.

Сподіваюся, що мої застереження до способу вирішування владою проблеми діяльності РПЦ в Україні стали зрозумілішими. Питання не зводиться до оцінки церковного керівництва в Москві, Києві та інших містах України. Загрозу для інтересів нашої національної безпеки, демократії та майбутнього несуть також дії державних органів. Через відсутність професійності або ж свідоме підігрування тим, для кого Москва ближча від Києва.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, народний депутат України, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.