Україні критично бракуватиме вчителів, — Єгор Стадний

Пан Єгор понад 10 років вивчає сферу освітньої політики України та  країн Європейського союзу. Здобув подвійний  ступінь магістра з історії в Києво-Могилянській академії та магістра зі східноєвропейських студій Варшавського університету. Навчався в аспірантурі Варшавського університету, повернувся до України під час подій Революції гідності.

В ефірі програми “Еспресо: капітал” на телеканалі Еспресо Єгор Стадний говорив про перехід на дистанційну систему освіти, нові виклики та зарплати вчителів. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Радий, що ви завітали , але будемо говорити про сумні теми також. Про гроші, це не завжди весело. Почнемо з ковіду, вплив ковіду на систему освіти, на її фінансування. Чи щось змінилось через ковід. Можливо, нам стало дешевше утримувати систему освіти? Не треба ж дистанційно витрачати великі кошти?

Ні, дешевше, незалежно від ковіду, дистанційна освіта, завжди на початках її якогось розгортання буде дорожчою, причому набагато дорожчою. Тому що це мова і про технічне оснащення, це мова про переопрацювання дидактичного матеріалу під дистанційну освіту, і це навчання врешті-решт тих, хто буде навчати. Я не скажу, що ми пройшли всі ці стадії, я не скажу, що ми розгортали дистанційну освіту, якось по серйозну в Україні, окрім Всеукраїнської школи онлайн. Це справді, гарний проект вийшов. І не можна казати, що витрати, якось спали.

А ми пройшли вже цей період, нам знову треба боятися нових локдаунів і нової дистанційної освіти, чи можна…?

Боятися не знаю, чи доречне це слово, точно будуть. Нам треба звикнути не боятися їх, а призвичаюватися. І напевно, і не 1 раз точно будуть. І все буде йти в ногу з вакцинацією, і зі зменшенням захворюваності по світу, тому, я на що хотів звернути увагу, що нам потрібно не втратити стільки, скільки  ми втратили в попередній рік, через дистанційну освіту.

Власне, про це я й питаю. Про це питання, ми рік, фактично, втратили. Багато хто каже, що діти взагалі не вчилися той рік. Це ж не просто трагедія однієї родини. Це трагедія для держави, бо ми втратили фактично покоління, і це наш економічний потенціал, це наш ринок праці.

Так, треба дивитися правді в очі. Що далеко не скрізь, не в кожному куточку нашої країни, не в кожній школі, дистанційка пішла якось ефективно. І справді, є сила-силенних випадків, треба брати до уваги, які умови до цього були. У нас були проблеми і до цього — була нестача кадрів, були там питання з програмою, було чимало речей, які давали негативний ефект. Дистанційка погіршувала це все.

І тому треба вести розмову, може, спочатку починати суспільну дискусію про ось ці місяць-два надолуження, наприклад. Я розумію, що українцям страшно не сподобається ідея, можливо, навіть в уряді її теж не люблять, компенсації, надолуження, яка може вилитися в суботи, яка може вилитися в додатковий місяць або півтора влітку, наприклад. Я не кажу, що саме так треба робити, я кажу, що треба починати опрацьовувати варіанти. Але надолужувати точно треба.

Ну, даруйте, кого ми обманюємо, особливо, наприклад, з блоком природничих наук. Дистанційно навчання точно не відбувається в тому обсязі, і опрацювання саме того матеріалу, який вимагається державним стандартом. І кого ми обманюємо? Держава сама себе?

А з 1 вересня розпочався новий навчальний рік. І як ви дивитеся, вже адаптувалися наші навчальні заклади до нових умов?

Навчальні заклади адаптувалися вже давно. Але я не скажу, що це добре. Тобто, у когось адаптація пройшла: “Ой, як прекрасно, працюється в онлайні, і ніяких вимог фактично немає”. І для них це адаптація. Тобто, вони й до цього не дуже старанно працювали, через безліч умов там, різних факторів. А тепер їм прекрасно працюється, ніхто не слідкує, ніхто не вимагає нічого і так далі.

Можливо змінився попит в учнів, можливо пішли люди на домашню освіту, пішли вчитися дистанційно в закордонних університетах?

Попит точно зріс на онлайн-школи, які мають ліцензії. Тому що до цього це були, власне, home-скулери, справді, ті хто на домашній освіті. Тепер же, після року ковіду, набагато ширший загал відкрив для себе ось цю траєкторію. Ми в принципі в онлайн пішли в нашій звичайній школі. А тут є школа, яка працювала в онлайні багато років.

Що правда є великі питання, яка була успішність. Тому що, там та школа, є кілька провайдерів такої онлайн-освіти, давніших, які давали атестати, поки вдома реальне навчання відбувалося з тьюторами, репетиторами і так далі.

Я закінчу попередню думку, тобто для когось стало легше, бо немає контролю, бо хтось там поскидав у вайбер якісь там завдання, поскидали тобі фото цих завдань. Але для інших вчителів, які насправді прагнуть старанно виконувати свою роботу, стало важче.

Психологічне і емоційне навантаження, які і без того на вчительській професії найвищі, на моє переконання, серед багатьох професій, стало ще більшим. Тому що оці всі меми в Інтернеті: “Алло, Віко, ви з нами, маякніть нам і скажіть”, так?

І оці всі історії, де батьки і плачуть, і сміються: коли треба їсти зварити і попрацювати теж з дому, і дати дитині ноутбук, з якого теж треба повчитися. І при цьому хочеться досягнути якогось результату. Всім  стало важче. Тобто для когось легше, бо можна помити руки, а для когось ще важче — в першу чергу для тих, хто переживає за результат.

Якщо казати про технічне забезпечення, чи всі вчителі, принаймні в школах, сьогодні забезпечені технікою, чи були якісь державні програми, які допомагали?

На жаль, програма, яка от технічно оснащує школи в цьому році, розподіл коштів нещодавно ніби відбувся. А вже у нас осінь розпочалася, і це таке хронічне запізнення зі всіма цими субвенціями, традиційне на жаль. Але, здається, такого великого запізнення ще не бувало. Інтернет, наскільки нам обіцяє уряд, має бути скрізь до кінця цього року.

Навіть зараз не скрізь є Інтернет?

Так, треба визнати, що не у всіх школах є Інтернет.

І навіть вбиральні не в усіх школах знаходяться всередині приміщення. Ще досі є школи з вбиральнями на вулиці. І це велике питання до розвитку мережі самих шкіл. До перспективного розвитку мережі самих шкіл, які мають бути трансформовані по кожному регіону.

І тут береться до уваги і децентралізація, тут береться до уваги і демографія, тут береться до уваги і, власне, кадровий потенціал — те, наскільки буде бракувати вчителів. Я однозначно кажу: бракуватиме вчителів. Не буде надлишку вчителів, їх буде бракувати, бо просто вчителі з певних предметів передпенсійного і пенсійного віку, часом 40%.

Це означає, що в нас буде лакуна, це означає, що в нас буде пробіл. Не знаю, скільки років, наскільки ми його швидко, оперативно подолаємо, — коли у нас бракуватиме вчителів. І це буде стосуватися особливо фізики, математики, хімії, біології, саме цих дисциплін. Чому це критично? І чому це має дуже негативний вплив уже зараз? Я особисто переконаний, що саме природнича освіта, вона буде визначати набагато років наперед технологічний розвиток цілої країни.

Пане Єгоре, перед тим, як поговорити на наступну тему, давайте послухаємо людей на вулицях, ми спитали їх, скільки коштувало підготувати дитину до школи.

Відповіді різні. Десь тільки зошити придбали, а десь треба було на 10 тисяч гривень витратитися. Чи справді стало дорожче чи дешевше збирати дитину до школи?

Дорожче, як і все зростає в ціні. Я думаю, всі це бачать навколо, хто активно щось купує кожного дня. Тут підготовка до школи — не виняток. Питання в тому, наскільки зростуть зарплати вчителів. Ось це велике питання. Чи зростання зарплат вчителів, яке 100% нам будуть обіцяти, я думаю, вже невдовзі, бо почнеться бюджетний процес, — чи це зростання переплюне інфляцію. 

Пам`ятаємо передвиборчі обіцянки про 4 тис. євро.

І ці теж, ці речі, звісно про них уже всі посміялися. І я сумніваюся, що хтось серйозно сприймав. Я скажу одну річ, про яку треба, і дуже добре, що починають про це говорити, все частіше, до цього це теж лунало.

Треба переглядати спосіб формування зарплатні. От попередня моя теза про те, що дуже багато вчителів зараз пенсійного, передпенсійного віку. І завдяки ним, ми ще тримаємося. Так от, коли вони підуть уже остаточно з роботи, тобто навіть ті, хто на пенсії працює теж, підуть з професії своєї в силу різних чинників. Питання в тому, наскільки на 7 тисяч гривень початкової зарплатні вчителя-початківця ми когось залучимо.

І ось, потрібно все ж таки оцю композицію зарплати, яка складається з величезної надбавки за стаж, бо там, серйозно, є оклад, є різні надбавки, які залежить від стажу: це звання різні, які видаються, ґрунтуючись на стажі, це сам стаж, і так далі. Так от, нам треба переглянути, і все-таки переключитися на оцінку майстерності. Не обов’язково людині працювати n років, щоби бути гіпермайстерною. І так само, хто…

Плюс стимулювати людей їхати в малі населені пункти, я так розумію?

Я основне хотів би побачити — це стимул саме молоді заходити в школи. Саме молоді, а як же вона зайде, якщо їхня перспектива — попрацюй 20 років, тоді це може бути не 7, а 15 тисяч. Ну це трошки смішно.

Я чув таку ідею, що не варто державі і муніципалітету утримувати саме шкільні будівлі. Що можливо зробити таким чином: стимулювати закуповувати послуги в приватних закладах, це можливо взагалі?

Це треба дивитися на конкретні кореляції. І шкільні будівлі, звісно, часто стандартизовані. Але тут питання в тому, що є певні речі, які потребують певного контролю якості. Особливо не хочеться, щоб у нас повторювалися речі з обвалом стелі у школах, які відбуваються часом в Україні, і так далі.

Зараз частіше лунає питання про майно шкіл, які закрили. Тому що школи деякі закриваються, і це не дивина, бо населення України старішає, і відповідно, зменшується кількість населення України, тому деякі школи доводиться закривати. При цьому потрібно забезпечувати підвезення до тих шкіл, які функціонують, і ці школи мають бути краще оснащені.

Тобто, це майно можна було би продати, і ці гроші..

Так, якраз-таки, тут питання, що ці гроші і з продажу землі, і з продажу майна загалом, треба спрямовувати на розвиток освіти, там де вона функціонує, там де вона є. І тут питання, скажімо так, немає питання першочерговості, що більше: перегляд зарплат, чи переоснащення аудиторій і обладнання і так далі. Це все однозначно потрібно разом робити і бажано думати на 5-10 років наперед.

Пане Єгоре, дякую вам за розмову.