Українці повинні сконцентрувати сили в одному місці і прорвати лінію фронту, інакше перемоги не буде – військовий експерт Глен Грант

Ми розуміємо, що свято Незалежності України слід відзначати щодня, що і роблять наші військові. На 24 серпня ми всі чекали масованого ракетного удару, але Росія на це не наважилася і є відчуття, що у них завершуються стратегічні сили до наступу.

Так, російські потужності справді зменшуються, однак не в усіх аспектах. Бойовий дух солдатів занепав, про це нам відомо з їхніх телефонних розмов та з даних нашої розвідки. Але російських солдатів ще дуже і дуже багато, як і їхньої техніки та боєприпасів. Хоча їхні артилерійські системи зараз активно зношуються, тому що після певної кількості пострілів, настає фаза фактичної небезпеки, оскільки снаряд належним чином не фіксується у стволі. Тож їхня техніка у цьому плані ось-ось видихнеться.

Якщо дивитися в ширшому контексті, то зараз дуже небезпечна пора для України, тому що Путін розглядатиме абсолютно всі можливості, щоб зберегти все те, що він захопив, перш ніж Україна почне його відтискати. Це означає, що він апелюватиме до країн Заходу, вдаватиметься до гібридних дій, щоб переконати країни, які підтримують Росію, зокрема ту ж саму Німеччину, у тому, що зараз сприятливий час для припинення вогню. Це потужний виклик для Зеленського, адже він має твердо казати «ні» припиненню вогню, тим паче, що країна сприйме лише таку відповідь. До підписання перемир’я його спонукатиме багато міжнародних представників, та я не думаю, що суспільство в Україні зараз готове до якоїсь мирної угоди. Попри те, що Україна зайняла більш вигідну військову позицію, міжнародна політична позиція в світі зараз доволі невиразна.

Завдяки західному озброєнню, завдяки вправності наших Збройних Сил, палає на тимчасово окупованих територіях. Запалав Крим, український Крим, на якому росіяни встановили свої військові бази. Це надзвичайно серйозна історія, тому що це публічне приниження Путіна як перед Росією, хоч таке приниження він переживе, але це ще і приниження перед усім світом. Тобто кримська бавовна продемонструвала, що Путін перестає контролювати військову ситуацію на тих територіях, які є для нього символічно важливими, мова йде про наші українські території.

На мій погляд, він не готовий до такого кроку, оскільки мало що від цього виграє, натомість може дуже багато втратити. Налаштувавши проти себе всіх учасників НАТО та увесь світ, він сам перекриє собі кисень, яким дихає на повні груди за межами Росії. Швидше за все, він захоче спробувати контролювати електроенергію, яку виробляє ЗАЕС, і використовувати її для потреб Росії, чи то в Криму, чи деінде, тому що в цьому є своя користь. З того, що ми чуємо про дії військових та ядерних фахівців, яких Росія завезла на ЗАЕС, розуміємо, що вони здійснюють обстріли, однак свідомо наносять удари подалі від головної електростанції. Цього цілком достатньо для шантажу, але не для заподіяння катастрофи. Я думаю, що зараз треба молитися, щоб ситуація не погіршилася.

І все ж рано чи пізно українським військам доведеться відвойовувати ЗАЕС, тому що ви не можете нормально жити, коли щось настільки важливе для України залишається в руках Росії.

Це важливий символічний момент і вся ця історія загалом мені нагадує історію німецького льотчика Руста, який посадив свій невеликий літак на Червоній площі. Тоді публічно і не публічно шмагали радянських генералів, які продемонстрували, що ППО великого, потужного Радянського Союзу є нікчемною, тому що один німецький літак приземлився на Червоній площі. І ми розуміємо, що це може викликати певну ланцюгову реакцію зараз, тому що сьогодні вибухає Бельбек, завтра можуть розпочатися  подібні сценарії з використанням безпілотних апаратів чи далекобійної артилерії в глибинній Росії. Відбувається певний злам психології російських військових, вони вже не відчувають себе переможцями. Якщо військовий не впевнений, що він в стані перемогти в даній військовій кампанії, тоді це запорука певного психологічного перелому у війні. А другий психологічний момент, вони справді почувають себе загарбниками. 

У певному сенсі я з вами не погоджуюся, ви ж знаєте як я полюбляю не погоджуватись. Не забуваймо, що більшість російських солдат знаходяться зараз на передовій і їм абсолютно нічого не відомо про Крим. Вони просто воюють, ні сном ні духом не відаючи, що там зараз відбувається в Криму. Їх взагалі ніхто не збирається інформувати, хай собі там воюють. 

Щоб розбити армію в цілому, слід прорвати частину лінії фронту, оскільки саме вона багато в чому має найважливішу цінність. Зараз бачимо,  що українських солдат фактично відтісняють на позиції. Тож треба якось наважитись на прорив. По-друге, ми не повинні зосереджуватись лише на тому, як нам подолати Росію, тому що роль Заходу визначальна. Тому варто переглянути механізми апеляції до західних країн, бо людям уже не цікаво щовечора слухати звернення Зеленського. Важливо нині робити ставки на послів, які повинні бути кращими з кращих, з чіткою проукраїнською позицією та активним відстоюванням всього, що стосується України, бо  зараз, на жаль, вони тихенько висиджуються у посольствах. Зеленський не може просто призначати своїх друзів на такі посади, якщо вони не є відповідними професіоналами, оскільки вони є певною мірою зброєю в арсеналі України. Послам та військовим аташе не має бути рівних, бо вони - обличчя України. Це люди, з якими спілкуються журналісти та інші політики. Щоб перейти до найкращого сценарію ведення боротьби за Україну на Заході та отримати належну підтримку для подальших кроків, слід відряджати у посольства тільки найкращих.

Це теж окрема болюча історія. Якщо ми вже говоримо про спроби нашого контрнаступу, чи проби прориву російських позицій, ми розуміємо, що це вимагає бронетехніки та потужних артилерійських систем. З другого боку розуміємо, наскільки широкою на довгою є лінія фронту, вона надзвичайно велика і зараз фактично це ¾ протяжності нашого кордону. Це кордон з Білорусією, тому що ми маємо захищати столицю. Це кордон з Російською Федерацією і це лінія фронту з тимчасово окупованим Півднем України. І це би вимагало значно потужнішої артилерійської роботи, а нам досі бракує зенітно-ракетних комплексів.

Це правда. Якщо ви збираєтеся атакувати, ви не можете атакувати скрізь, а якщо ви збираєтеся оборонятися, ви не можете оборонятися скрізь. Це істина війни, особливо якщо маємо таку довгу лінію фронту. На певному етапі потрібно зважуватися на ризики. Ви вже подекуди ризикуєте, але я кажу про спробу зібрати найкращі сили в одному місці для здійснення прориву. Тобто має бути пріоритетність, зокрема щодо бронетехніки, яка надходять з інших країн. Одну чи дві бригади слід максимально озброїти, щоб саме вони були здатні потужно вдарити по противнику. Необхідно надати їм більше артилерійських та ракетних установок.

Історично так склалося, з огляду на всі війни, що найкращий стратегічний план – це концентрація на одній ділянці чи точці, і відтак - прорив, і Україні теж доведеться піти цим шляхом.

Такі ризики вимагають від нас ослаблення, а то й відступу у відповідних місцях. На війні завжди саме так. Ніколи не було і не буде якогось акуратного та рівного плану дій виключно по прямій. Якщо хочете перемогти, ви повинні йти вперед і почати відвойовувати позиції. Ви маєте шанси виснажити ворога, і то назавжди, але для цього треба розпочати рухатись вперед, керуючись ризиками та концентрацією сил як основним військовим принципом. Для прориву слід зосередитися на одній ділянці, і тільки так.

Військової сили, в першу чергу військової техніки, бронетанкової сили - танки БТР і т.д. На разі ми розуміємо, що їх явно недостатня кількість. Чому, на вашу думку, на Заході і надалі таке дозоване постачання, які причини?

Ви вже отримуєте багато обладнання, але зовсім інша справа, як ви його використовуєте: деяке  - надзвичайно добре, а деяке не настільки ефективно, як можна було б. Наприклад, артилерію. Є багато прогалин на передовій, де не вистачає коригувальників із належним обладнанням. Такі моменти формують систему. Армія - це система, і необхідно запустити функціонування всієї системи, а не лише окремих одиниць техніки. Це беззаперечний факт. Якщо ви розкинете танки, один тут, другий там, то ваша потуга розсіється. Однак якщо поставите 50 танків в одному місці, то це вже створить відповідний ефект.  Заходу слід донести щонайкращі аргументи. І тут мова не про регулярні звернення міністрів чи президента Зеленського. У вас має бути послідовний план дій, щоб люди знали, що саме ви збираєтесь зробити і яким чином. Щоб Захід був у курсі, яка доля чекає на передану ним допомогу.

Знаю, Залужний дедалі більше спілкується з Америкою та представниками інших країн. Сподіваюся, що такий план є, просто нам він невідомий. І все ж у найближчі тижні та місяці його слід відкоригувати, тому що багато речей, про які ви говорите, потребують часу. Не можна просто виготовляти та передавати танки іншій країні, без належного попереднього тестування, обслуговування, переміщення та навчання персоналу. На все це потрібно багато часу, особливо коли мова йде про обладнання, що підлягає встановленню. До відправки воно має пройти комплексну перевірку, інакше воно просто зламається. Це як рушниця, не можливо її просто зберігати не користуючись, її слід обслуговувати та доглядати. І це не робота 5-ти хвилин, всі ці етапи часозатратні. Зокрема навчання солдатів у Великій Британії. Є певні обмеження щодо кількості солдат, яких можна навчати закордоном одночасно. Але ця кількість буде лише збільшуватись, адже інші країни, такі як Нова Зеландія та Нідерланди обіцяють надати своїх інструкторів. Солдати самі по собі - це фрагменти пазла, які необхідно скласти, щоб вийшла загальна картина. Зараз армія стоїть перед викликом: вона втратила певні фрагменти пазла, які треба замінити на нові, і зробити це за день неможливо. Отже, треба мати чіткий план та хороших дипломатів.

Нещодавно міністр оборони Росії, пан Шойгу, військовий злочинець, один з відповідальних за агресію проти України зробив доволі резонансну заяву про те, що Росія свідомо сповільнює свій наступальний темп заради збереження цивільних життів. Зрозуміло, що це брехня і піар, але радше всього це означає, що в них назріває якась внутрішньо-управлінська чи ще якась інша криза через те, що вони не можуть проводити наступ і відповідно вони починають посилатися на свій гуманізм, який насправді є відсутнім. З другого боку це означає, що триває перегрупування і можливо Росія готується до затяжної війни.

Погоджуюсь. Можна сказати, що чим більше бреше Шойгу, тим більшими є наші успіхи.

На даний момент їм потрібно уповільнитись, щоб дочекатись нових надходжень - нових артилерійських установок, боєприпасів, тощо. Ми продовжуємо їх вбивати, тому вони повинні поповнити людський ресурс, а це для них зараз непросто.

Тому, як я уже говорив на початку, вони шукають способів припинити вогонь, щоб за цей час зміцнитись та зайняти кращу позицію. І ми не можемо цього їм дозволити.

Відповідно скільки часу їм потрібно і як би виглядала ця спроба заморозити лінію фронту. Ми розуміємо, що вони будуть готові продовжувати кампанію за місяць-два, йдеться про масовані ракетні обстріли та залучення нових додаткових сил, але зараз скоріш за все у них немає змоги розвивати напрямки свого наступу. Однак якщо вони справді підготуються до довгої війни, історія може бути доволі складною. Ми пам’ятаємо як у 1899 році бури дуже добре та вправно громили британські частини. Минуло три роки і Британія перегрупувалася, переформатувалася і почала досягати успіхів.  

Гадаю, що Путіну для того, щоб зробити щось серйозне, знадобиться не пару тижнів, а понад рік. Тому що йому доведеться  переформатувати заводи, щоб вони виробляли те, що їм потрібно, а також знайти значно більше людей та ухвалити певні політичні рішення щодо цього, які точно не викличуть захоплення у росіян.

Виникає запитання, а чи готується Україна до затяжної війни? Зокрема у пошуку тих, хто зможе воювати довго.

Якої підготовки вони потребують, йдеться не лише про базову підготовку піхотинців, а й усіх інших фахівців - техніків, коригувальників, інженерів і т.д. У випадку затяжної війни, буде набагато більше людей, яких потрібно буде вчити. Особливо бракуватиме офіцерів, оскільки багатьох з них вбито або поранено. Зараз в рамках системи потрібно збільшити кількість офіцерського складу, як варіант шляхом підвищення старшин до офіцерського рангу, а не лише традиційно вивчаючи нових.

Що б не трапилося, має бути вибудована система, яка протистоятиме всьому, до чого може вдатися Росія. Ми не можемо чекати, поки вона оновиться та перейде до дій, ми повинні бути на крок попереду, якщо хочемо стати кращими та перемогти.

Хотів би уточнити, чому були настільки сміливими президент Польщі Анджей Дуда, який відвідав Київ, і прем'єр-міністр Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії Борис Джонсон, який також приїхав привітати український народ з Днем Незалежності. В нас настільки зміцнилася протиповітряна оборона, чи це просто сміливі люди, чи Путін би не наважився вдарити по них ракетами?

Я вважаю, що це характер у них такий. Незалежно від того, чи покращилася ваша ППО чи ні, вони б приїхали у будь-якому разі. Борис – людина з характером. Такі люди готові ризикнути приїхати до Києва, бо вірять у те, що вони роблять, і у те, що роблять українці. Тому такі візити лише підтверджують їхню віру. Це не якась там політична "показуха", це демонстрація переконання, що те, що зараз відбувається, справді важливо для України, для Заходу та для всього світу. Тому вони не хочуть залишатися осторонь.