У 75-і роковини операції "Запад"

"Немає нічого нового під Сонцем", – занотував колись у давнину Когелет. Він із цього приводу сумував, позаяк був людиною творчою і живою. А для сучасних московських дідуганів, очолюваних бункерним садистом і навіженцем, епігонство – це спосіб життя та основний метод формування їхньої понурої дійсності. Потворні тіні посталих із надр пекла Гітлера і Сталіна підшіптують їм "записані ходи". Серед них і операції "V" та "Z". Вони уже трапилися раз в мерзенному чекістському минулому акурат 75 років тому.

Отож, у 1945 році завершилася Друга світова війна, проте УПА не склала зброю і продовжувала мужньо боронити українців і українок від злочинних діянь совєтської влади. Діяльність озброєного підпілля перешкоджала прискореній колективізації в Західній Україні, що врятувало мільйони життів під час штучного Голодомору 1946–1947 років, коли в центральній та східній Україні загинули близько 1,5 мільйона нещасних, і єдиним порятунком для голодних було прорватися крізь загороджувальні загони вурдалаків-чекістів на "западну". Вояки УПА не давали так само свавільно, як на решті теренів СССР, фальшувати псевдовибори, а 31 грудня 1947 року планувалися ж бо вибори до місцевих рад, а наступного року вибори до Верховної Ради Української РСР. І врешті совєтам конче треба було забезпечити рабською силою безправних в’язнів і засланців шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей. Український історик Олег Бажан цілком слушно виснував, що "потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було підіймати економіку країни й одночасно можна було розправитися з УПА. Тому був запущений цинічний механізм" депортації.

Проте чекісти мислили ширше. Вони розуміли, що мало лишень позбавити партизанський антикомуністичний рух на західноукраїнських землях його цивільної опори, треба також перетнути його контакти з демократичним заходом, де нарешті одумалися і почали гомеопатичними дозами допомагати повстанцям зброєю, інструкторами та коштами. Тереном, через який здійснювався цей протолендліз, стало прикордоння УРСР із совєтськими сателітами – Польщею та Чехословаччиною. Тож на початку 1947 року була започаткована чекістська операція "Восток" ("Схід"). Чехословацькі прикордонники та військо були покликані щільно блокувати свою ділянку кордону від можливості прориву загонів УПА до окупаційних зон західних держав у Німеччині. А польські комуністи вирішили скористатися моментом для "остаточного вирішення" "українського питання", і у квітні-липні 1947 року силоміць депортували з теренів Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини на польсько-німецьке прикордоння понад 150 тисяч місцевих українців. У польській мові літеру "V" вживають як виняток, зазвичай послуговуються літерою "W". Польські комуністи й військові свою частину загальної операції "Vostok" назвали іменем найбільшої польської ріки "Wisła". Під цією назвою – операція "Вісла" – вона й закарбувалася в пам’яті українців і українок як факт гігантської етнічної чистки, так і не визнаної злочином сучасною владою Польщі, а лише морально засудженої першими демократами з "Солідарності" одразу після відновлення незалежності.

У польській мові літеру "V" вживають як виняток, зазвичай послуговуються літерою "W". Польські комуністи й військові свою частину загальної операції "Vostok" назвали іменем найбільшої польської ріки "Wisła". Під цією назвою – операція "Вісла" – вона й закарбувалася в пам’яті українців і українок як факт гігантської етнічної чистки

Окрилені "успіхом" на польсько-українському прикордонні за Сяном, московські чекісти вирішили влаштувати подібний погром на Буковині, Волині та Галичині, у лісистих і гористих місцинах дій УПА. Політична, моральна, медіальна підготовка, організована комуністичними демагогами різних мастей і рангів, усіма отими гауляйтерами на анексованому українському Заході, тривала геть усе літо. Кривава гебня уже мала величезний досвід депортаційних операцій десятків народів, зокрема такі масштабні, як "польська операція" чи виселення усіх киримли з їхньої історичної батьківщини. Наступний етап боротьби з українським підпіллям у 1947 році вони вирішили назвати "Z" – операція "Запад".

У опрацюванні Українського Інституту національної пам’яті, підготовленому на підставі архівних документів СБУ у 2019 році, читаємо: "Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року "Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України". Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року "Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців" сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з-поміж родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству. Основними організаторами та виконавцями депортації стали МГБ та МВД УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВД М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад МГБ – 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МГБ і корпус охорони МГБ, особовий склад МВД і прикордонних військ, "стрибки") – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт. Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області".

Для виконання операції "Запад" було зосереджено близько 70 тисяч чекістів, міліціонерів і місцевих колаборантів. Майже таким самим було число депортованих.

Як бачимо, для виконання операції "Запад" було зосереджено близько 70 тисяч чекістів, міліціонерів і місцевих колаборантів. Майже таким самим було число депортованих. У гебістській "Довідці про кількість сімей активних учасників..." від 27 травня 1948 року йдеться про виселення 21 жовтня 1947 року в межах операції "Запад" 26 332 родин, загалом 77 791 особи: 18 866 чоловіків, 35 685 жінок і 23 240 дітей у віці до 15 років.

Ці цифри дуже прикметні. Чоловіків було виселено вдвічі менше, ніж жінок, хоча депортація здійснювалася родинами. Тож слід припустити, що це наслідок жахливої демографічної кризи, яка стала наслідком кривавої війни та совєтизації. Натомість те, що виселено було порівняно небагато дітей (адже стосунок їх до кількості жінок мав би бути вдвічі-втричі більшим) свідчить про мужній опір, який чинили родичі й сусіди депортованих, забираючи дітей у свої родини, рятуючи від тривалих мандрівок у "телячих вагонах" і злиденного життя в колонізованому комуністами Сибіру та Казахстані, в рабстві в системи ГУЛАГу. Чекісти, либонь, не заперечували – їм потрібні були "дорослі" раби, а дітей вони могли заслати й пізніше.

Загалом жертвами московської політики знелюднення західноукраїнських земель стали близько 15% убитих, ув’язнених, депортованих місцевих мешканців. Така децимація надовго пригасила енергію спротиву, проте не змогла убити її загалом.

У чекістів так завжди: злочинні практики, які себе "успішно зарекомендували", якими б злочинними вони не були, повторюються знову і знову, наче метастази, і вилікувати цю ракову пухлину можна тільки  шляхом цілковитого усунення.

Порівнюючи ці прототипи операцій "V" і "Z" із сучасною московською навалою, можемо зауважити виразні паралелі не лише в кодових назвах, але й бездумне калькування певних патернів і тактик. У чекістів так завжди: злочинні практики, які себе "успішно зарекомендували", якими б злочинними вони не були, повторюються знову і знову, наче метастази, і вилікувати цю ракову пухлину можна тільки  шляхом цілковитого усунення. Скажімо, Путін знову поставив за мету "гулагізацію" Росії та загарбаних територій, перетворення на основний ресурс збагачення своїх опричників і множення засобів для завойовницьких воєн рабську малоефективну працю. Уже сьогодні на терени Росії депортовані з різною мірою "добровільності" майже ті самі 10–15 відсотків мешканців і мешканок України. Децимація триває…

Цього року, попри задекларовані постановою Верховної Ради України "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках" від 17 грудня 2021 року меморіальні заходи щодо 80-ліття від дня створення УПА та 75-річних роковин операції "Захід", з уваги на усім зрозумілі обставини, комеморативні практики обмежилися покладенням квітів до меморіалів депортованим і загиблим та короткими згадками десь на маргінесі "єдиних новин". Воююча Україна скеровує свої обмежені людські та матеріальні ресурси на те, щоб вижити та перемогти. Такі ситуації траплялися в минулому не раз. Скажімо, у галицькій сіоністській пресі 1920-1930-х років надзвичайно часто трапляються оголошення про те, що з нагоди уродин, весілля, поминок чи національних свят замість приватного подарунка кошти скеровуються на якийсь благодійний фонд. Гадаю, що це гідна практика – жертвувати з усіх святкових і пам’ятних нагод на військо, медицину, допомогу біженцям і постраждалим від варварської війни нацистської Росії.

Гадаю, що це гідна практика – жертвувати з усіх святкових і пам’ятних нагод на військо, медицину, допомогу біженцям і постраждалим від варварської війни нацистської Росії

А запорукою того, що усі ці мерзенні операції-депортації не повторяться, звісно ж, має бути повна перемога над Московією, розподіл її на органічні складові та демілітаризація повторного монстра, через якого в Європі уже понад 300 років знову і знову гинуть і страждають мільйони людей.

Про автора: Андрій Павлишин – історик, перекладач, член Українського ПЕНу, викладач Українського католицького університету, оглядач Еспресо.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.