Вероніка Мовчан: Енергоефективність робить Україну незалежною від російського імпорту

Новина про зростання обсягів торгівлі з РФ шокує, адже це – країна-агресор. Як так сталося?
 
Україна дійсно продовжує торгувати з Росією, це не новина, це наша дійсність. Але треба розрізняти потоки: експорт та імпорт. Експорт з Росії ставить наших виробників у певну залежність від російської сировини чи товарів. Тут гарна новина: ми дуже різко знизили цю залежність. Торік лише 5% експорту спрямовувалося на Росію, і там тільки один значний елемент - глинозем, який йшов лише до Росії. Але тут сконцентровані певні бізнес-інтереси тих, хто виробляють алюміній та контролюють родовища в Україні. Гірша ситуація з імпортом. Частка імпорту залишається високою - 9%, а найгірше – що 60% цього це мінеральні продукти, у першу чергу – мінеральне паливо. Україна залишається залежною від постачання енергоресурсів з Росії. Ми частково позбулися залежності в газі, залишаємося залежними також по вуглю та нафтопродуктам. Плюс досі закуповуємо в Росії паливо для атомних електростанцій. Це теж високий ризик.
 
Наскільки великим торговим партнером для України зараз є Росія?
 
Досі помітний, але значно менше, ніж раніше. Основним торговим партнером для нас є ЄС. Уже тривалий час частка ЄС складає 41-42%. Торік експорт в ЄС зріс на 50%. Тобто ми повністю "відіграли" втрати 2020-го в торгівлі з ЄС пандемічного року, так і в принципі вийшли на новий максимум. З 2019 року Китай, якщо дивитися по окремим країнам, залишається номером один серед торгових партнерів як в експорті, так і в імпорті. За даними 2021-року, лідирує по експорту Китай, далі – Польща, Туреччина, Італія, аж на п'ятому місці Росія. До 2018 року Росія була на першому місці.

Падіння торгівлі з Росією почалося ще в 2012 році, до анексії Криму і до війни на Донбасі. У 2013-му були активні блокади торгівлі з боку Росії. Вартість торгівлі з північним сусідом впала на 80%.

Але загалом Росія зараз по показникам імпорту в Україну третя. Китай, Німеччина, потім Росія, хоча вона раніше була номером один у цьому списку. Але якщо в експорті ми спостерігаємо тільки номінальне зростання - в реальних цінах експорт до Росії торік майже не збільшився, то темпи зростання імпорту з Росії в 2021-му зростали і за номінальним, і за реальним показником. У першу чергу – за рахунок постачання вугілля. Нафтопродукти ми стали імпортувати звідти менше.
 
Україна і Туреччина нещодавно підписали угоду про зону вільної торгівлі. Як це вплине на структуру нашої зовнішньої торгівлі?
 
Звичайно, завдяки угоді ми будемо активніше торгувати з Туреччиною. Але зауважу – треба дочекатися ратифікації цієї угоди обома парламентами. Це може зайняти і кілька місяців, і пару років.

Так чи інакше, ми очікуємо більшої диверсифікації експорту з Туреччини, зараз цей потік доволі концентрований.

Однак Туреччина не вирішить питання з енергоресурсами, які ми зараз ввозимо з Росії або з Білорусії. А оскільки білоруси переробляють ту ж таки російську нафту, ці імпортні потоки ставлять нас у залежність від Росії. Це потребує диверсифікації. Можливо, поставок нафтопродуктів з Румунії, Польщі, інших країн. Україна має думати не тільки про диверсифікацію поставок нафтопродуктів, але й  має забезпечити собі запаси нафти і нафтопродуктів. Це тривала дискусія в енергетичному співтовариства. Мають бути великі запаси на випадок криз, не тільки військової агресії.

Також слід говорити про зменшення споживання - зараз маємо неефективні теплоелектростанції, особливо вугільні. У довгостроковій перспективі Україна пообіцяла це зробити.

А перехід на електромобілі може змінити ситуацію?

Це навряд чи нас врятує. Електромобілі вимагають зарядки електроенергією, а для добування її потрібне вугілля, газ або атомні електростанції, де також використовується російська сировина. Або треба активно розвивати відновлювані джерела, але там теж треба і мережі, і балансуючі потужності. Це довгий процес, тому, попри війну, ми зберігаємо таку досить немалу частку російського імпорту.
При цьому останніми роками реформи в енергетичній сфері йдуть значно повільніше, ніж після підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

На полицях українських магазинів все одно залишається чимало товарів російського виробництва.

В Росії багато міжнародних брендів розташувати свої виробництва ще в 90-ї чи початку 2000-х. Ці заводи постачають товари на всі країни СНД. В Україні останнім часом іде тиск щодо того, щоб в країну не завозили товари саме російського виробництва, натомість щоб поставки були з заводів на території ЄС. Є багато прикладів, коли компанії змінили свою політику щодо цього. Однак покупці не завжди можуть розрізнити країну бренду і країну, де розташоване виробництво його товару. Але окрім як продовжувати звертати увагу споживачів на країну-виробника, варто також спробувати юридично змінити ситуацію. Якщо є спеціальні умови локалізації для маленької Словаччини, то чому б Україні не поставити вимогу якщо не локалізації виробництва, то хоча б розташування представництва компанії в Україні?

А як щодо законодавчого обмеження російських товарів?

Україна вже має довгий перелік товарів, які заборонені до ввезення з РФ. І він постійно збільшується. Торік туди внесли добрива.
Однак основний імпорт з РФ, від якого ми залежимо – це не кетчупи і не холодильники. Це енергоресурси. Питання в тому, як обійтися без цього російського імпорту. Наприклад, Україна імпортує з РФ електроенергію, але Україна в лютому має провести експеримент і кілька днів прожити в ізольованому з точки зору електричних систем РФ і Білорусі. Так ми готуємося до приєднання до європейських електромереж. По кожному елементу енергетичного балансу нам треба мати таку переорієнтацію - диверсифікація, скорочення споживання чи приєднання до інших мереж. А краще - комплекс заходів. І тут кожна людина може допомогти: не тільки відмовитися купувати російські товари, але й заощаджувати електроенергію, продумати теплоізоляцію будинку. Енергоефективність зробить нас незалежними від російського імпорту.

Які законодавчі зміни нам потрібні? Скажімо, у січні вступили в силу законодавчі вимоги до локалізації виробництва в машинобудуванні при державних закупівлях. Тобто тепер якщо іноземна компанія схоче постачати в рамках держзакупівель таку продукцію, доведеться частину потужностей щодо її виробництва розташувати в Україні.

Я не певна, що локалізація ефективно спрацює. Ми не так багато купували машинобудівних товарів, зокрема, й з Росії. Локалізація створює стимул замість вдосконалення власного виробництва доводити, що компанія має "правильну" частку локалізації в Україні.

Чи спрацювало в Україні імпортозаміщення російських товарів?

Якщо порівняти структуру торгівлі з Росією в 2014 році і зараз, одразу видно, що імпортозаміщення відбулося. Чи стали на полиці українських магазинів вітчизняні товари замість російських, чи їх замінили іноземні аналоги – це питання. Але це відбулося: у нас дуже знизилася частка товарів. Росія продовжує домінувати тільки в імпорті енергоресурсів і аміаку. Але я би працювала не над імпортозаміщенням, а над диверсифікацією імпорту і експорту.