Виклики цифрових технологій: від України як батьківщини онлайн-революцій до “кібер-НАТО”. Конференція в Гарварді

Цифрова безпека стала одним з найбільших викликів часу – хакери можуть зірвати роботу електростанцій, банків, лікарень. Соціальні мережі можуть цензурувати голів держав і вільно допускати потік дезінформації. Як вплинули цифрові технології на державний суверенітет у світі і зокрема в Україні? Цій темі була присвячена друга дискусія, що проходила онлайн в рамках конференції, яку проводить Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ). 

Тема, яку протягом тижня 7-11 лютого обговорюють експерти, звучить так: "Не лише пограниччя: тридцять років українського суверенітету". 

Обговорити питання суверенітету в контексті цифрових технологій зібралися дослідники і практики – соціологи, дослідники соціальних медіа, журналісти, публіцисти з Австралії, України, Ірландії та Америки. Крім теми, їх об’єднувало ще і те, що всі вони були народжені в Україні.

Тетяна Локоть, модераторка дискусії, доцентка кафедри цифрових медіа та суспільства Школи комунікацій Дублінського міського університету, яка сама є авторкою багатьох досліджень на тему цифрових трансформацій, поставила питання про те, яку роль вони зіграли у демократичних змінах в Україні. 

Україна як батьківщина онлайн-революцій

На думку Ольги Бойчак, яка викладає курс цифрових культур в Сіднейському університеті, що в Австралії, Україна стала першою країною в світі, де відбулася революція, організована онлайн. І сталося це не 2013-14 року, а ще 2004 року, вважає українська соціологиня з Австралії. 

“Це сталося завдяки громадянській журналістиці та появі перших інтернет-видань, таких як “Українська правда”, яка була заснована у 2000 році у відповідь на неспроможність головних медіа висвітлювати опозиційні точки зору та була спробою обійти намагання уряду обмежити свободу слова”, – переконана дослідниця. В результаті інтернет став легітимним джерелом інформації, незважаючи на те, що менше 10% населення мали доступ до інтернету.

Інформація почала надходити та поширюватися не офіційними каналами, а новини неформальними шляхами – від еліт, які мали доступ до нових технологій, до ширших верств населення, одночасно будуючи в ньому нові горизонтальні зв’язки. Ці зв’язки посилилися під час Революції Гідності з появою соціальних мереж та програм для мобільних телефонів. Через соціальні мережі поширювалися стріми з Майдану, соціальні мережі використовувалися для організації та мобілізації протесту, а також для розслідувань у відкритих джерелах та розкриття дезінформації.

ІТ-індустрія змінює суспільство і бізнес-середовище

З точки зору експерта-практика з багаторічним досвідом роботи в сфері інформаційних технологій та їхнього застосування для рішень у політиці безпеки та оборони Анна Булах розповіла про те, як інформаційні технології розвиваються в Україні та те, як на неї впливають світові тенденції. В Україні є потужний ІТ сектор, який раніше здебільшого працював на виконання замовлень з-за кордону. Але протягом останніх п’яти років українські компанії піднялися на вищий рівень на ринку ІТ і почали пропонувати товар власного виробництва. 

Ця зміна веде за собою цілу низку змін для суспільства – необхідність вдосконалювати законодавство в сфері бізнесу і в сфері інформаційної безпеки, розвиток інвестиційних навичок та технологій, посилення співпраці з урядом, в результаті якої народився, зокрема, застосунок “Дія”.

З іншого боку, на цей же період припадають і найбільші виклики для української ІТ індустрії – хакерські та дезінформаційні атаки з боку Росії, які посилился з початком військової агресії на Донбасі та анексії Криму. “Україна стала прямою ціллю «інформаційних операцій та кібератак», – говорить Анна Булах, яка є радником з питань політики в стартап-компанії “Reface”.

Необхідність захищати і розбудовувати свій ІТ сектор призвела до посилення співпраці зі західними країнами, адже продукти, які розробляють українські компанії призначені для західних ринків. Через ці зв’язки у зворотному напрямку, в Україну, приходять принципи організації не лише ІТ-індустрії, але і бізнес-середовища загалом.

“Українська розслідувальна журналістика народилися завдяки інтернету” – Гуменюк

Говорячи з перспективи української журналістки, українська репортерка і письменниця Наталія Гуменюк вказала на те, що вже згадана “Українська правда” постала завдяки тому, що тодішня пострадянська українська влада «не розуміла, що таке інтернет і хто його контролює». На її думку, цей проєкт не можна назвати громадянською журналістикою, бо люди, які його засновували, включно з вбитим незабаром після того Георгієм Ґонґадзе, були професійними журналістами, які завдяки інтернет-медіа зуміли оминути цензуру.

“Незалежним українським журналістам вдалося конкурувати з державними та олігархічними ЗМІ завдяки інтернету. Українська політична та розслідувальна журналістика народилися завдяки інтернету”, – вважає Наталя Гуменюк.

Будучи однією зі співзасновниць проєкту “Громадське”, вона також нагадує про роль, яку відігравав цей проєкт під час Революції Гідності, висвітлюючи події через Twitter i Facebook, ведучи безперервний стрім з центру Києва на каналі Youtube. “Без цих технологій революція та її висвітлення були б неможливими”, – вважає журналістка.

На її думку, “Громадське” не можна вважати проєктом громадянської журналістики, бо там працювали професійні репортери і коментатори, які мали доступ до ключових  політиків держави. Але ця поява на альтернативному ЗМІ мала і негативні наслідки – брудні політичні кампанії прийшли в українські інтернет-ЗМІ набагато раніше, ніж до колег на Заході.

Політика у Facebook замість реальної політики

Багатолітній дослідник соціальних мереж і дезінформації, автор кількох книжок про пропаганду, Пітер Померанцев, який зараз є старшим науковим співробітником Університету Джонса Хопкінса, каже, що поява соцмереж призвела до того, що українські політики, які хотіли йти в ногу з часом, стали приділяти більше уваги тому, як вони презентують свою політику в соцмережах, а не реальній політиці. 

“Після Майдану був такий період, коли українські політики демонстрували багато роботи в Facebook, було багато Facebook-політики замість реальної політики”, – вважає британський аналітик.

З іншого боку, нинішні українські політики з ентузіазмом кинулися в проєкти цифровізації, які дійсно спростили спілкування з державними органами для багатьох людей, наблизили державу до громадян. На думку Померанцева, український уряд і громадяни так активно переймають цифрові технології через те, що державні інституції слабкі, довіра до них є на низькому рівні. Ці технології починають змінювати те, що в інших розвинених демократіях виконують інститути, що мають репутацію.

“Ці технології можуть стати катастрофою, якщо “уряд у смартфоні” будуть використовувати для того, щоб проголосувати за “Мінські угоди”, але вони будуть чудовим інструментом для активізації громадян на рівні місцевого самоврядування”, – вважає Померанцев. Згідно з дослідженнями, які проводить його проєкт, українці дуже цінують можливість впливати на рішення місцевої влади, вони вбачають у цьому одне з найголовніших досягнень незалежності України та одну з найбільших відмінностей від росіян.

На думку Померанцева, Україна має всі умови для того, щоб цифрові технології допомогли у зміцненні демократії – є багато талановитих ІТ-спеціалістів, високий рівень проникнення інтернету та бажання як з боку уряду так і з боку громадян. 

“Всі від цього тільки виграють, бо уряд, який віддає громадянам частину повноважень, отримує взамін їхню більшу довіру та більші шанси на переобрання. Звучить як парадокс, чим більше влади ви віддаєте, тим більше шансів у вас залишитися при владі на виборах”, – наголошує Померанцев.

Ризики та виклики технологій

Крім позитивних наслідків, розвиток інтернету несе і виклики. Як каже Ольга Бойчак, до 2013 року українці в своєму використанні інтернету мали чим відрізнялися від росіян. Навіть урядові електронні адреси могли розміщуватися на російських доменах, таких як mail.ru, сотні тисяч українців мали свої акаунти в російських соцмережах, таких як Вконтакте, але з початком війни прийшло усвідомлення, що такий електронний зв’язок з агресором несе значні безпекові ризики. Однак заборона на російські сайти прийшла лише у 2017 році за рішенням Національної ради з безпеки і оборони. Значна частина тихі, хто залишився на цих платформах радикалізувався у своїй проросійській позиції, говорить Ольга Бойчак.

Також, як зауважує дослідниця, мобільні технології, наприклад, використовуються для відстежування та залякування. Практика посилання загрозливих СМС-повідомлень, яка почалася ще на Майдані, потім поширилася і на українських військових на Донбасі. 

Тож на думку Ольги Бойчак, війни ведуться не лише за територію, але і за національний інтернет-простір та за онлайн безпеку своїх громадян.

Цю точку зору поділяє і Анна Булах, яка каже, що значна частина гібридної війни ведеться в соціальних мережах, а дезінформаційні кампанії стають дедалі більш витонченими. Також напади робляться у сфері критичної інфраструктури, і на щастя для України, те, що вона не мала можливості модернізувати ці системи, допомогло їй уникнути серйозних аварій, бо деякими системами, наприклад на електростанціях, в Україні, на відміну від Заходу, ще досі можна керувати вручну.

Конструювання реальності за допомогою технологій працює, і це небезпечно – Гуменюк

Наталя Гуменюк згадала про те, що українці, захопившись появою нових можливостей в інтернеті, не відразу усвідомили, що це – лише інструмент, який можна використовувати і на благо і зі злим умислом. “Не вся дезінформація на Донбасі йшла через телебачення, багато її поширювалося і каналами інтернету і соціальними мережами, зокрема через "Однокласники", чи російський Youtube. Ми занадто пізно про це почали дбати”, – головить Гуменюк.

Окрему проблему представляла поява ботів і їхнє використання для цькування журналістів у соціальних мережах, чи для брудних політичних кампаній. “Використання ботів та технологій, що посилювали їхній вплив у мережі, створюючи враження, що думка, яку вони представляють, домінує, є, на мою думку, одним з найбільш небезпечних явищ в українському інтернеті. Бо потім це має реальний вплив на політику, бо цю точку зору поширює телебачення, повторюють лідери думок, ці тези впливають на громадську думку”, – каже Гуменюк.

Суверенний інтернет – це зі словника Росії та Китаю, які хочуть повернення цензури – Померанцев

Пітер Померанцев каже, що з великою пересторогою ставиться до ідей «суверенного інтернету», спроб влади обмежити і контролювати інформаційний вплив з-за кордону. “Так говорять Росія та Китай, які говорячи про "суверенний інтернет", насправді хочуть повернення цензури. Тому важливо знайти нові слова для наших ідей, а головне – інші принципи і концепції. Чим є демократична версія суверенітету в інтернеті – на це питання ще не має відповіді, але Україна є на передовій його пошуку”, – вважає дослідник.

Нові загрози вимагають чітких визначень, говорить Померанцев. Наприклад, якщо в Америці говорили про втручання Росії у президентські вибори, то потрібно мати можливість чітко визначити, про яке саме втручання йдеться, щоб це можна було заборонити законодавчо. Для Україна це питання не теоретичне – це питання виживання. Потрібно визначити і назвати кожну дію, яка окремо, чи в сукупності становить загрозу для демократичного процесу.

А наступним кроком, на думку дослідника, було б потрібно подумати над спільною обороною кіберпростору: “Коли ми знайдемо потрібні визначення, потрібно створити «інформаційне НАТО”, щоб напад на Україну в сфері інформації означав напад на Німеччину. І напад на українську електричну мережу означав напад на німецьку електромережу, тож чекайте на відповідь". Загалом, на його думку, Україна, хоч і опинилася на передовій оборони західної цивілізації проти своїй волі, може зіграти ключову роль – дати відповіді на питання, які актуальні для всього західного світу.

Гібридні війни у віртуальному просторі без державних кордонів

На думку Ольги Бойчак, та частина війни, яка ведеться у віртуальному просторі, є пов’язана з реальним світом багатьма різними способами і має на нього реальний вплив. Згадуючи пунктирно, дослідниця назвала операції з інформаційного впливу, які розгортаються в інтернеті, особливо впливовими серед них є ті, що спрямовані на роз’єднання суспільства. Часто їх важко виявити і визначити. З іншого боку, інтернет допомагає людям, що готові надавати допомогу, наприклад армії, чи переселенцям, знаходять і організовуються також за допомогою інтернету, соціальним мережам.

Фахівчиня з інформаційної безпеки Анна Булах звернула увагу на те, що з 2014 року розробники інформаційних операцій змінили тактику, і якщо в активний період бойових дій вони зосереджували увагу на операціях, що роз’єднували суспільство, то в 2020-22 роках вони зосередилися на кібератаках, які завдають економічної шкоди та створюють перешкоди на шляху перетворення України на заможнішу країну.

Використовуючи платформи соціальних мереж, вони користуються комерційним налаштуванням платформ та слабкостями політики модерації. Протидіяти цим проблемам є складно через те, що соціальні мережі максимізують прибуток від кількості користувачів, незалежно від того, чи правдиву інформацію вони поширюють. Тобто потрібно усвідомлювати, що ці обмеження накладені самою природою цього продукту, і урядом потрібно працювати з платформами, формуючи партнерство з бізнесом та законодавчі рамки так, щоб ця діяльність не шкодила суспільним інтересам. Європейський Союз розпочав цю роботу, США є в цьому процесі повільніші, Україна в законодавчому плані сильно відстала, захиститися від діп-фейків, наприклад, немає законодавчої можливості, наголошує Булах.

“Особливо небезпечними є чат-руми, “кімнати для балачок”, наприклад в Україні користуються популярністю чат-руми в Телеграмі, що можуть включати десятки тисяч людей. Деякі з них перетворюються на ехо-камери, куди не потрапляють альтернативні точки зору. Модерація в режимі аудіо-форумів є особливо складною”, – пояснює Анна Булах.

На Заході використовують форуми для поширення різних теорій змов. Потенційно небезпечним є використання штучного інтелекту, особливо націлене на молодіжну аудиторію. “Середовище геймерів є об'єктом поширення екстремістських ідей”, – наголошує дослідниця. 

Щодо захисту від кібер-атак, то держава має подбати про ключову інфраструктуру – електромережі, енергетичні мережі в цілому, працювати з місцевими ІТ-розробниками, які досі працюють переважно на західних клієнтів.

Журналістка та активістка Наталя Гуменюк звернула увагу на іншу роль, яку часом відіграють соцмережі. За її словами, переговорний процес з пошуку шляхів реінтеграції окупованих територій часом може бути підірваний одним критичним твітом, який створює враження про існування потужної опозиції до якогось питання.

“Деколи потрібна мовчанка, іноді навіть добрі люди можуть зробити шкоду. Приїжджають експерти з-за кордону, які мають колосальний досвід, наприклад з питань правосуддя в перехідний період, але вони не мають жодного поняття, як працювати, коли є Facebook чи Twitter”, – пояснює Гуменюк.

З іншого боку, інтернет дає можливість прямого зв’язку з людьми на окупованих територіях. “Два мільйони людей в Криму, три мільйони людей на Донбасі є онлайн, з ними можна комунікувати через інтернет”, – зауважує дослідниця, говорячи, що технології, завдяки застосуванню яких респонденти можуть почуватися безпечно, такі як Zoom, уможливлюють прямий контакт, відкривають можливості для досліджень.

Пітер Померанцев звернув увагу на те, що часто на соціальні мережі дивляться як на відокремлений сегмент, хоча насправді він є повністю інтегрований в цілу медіа екосистему. “Це є нонсенс, бо так це не працює. Наприклад пост в Телеграм коментується політиком, потім з’являється на телебаченні, пізніше його посилюють соціальній мережі. І так, вони можуть грати роль в тому, щоб отруювати, радикалізувати  дискурс, але їх треба бачити як частину загальної медійної екосистеми. Зрештою, дослідження показують, що люди, які дивляться телебачення, є більш вразливі до дезінформації, інтернетом все ж таки досі користуються більш освічені та заможніші частини суспільства”, – пояснює Померанцев.

Відповідаючи на запитання з аудиторії про недостатню медіаграмотність в Україні та про баланс між демократією та її обмеженнями у воюючій країні, від Джефрі Трімбла, одного з колишніх керівників Агентства США з глобальних ЗМІ, Пітер Померанцев відповів, що не бачить нічого дивного в тому, що були закриті канали Віктора Медведчука, і що в Британії такого б також не терпіли в умовах війни. А щодо медіаграмотності, то тут велику роль, на думку дослідника, має прозорість власності, бізнес-операцій, тощо, і коли споживач медіа-продукту матиме інформацію про те, хто є джерелом інформації, на яких позиціях стоїть власник, скільки за це було заплачено, то йому легше буде робити висновки про сам продукт. В обмеженнях самих повідомлень Померанцев сенсу не бачить, бо навіть слово “дезінформація”, чи навіть «екстремізм» не має юридичного визначення.

Відповідаючи на це ж питання, Ольга Бойчак зазначила, що навіть для спеціалістів буває важко розібратися у тому, що вважати дезінформацією, і як дивитися на джерело і на повідомлення, бо в більшості випадків, а дослідники говорять про 80%, дезінформація має цілком легітимне джерело і складається в основному з правдивої інформації, і лише одна частина перекручує весь зміст так, що вона інформація стає дезінформацією. Так само, за її словами, відбувається і з джерелами інформації, бо повідомлення може виходити з дезінформаційної платформи, потім про нього повідомляють ЗМІ з репутацією, коментують політики в соцмережах, і воно набуває легітимності як подія, про яку повідомлено в багатьох джерелах. Також, говорячи про причини, через які люди діляться інформацією, то серед мотивів можуть бути питання ідентичності, соціальних зв’язків, бажання презентувати себе онлайн у певному світлі.

Щодо накладання обмежень, то дослідниця з сіднейського університету нагадала про те, як спроби Facebook запровадити більшу прозорість у фінансуванні політичних кампаній показали лише те, що в компанії не вистачило ресурсу моніторити дотримання своїх нових правил. А українські активісти через зловживання алгоритмів соціальної мережі потрапили під заборони в Facebook за звинуваченням у поширенні мови ворожнечі, хоча саме з цією мовою ворожнечі вони і боролися. Тому, на її думку, потрібно бути обережним із запровадженням обмежень, бо порушники їх можуть легко обійти, і вони можуть вдарити проти тих самих людей, які борються за їхнє запровадження.

Повертаючись до питання про медіаграмотність і про те, чи є підстави говорити, що українці є менш грамотними в цьому відношенні, ніж інші в регіоні, яке поставила дослідниця Ольга Онух з Британії, Пітер Померанце сказав, що таких даних немає, і що він ставиться скептично до того, щоб робити ставку на це питання як на основний захист від дезінформації. Бо багато з конспіративних теорій якраз доводять потребу все перевіряти до абсурду, щоб сказати, що нікому довіряти не можна, тому вірити можна лише Путіну, чи Трампу. Тому критичне мислення це лише про те, щоб деконструювати повідомлення, але і про те, щоб мати продуктивну демократичну дискусію.