Війна і ліс: що відбувається з лісами на Чернігівщині

Спроба окупації Полісся

Російські окупанти, що рухались з території Білорусі і Росії у напрямі Києва, Чернігова, Житомира, Сум, проходили через ліси Полісся. Ці ліси ще тисячі років тому слугували жителям наших земель – не тільки як джерело деревини, лісових продуктів – меду, грибів, ягід, лікарських трав, випасання худоби, але й як рубіж, на якому зупиняли ворогів, сховок і прихисток для населення чисельних сіл, містечок і міст. Не підвели вони й цього разу: ліс став нездоланною стіною на шляху російських окупантів, унеможливив безперешкодне пересування багатокілометрових колон броньованої техніки ворогів. Не в змозі здолати ліс, росіяни пішли по шосейних та лісових дорогах, поруч з якими, у лісах та на болотах, на них чекали українські захисники. Наші бійці, користуючись лісом у якості укриття, для знаннями місцевості та допомогою місцевого населення, з близької відстані палили ворожу техніку, знищуючи окупантів. 

Ліси Чернігівщини всіяні вирвами від вибухів. Фото: ЕПЛ 

Малозаселена лісова і заболочена місцевість виявилась складним театром для російських військ, з якого вони – вперше з моменту повномасштабного вторгнення в Україну – вимушені були відступити. В чернігівських і київських лісах окопи Другої світової і українсько-російської воєн часто знаходяться зовсім поруч, таким чином ніби підкреслюючи паралелі боротьби: тоді з фашистами, а тепер – з рашистами. 
Після відступу окупантів на територію Росії і Білорусі і переходу війни на Півночі України у позиційну з’явилась можливість осягнути збитки, завдані діями окупантів людям. І лісу, з яким місцеве населення нерозривно пов’язане. Адже в Україні, крім Полісся, тільки, мабуть, у Карпатах, можна прослідкувати такий тісний зв’язок щоденної діяльності людини і лісу.

Перші очевидні наслідки

Перший наслідок який кидався в очі відразу після втечі окупантів. Повсюди стояли знаки «Міни», «Заміновано». Повсюдна замінованість та забруднення вибухонебезпечними предметами. На півночі України ще з весни 2022 року було запроваджено заборону на відвідування лісів. Через міни, снаряди і, особливо, протипіхотні і протитанкові міни. З тих пір, попри наполегливу роботу українських саперів, час від часу з’являються повідомлення про загибель і каліцтво людей внаслідок підривів на мінах. Останній смертельний випадок – у жовтні цього року. 

Як у ліс потрапляють люди, коли діє заборона? Поліщуки звикли, що ліс –  джерело різних корисностей для повсякденного життя. Для місцевого населення вкрай важливе значення має збір грибів та ягід: частину споживають самі, частину – здають за гроші. Цей лісовий промисел для багатьох мешканців лісових сіл є основним джерелом доходів. Через ліс добираються до лісових річок на риболовлю. У лісі - дрова  для опалення. Тому, попри заборону, люди і далі ходять до лісу.

На більшій частині Чернігівської області, звільненої від окупантів у березні 2022 року, проведено розмінування, але небезпечні несподіванки все ще нагадують про себе. Якщо ж говорити про північні району на межі з Росією та Білоруссю, то тут все ще залишилось багато замінованих ділянок. Крім того, час від часу має місце нове мінування, яке здійснюють рашистські диверсанти на найближчих до кордону ділянках. Там – особлива небезпека. 

Одна, або кілька родин лисиць, що загинули на мінах. Фото: Катерина Полянська, ЕПЛ

Результатом замінування є не тільки загибель людей. На мінах гинуть і тварини. Від зайців, лисиць до лосів, ведмедів, козуль, рисей. У замінованому лісі неможливо вести лісове господарство, гасити пожежі, які тут спалахують під час ворожих обстрілів. І звісно, тут не збирають гриби, ягоди, ніхто не приїздить у такий ліс на відпочинок. Все це – втрати від вторгнення - як прямі, так і опосередковані. 

Понівичені ліси

У місцях активних бойових дій – у передмісті Чернігова, вздовж шосейних доріг між Черніговом і Києвом – ліс потерпів від прямого знищення дерев внаслідок потрапляння снарядів, мінометних мін, ракет, артилерійських боєприпасів дрібніших калібрів. Після вигнання загарбників з території Чернігівської області, за даними обласного управління лісового та мисливського господарства, на Чернігівщині таким чином було знищено близько 400 га лісу. На таких ділянках знищено не лише дерева, підлісок, пошкоджено грунтовий покрив. На них залишається небезпека підривів боєприпасів, що не розірвалися. На прилеглих ділянках дерева посічені уламками, що уповільнює їх ріст та розвиток. При сильних ступенях уламкових і кульових пошкоджень дерева можуть уражатись хворобами. Але навіть за умови розмінування використання деревини з таких ділянок на дрова залишається проблематичним, адже металічні уламки будуть пошкоджувати лісорубний інструмент, зводячи вигоди до нуля навіть до від’ємних показників. Триваючі обстріли в області поступово збільшують цей показник, особливо на території Новгород-Сіверського району, де вони відбуваються щоденно. 

Пошкоджені від обстрілів навмання верхів'я дерев. Фото ЕПЛ

У цій війні ліс став не лише жертвою війни. Він став засобом, за допомогою якого зупиняли навалу окупантів. 

Смерть у "коридорах"

Згідно з військовими настановами щодо створення інженерних загороджень, якщо ліс вважається непрохідним для танків, якщо відстань між деревами становить 8 метрів і менше, а діаметр дерев (у сантиметрах), що створюють перешкоди для їх руху, становить числове вираження половини маси відповідного танка. 

Наприклад, дерева діаметром 22 см у лісі, де відстань між деревами менше 8 м, здатні стати нездоланною перешкодою для російських танків. Саме завдяки стиглим і перестійним лісам Чернігівщини російські танкові колони потрапили у вузькі "коридори", котрі не дозволяли танковим колонам здійснити маневр, вийти з-під ударів, яких їх завдавали українські захисники. Тепер старий ліс для нас – це не тільки неймовірна кількість біологічних видів, прихисток для рідкісних і зникаючих видів. І не тільки «деревостан, в якому відмирають дерева», як кажуть деякі лісівники. 

Ліс як цінний оборонний засіб

Це ще іАнатолій Павелко, провідний юрисконсульт МБО “Екологія-Право-Людина” (ЕПЛ)
надзвичайно цінний оборонний засіб, який на практиці довів свою дієвість. За допомогою дерев обабіч доріг, на Чернігівщині створювали завали для унеможливлення просування ворожої техніки. Для цього дерево зрізають, а могутній стовбур валиться на проїжджу частину. Такі завали уповільнюють пересування дорогами і ефективні проти техніки і, частково, живої сили. На жаль, внаслідок створення таких завалів теж було втрачено чимало могутніх дерев, бо завали, створені молодими, легко долаються військовою технікою. Скільки ще часу слугуватимуть ці завали? Мабуть, стільки, скільки триватиме війна. Але після цього деревина із завалів частково може бути використана на дрова. Те, що зігниє  – теж втрати від агресії Росії. За даними Держекоінспекції,  станом на червень 2022 року росіяни завдали лісогосподарству Чернігівщини шкоди в розмірі 3 мільярди 408 мільйонів 526 тисяч гривень.

Автор матеріалу Анатолій Павелко та його колега Катерина Полянська оглядають одну з вирв й збирають грунт для виявлення у ньому у подальшому у лабораторії небезпечних речовин. Фото ЕПЛ

Наступна проблема – лісові пожежі. В умовах бойових дій у теплу пору року займання лісової підстилки відбувається внаслідок потрапляння снарядів і мін у ліси. Неодноразово мали місце випадки цілеспрямованого підпалу лісів, щоб змусити українських бійців залишити свої позиції. Позиції ми не залишали, але гасити ліс під кулями і снарядами противника практично неможливо. Так само, як практично неможливо гасити заміновані ділянки. В результаті ліси серйозно потерпають від пожеж. Крім того, у зоні постійних обстрілів навіть ті пожежі, виникнення яких не пов’язано з обстрілами чи навмисними підпалами окупантами, гасити або вкрай складно, або неможливо. Адже машини ДСНС і пожежні команди лісокористувачів попадають під обстріли так само, як і військові. За даними ЕПЛ, загальна площа пожеж, пов’язаних із бойовими діями, за період з лютого 2022 року по листопад 2022 року склала 6 640 га.
Крапка щодо збитків, заподіяних війною лісам Чернігівщини, ще не поставлена. Взимку ймовірність виникнення лісових майже нульова. Натомість розміновувати території у зимових умовах складніше. Бойові дії, обстріли та бомбардування тривають. Питання про те, як збитки можна мінімізувати і як далі використовувати ліси в умовах бойових дій. І для оборони, і для підтримання екологічної рівноваги, і для розвитку.

Яким буде майбутнє?

Із викладеного вище постає слушне питання: що робити далі? Яким чином можна долати наслідки військових дій, як домогтися відшкодування заподіяних російською агресією збитків, як подальша доля лісів на територіях, де тривають бойові дії, і які у майбутньому залишатимуться пограниччям з агресивним та важко передбачуваним сусідом?На всі ці питання вже зараз складно дати вичерпну відповідь. Але деякі висновки можна зробити вже зараз.

Металобрухт для Гааги. Цим росіяни обстрілювали обласний центр, та навколишні громади. Фото: ЕПЛ

По—перше, поза всяким сумнівом, необхідно притягнути до відповідальності за заподіяну шкоду країну-агресора. Звісно, що неможливо виміряти всю шкоду тільки матеріальними показниками, але відшкодування матеріальних втрат дозволить не тільки повернути вартість втрачено, але й слугуватиме запобіжником від повторення таких агресій у майбутньому.

По-друге, постає питання розмінування територій. На Чернігівщині - близько 13 тисяч гектарів. Цей процес нешвидкий. У цьому процесу Україні потрібне буде залучення іноземної допомоги. Крім того, частина ділянок вздовж кордону з великою долею ймовірності так і залишиться замінованою до остаточного завершення бойових дій і укладення миру. У такому випадку відповідні лісові масиви будуть виключені із господарювання лісокористувачів.

По-третє, зважаючи на роль в обороні країни, постає питання збереження старовікових лісів, їх оборонних властивостей. У цьому разі постає питання про збереження суцільного поясу стиглих або старовікових лісів з належною повнотою деревостанів вздовж усього кордону країни-агресора та її союзника (Білорусі). Для лісового господарства України це означитиме відповідного лісокористування зі збереженням належної вікової структури і повноти таких деревостанів. Це є стосується і заболочених ділянок. Можливо, варто запровадити окрему категорію – наприклад, ліси оборони, із відповідним режимом. У майбутньому такі ліси виконуватимуть важливі функції не лише оборонного характеру. Потенційно вони стануть важливими природоохоронними територіями, адже обмежений режим природокористування сприятиме збереженню біологічного різноманіття і типових природних комплектів регіону у незміненому або малозміненому вигляді. До речі, використання лісів оборони з р цілю або створення на їх основі нових природоохоронних територій має багато успішних прикладів: це і ліси демілітаризованої зони між Південною Кореєю та Північною Кореєю, на колишньому кордоні між Східною та Західною Німеччиною, на кордоні між Німеччиною у Чехією тощо, ліси колишніх військових полігонів у наших сусідів поляків тощо. Створення таких територій із змішаною – військово-природоохоронною метою також допоможе Україні у виконанні її міжнародних зобов’язань щодо вступу до ЄС: досягнення відповідної частки природоохоронних територій від загальної площі держави.

Звичайно, ліс має властивість відновлюватися. Тут видно, як швидко відростають молоді деревця на місці обстрілів. Фото: ЕПЛ

По-четверте, залишається питання ефективного використання наявних ресурсів, невиснажливого лісокористування, що має на меті як забезпечення екологічної рівноваги, так і забезпечення господарства деревиною та іншими продуктами лісокористування. У цьому аспекті слід відзначити, що в умовах війни і досить високих світових цін на деревину існує спокуса за рахунок надмірного лісокористування «закривати діри» в бюджетах. 

Що не так з ефективністю використання природних ресурсів під час війни?

На жаль, як свідчить історія, такі дії є нічим іншим, як перекладанням цих негараздів на майбутні покоління. Певні ознаки таких тенденцій вже проявляються. Є чимало повідомлень про корупцію у філіях нещодавно створеного підприємства «Ліси України», далі надходить інформація про виявлення незаконних рубок. Окрема загроза – питання можливої приватизації постійних лісокористувачів або передачі їх у концесію. Концесією держава передає лісокористування у руки приватних орендарів – концесіонерів. Така практика у світі справді існує, але характерна вона, в основному для країн з низьким рівнем розвитку лісового господарства ( до яких Україна, на щастя, не належить), великими масивами лісів і характеризується нещадною експлуатацією лісу в інтересах швидкого прибутку. В умовах слабкого правового поля, фактичної неможливості здійснення екологічного контролю (неприйняття законодавства про екологічний контроль Верховною Радою України), сміховинно низького рівня штрафів за порушення екологічного законодавства і відсутності ефективної практики відповідальності за невиконання зобов’язань покупцями та орендарями державного майна така політика, ймовірно, обернеться розграбуванням майна державних лісгоспів (котрі зараз у багатолісових регіонах є прибутковими підприємствами) і нещадним вирубуванням лісів. Крім того, на сьогодні лісгоспи є одними з найбільших працедавців, платників податків у віддалених районах і їх приватизація чи концесія означатиме втрату робочих місць місцевим населенням. Це може остаточно добити українське село у віддалених районах де, у свій час, до знелюднення села спричинив розвал зайнятості у колгоспах і відсутність інвестиційних можливостей (якщо простіше – то бідність) у селян. А великі агрохолдінги не були зацікавлені у місцевій зайнятості. 

Отже, в умовах війни ліси української Півночі також перебувають у небезпеці як через зовнішню агресію, так і через непродумані внутрішньодержавні рішення. Майбутнє і лісів, і громадян, і сталого господарства, і живої природи залежить від того, чи будуть принципи екологічної безпеки, сталого розвитку і погляди у перспективу належним чином використані при прийнятті рішень державного планування. Бо ефективно воювати ми вже навчились, а приймати виважені рішення, котрі повинні забезпечити збереження природи і сталий розвиток у майбутньому, на жаль, ще ні. А війна і необхідність відбудови вимагає приймати самі такі рішення – виважені, спрямовані у майбутнє, відповідні принципам сталого розвитку і найкращим принципам урядування.

Спеціально для Еспресо

Автор: Анатолій Павелко, провідний юрисконсульт МБО “Екологія-Право-Людина” (ЕПЛ), військовослужбовець

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів