Війна в повітрі: чи зможе українська ППО відбити авіаційний та ракетний удари РФ? - розслідування телеканалу Еспресо

Про це йдеться в розслідуванні журналістів Еспресо.TV. спеціально для програми “Вечір з Миколою Княжицьким”

 Війна ще не почалася, але російське вторгнення – вже відбулося. Як це можливо? Нічого неймовірного: в сучасній війні танки та літаки це вже заключний акорд. Спочатку атакують наші голови. Тривога, страх та стрес, який переживають українці – це шлях до поразки. ІПСО – інформаційно-психологічні спецоперації вже стали шквальними. Але вони не самоціль, їхня мета – проміжна.

  “Максимальна руйнація стійкості української нації, а далі вже по обстановці вирішать, яким чином цю ситуацію погіршувати, або ракетами, або авіацією, або повний військовий арсенал, або обмежений військовий арсенал.” - вважає директор експертної мережі New Geopolitics Research Network у міжнародному тижневику "Час за Гринвічем" Михайло Самусь.
 
Або ж нічого такого не буде і залякана влада та народ капітулюють без “килимових бомбардувань” та танкових колон. Для Кремля саме це – оптимальний сценарій. Адже як би Путін не фанфаронився, але помирати він точно не збирається. Ні на миру, ні від табакерки як Павло I, ні в підвалі сибірського дому як Микола II. Не хоче ця копія загинути як і його оригінал – в бункері від отрути. А хто гарантує, що велика війна не закінчиться палацовим переворотом, революцією чи навіть військовою поразкою. І не треба заламувати руки: та що ж ми можемо зробити Росії? Згадайте біблійну історію, коли величезний Голіаф валявся в ногах худенького Давида.

5-10 червня 1967 року, Шестиденна війна Йорданії, Єгипту, Сирії, Іраку проти Ізраїлю. Почалася з атаки йорданських парашутистів на Єрусалим. Арабська коаліція складала 550 тисяч солдатів, ЦАХАЛ – 250 тисяч, з яких лише 50 тисяч – регулярні війська, решта – резервісти. Закінчилася перемогою Ізраїлю, який захопив Сектор Гази та Синайський півострів в Єгипті, Західний берег та Східний Єрусалим в Йорданії, Голанські висоти в Сирії.

В історії самої ж Росії “маленькі переможні війни” теж не раз закінчувалися переворотами, територіальними втратами та навіть розпадом держави. Кримська війна почалася в 1853 окупацією Російською імперією Молдавського князівства та Валахії. Росіяни ганебно здали об’єднаним силам Великобританії, Франції та Османської імперії Севастополь, затопили там свій флот. Імператор Микола I самоотруївся, щоб не пережити ганьбу капітуляції, яка відбулася в 1856 році. Російсько-японська війна 1904-1905 років закінчилася нищівної поразкою Миколи II, хоча він виставив 500 тисяч солдатів проти 300 тисяч японців. Врешті, віддав Японії південну частину Сахаліну. Поразка спровокувало революцію 1905 року, цар скликав перший в історії парламент.

Перша світова війна 1914-1918 років закінчилася для Російської імперії на рік раніше – в 1917 році, Лютневою революцією та розпадом держави. Імператор Микола II був страчений більшовиками. Незалежність отримали країни Балтії, Польща та Фінляндія. До 1922 року – Україна та закавказькі держави. Інтервенція Москви в Афганістан в 1979-1989 році закінчилася міжнародною ізоляцією СРСР, санкціями, виснаженою економікою та врешті розвалом Союзу. Україна та ще 13 країн отримали незалежність. Звісно, були також успішні інтервенції – в 1956 році СРСР потопив в крові антикомуністичну революцію угорців, а в 1968 танками переїхав Чехословаччину. Але так було на піку могутності імперії. Зараз же це економічно хирлява, технологічно недорозвинута, пограбована сировинна країна, яка не потягне довгу війну. Путін може розраховувати лише на бліцкриг. П’ять-сім днів. Причому лише в перший день війни експерти прогнозують 30 тисяч вбитих росіян. Якщо війна затягнеться – це може запустити один зі сценаріїв розвалу Московії, який вона уже переживала.

“У нас близько півмільйона людей, які пройшли в цій країні війну, в якій вони когось, або щось втратили. І вони готові голими руками роздирати росіян. Якщо нашій розвідці вдасться передбачити напрямок головного російського удару, то після перших великих втрат росіяни далі не підуть. Путін усвідомлює, що після важких втрат його армія може зупинитися сама. У цьому не можна довіряти інтуїції. Йдеться про холодний розрахунок», - заявив генерал-лейтенант ООС Олександр Павлюк.

Зараз на кордоні трохи більше ста тисяч росіян, вся їхня армія – мільйон солдатів. Ніби багато, але з бойовим досвідом біля десяти тисяч. І пів мільйона в Україні – регулярного війська та резервістів. Але, стоп: заколисувати себе також не варто. Втрата пильності це такий же союзник ворога, як і паніка. Тривога – це нормальна захисна реакція організму – людського чи суспільного, яка змушує реагувати на небезпеку. Тільки стримана тривога, продуктивна. Вже досить того, що маємо президента “на чілі, на розслабоні”. Якби там не було: за 13 кілометрів від кордону стоїть орда. Обмежаться провокаціями чи почнуть вторгнення? Це буде велика війна чи тільки наступ на Донбасі? Обстріляють “Іскандерами” Харків, чи вдарять з Білорусі на Київ? Блефують чи шантажують, аби Україна вчинила самогубство та приєдналася до ОРДЛО? Цього наразі не знає ніхто, можливо і сам Путін. Тому треба готуватися до всіх варіантів. А якщо диктатору таки впаде планка і він вирішить, що окупований Київ та титул “собіратєля русскіх зємєль” коштує санкцій, мила та шнурка? Якщо ж таки велика війна, то чи можуть три тисячі російських танків переорати всю Україну, а сімсот літаків перетерти наші міста на пилюку?

Бронетанкові з’єднання – головна ударна сила Кремля ще з часів Другої світової війни. Швидкі удари клином, оточення цілих армій, обхід великих міст – саме так збиралися дійти до Ла-Маншу, саме так збираються дійти до Дніпра. Станом на сьогодні навколо України розміщено чотири армії, а ще одна перебазовується у Білорусь, а також фактично три армійські корпуси. Тільки на Заході доктрину про забивання танкових клинів – також добре пам’ятають. І тому в Києві сідають борти з американськими “джавелінами” та британськими “енлоу”. Їх багато, дуже багато. Вже кожен російський танк може поцілувати снаряд, “from USA with love”. Маємо і свої ПТРК для окупанта.

За даними Цензор.нет лише за три тижні січня Україна отримала: 700 протитанкових ракет Javelin; 2200 протитанкових гранатометів NLAW; 200 штурмових гранатометів BDM, кумулятивно-осколочні гранати, бронебійно-запалювальні кулі. Таким чином, на кінець січня кількість високоточного протитанкового озброєння в ЗСУ: 150 установок Javelin та 1200 ракет до них; 2200 протитанкових гранатометів NLAW; біля 700 протитанкових установок українського виробництва “Стугна”, “Корсар”, “Бар’єр” та 7800 ракет до них. І це при тому, що поставки продовжуються, як американські, так на черзі латвійські, литовські, естонські, чеські. Тому танковий бліцкриг з північного та південного напрямку, як це планував Кремль в стилі генералів Гудеріана та фон Клейста, щоб оточити ЗСУ та взяти їх в “котел”, вже не можливий. А британські NLAW, малого радіусу дії, які ще називають “джавелінами ближнього бою" – перетворять на фортецю кожен дім, до якого під’їде російський танк. Та чи доповзе? Як показує війна на Донбасі – досить спалити п’ять танків, щоб перестав воювати весь батальйон. Там же сидять люди, які теж бояться.

В сучасній війні танки є заключним акордом окупації: спочатку йдуть масовані ракетні удари, потім безперестанні авіаційні нальоти. Для того аби вивести з ладу об’єкти критичної інфраструктури, зв’язок, штаби, зруйнувати управління військами. І лише після цього починається наземна операція. Так двічі робили США проти Саддама Хусейна, їхню тактику скопіював Кремль під час нападу на Грузію. І якраз ось цим – бомбами з неба, найбільше лякають українського обивателя. Дійсно, літаки набагато страшніші ніж танки, які можна побачити, підбити, врешті – сховатися від них. Авіаційна бомба – не розбирає. Та й для суспільної свідомості атака з неба жахливіша: тих, хто пам’ятає танкові бої  Другої світової – майже не залишилося. А ось моторошні кадри з Сирії бачив кожен і не хоче таке пережити. Але чи будуть росіяни бомбардувати мирні міста? На якусь людяність, звісно, розраховувати не варто. Та все ж таки навряд. Просто ресурсів для “килимових бомбардувань” в них немає. Американці для атаки Іраку задіяли майже півтисячі літаків та гелікоптерів. У всій російській армії – півтори тисячі літаків, але тільки пів тисячі бомбардувальників. Так, це все одно багато. На сьогодні ВПС РФ налічують: 1580 всіх бойових літаків, бомбардувальники Су 24 – 274, Су 34 – 125, Ту 160 – 16, Ту 95 – 45, Ту 22 М – 66. Але ж справа не лише в кількості заліза: під час першої атаки на Саддама Хусейна, в 1991 році, американці здійснили понад 100 тисяч нальотів. Операція “Буря в пустелі” тоді почалася з одночасного вильоту 600 літаків. А були ще ж ракетні удари – вперше в історії вони були такі масові: 280 ракет “Томагавк”. Але збройні сили США – це сучасна армія, нового технологічного покоління. Російські ж ракети в Сирії могли відхилитися від цілі і на 10 кілометрів. Тим не менше, не досягнувши домінування в небі – росіяни не введуть війська.

“Спочатку йде фаза інформаційної війни, інформаційно-психологічна, кібернетична, радіоелектронна, ракетна фаза, яка разом з попередніми фазами заважає державі управлятися, тобто знищує систему управління, і що важливо, систему ППО, далі іде авіаційна фаза, уже авіація в умовах панування у повітрі знищує війська, і лише після того наступає наземна фаза.” - пояснив Михайло Самусь

Швидше за все російський Генштаб не буде нічого вигадувати і скористається планом вторгнення в Грузію. Тоді, в серпні 2008 вони прасували бомбами всю країну: не тільки зону бойових дій, але й далеко від неї, аж на кордоні з Азербайджаном. Так, в ніч на 9 серпня в місті Горі сталася найбільша гуманітарна катастрофа цієї війни: російська авіабомба убила шістдесят мирних жителів.

“Скоріш за все це було через їхню криворукість, це була не акція нападу. В Горі бомба потрапила в жилий будинок, загинули люди, але будинок був недалеко від військової бази.”, - розповів політолог Гела Васадзе.

Грузини кажуть, що збили біля двох десятків літаків. Росіяни спочатку визнали лише 2, потім 6, та й то наполягають, що це був дружній вогонь. Стримані оцінки вказують, що Москва втратила 10-12 літаків. І це справді катастрофа, бо за дві чеченські війни їм збили лише два літаки.

“Ця війна, незважаючи на її коротку тривалість, мала дуже активний насичений повітряний компонент, тобто в повітрі було багато бойових дій, і що було дивно російська авіація, яка безумовно тотально панувала в небі, понесла дуже відчутні втрати,  дуже відчутні, на які вони абсолютно не очікували.” - розповів журналіст Артем Шевченко.

Також в ході грузинської кампанії також був збитий російський літак Ту - 22М. Це стратегічний бомбардувальник, який здатен нести навіть ядерні боєзаряди. У всій Росії їх лише шість десятків.

“І це головна втрата РФ, тому що якраз після того, як був збитий ТУ-22 літаки перестали літати над територією Грузії і перестали бомбардувати Грузію.”, - вважає генеральний директор “Укрспецекспорту” (2005-2010), в розшуку ФСБ Сергій Бондарчук.

Але чому так легковажно відправили на війну дорогезні надзвукові машини, які розвивають швидкість до 2300 кілометрів, хоча могли обійтися звичайною фронтовою авіацією? Артем Шевченко тоді, в серпні 2008, поспілкувався в шпиталі зі штурманом збитого Ту 22 М, Малковим.

“Їхні втрати - це звичайне російське нехлюйство, коли вони думали, що у грузинів на землі нічого, що у них відсутня система ППО, а вона була”, - зазначає Артем Шевченко.

А тепер головне питання: а звідки вона взялася? Як вдалося обдурити росіян, що вони поїхали наче на шпацер?

“Звичайно потрібно сказати окреме дякую Україні, якщо ми по нашій війні беремо, тому що збивали їх звичайними українськими "буками" - і падають як миленькі.”, - зазначив Гела Васадзе.

Досі ніхто не хоче визнати, що навіть українські оператори допомагали грузинам відбивати російську агресію. Хоча низка подій – зокрема вбивство ФСБ українського офіцера в Рівному, який під час війни був у відрядженні в Тбілісі – натякають, що Україна постачала не тільки зброю. Але в будь-якому разі, завдяки Україні – вдалося зірвати російський авіаційний бліцкриг. Це дало час прийти до тями США, які з баз НАТО в Румунії підняли свої винищувачі та здійснили “коло дружби” над Тбілісі даючи Москві цілком очевидний натяк. Політичне рішення надати Грузії зброю ухвалив президент Ющенко, але головне було – зробити це майстерно, так щоб російська розвідка нічого не запідозрила. І це вдалося Сергію Бондарчуку, кавалеру найвищих грузинських нагород, Герою України.

“Ми не говоримо про те, що ми просто поставляли якесь залізо, ми допомагали в організації багатошарової оборонної системи. Туди входили не тільки БМП, танки, чи радіолокаційні станції, головне туди входили засоби ППО, тому що ми розуміємо, що війна не може відбуватися без повітряного нападу з боку бомбардувальників, або тактичних бомбардувальників, тому треба було захищати небо. Це стало несподіванкою, тому що якби вони мали інші розвіддані, то їх дії були б більш скориговані”, - згадує Сергій Бондарчук.

Тож, якщо навіть маленька Грузія попила крові Вєлікай Рассії, то в Україні точно їм не буде легко. Але вони і не сподіваються. Реально оцінюють ситуацію і як би не нагнітали паніку знають: Київ має одну з найсильніших ППО на континенті. Так, стареньку, але робочу.

“В нас є фактично всі основні види літаків - бомбардувальники, штурмовики, винищувачі, чого фактично не було в Грузії, і ППО, якої фактично не було в Грузії. В нас вони є, хай навіть не найсучасніші, хай навіть і не скрізь, не над усіма тими об'єктами, які вони мусили б  перекривати, але головні міста, адміністративні центри у нас прикриті системою ППО.” - розповів журналіст Артем Шевченко

Понад те, не тільки Кремль має “довгу руку”, якщо на цивільні об’єкти впаде хоча б одна авіабомба чи ракета – будуть акції відплати. Так, в цю гру можна бавитися вдвох.

“Ми маємо засоби, які можуть до 300 км глибини вражати об’єкти інфраструктури, а ці об’єкти, це може бути що завгодно, це не тільки якісь військові об’єкти, це можуть бути, мало хто думає про це, аграрні комплекси, які мають дуже багато аміачних складів, і наноситься дуже серйозне враження від таких речей”, - пояснив Сергій Бондарчук.

І росіяни мають це знати вже сьогодні: українці не свині, які рохкають в хліві про те чи прийде різник, а й самі можуть заточку до горла приставити. Ніхто не сидить склавши руки. Неофіційно військові кажуть, що посилюють північний напрямок, зокрема з огляду на нову загрозу для Києва зі сторони Білорусі. Лише восени закінчилися великі навчання ППО на Херсонщині. Протиповітряна оборона – це широке поняття, тут і авіація, і радіотехнічні війська, і, звичайно, зенітні ракетні комплекси. Саме протиракетна оборона це наша “ахілесова п’ята”, і ворог про це знає. Тільки після того, якщо їм вдасться розгромити нашу ППО ”Іскандерами”, вони можуть підняти в повітря бомбардувальники. Інакше їх будуть збивати як з рогатки. 

“В Європі не існує країни, у якої була б ефективна система протиракетної оборони, лише США, Ізраїль і Японія, вони вкладали в розвиток у протиракетної оборони, 50 млрд протягом останніх 20 років. Україна таких систем немає, і Росія може дійсно скористатися цим для того, щоб нанести удари по українській системі управління і ППО, якраз під час активної фази, тобто масованим ракетним ударом.” - вважає Михайло Самусь.

Що, таки всі помремо? А ось військові не панікують: існує дуже багато нюансів, про які цивільним і не варто знати, які можуть змусити “Іскандери” заплакати. Ми знаємо наш рельєф, ніхто не буде чекати поки вони розбомблять ППО, її можна пересувати, у нас добрі “очі” - розвідка. Врешті, на стрільбах в Ягорлику саме такого типу напад відбивали -  “авіаналіт і удар крилатими ракетами по стратегічних об’єктах”.

“Він фактично копія крилатої ракети, з такими ж самим характеристиками, високошвидкісна ціль до 800 кілометрів, дуже мала відбиваюча ціль. Щоб розуміли, це 10 копійок летить в небі.”, - пояснює генерал-майор ПС ЗСУ Олег Струцінський.

Столиця України прикрита дивізіонами С300, які стоять в Броварах, Ревнему, Підгірцях, Данилівці та Нових Петрівцях. Їх щопівроку перевіряють на готовність відбити атаку. С300 - це найпотужніші зенітно-ракетні комплекси на озброєнні нашої ППО – дальність стрільби 75 кілометрів, на висоті до 27 кілометрів. Але крім них маємо:  Бук-М1 – дальність до 32 кілометрів на висоті до 18 кілометрів. С-125 – дальність до 40 кілометрів на висоті до 25 кілометрів.

Але головне: навіть якщо виведуть з ладу нашу ППО, що малоймовірно – це ще не їхня перемога, і не наша поразка. Влітку 2014 року Україна мала тотальну перевагу в небі над Донбасом. Та мусили відмовитися від використання авіації, адже терористи дуже легко збивали її. Звичайними переносними комплексами. А тепер увага: думаєте, чому після насичення протитанковими “джавелінами” та “енлоу” союзники беруться накачувати нас “стінгерами”?
 
“Стінгер” - переносний зенітно-ракетний комплекс класу «земля-повітря» з інфрачервоною головкою самонаведення. Основна зброя афганських повстанців, яка врешті переломила хід радянської окупації.  Спочатку про надання Україні “стінгерів” заявила Литва та Латвія. Також протитанкові ракети Javelin скоро приїдуть до України зі США. Системи ППО теж поспішають. Ще багато чого буде.

“Зрозуміло, що в довгій війні Росія сильніша, має більше переваг та ресурсів. Але політична тактика Путіна: наступати лише тоді, коли за це нічого не буде. Україна – не беззахисна. Бліцкригу не буде: ні танкового, ні повітряного. А всі інші сценарії для самого Кремля – небезпечні.” - зазначив прес-секретар Пентагону Джон Кірбі
 
Врешті, ще ніколи в історії Москва не перемагала Київ в прямому двобої: лише підступом, хитрістю, зрадою. Полковник Ніс для нас небезпечніший, ніж генерал Суворов. Вся Україна нині – це мазепинський Батурин. І маємо пильнувати, щоб ніхто не показав таємний хід. Зважаючи на російську “кротоферму”, яка засіла на Банковій – це більш реальний сценарій, ніж війна. Від стерв’ятників з повітря армія нас прикриє, нам би з гнидами на землі розібратися.