Інтерв’ю

"Моє тіло мені не належало, але думки залишалися вільними": Людмила Гусейнова про три роки полону в "Ізоляції" та Донецькому СІЗО

Артем Лагутенко
13 травня, 2024 понедiлок
19:00

Людмила Гусейнова – активістка та громадська діячка з Донеччини. У 2014-му працювала інженеркою з техніки безпеки на птахофермі у Новоазовську. Від початку війни Росії проти України опікувалася дитячим сиротинцем у Приморську. У жовтні 2019 року бойовики затримали її на роботі. Причиною стала проукраїнська позиція у соціальних мережах та доноси колег. Росіяни утримували жінку в таємній в'язниці "Ізоляція", де жорстоко катували. Через 40 днів її перевели до СІЗО Донецька та звинуватили у шпигунстві. Окупанти незаконно протримали Людмилу Гусейнову в ув'язненні довгі три роки. Її та ще 107 бранок Кремля звільнили з полону 17 жовтня 2022 року

Зміст

В інтерв’ю телеканалу Еспресо жінка розповіла про свій досвід перебування у полоні окупантів, людей, які там досі залишаються, реабілітацію після визволення та про те, що відбувається на тимчасово окупованих територіях.


Перш ніж ми почнемо, я хотів би запитати, що це у вас за значок такий? 

Тут два значки. Один мені подарували в Нью-Йорку в цьому році, коли ми їздили з делегацією виступати в ООН. Ми говорили там про те, що коїться в Україні та на окупованих територіях, і просили всіх підтримати наших жінок, котрих досі катують у цих в'язницях. Другий значок я отримала на заході на підтримку полонених, організованому разом із громадським об'єднанням "Родина полонених".

Зараз ви продовжуєте дуже активно займаєтеся питанням наших полонених? 

Так, тому що я знаю, скільки там залишилося ще людей, зокрема, жінок. Для мене це дуже болюча тема, тому що я особисто знаю декого з цих жінок, в яких жахливих нелюдських умовах вони там утримуються і через які жорстокі катування проходять. Я відверто скажу, що коли півтори роки тому сталося диво і ми були звільнені, у мене була дуже велика надія, що це стане першим кроком, і надалі ми будемо звільняти наших цивільних і військових полонених. Але минуло вже півтори роки, і жодної цивільної жінки з того часу не було звільнено. Для мене це особиста біда. Проте я вірю, що ми разом зможемо досягти їхнього звільнення, ми їх дочекаємося. 

Людмила Гусейнова

Фото: facebook Людмила Гусейнова


Розкажіть про організацію SEMA Ukraine, в якій ви працюєте.

Це унікальна організація в Україні, яка об'єднує жінок, переживших сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом. Ми знаємо, що щонайменше 80-90% людей, котрі пройшли полон, були катовані та переживали сексуальне насильство. Цих жінок об'єднала Ірина Довгань. Її ім’я стало відомим ще у 2014 році після фото, на якому вона прив'язана до стовба в центрі Донецька. 

Ірині досі страшно згадувати те, що відбувалося у ті дні, але через декілька років вона знайшла в собі сили і об'єднала жінок, які також пережили полон. Уже з початку повномасштабного вторгнення стало дуже багато жінок, котрі потерпіли від сексуального насильства з деокупованих територій. Це дуже страшні цифри.

Можете поділитися з нами, про які цифри йдеться?

Я можу сказати, що наша організація зараз об'єднує майже 50 жінок. Це ті, хто вже не боїться говорити про свій досвід принаймні в нашому колі. Але ми знаємо, що є ще дуже багато жінок, котрі придивляються до нашої організації, звертаються до інших ГО, до психологів за підтримкою і допомогою. Я не можу назвати точну цифру, це неможливо зараз. Я точно знаю, що є ті, хто досі мовчить, і, можливо, вони знайдуть у собі сили говорити про це лише через 10-20 років.

До нас доходять злочини, які відбуваються зараз на окупованих територіях. Про деякі випадки ми точно знаємо, де і з ким це відбувалося. Проте ці люди залишаються досі в окупації, вони не мають жодної підтримки: ні психологічної, ні медичної, ні, звісно, правової. Але прийде час, будуть деокуповані наші території, будуть звільнені наші люди з полону, і я дуже сподіваюся, що в них вистачить сили не мовчати, а вимагати покарання для російських злочинців.

Людмила Гусейнова

Фото: колаж Еспресо


Чи є в Україні системна державна робота з допомогою реабілітації людей, які постраждали від насильницьких дій російських окупантів? 

Ця робота створюється прямо зараз разом з нами - з тими людьми, хто пережив, хто знайшов у собі сили боротися, здійснити посттравматичний зріст і допомагати іншим. Це дуже правильно. Унікальність полягає в тому, що прямо зараз вже починає працювати пілотний проєкт на підтримку людей, постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. 

Такого не було взагалі у світі, щоб не закінчилися ще бойові дії, а вже є цільова допомога людям, котрі це пережили. Це не тільки якась матеріальна допомога, психологічна і медична підтримка, це також визнання таких людей. Це значить, що держава про них знає і розуміє їхню страшенну проблему.  Хотілося б, щоб в нашому кримінальному кодексі цей злочин був відокремлений, і щоб ці кати були засуджені не просто за порушення правил війни, а саме за сексуальне насильство, здійснене під час військових дій відносно цивільного населення.

Йдеться про жінок і чоловіків, чи про дітей так само? 

Ідеться і про жінок, і про чоловіків, і про дітей. Так сталося, що першими саме жінки знайшли в собі силу говорити, боротися і допомагати одна одній, але я знаю, що зараз чоловіки також знаходять в собі сили. Я хочу їх підтримати і звернутися до суспільства, щоб не було такого відношення до того, що відбувалося з цими людьми. У суспільстві складається думка, що сексуальний злочин – це просто згвалтування. 

Я вже казала про те, що щонайменше 80% людей, котрі пережили полон, піддаються там страшенним тортурам – їх роздягають, над ними знущаються, їх б'ють, катують електричним струмом, в тому числі і через статеві органи. Усе це є сексуальним насильством, пов'язаним з конфліктом. Якщо людину під час перетинання ворожих блокпостів роздягали, торкалися, це також є сексуальне насильство. 

Ви провели три страшних роки у пеклі російського полону. Чи правильно я розумію, що та діяльність, яку ви ведете зараз, це в певному сенсі реабілітація і пошук себе в цьому житті після того, що відбулося? 

Можливо, так. Усі ті три роки і 13 днів – це дійсно страшне випробування. Окрім того, щоб все ж таки колись побачити своїх рідних і бути вільною людиною, мені дуже хотілося вистояти, аби мене не зламали. Під час страшних катувань я думала, що моє тіло не вільне, вони можуть робити все, що завгодно, але мої думки залишаються вільними. Я думала про те, як я буду на волі, що я буду робити. Це надавало сили та впевненості. 

Коли відчинилися двері, я ще не знала, що це обмін. Мені просто сказали зібратися за 20 хвилин і взяти із собою все необхідне. Одна жінка, яка залишилась там, як серцем відчула, що це обмін. Вона плакала і просила мене не забути про тих, хто зараз залишився там в полоні. Це незабуття і бажання побачити цих жінок на волі дає мені сили. Я не можу сказати, що я їх побачу здоровими, бо я знаю, що там роблять з ними, але я хочу побачити їх живими. Як би тяжко тут не було, але я роблю все, що я можу робити для того, щоб вони були звільнені. 

Розкажіть, будь ласка, як ви опинились в "Ізоляції" і що саме з вами там робили? 

Мене туди привезли в перший вечір мого затримання. Дорогою вдягли мішок на голову і кайданки на руки, я вже нічого не бачила і не знала, куди мене везуть. До цього я бачила в інтернеті історію Асєєва (Станіслав Асєєв – український письменник, журналіст і правозахисник, військовослужбовець ЗСУ, був викрадений 11 травня 2017 року і утримувався проросійською терористичною організацією "ДНР" до 29 грудня 2019 року, - ред.) і він вже був звільнений на той час, тож я читала про те, що це за місто.

Це, мабуть, найстрашніші і найдовші 50 днів в моєму житті. Жодного права там ти не маєш. Охоронці – виключно чоловіки. На другому поверсі над камерами, де тримали заручників, були казарми для бойовиків, які приїжджали туди після, як вони казали, бойових дій, там пили, билися, їм підіймали для розваг і побиття полонених жінок і чоловіків. Ти чуєш постійно страшні крики, і перші декілька днів від цих криків просто серце зупиняється. 

У камері цілодобовий відеонагляд за тобою. Ти мусиш стояти з шостої ранку до десятої вечора, ти не маєш права сісти. Ти мусиш вдягати той мішок на голову, як тільки десь стукнуть двері. Ти не бачиш сонця і неба, бо вікна зафарбовані білою фарбою. Тебе б'ють, якщо ти щось не так зробив, наприклад, став у кут під цією камерою. Одного разу я просто не втрималася, було неможливо вже стояти, і я піднялася на верхню нару, і мене просто звідти скинули. 

Ще покарання – можуть поставити в "стакан" – це дуже тісний закуток, який закривається залізними дверима. Ти не можеш дихати, не можеш рухатися і втрачаєш час. Твоє тіло тобі не належить, з тобою можуть робити все, що завгодно.

Потім вас перевезли в СІЗО Донецька? 

Так, через 50 днів мене перевели в Донецьке СІЗО. Коли я туди їхала, я навіть раділа. Я думала, що не можуть бути в СІЗО такі умови, як в "Ізоляції". Я навіть уявити собі не могла, що в 21-му сторіччі можуть люди так існувати, бо це не життя. Політичних в’язнів тримали разом з кримінальними злочинцями.

Мене заселили в найбільшу камеру за кількістю людей, але вона була дуже маленька. Коли тебе приймають в камері, то в’язні запитують, за якою статтею тебе привезли. Вони знають, що є вже статті за екстремізм, шпигунство, тероризм. Коли ти даєш відповідь, вони одразу ставлять клеймо, що ще одна укропка з'явилась в камері, і з’являється відповідне ставлення. 

У цих так званих СІЗО ставлення до жінок відрізняється від ставлення до чоловіків? 

Я не відчула цього. Якщо хтось думає, що якщо жінка, то не так б'ють чи катують, – так б'ють і катують. Немає різниці. Я розумію, наскільки важко там чоловікам, але хочу підкреслити, що більшість жінок, котрих утримують роками у цих в'язницях, є мамами. Окрім фізичного страждання і втрати здоров'я, вони втрачають той безцінний час спілкування зі своїми дітьми.

Я бачила там жінок і спілкувалася з тими, котрі не бачили дітей по три-чотири роки. Одну жінку, про яку я вже розповідала, затримали, коли її синові було чотири роки. Що значить не бачити дитину свою три роки? Ще одну жінку, Наталку, заарештували у 2019-му, коли її донечці було два роки. Ця жінка досі в полоні, я знаю, що її зараз перевезли з Донецька в Ростов. З 2019 року людина не бачила і не чула нічого про свою дворічну доньку. 

Ще одну жінку, Свєту, також заарештували в 19-му році на очах маленьких дітей. Молодшій доньці тоді було чотири роки. Вони просто здійснили обшук на очах цих дітей, позабирали навіть дитячі слухавки, кинули маму в автівку і повезли її. Ця дитина бігла, падала, знову вставала, благала відпустити її маму. З 19-го року до цього часу мама цієї дитини не бачила. Це просто рве серце цим жінкам і мені, тому що я чула, як вони плачуть за своїми дітьми. 

Що ви відчували у дні, коли були в полоні? Чи сподівались ви на те, що все це закінчиться добре? 

Спочатку не вірилося взагалі, що це відбувається. Не вірилося, що це правда і що це не якийсь сон. Потім мені передали, що мої рідні подали мене на обмін, прийшов адвокат і сказав, що треба погоджуватися зі всіма обвинуваченнями, все підписувати, і тоді якомога скоріше відбудеться суд, а потім і обмін. Це давало таку впевненість. Я погодилася все підписувати і чекала, скоріше б був той суд. Але мені здається, що це була така помста слідчого через те, що мене все ж таки витягли з "Ізоляції" і перевезли в Донецьк у СІЗО, і слідства просто не було. Раз на півроку приїжджав слідчий і просто примушував мене підписувати порожні листи.

Через рік вже втрачалася надія на обмін, а через два - у мене була істерика. Я кричала, що хай мене засудять хоч довічно, але відбудеться суд. Коли є вирок, тебе вивозять вже у колонію, а там ти можеш виходити хоча б на вулицю і ходити землею, а не сидіти в тій клітці, не бачачи сонця і неба. Дуже високо в цій камері було віконце, і коли ти забираєшся на другу нару, можна побачити, що коїться на дворі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми побачили дуже багато військовополонених. Їх вели з мішками на головах і били. 

Я згадала, як так само водили нас у "Ізоляції". Ти не бачиш, куди ти йдеш, падаєш, тебе б'ють, примушують встати. Це було страшно. Тоді я зрозуміла, що зараз в першу чергу мають звільняти військових. І так відбувалось, хоч і дуже повільно. Надія на те, що моє звільнення відбудеться, була вже майже втрачена. Єдине, чого мені тоді хотілося, щоб той суд відбувся, і мене перевели хоча б в колонію. 

Чи мають міжнародні організації взагалі якийсь вплив на те, що відбувається з полоненими? Чи виходили вони на вас, поки ви були у полоні? 

Це також дуже болюча тема. Зараз вже спілкуючись із представниками міжнародних організацій, послами інших країн в Україні або в якихось закордонних поїздках, я завжди звертаюся, що якщо немає можливості просто зараз звільнити наших полонених, то давайте посилимо тиск на міжнародний Червоний хрест або інші гуманітарні організації для того, щоб гуманітарна допомога доходила до наших полонених. За три роки в Донецькому СІЗО лише один раз була допомога від Червоного хреста. Це були дуже невеличкі пакунки із найнеобхіднішими засобами гігієни, але їх роздавали не тільки українським цивільним полоненим, політичним в’язням, військовополоненим, їх давали всій тюрмі, включаючи кримінальних злочинців та "ополченців". Не вистачало цього невеличкого пакунку на всіх, тож ми були змушені ділити навіть брусок мила на дві частини.

Я знаю, що після нашого обміну такої допомоги не було жодного разу, і я знаю, яка існує потреба у засобах гігієни для жінок. У Донецьку зараз дуже великі проблеми із водою, особливо питною. Це вже відбувається з 2021 року. Жінкам дають півтора літри брудної води з якоїсь річки чи ставка на всі потреби протягом доби. Їх не виводять в баню або в душ. Жінки вимушені і пити цю брудну воду, якщо рідні не передають воду для пиття. Вони миються просто над діркою в полі, яка виконує роль туалета, душової кімнати і раковини для миття посуду відразу. Це просто брудна, дуже смердюча дірка прямо в камері. 

Як вас годували?

Назвати їжею те, що там розносили, не можна. Навіть коли були заборонені передачки, і не було зовсім ніякої зовнішньої допомоги, єдине, що можна було з'їсти, - це зрізати невеличкий кусочок хліба, який там випікають, і якось його вживати. Це були просто помиї, дуже брудне вариво. Якась брудна, вже зіпсована, не чищена і не промита риба заливається водою, ледь проварюється і роздається разом з цією водою. На це неможливо не дивитися, не дихати цим запахом, не тим паче їсти це. 

Чи могли б ви дати якісь поради українцям, які мають ризик опинитися в полонії росіян? Як ви б порадили себе поводити там? 

Передусім я дуже не хочу, щоб хтось там опинявся. Але я розумію і знаю, що навіть зараз на окупованих територіях продовжують заарештовувати цивільне населення за будь-який прояв супротиву або "не такий" погляд чи слово. Не хотілося б, щоб цього відбувалося, але це відбувається.

Якщо так вже сталося, не треба втрачати надію. Треба просто знати, що тут бореться вся Україна, і жодної хвилини спокою не буде ні в мене, ні в інших, поки наші люди не будуть звільнені. Як би не було страшно, не показуйте свого страху, бо вони дуже хочуть зламати вас. Вони будуть дуже тішитися, якщо побачать, що ви їх боїтесь. Не бійтеся і знайте, що за вас борються. Це знання того, що за тебе борються на вільній території України, що про тебе знають і пам'ятають, надає сили. Я також про це знаю. 

На той період, що ви були в полоні, чи знаєте, що тоді відбувалося в Донецьку і в інших тимчасово окупованих територіях?

Так, звісно, постійно хтось приходив новий в камеру, і якщо це навіть засуджена людина за кримінальні злочини, за продаж наркотиків або вбивця, вони розповідали, що відбувається на свободі, тобто на окупованих територіях. Не можна навіть це поєднати, але... 

Також у нас ще цілодобово в камерах стояли телевізори, але телебачення було російське або те місцеве. Воно працювало цілодобово, а 90% складали інформаційні пропагандистські програми. Розуміючи всю брехню, яку ці програми показували, аналізуючи, дивлячись те, а потім іншу програму, ти знаходив там якісь краплини правди. Бо цей гебельський посил для російського телебачення виявився дуже потрібний, коли говорили, що для пропаганди треба 10% правди, щоб зробити на цій правді 90% брехні. Пошуками цих 10% правди ми займалися, вислухували і якось намагалися аналізувати. 

Чи проходили ви якусь реабілітацію після визволення з полону? Що вам допомогло відновитися?

У мене не вистачило, на жаль, часу на нормальну реабілітацію. На той час, у 2022 році, для цивільних, звільнених з полону, такої державної реабілітаційної програми не було. Вона зараз тільки створюється, але я вірю, що як тільки будуть звільнені хоча б перші наші цивільні, ми знайдемо можливість цю реабілітацію їм надати. 

Нами займалися психологи, але це були благодійні фонди, і це було дуже недовго. Уже зараз я розумію, що психологічна допомога потрібна, що вона має бути довготривалою і більш орієнтованою на кожен випадок. Ми з іншими організаціями над цим працюємо, даємо свої поради і розробляємо пілотні програми. Я сподіваюся, що найближчим часом це буде на нормальному рівні для надання такої допомоги. 

Я хочу вас запитати про причини, чому ви потрапили в полон, про вашу активну діяльність на території тимчасово окупованої Донеччини. Наскільки я знаю, ви кілька років допомагали сиротинцю біля Новоазовська. Розкажіть, будь ласка, свою історію.

Так, я дізналася про те, що був розформований цей дитячий інтернат у 2014 році і просто поїхала подивитися, в чому є потреби. Дітей роздали в сім'ї, котрі були неспроможні їх утримувати, і на той час рідні не отримували жодної фінансової допомоги. Не було виплат ні на цих дітей, ні пенсій. Якраз у цей період, на початку окупації, було незрозуміло, що коїться, тож нічого не було поновлено, і діти просто голодували. 

Я про це розповіла своїм подругам в Києві. Коли вже майже повністю була окупована наша територія, спостерігалися пересування техніки окупантів і розгорталися перші мобільні блокпости, одна з моїх подруг, журналістка Оля Мусафірова, дуже сильно ризикуючи, приїхала сюди і привезла дітям іграшки перед Новим 2015 роком. Ми тоді разом поїхали до цих дітей. Моя подруга була шокована їхнім виглядом. 

Тоді у нас з'явилася така ідея, що вона серед своїх знайомих через Фейсбук буде збирати вживані речі для цих дітей. Ми переписали, які розміри потрібні. Ольга висилала все це в Маріуполь, а я вже через лінію розмежування виїжджала, забирала речі, відвозила дітям, також купувала від себе якість продукти, вітаміни. І таким чином ми опікувалися цими дітьми з 2014 по 2019 роки, поки мене не затримали.

Навесні 2014 року чи було відчуття, що зараз настануть якісь страшні зміни?

Ні, навіть тоді було б дивно, якби хтось сказав, що так буде. Мені здається, що в це ніхто не вірив ні у Києві, ні в Донецьку, ні у Новоазовську. Я бачила, що дуже багато росіян пересуваються через лінію кордону, приїжджають взагалі незрозумілі люди, роблять якісь мітинги. Але я думала, що все це під контролем влади, що місцеві правоохоронці та СБУ за цим також дивляться. Було навіть декілька разів, коли проводилися мітинги у нас в містечку, з Ростова приїжджали комуністи, і я підходила, щось намагалась запитати у них, а міліція стояла в кущах, знімала, але не втручалася. 

Мені здавалося, що це якось має розрулитися. Звісно, що було дуже багато пропаганди, спрямованої передусім на старше покоління. Дехто дійсно повівся на ці обіцянки, що ви Україні не потрібні, а ми прийдемо і будуть інші порядки, інша зарплата й пенсія. 

Була інформація, що вас у 2019 році здали ваші колеги. Це правда?

Так, через декілька років після мого затримання вони нарешті вирішили якось оформити цю справу проти мене, привезли і дали розписуватися дуже швидко на кожній сторінці, бо їм треба було це все формувати. І я побачила чотири доноси від людей, двоє з них – це мої колеги, одна людина працювала у школі і одну людину я не знаю. Тобто серед цих чотирьох дві людини були моїми колишніми колегами. 

Як ви думаєте, чому серед ваших колег були зрадники? Чому люди повелися на російські пенсії, а наші деякі силовики перейшли на ту сторону? 

На жаль, не тільки деякі силовики перейшли на іншу сторону. Це дуже шкода. Стосовно інших, коли я побачила, хто саме написав донос, у мене була образа, особливо на одну жінку. В якусь мить з'явився гнів, а потім я подумала про те, що не всі сильні. Я не знаю, можливо, когось з цих людей, наприклад, цю жінку просто шантажували, бо в неї були діти. Якщо я її колись побачу, я не хочу в неї про це питати. Я дуже сподіваюся, що цей тягар в неї залишиться на все життя. Але в мене немає злоби й ненависті до цих людей. Це їхній вибір. 

Є бажання справедливості? 

Є бажання справедливості. Але в цьому випадку я вважаю справедливим єдине – коли закінчиться війна і будуть деокуповані всі території, імена цих людей мають бути озвучені. Зараз я цього не хочу робити. Ці люди не мають жодного права працювати на будь-якій роботі, пов'язаній з державою. Я не вважаю, що вони мають бути покараними, або їх мають посадити, бо я не знаю, як їх шантажували. Більш за все я не хочу бути схожою на них. 

Не кожен має у собі силу і можливість залишатися самим собою. Не кожен має силу, мужність і віру не зрадити своїм принципам, ідеалам і своїй країні. Але я хочу, щоб знали про тих жінок, які, перебуваючи навіть в полоні, тримаються, і вони для мене приклад. 

Я хочу сказати, що під час вже так званої повномасштабної окупації у Донецькому СІЗО №5 примусово проводили референдум про приєднання окупованих територій до Росії. Коли я сказала, що не піду, мені відповіли, що мене поволочуть, будуть бити, але я маю там бути. Виводили по одній. Звісно, ніякого таємного голосування не було.

Стояли двоє охоронців з дубинками, лежала стопка бюлетеней на столі, і показували, де ти мусиш розписатися, що ти за. На всю тюрму чотири жінки – я, Оля, Світлана і Олена – проголосували проти. Звісно, що були побиття, страшні погрози, і ми не знали, чим це закінчиться. Але виявляється, так можна робити навіть у в'язниці. Я знаю, що під час так званих виборів президента Росії у в'язницях також примушували голосувати за Володимира Путіна. Три жінки проголосували проти. Я знаю, що там, у в'язницях, примушують прийняти російське громадянство, взяти російські паспорти. Три жінки категорично відмовилися це робити.

Теги:
Читайте також:
Київ
+19°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 40.39
    Купівля 40.39
    Продаж 41
  • EUR
    Купівля 43.67
    Продаж 44.5
  • Актуальне
  • Важливе
2024, четвер
30 травня
16:19
відключення електроенергії
Шмигаль пояснив, чому останні кілька днів українцям не вимикають світло
16:08
OPINION
Віталій Гайдукевич
Євросоюз як дитя консерваторів
16:03
Володимир Зеленський
Зеленський перед Самітом миру відвідає Саудівську Аравію, - ЗМІ
16:03
Ексклюзив
Дмитро Баркар
"Спроби нагнути вільні медіа": експерт Баркар про цензуру в Укрінформі та прагнення влади монополізувати інфопростір
15:59
П'ятий міжнародний кінофестиваль "Місто Мрії" - логотип
"Місто мрії": у Рівному відбудеться міжнародний кінофестиваль
15:51
Оновлено
За добу на фронті відбулось 49 боєзіткнень, росіяни 12 разів намагалась покращити тактичне становище на Покровському напрямку
15:45
Снаряди 155-мм
Чеська ініціатива: перша партія снарядів прибуде в Україну в червні
15:33
Nike
Nike частково виграла апеляцію проти Adidas в Німеччині і зможе випускати штани з трьома смужками
15:32
Непокаране зло повертається
РФ на ТОТ навчатиме школярів поводитись із дронами й гранатами, - Спротив
15:25
міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський
У Чехії не бачать передумов для відправки своїх військових в Україну
15:23
зеленський макрон
Франція може оголосити про відправку своїх інструкторів в Україну наступного тижня, - Reuters
15:14
Ексклюзив
Літак ASC 890 Швеції
В "Інформаційному спротиві" розповіли, про що свідчить поява в Україні літака радіолокаційного спостереження Saab 340
15:09
корвет типу Ada "Гетьман Іван Мазепа"
Український корвет "Гетьман Іван Мазепа" пройшов у Туреччині перші випробування
14:55
"Це частина самооборони": Данія дозволить Україні застосовувати F-16 для ударів по цілях у РФ
14:53
Росіяни вкрали пісню ексучасника "ТНМК" Ділі, яку він присвятив доньці
14:50
Оновлено
Даяна Ястремська
Українська тенісистка Ястремська вийшла до третього кола Ролан Гаррос
14:21
окупанти Мелітополь
Росіяни посилили мобілізацію в окупованих Мелітополі, Бердянську, Енергодарі та Токмаку
14:14
Італія
МЗС Італії висловилося щодо ударів західною зброєю по РФ і відправки військ в Україну
14:06
На війні з РФ загинув український режисер Костянтин Петрик
14:06
"Зламували" мережі відомих компаній: СБУ спільно з західними спецслужбами викрила міжнародну мережу хакерів
14:03
OPINION
Павло Вернівський
Ми вперто не бажаємо вивчати уроки історії
13:47
На фото: метро "Площа Українських Героїв"
Київський метрополітен збільшить інтервал руху поїздів через брак фахівців
13:37
Олексій Сухачов
Працюємо задля повернення на позиції: директор ДБР про справи проти бійців, які покинули місця служби
13:22
Девід Лінч анонсував загадковий проєкт, фанати припускають, що йдеться про продовження "Твін Пікс"
13:14
зерно, зернова угода
Євросоюз підвищить тарифи на імпорт зерна з Росії й Білорусі
13:05
горілка Absolut
Партизани напоїли отруєною горілкою окупантів у Маріуполі, серед чотирьох померлих є офіцери
13:03
Зеленський і Путін
"Зеленський сам підписав закон, який забороняє йому вести переговори з Путіним": фейки та маніпуляції світових ЗМІ за 30 травня
12:56
погода
Наталка Діденко спрогнозувала, де дощитиме в останній день весни
12:45
Міжнародний інститут преси висловив стурбованість питанням незалежності Укрінформу
12:40
Окупанти
Росіяни обстріляли селище на Херсонщині: дорогою до лікарні помер цивільний
12:38
Ексклюзив
На виборах в Ізраїлі перемагає блок партії "Лікуд" на чолі з експрем'єром Нетаньягу
Нетаньягу робить усе більше помилок: Семиволос про те, що ізраїльські спецслужби стежили за суддями МКС
12:30
застосунок Дія
У Дії запустять функцію електронного бронювання від мобілізації, - Міноборони
12:17
трактор, поле, фермер
В Україні запрацює проєкт "Земельний банк" для аграріїв: які можливості він надає
12:17
У Хмельницькому суд звільнив ще 50 в'язнів для служби у ЗСУ
В Офісі генпрокурора розповіли, скільки засуджених прагнуть іти воювати й де подали найбільше клопотань
12:12
Ірина Цибух
На Харківському напрямку загинула парамедикиня "Госпітальєрів" Ірина Цибух
12:08
Електроенергія
На сьогодні ліміти споживання для областей не прогнозують: ситуація в енергосистемі на 30 травня
12:05
OPINION
Олексій Панич
Терпіти не можна заборонити
11:27
Огляд
світ, міжнародний огляд
США можуть підтримати удари України по Росії американською зброєю, а Швеція передає Україні життєво важливі літаки спостереження ASC 890. Акценти світових ЗМІ 30 травня
11:26
Норвегія
Норвегія перегляне заявки близько тисячі українців про надання притулку. Причина
11:22
Ексклюзив
Карта. Крим_2905
У районі Чорноморського в росіян не залишилося великих кораблів, - полковник ЗСУ Селезньов
Більше новин