На фронті критичний момент не тільки для України, але й для РФ, - полковник Грант

Загальні розвідувальні звіти свідчать про те, що російська сторона, хоч і виглядає сильною, насправді не є такою грізною, як може здатися. Однак вони повністю віддані битві, що свідчить про обмеженість резервів або додаткової підтримки. Крім того, надходять повідомлення про додаткові боєприпаси з Північної Кореї, на додаток до їхнього власного виробництва. Це ставить російські війська в набагато сильнішу позицію порівняно з українськими, які були змушені відступити і зараз укріплюють свою оборону вздовж річкових ліній на захід від Авдіївки.

Є надія, що ці оборонні лінії були належним чином підготовлені, щоб витримати тиск. Однак очевидно, що українська сторона стикається з проблемами через нестачу особового складу та боєприпасів, що ускладнюється обмеженнями в підтримці з боку США та Європи.

Результат цієї битви може бути вирішальним. Якщо Україні вдасться утримати лінію річки, це дасть їй час для стабілізації фронту і розробки стратегії на майбутнє. Однак, якщо Росія прорветься, наступні місяці можуть виявитися надзвичайно складними.

Наскільки потужно зараз ворог може розвивати свої наступальні дії після Авдіївки? Яким ви бачите задум російського генштабу?

Безумовно, головна мета Росії полягає у виснаженні України та досягненні прориву. Путін сприймає Захід як слабкий на даний момент, що надає йому сприятливу можливість розпочати сильну атаку. Очевидно, що якщо сторона не має достатньої кількості боєприпасів і живої сили, вона стає вразливою до атак, оскільки її слабкістю користується противник.

З українського боку ми не допомогли собі так довго утримуючи позиції, особливо в таких місцях, як Авдіївка. Це рішення обійшлося нам дорого з точки зору ресурсів, які могли бути краще використані на більш стратегічно підготовленій позиції вздовж прямої лінії.

Утримання такої оточеної позиції, як Авдіївка, вимагає значно більше сил і засобів, ніж оборона прямої лінії.

Росія, безсумнівно, продовжуватиме тиснути і використовувати всі наявні ресурси, особливо з огляду на майбутні вибори в Москві, де Путіну необхідно продемонструвати успіх не лише в одному місті, а й по всій країні, щоб підтвердити весь свій бойовий план.

Тож це критичний момент як для України, так і для Росії.

Бачимо, що лінія фронту надзвичайно активована на Куп'янському напрямку, Донеччині та півдні України. Який напрямок ворог може використати чи намагатиметься зробити стратегічно-наступальним?

Важко передбачати з двох причин. По-перше, це залежатиме від їхнього успіху. Пам'ятайте, що російська доктрина полягає в закріпленні успіху. Тому їхня стратегія, швидше за все, полягатиме в тому, щоб оцінити, яка з областей, на які вони посилено тиснуть, виявиться найбільш вразливою. Вони не лише атакують, а й розвідують слабкі місця. Яку б ділянку росіяни не визнали найслабшою, вони посилять її додатковими боєприпасами і живою силою, щоб утримати тиск і, можливо, прорвати лінію оборони.

Де ворог може концентрувати свої ресурси? Куп'янськ чи південь України?

Знову ж таки, на даний момент важко зробити остаточну оцінку.

Хоча ми маємо доступ до розвідувальних даних про дії Росії, важливо визнати, що українська сторона в кінцевому підсумку визначає напрямок російської атаки. Якщо українські сили утримають свої позиції, Росія може продовжувати свою поточну стратегію. Однак, якщо будь-яка ділянка української оборони почне давати тріщину, як, наприклад, ситуація в Авдіївці, Росія, швидше за все, зосередить свої зусилля саме там.

Наразі передчасно говорити про те, чи посилить Росія свої атаки на конкретній ділянці. Значний тиск спостерігається в багатьох регіонах, зокрема на півдні біля Маріуполя та на західному фронті біля Авдіївки.

Може знадобитися ще близько двох тижнів, щоб оцінити, наскільки ефективно тримається українська оборона на цих ділянках, перш ніж ми зможемо визначити, де Росія сконцентрує свої зусилля.

Важливо визнати, що передбачити дії Росії складно доти, доки вона не визначить сфери свого успіху проти України, на які вона орієнтуватиметься у своїй стратегії.

Якщо говорити про асиметричні дії з нашого боку, на яких би напрямках нам було б варто зосередитися?

Безумовно, першочерговою ціллю стратегічного значення є Кримський міст. Його руйнування порушило б транспортне сполучення з Кримом, змусивши Росію покладатися на морські або сухопутні шляхи, що створює логістичні проблеми. Крім того, будь-які затримки через пошкодження залізничних мостів ще більше ускладнять пересування росіян.

Хоча асиметричні дії можуть бути ефективними, особливо для зриву операцій противника, я скептично ставлюся до їхнього безпосереднього впливу на лінію фронту проти повних ресурсів і можливостей Росії. Асиметричні дії часто вимагають ракет більшої дальності і більшої кількості морських безпілотників, які можуть бути важкодоступними. Асиметричні дії справді мають силу лише тоді, коли вони безпосередньо пов'язані з операціями на передовій. Просто націленість на тил може не дати бажаного впливу на фронті, якщо вони не будуть виконані зі стратегічною винахідливістю.

Приклад Другої світової війни ілюструє стратегічну цінність виведення з ладу ключових промислових об'єктів, таких як електростанції, через підрив німецьких дамб, а також заводів з виробництва шарикопідшипників, оскільки вони є важливими для ворожої техніки і мобільності. Сьогодні підрив виробництва електронних мікросхем міг би аналогічним чином обмежити можливості ворога, але доступ Росії до цих компонентів з-за кордону ускладнює такий підхід. Санкції відіграють вирішальну роль в обмеженні боєздатності Росії, націлюючись на основні поставки, такі як артилерійські боєприпаси.

Зрештою, добре підготовлений особовий склад і оволодіння основними можливостями артилерії і безпілотників залишаються незамінними компонентами нашої оборонної стратегії. Ці основи в поєднанні з інноваційними підходами необхідні для ефективного протистояння російській військовій потузі.

Щоденно гинуть сотні російських військових, збивається ворожа авіація, противник починає перегруповуватися, відбувається зміна у військових округах РФ. Що це може означати? Є відчуття, що настає новий етап російсько-української війни. Як би ви охарактеризували?

З російського боку очевидно, що вони швидко навчаються, адаптуються і розвивають свої стратегії ведення бойових дій темпами, що випереджають темпи українського Генерального штабу. Їх ефективність у впровадженні цих змін не викликає сумнівів.

Однак, як я вже наголошував раніше, Україна має знайти спосіб перехитрити росіян у стратегічному плані. Створення невизначеності та руйнування їхніх тилових позицій виявилося ефективним способом змусити їх відступити, як це сталося в Ізюмі. Навіть добре підготовлені війська втекли, зіткнувшись з такою ситуацією, вони просто сідали на велосипеди і їхали геть. Коли росіяни усвідомлюють, що їх обійшли з флангу, вони стають вразливими і з більшою ймовірністю можуть втекти.

Небезпека полягає в тому, що росіяни можуть зіткнутися із Силами оборони в лоб у звичайній битві радянського зразка. У таких сценаріях чисельна перевага росіян, більші запаси боєприпасів і загальна перевага в техніці роблять їх сильнішими за Україну.

Тому вкрай важливо переглянути наш підхід до цього конфлікту і розглянути альтернативні стратегії.

Продовження протистояння з Росією з використанням тієї ж тактики, яку вона застосовує проти нас, призведе лише до подальших відступів з нашого боку. Важливо мислити інноваційно і застосовувати тактику, яка зосереджена на вразливих місцях для Росії.

Нові військові округи.

Я не думаю, що за цим стоїть чітка логіка. Мені потрібен час для вивчення і розуміння наслідків деяких російських змін. Схоже, що вони намагаються впроваджувати інновації та вести війну на новому рівні, але їхні точні наміри поки що незрозумілі.

Якою буде весняно-літня кампанія? Чи наважиться ворог відкрити додаткові ділянки фронту, зокрема у Білорусі?

Невідомо. Ніхто до кінця не розуміє ситуацію через різні поточні фактори. Генерал Сирський та його нова команда мають на меті змінити підхід до ведення бойових дій, що є першою змінною. Якщо їм це вдасться, це може призвести до зміни динаміки конфлікту. Однак без таких змін існує ризик або тупикової ситуації, або подальших територіальних втрат для України.

Друга змінна - це те, чи буде створена належна система підготовки українських військових, оскільки наразі вона відсутня. Покращена підготовка може значно підвищити якість українських військ та їхню ефективність у бою.

Третя змінна стосується підтримки з боку Європи та США, зокрема, фінансової допомоги. Якщо конгрес виділить кошти, українські війська отримають доступ до більшої кількості боєприпасів та ресурсів, що покращить їхню боєздатність.

Четверта змінна - це Білорусь. Поки що вона залишається незалежною, насмілюсь навіть так її охарактеризувати. Цього року відбудуться вибори, і ми не знаємо, що може змінитись у голові Лукашенка. Звичайно, ми знаємо, що його переоберуть, тому що виборів як таких не буде. Там цей процес відточений на зразок Росії. Просто він стане президентом набравши 147% голосів, як би смішно це не звучало. Втім, ми не знаємо, чи після переобрання, він і надалі буде бігати на задніх лапках перед Путіним, чи все ж діятиме по своїй волі і в такому разі з півночі загрози як такої більше не буде.

Потрібно дивитися на кожну з цих змінних і тестувати їх. І, безумовно, суспільство має запитувати, які зміни відбудуться в армії, тому що немає сенсу змінювати всіх командирів і призначати нових. Якщо після приходу нових командирів нічого не зміниться, якщо вони продовжуватимуть робити те ж саме, то, можливо, і не варто було здійснювати таку ротацію, тому що потрібного результату не буде. Тому Захід зараз буде зосереджений на тому, чи спостерігається позитивна динаміка після приходу нового командування в напрямку західного способу ведення бойових дій та західного способу вишколу  бійців, а не продовження реалізації наслідків радянської спадщини.

Днями відбулася зустріч європейських лідерів у Парижі, президент Франції пообіцяв зростання військової підтримки. Наскільки Україні реалістично чекати, наприклад, військової допомоги особовим складом від наших європейських друзів?

По-перше, давайте уточнимо, що в цій ситуації нічого особливо нового немає. Це просто ще один крок вперед по тій же траєкторії. Визнання Макроном загрози для Європи є радше політичним маневром, спрямованим на зміцнення власного іміджу на фоні Шольца та впливу в Європі, аніж справжнім занепокоєнням щодо України. Будь-які передбачувані "нові" дії або підтримка з боку Франції могли бути надані ще кілька місяців тому, що підкреслює політичний характер його заяв.

Варто зазначити, що французька допомога часто не виправдовує очікувань, і ця тенденція має стримувати будь-який ажіотаж щодо чергових обіцянок. У той час як деякі північноєвропейські країни, такі як Естонія, Фінляндія та Польща, роблять відчутні кроки для вирішення ситуації, багато інших європейських країн далеко не усвідомлюють усієї серйозності загрози, з якою вони зіткнулися б без американської підтримки.

Заявам Макрона бракує необхідної сили та енергії, щоб продемонструвати справжню прихильність. Якби він був справді серйозно націленим, ми б уже давно побачили розгорнуті французькі війська на українській землі. Однак його риторика свідчить про те, що він більше говорить, ніж діє. Серйозні країни надають перевагу діям, а не розмовам, тоді як підхід Макрона, схоже, побудований на риториці, а не реальних зусиллях.

Щодо Організації Об'єднаних Націй, важливо визнати її обмежену ефективність та вплив. ООН нині - це просто якийсь базар, за яким стоїть стільки ж енергії, скільки за будь-якою мережею супермаркетів у Європі. На жаль, це ті ж слова без дій. Так само і Європейський Союз ще не до кінця усвідомив нагальність ситуації і не вдався до рішучих заходів.

Таким чином, незважаючи на риторику і дискусії, мало що вказує на суттєві зміни або значущі дії. Відсутність конкретних кроків, таких як розгортання військ в Україні, свідчить про те, що нинішня ситуація більше характеризується розмовами, а не реальними трансформаціями.