На фронті Росія просувається вперед, але програє цю війну в цілому, - британський військовий експерт Грант

З якою метою росіяни пішли на злочини проти Харкова й намагалися і зрештою відкрили нову ділянку фронту – північ Харківської області? Адже в них було недостатньо сил, щоби розгорнутися в належний спосіб. Але вони все одно на це пішли, і ми бачили просто жахливі кадри, коли росіяни вбили наших цивільних громадян, ударивши керованими авіабомбами в харківський супермаркет. Яка мета всього цього?

Перш за все, слід усвідомити, що торговий центр тепер не в цивільному секторі - тепер це частина лінії фронту. Ця атака не схожа на ті, де мішенню було цивільне населення, оскільки була націлена фактично на всю систему лінії фронту на півночі Харкова. І потрібно пам'ятати, що доктрина росіян полягає в тому, щоб постійно досягати успіху. Тож вони намагатимуться послабити район навколо Харкова, щоб мати змогу там прорватися. Ви зазначили, що вони задіяли там недостатню кількість військ для прориву, і це може бути тому, що у них їх не вистачає. Або ж це може бути просто тому, що вони намагаються оцінити українську реакцію, перш ніж вдаватися до подальших дій, адже були повідомлення, що за цими первинними силами стоїть набагато більше військ. Йдеться про цифру в 200 000, і якщо це дійсно так, то це може означати дуже серйозний наступ на Суми і Харків. В такому разі ми побачимо більше бомбардувань у тому ж районі, спрямованих на створення простору для просування російських військ.

Дуже важко визначити, чи мають вони намір атакувати саме Суми та Харків, чи намагаються відтягнути війська з півдня та центру, як вони це робили раніше, і про що говорилось публічно. Чи сподіваються вони знайти слабке місце десь в районі Бахмута, Запоріжжя чи Херсона чи вони знову зосереджені на великому ривку до великих міст, наразі важко сказати. Треба почекати десь ще місяць, перш ніж ми зможемо чітко визначити їхні наміри.

Ми не легковажитимемо ситуацією ні на лінії фронту, ні на  можливих нових ділянках фронту, які росіяни, можливо, хочуть відкривати. І зокрема, зараз велика увага прикута до того, що відбувається на Харківщині й на Сумщині – на півночі й північному сході  України. Зрозуміло, що для того, щоб розпочинати серйозні наступальні дії, крім логістики ще має бути особовий склад. Ці області є прикордонними, тож з логістикою у ворога все окей. Та це до того моменту, поки ми не отримаємо дозвіл на використання високоточної зброї по російських механізованих колонах, які збиратимуться в Курській чи Білгородській областях. І водночас, щоб розгортати свій наступ на Сумщину чи на Харківщину, у ворога має бути достатня кількість особового складу й техніки. Як ви зараз оцінюєте перспективу північно-східного фронту?

Ніхто, крім самих росіян, не знає, чи є у росіян достатньо військ або техніки. Тому не варто ставити мені це питання, тому що все залежить від того, скільки ресурсів вони хочуть відправити.

Але якщо проаналізувати першу атаку в напрямку Харкова, то вони відчувають нестачу техніки і транспортних засобів. Однак росіяни вміють вдаватися до того, чого ми не очікуємо. Іноді, як ми пам'ятаємо з ранніх етапів війни, вони роблять те, чого навіть самі не очікують. І все ж я не думаю, що ми повинні недооцінювати їхню здатність продовжувати цей наступ зараз.

На сьогодні близько 11 країн заявили про готовність дати зелене світло на використання їхньої далекобійної зброї для стрільби по території Росії. Ми досі не отримали належної згоди від США. Вони все ще використовують ухильну риторику – тобто ствердного "Так, ви можете це зробити" наразі не було. Вони намагаються зробити акцент на Зеленському, що саме він має прийняти рішення, але, якщо чесно, вони не зовсім відверті щодо цього.

Тож чи має Україна зараз достатньо зброї з інших країн, щоб провести серйозні атаки по об’єктах, що розташовані за харківським і сумським фронтом? Скажу, що так, достатньо, але точно не більше. Я маю на увазі, що цього недостатньо для великого наступу, але достатньо для того, щоб принаймні завдати серйозної шкоди росіянам і, можливо, затримати їхній наступ на три тижні, місяць чи два. Тому я сподіваюся, що Зеленський сьогодні прийме рішення принаймні використати ті ракети Storm Shadow, які у них уже є, наприклад, для того, щоб почати завдавати певної шкоди російським військам, тому що в іншому випадку час буде втрачено, імпульс буде втрачено, і Росія знову перехопить ініціативу і почне атакувати вздовж лінії фронту. А коли вони атакують на передовій, тоді набагато важче використовувати зброю на кшталт Storm Shadow з максимальним ефектом - потрібно застосовувати їх, завдаючи удари по військах, які збираються в тилу, як от саме зараз.

Російське командування демонструє готовність вчиняти злочини. Тобто це демонстративний злочин, і ми розуміємо, що ніхто не зможе це списати на рівень тактичної групи чи авіаційної бригади – росіяни віддали наказ бити по мирному супермаркету, по цивільному об’єкту трьома керованими авіабомбами. Одна з них, на щастя, не розірвалася. Тобто вони хотіли вбити цивільних людей у достатньо великій кількості. Цей злочин дуже правильно відчитали в багатьох європейських столицях, і будемо сподіватися, що будуть ухвалені рішення: присутність західних інструкторів на нашій території дасть змогу скоротити логістичне плече й підготувати велику кількість наших рекрутів. Але ще є один важливий момент - росіяни вже озвучили свої наміри вбивати чи намагатися вбивати західних інструкторів. Це теж буде правильно відчитано в західних столицях. Які у вас відчуття нових віянь цього етапу війни, пов’язаного з тим, що Захід ухвалив, можливо, готовність піти на серйозні кроки?

Перше, про що я подумав, – дуже довго вони з цим тягнули. Насправді це мало статися ще рік тому, чи, може, навіть півтора. Натомість західні столиці намагалися використовувати методи мирного часу для вирішення проблеми воєнного часу, і тепер вони бачать, що це не спрацювало. Те, що вони намагалися робити – дещо тут, дещо там, - просто не мало достатнього ефекту, щоб дійсно вплинути на Росію, щоб зупинити війну або дозволити Україні відтіснити окупантів назад. Тож європейці зараз опинилися в ситуації, коли вони повинні почати допомагати, будучи всередині країни, щоб посилити підготовку і рішучість українських військ.

Ми повільно, але впевнено рухаємося до того, що європейські війська будуть змушені брати участь у бойових діях. У мене немає жодних сумнівів щодо цього. На певному етапі це станеться, тому що альтернативою є хіба що пошук величезної кількості боєприпасів, величезної кількості обладнання, величезної кількості всього необхідного, будь то їжа, міномети, каски, одяг, що менш ймовірно на мій погляд.

А Росія так і продовжуватиме рухатися вперед, крок за кроком, допоки ми не дійдемо до стадії, коли європейські столиці скажуть: досить, ми готові приєднатися до вас і воювати проти Росії. На це може піти рік, а може і два, але ми неухильно рухаємося в цьому напрямку.

Можлива участь наземних сухопутних військ наших західних союзників і їхньої авіації – в яку концепцію це могло би вкладатися? Щоб не піднімати градус ескалації, треба було діяти швидко й доволі жорстко. Для цього потрібно використовувати авіацію. Ми також усвідомлюємо, що ворог готовий застосовувати ядерну зброю - недарма вони готували свою стратегічну доктрину стосовно використання тактичної і стратегічної ядерної зброї. Наскільки це швидко було б зроблено з боку наших західних партнерів, якою може бути кількість і якість номенклатури озброєння, яке могло би бути застосовано? Недарма ж Путін зустрічався зараз із Лукашенком у Білорусі, взявши з собою і міністра оборони, – гадаю, вони чітко проговорили конкретні сценарії військового плану, і йдеться в них не лише про Україну, а можливо, про Сувалки й про певну загрозу для континентальної Європи.

Щодо ядерного сценарію: справа в тому, що якщо Росія не може виграти звичайну традиційну війну, то ядерна зброя особливо нічого не змінить. Тобто немає сенсу використовувати ядерну зброю, якщо у вас немає звичайних сил, щоб підсилити її застосування. Це їм зовсім не допоможе.

Насправді, використання ядерної зброї дуже швидко обрушить на Росію гнів решти західного світу. Ось чому нерозумно навіть розглядати таку можливість.

А щодо зустрічей у Білорусі, насправді вони мало що означають, тому що Білорусь досі не має повноцінної армії. Якщо говорити про якість бійців, то там максимум колишні охоронники нічних клубів. Так, у них знайдеться кілька хороших солдатів, але це зовсім нічого у порівнянні з тією кількістю солдатів, яку мають західні країни, зокрема Польща, Литва, не кажучи вже про війська, що стоять за ними у Швеції та Фінляндії. Білорусь не є серйозним гравцем у цій грі, тож якщо вони дійсно думають про перетин Сувальського коридору, їм буде непереливки, тому що це надзвичайно складний шматок землі.

Я вже багато разів про це писав і говорив. Все дуже просто: якщо Білорусь на це наважиться, то автоматично втягне себе у війну. І що тоді? Особливо зважаючи на географічну локацію Білорусі, яка оточена і НАТО і Україною. Аби вийти з Сувальського коридору, росіянам знадобиться кожен солдат, який там є. Американська бригада просто зайде ззаду, закриє порт і захопить усі засоби протиповітряної оборони.

Отже, у Росії недостатньо військ, щоб зараз піднімати ставки.

Європейські сили, швидше за все, повинні будуть увійти в Україну, але я не думаю, що це станеться протягом наступного року чи в найближчому майбутньому. Гадаю, Макрон дав зрозуміти, що, якщо ми знову побачимо можливість повторної атаки на Київ, чи якщо захоплять Одесу, тоді французькі війська почнуть щось робити. Але до того часу така перспектива десь там видніється на горизонті, і особисто я не думаю, що ми побачимо європейські сили в дії. Однак вони уже починають розуміти, що, можливо, їм таки доведеться втрутитися.

У нас тисячі кілометрів фронту, є ділянки гостріші, є спокійніші, але має бути загальна логіка в тому, що називається військовими укріпленнями. Якими, на вашу думку, мають бути фортифікаційні споруди й наскільки довго це доведеться будувати? Лінію Суровікіна російські інтервенти збудували доволі швидко. Чи побудувати лінію Мажино на якомусь напрямку, - але ж ворог завжди може обійти Адріанів вал  на іншому?

Найважливіше в укріпленнях – не те, що вони мають бути просто довгими прямими рядами, а те, що вони мають бути зосереджені в ключових точках, де противник, ймовірно, захоче прорватися – в ключових оборонних точках. Розміщувати їх повинно оперативне командування, а не місцеві будівельники, не рішенням мера чи будь-кого іншого, а рішенням командира, який захищає цю територію. Він повинен забезпечити, щоб ці оборонні споруди були побудовані там, де вони потрібні, в тій формі, в якій вони потрібні, в тому напрямку, в якому вони потрібні, і таким чином, щоб їх неможливо було обійти. Якщо фортифікаційні споруди будуть побудовані прямолінійно, то як тільки пряму лінію буде порушено, доведеться переходити на наступну пряму лінію. Отже, на високих точках і у важкодоступних для ворога місцях потрібні набагато складніші конструкції. Це може означати фактичне укріплення деяких міст, тобто не просто використання будівель, але й розгортання чогось навколо будівель.

Наразі розробка оборонних споруд відбувається, я б сказав, за простим методом. Насправді, потрібно набагато більше думати про те, де звести укріплення, де розмістити протитанкові рови, а також протитанкові блоки. Але останнє, що потрібно врахувати щодо оборонних споруд, – не лише земельну, а й людську компоненту. Все, що ви робите, спрямоване на утруднення місцевості. А найважливішими є солдати, які йдуть на цю утруднену місцевість і захищають її. Можна побудувати скільки завгодно оборонних споруд, але якщо солдати, яких ви туди відправите, не будуть належним чином навчені захищати свою землю, якщо вони не будуть належним чином екіпіровані і забезпечені, то їхні позиції ворог дуже швидко захопить, і тоді вам знадобиться ще один рів. Тому дуже важливо, щоб ми не забували, що зрештою йдеться про людей. Саме так, йдеться про людей, а оборонні споруди - це інструмент для захисту цих людей.

Немає людей, немає і захисту.

Нова логіка війни Путіна, новий план Путіна – можливо, він є, можливо, нема. Але міністра оборони Шойгу викинули з посади й на його місце посадили - кого? – економіста-кібернетика. Тобто зараз відбувається перерозподіл впливів і військової логістики РФ. Не знаю, як воно виглядатиме, але ситуація доволі серйозна, бо нічого нового росіяни не запропонували – «м’ясні» штурми, механізовані колони - не знаю, скільки в них є техніки. І новий міністр оборони, який має налагодити російську військову економіку й логістику. Які можуть бути сценарії в росіян і якою мала б бути контрвідповідь наша й наших західних союзників?

Цікаво, що коментарі, які з'явилися після всіх цих змін, свідчать про те, що ми все ще не дуже розуміємо, що відбувається в Росії.

Аналітики розглядають два пояснення. З одного боку, існує думка, що це якийсь грандіозний план Путіна продовжити війну, призначивши економіста для підвищення ефективності оборонної промисловості для потенційного п'яти- або десятирічного конфлікту проти НАТО. З іншого боку, є й ті, хто стверджує, що Шойгу зняли, бо він занадто багато краде. Кілька генералів були замішані в корупції. Отже, з одного боку, це Велика війна; з іншого боку, це та сама війна, але Путін не може допустити, щоб так багато крали, ймовірно, тому, що він хоче, щоб більше грошей дісталося його друзям, які зазіхають на оборонні контракти, щоб нажитися на війні. В обох сценаріях мета полягає в тому, щоб гроші продовжували текти рікою, тому що люди на цьому дуже добре заробляють.

Не думаю, що економіст у Міністерстві оборони зможе якось кардинально вплинути на ситуацію.

Якби він був здатний на це, ми б про це вже почули. У нього немає навичок, щоб змінити систему підготовки чи систему постачання або зрозуміти, як генерали його обманюють. Адже не слід забувати, що всі російські генерали брешуть міністру. 

Це стандартна російська практика. Ніхто там не говорить правди. Це країна брехні. Отже, його будуть годувати купою нісенітниць про те, як все чудово, що ускладнить впровадження будь-яких значущих змін. Тому я не передбачаю, що в найближчому майбутньому відбудуться великі зміни. Він може створити кращі відносини з Іраном і Північною Кореєю, щоб отримати більше вигод у майбутньому, але це вже щось зовсім інше.

Чого нам чекати в найближчі місяць чи два? До чого нам готуватися?

Не впевнений, що саме, але дещо очевидно: з розвитком війни Росія стає все більш відчайдушною у своїх спробах досягти поставлених цілей. Частішають атаки, на лінію фронту перекидають все більше старої техніки і навіть застосовують інноваційні тактики, такі як використання бойових багі та мотоциклів для атак. Таким чином, на російську лінію фронту і на офіцерів чиниться тиск, щоб вони досягли результатів. Вони намагатимуться це зробити, але я не думаю, що це буде пов'язано з ядерною зброєю. Швидше за все, це буде несподівана атака, яка застане нас зненацька.

Однак варто прояснити одну річ: попри те, що лінія фронту крок за кроком просувається вперед, в більш широкому плані Росія програє. Саме так, Росія програє. Вона програє у морі, вона програє на суші, тому що продовжує втрачати своїх людей. Якщо постійно втрачати особовий склад, то врешті-решт у вас закінчаться якісні кадри, які можуть навчати і вести за собою.

Російські втрати становлять 7-10 солдатів проти 1 українського бійця. Вони можуть протриматися ще якийсь час, але з часом якість їхніх сил неминуче знизиться - і як тоді вони хочуть утримувати лінію фронту?

Те, що ще не відбулося, - так це масовий бунт росіян десь на лінії фронту, де б численні солдати просто розвернулися і пішли назад. Це вже траплялося в Росії раніше, в 1917 році, і цілком можливо, що це станеться знову.

Отже, повертаючись до моєї початкової тези: щось обов'язково станеться. Тільки не просіть мене передбачити, що саме, бо наразі це поза межами моєї уяви. Для України важливо бути готовою до всього, а це означає проведення ретельного сценарного аналізу для передбачення потенційних загроз і розробку стратегій реагування. Ми не повинні чекати, поки щось станеться, а потім намагатися це виправити. Ми повинні діяти на випередження, виявляти потенційні виклики та знаходити шляхи їх ефективного подолання.