Не можна дозволити, щоб Україна програла війну на виснаження

Еспресо публікує передрук колонки польської щоденної політичної газети Wyborcza. 

Минулого тижня ми відвідали Київ та околиці як перша делегація польсько-української парламентської групи з часу початку повномасштабної війни. Серед інших ми зустрілися з віце-прем'єр-міністрами Іриною Верещук та Олександром Кубраковим, представниками армії, кількох міністерств та головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком.

Настрої в Україні не дуже добрі, попри нещодавно схвалений довгоочікуваний пакет військової допомоги від США. Рік тому в цей час Україна та увесь Захід сподівалися на контрнаступ українських військ. Цей наступ, погано підготовлений і позбавлений базових ресурсів ("неможливо атакувати потрійну лінію укріплень без підтримки з повітря", – сказав нам один український військовий), був повним провалом. Від великих сподівань не залишилося нічого.

Війна на виснаження

Війна в Україні упродовж останнього року має зовсім іншу специфіку, аніж повномасштабні маневрені бої у 2022-му. Зараз це війна на виснаження – людей, військової техніки та критично важливої інфраструктури.

Останніми тижнями росіяни зосередили свої атаки на електростанціях і теплоцентралях. Вони користуються тим, що Україна цієї зими майже вичерпала свої засоби протиповітряної оборони. Йдеться не лише про надсучасні Patriot, яких Україна має лише дві батареї, а й про старі  пострадянські батареї С-200 і С-300, для яких просто закінчилися ракети. Росіяни це знають і користуються цим. В Українці під Києвом ми бачили велику теплову електростанцію, зруйновану кількома ракетами. На щастя, настало тепло, і українці сподіваються відновити її та інші об'єкти, які зазнали обстрілів, до зими. Але що буде, якщо напередодні наступної зими росіяни знову почнуть успішні атаки на електростанції та теплоелектроцентралі?

Ситуація на фронті надзвичайно складна, хоч і не безнадійна, передусім з двох причин. По-перше, нестача обладнання, за яку значною мірою відповідає затримка американської допомоги, а також повільніше ніж очікувалося відновлення європейських потужностей з виробництва озброєнь, а отже, і допомоги Україні. Українці вже випустили понад 2 мільярди снарядів у цій війні за два роки (росіяни – набагато більше). Потреби величезні й не закриваються. Треба економити.

Другий прорахунок – це відповідальність самої української влади: нова мобілізація не проводилася вчасно. Результат: деякі з найбільш підготованих і важливих бригад зараз воюють з 50-відсотковою укомплектованістю. Це те, з чим Україні, ймовірно, ще доведеться мати справу найближчими місяцями. Мобілізація, хоч і глибоко непопулярна (саме тому Зеленський її стримував), врешті-решт відбудеться, тому що вона має відбутися.

Але вона сама по собі не вирішить стратегічних, довгострокових проблем України, яка веде боротьбу. Це найкраще підсумував один з наших високопоставлених співрозмовників у Києві.

"У війні на виснаження Росія, на жаль, просто має більше ресурсів, навіть, якщо ми маємо сильнішу мотивацію. У Росії більше людей, вона змогла відновити свою оборонну промисловість, має більш-менш відкриту підтримку союзників - від Китаю до Ірану. Якщо ми і Захід разом не змінимо ці пропорції, Україна впаде, якщо не цього року, то через рік-два. Це чиста математика", – стверджував наш високопоставлений співрозмовник.

Вже понад рік Росія веде в Україні війну на виснаження. Вона розраховує на те, що ресурси – людські, фінансові та військової техніки – маленької України вичерпаються швидше. І виснажені українці втечуть на Захід. Або принаймні втратять бажання боротися.

Вимерлі міста

Найяскравіше стратегія руйнування простежується на територіях, прилеглих до фронту. У двох великих містах на сході України вже майже неможливо жити. У величезному Харкові, який відстояли два роки тому (ще до того, як кілька днів тому почався наступ на цій ділянці), залишилася заледве половина довоєнного населення. У Херсоні, відвойованому півтора року тому, майже ніхто не живе. Це просто неможливо, оскільки він знаходиться під постійними обстрілами.

"Нас хочуть відтіснити на Захід, в Європу або хоча б на захід України", – кажуть наші співрозмовники, українські парламентарі з депутатської групи з міжпарламентських зв'язків з Польщею, яка в Раді налічує... майже дві третини депутатів. Допоки Україна не матиме протиповітряної оборони, ця стратегія Путіна буде приносити плоди.

Без зміни "математичної парадигми" цієї війни наслідки через кілька місяців або, щонайбільше, через пару років можуть бути трагічними не лише для України, а й для Європи, особливо для Польщі. Підкорення Росією України або навіть "лише" її замирення (наприклад, принизливе перемир'я з вимогою "нейтралітету" Києва) різко погіршило б стратегічне становище Польщі й усього регіону. Росія упродовж кількох років змогла б не лише задіяти свої сили в новому конфлікті – повномасштабному або гібридному, вона також могла б отримати вигоду від значних ресурсів завойованої або упокореної України.

Фото: Getty Images

Що може зробити Захід?

Тож які дії щодо України, на нашу думку, відповідають польським національним інтересам?

По-перше, декларація про постійні, великі поставки зброї в Україну. Передовсім – протиракетного та зенітного озброєння. Без радикального збільшення цих видів озброєнь українська армія та інфраструктура будуть у дедалі гіршому стані, все більше міст ставатимуть безлюдними, а воля і реальна здатність воювати ще більше послаблюватиметься. Україна також має отримати важке озброєння для нещодавно мобілізованих військ, щоб мати можливість стабілізувати лінію фронту, яка сьогодні перебуває під загрозою, і, можливо, пересунути її на схід.

По-друге, і це не менш важливо, режим санкцій проти Росії та її союзників має бути посилений. Сьогодні санкції, навіть, якщо вони працювали в перші місяці війни, часто обходять. Росії вдалося перевести свою економіку на воєнний лад. І доки вона зможе її фінансувати – самостійно або за допомогою Китаю, Північної Кореї чи Ірану – її перевага над Україною зростатиме. Польща повинна бути в лідерах коаліції країн, які будуватимуть жорсткіший санкційний кордон проти Росії та її союзників.

Насамкінець – Польщі  потрібно більше ніж раніше вчитися в України, як виглядає справжня сучасна війна, особливо війна з Росією. Цей конфлікт, за словами самих українців, є чимось середнім між Першою світовою війною (лінії окопів майже не змінилися за півтора року) і зоряними війнами (битви виграють безпілотники, а не танки). Війна, в якій гелікоптери використовуються лише для нічних рейдів спецпідрозділів, бо вдень на фронті гелікоптер за кілька мільйонів доларів може бути легко збитий пусковою установкою за кілька тисяч. Війна, в якій, якщо ти не США з їхніми надзвичайними ресурсами та технологічною перевагою, важлива "економіка знищення сил противника" – від людських до інфраструктурних. Хто зробить це дешевше і масштабніше – той і переможе. Тому ми вважаємо, що і польські військові планувальники, і оборонна промисловість повинні посилити співпрацю з українцями: вчитися як на їхніх успіхах, так і на їхніх помилках.

Потрібно зміцнити позиції Польщі на міжнародній арені

Для того, щоб Польща могла реально допомогти Україні ефективніше найближчими місяцями та роками, задля власного блага, беручи участь у коаліціях з надання зброї чи санкцій, вона повинна мати сильнішу міжнародну позицію, ніж за часів "ПіС". Як в НАТО і Європейському Союзі, так і на "м'якших" дипломатичних форумах, таких як ООН або міжпарламентська співпраця.

Доля України може вирішитися в найближчі місяці. І це вплине на безпеку Польщі та Європи на цілі покоління. Ставки сьогодні занадто великі, щоб забути про війну в Україні. Нова Польща після 15 жовтня може бути не лише лідером коаліції Заходу у питаннях України – щодо її відбудови та підготовки до вступу в Європейський Союз. Вона повинна бути таким лідером у своїх власних історичних інтересах.

Марцін Босацький, Яцек Карновський, Йоанна Клюзік-Ростковська, Габріела Моравська-Станецька, Олександра Вишневська (учасники візиту польсько-української парламентської групи в Україну)