Сирський повинен змінити свої підходи до стратегії і тактики, інакше Україні не перемогти, - британський експерт Грант

Надзвичайно важливий виступ - лондонський спіч генерала-амбасадора Валерія Залужного. Так, ми розуміємо, що він окреслив стратегічну перспективу і дуже чітко вказав, які речі нам слід змінювати і до чого слід готуватися на Заході. Він назвав російську агресію проти України в теперішній фазі “війною перехідного періоду”. Просив би вас зараз проаналізувати надважливі меседжі, які дав генерал Залужний, і як їх відчитали на Заході, зокрема в Лондоні.

Важливо, щоб люди розуміли, що ця промова мала велике значення, оскільки вона була виголошена в Королівському об'єднаному інституті оборонних досліджень, який є аналітичним центром британського уряду з питань оборони.

Цей інститут відіграє подібну роль у Великій Британії, як Ренд Корпорейшн для американського уряду і Пентагону. Промова була важливою, і зал був повністю заповнений. Присутні були численні високопосадовці з міністерства закордонних справ і міністерства оборони, оскільки такі виступи відбуваються досить рідко.

Тому, оскільки це була його перша така промова, і оскільки вона відбулася одразу після його приїзду, те, що він сказав, буде сприйнято з величезною увагою. Що ж він сказав? Перш за все, він окреслив виклики війни на теперішньому етапі.

Далі він торкнувся теми перехідного періоду, підкреслюючи, що хоча теперішня війна багато в чому схожа на Другу світову війну і Першу світову війну, сучасні засоби, такі як дрони та засоби радіоелектронної боротьби, змінюють спосіб ведення війни, як ми безпосередньо воюємо на полі бою.

Сама суть війни не змінюється. Люди все ще гинуть і будуть гинути, і завжди буде кривавий бій між ворогуючими сторонами. Але загальна структура того, як буде вестися війна, змінюється.

Тепер значимість цього буде полягати в тому, чи віритимуть в це люди - це перше. Чи дійсно люди в це вірять? Хоча це говорить колишній очільник оборонного відомства, на Заході є багато людей, які все ще думають, що те, як Захід зараз веде військові дії, залишиться незмінним і в майбутньому. Іншими словами, використання танків, використання бронетехніки та іншого, використання безпілотників, але не так, як зараз, і не в тій кількості, як зараз в Україні, тому що з боку Заходу буде набагато більше авіації, бойових вертольотів й артилерії, ніж може бути з боку України. Це змінить баланс у бік того, як Захід хотів би воювати.

Але, і це велике «але»: якщо Залужний має рацію, а я підозрюю, що він значною мірою має рацію, можливо не на 100%, але навіть якщо він має рацію лише на 60%, це все одно означає, що більшість західних армій дуже, дуже, дуже відстають у своїх процесах змін і в розумінні того, як, на їхню думку, має вестися війна.

Це має серйозні наслідки для підготовки військових і для відбору персоналу. Наприклад, Великобританія не відбирає ІТ-спеціалістів для батальйонів, тоді як в Україні кожен батальйон шукає свого ІТ-спеціаліста, свого інженера, який буде керувати дронами та іншими технологіями.

Ми не робимо цього у Великій Британії.  І що мені цікаво, так це чи після цієї конференції люди поїдуть і скажуть: нам потрібно змінити наше мислення, - чи вони поїдуть і скажуть: ні, він не розуміє, наскільки ми сильні і як ми збираємося воювати.

Я погоджуюся з вами, це надзвичайно серйозний виклик. З другого боку, я не хотячи проводжу паралелі з подіями, які були 100 років тому. Так, розуміємо, що йдеться про так звану малу Антанту і йдеться про польсько-українсько-більшовицьку війну 1920 року. Ми розуміємо, що Польща також тоді, 100 років тому, хотіла отримати більшу допомогу. Так, на превеликий жаль, дуже багато речей виявляється недотягнутими, нереалізованими. Ну і, відповідно, нам потрібно розуміти, чи історія про потужну військову центральноєвропейську потугу буде підтримана належною кількістю ресурсів. Тобто не лише політичними заявами, а конкретними військовими ресурсами.

Так, якщо ми будемо вести війну до нашої перемоги, тобто незважаючи на те, що буде відбуватися у Сполучених Штатах, чи прийде Трамп, чи прийде Камала Гарріс і так далі, ми повинні розуміти різні сценарії. Війна — це також про ресурси. Людські ресурси зараз опрацьовуються відділом персоналу Генерального штабу Збройних сил України. Так, це коли ми говоримо про мобілізацію. Але довга війна, яка би працювала на всю глибину стратегічної оборони ворога, вимагає дуже чіткої координації. Не може бути так, що нам пообіцяли і не дали.

У ваших тезах багато пунктів. Думаю, якщо історія за останні два роки вчить нас чогось, то це те, що ми не отримаємо всього того, що нам обіцяють. І я впевнений, що так буде й надалі: обіцянки часто будуть більшими, ніж те, що насправді робиться. Але дозвольте мені зупинитися на одному моменті — F-16.

Всі говорять про затримки з F-16. Ці затримки виникають виключно з українського боку, а не з боку Заходу. Проблема полягає в нестачі пілотів, які знають англійську мову, щоб проходити навчання. Також не вистачає технічного персоналу та інженерів, які могли б опанувати необхідні навички.

Я знаю з власного досвіду, що в збройних силах є інженери, які не потрапили до програми. І це тому, що кадрова система в Силах оборони України не працює.

Мало того що не працює - вона зламана. Попри зусилля Міністерства оборони змінити ситуацію, сам Генеральний штаб не змінив свій підхід до роботи з кадрами. Це видно по роботі ТЦК.

Давайте розглянемо ці питання окремо. Україна не отримає все обладнання, яке хоче. Дещо надходитиме, але набагато повільніше, ніж очікувалося. Це означає, що Генеральний штаб має почати планувати наперед, що саме не надійде і чому, а також як нам впоратися самостійно.

Найбільшою проблемою, на мою думку, є фронт. Саме на лінії фронту ми втрачаємо людей, там відбуваються відступи.

Це відбувається тому, що підрозділи не оснащені належним чином. Тут немає жодних сумнівів. Вони не мають всього необхідного. Я розумію, що не вистачає 155-мм боєприпасів. Ніхто не міг очікувати, що буде така велика потреба в них. Ніхто не очікував цього в усьому світі.  Це проблема, яку потрібно вирішити. Але ми знали, що солдатам на передовій потрібні дрони, бронепластини для бронежилетів, нові черевики, їжа. Існують сотні необхідних предметів, які вони не отримують належним чином, і при цьому вони все ще змушені заповнювати величезну кількість паперів про втрати.

І це роблять батальйони. Таким чином, ми втрачаємо час офіцерів на передовій, які мали б проводити час зі своїми солдатами, воюючи, а насправді вони витрачають час на бюрократію.

Солдати витрачають час на риття окопів, які вже мали б бути готовими, адже на їхнє риття вже були витрачені гроші.

Це все через те, що система не працює належним чином. Тобто система не передбачає цих проблем. Чому? Все дуже просто. Генеральний штаб займається безпосередньо веденням боїв замість того, щоб планувати завтрашній день. Війну повинен вести Об'єднаний штаб, а не Генеральний штаб. Це робота Об'єднаного штабу - відповідати за бої безпосередньо. А не начальника Генштабу, який бігає по бригадах і допомагає їм. Не Генерального штабу, який витрачає свій час на сьогоднішні турботи.

Отже, тут є велика проблемна зона, про яку ви говорили на початку. Усі ці системні проблеми потрібно вирішити, якщо ми хочемо рухатися вперед, тому що ми не отримаємо все необхідне устаткування. Тож скільки ми готові забезпечити мінометних боєприпасів, мінометів, гранат, протитанкових боєприпасів і боєприпасів для протиповітряної оборони? Не всі ці речі будуть надходити від міжнародної спільноти. Ви повинні знайти способи виготовити їх самостійно. Це вимагає ретельного планування та організації, і я не бачу, щоб це відбувалося так, як потрібно.

Україна витрачає занадто багато часу на роздуми про великі проєкти: F-16, морські безпілотники, атаки на Керченський міст - і недостатньо уваги приділяє тому, щоб забезпечити, щоб кожен наш солдат буде живий і належним чином екіпірований для боротьби завтра.

Цю війну буде програно не в морі або в тилу; вона буде програна на передовій, коли солдати загинуть і ресурси закінчаться.

Ви просто не можете впоратися з масою солдатів, які насуваються на вас з того чи іншого місця. ЗСУ справляються добре наразі, але те, як довго вони зможуть втриматися, залежить від того, чи будуть солдати на передовій належно навчені, екіпіровані та керовані найкращими офіцерами.

Я багато чого взяв із того, що ви сказали на початку, але ми перебуваємо в перехідному періоді. Я припускаю, що ви, можливо, захочете дізнатися мою думку щодо нещодавньої статті Сирського. Але нам ще багато чого потрібно зробити, і більшість цих завдань потребують ретельного планування, а в деяких випадках — навіть законодавчих змін.

Планування - це дуже важливо, але є ще таке поняття, як загальна концепція війни. Дуже добре, що ви згадали генерал-полковника Сирського, головнокомандувача Збройних сил України. І він дуже чітко попередив про плани ворога. Про плани України він в публічному просторі вирішив не говорити. Так, ми розуміємо, що має бути зроблено те, про що ви казали, і більше, і навіть більше. Але є ще питання того, що готує ворог, і Сирський навів дуже конкретні цифри - 690 тис. наступального контингенту. Тобто збільшення на 150-170 тис. можливо щонайменше.

Так. З точки зору зв'язків із громадськістю це, певно, було ефективне інтерв'ю. Однак мене і, я впевнений, багатьох інших турбує питання, які конкретні дії стоять за цими словами. Очевидно, що Росія продовжуватиме посилати людей воювати так, як вона це робила раніше. Немає жодних ознак того, що у них закінчуються люди чи що вони мають проблеми з вербуванням нових. Оскільки більшість нових рекрутів гинуть, Росії не потрібно платити їм.

Суспільство в Росії ще не усвідомило повністю масштабів того, що відбувається. Можливо, щомісяця можуть відбуватися якісь зміни, але наразі Росія орієнтована на довгу війну. Путін веде переговори з Китаєм, Північною Кореєю та Іраном, щоб забезпечити постачання зброї. Вони намагаються відновити власну оборонну промисловість, але це не так ефективно, як могло б бути, тому що вони вже взяли багато найкращих своїх людей і відправили їх на фронт, чим фактично зруйнували деякі свої плани. Але я не думаю, що варто звертати на це багато уваги. Я думаю, що українці повинні зосередитися на тому, що відбувається на їхньому боці.

Якщо Сирський каже, що має план, то питання в тому, що це за план. Якщо його план полягає в тому, щоб продовжувати воювати так, як воювали, маленька радянська армія проти великої радянської армії, то так Україна не переможе, адже не може впоратися з чисельною перевагою противника. Кількість техніки та людей завжди буде на боці РФ, і це вимагає зміни підходів до ведення війни.

Якщо Генштаб планує змінити тактику і стратегічний підхід сьогодні чи завтра, - він планує вчити людей воювати по-іншому вже сьогодні. Це означає, що найкращі офіцери ЗСУ повинні бути навчені новим способам ведення війни. І потрібно знайти більше офіцерів, які можуть впроваджувати ці нові підходи.

Тому що воювати в один і той самий спосіб, я б назвав це способом Сирського, просто штовхаючи людей вперед і кажучи їм залишатися там і вмирати, - це не виграшна тактика, не виграшна стратегія. Це не допоможе Україні перемогти.

ЗСУ продовжують втрачати людей, вбивати солдатів на тій стороні. Гаразд. ЗСУ вбивають 1200 в день. Чи змінило це щось? Пів року тому вбивали по 1000 на день. Це щось змінило? Відповідь - ні. Все ще перебуваємо в тій же ситуації, але самі тепер ослаблені, тому що втрачаємо людей. Тож я знову повертаюся до планування. Потрібно планувати і змінювати тактику, щоби слова Сирського перетворились на реальність.

Цього не відбудеться без фундаментальних змін у системі. Нова доктрина, нові прописані методи, усунення звідусіль безглуздого бюрократизму, краща підготовка кадрів. Все це має відбутися, тоді ми зможемо перемогти, бо будемо кращими за них.

Плани ворога плюс-мінус увиразнились і стало зрозумілим, що зараз буде ворог натягувати додаткову кількість живої сили і будуть намагатися досягати дуже конкретних результатів впродовж закінчення літньої кампанії і на початку весняної кампанії. Другим моментом буде знищення нашої енергетичної структури. Тобто вони вже пішли на це, і ми розуміємо, що поки будуть поставлені додаткові системи протиповітряної оборони, наше населення буде зазнавати додаткових страждань. І на це ворог також розраховує, сподіваючись, що буде внутрішньоукраїнський сценарій. Сподіваюся, що вдасться втримати ситуацію, але ворог розраховує на це. Ну і третій момент - так, ця невизначеність, пов’язана з американською виборчою кампанією. Якщо говорити про російські плани, як ви їх бачите?

Дозвольте мені повернутися до вашої першої тези про те, що Росія робить ставку на те, що енергетичні проблеми можуть розділити українське суспільство. Цього місяця, коли я був в Україні кілька тижнів, я не помітив жодної напруженості з цього питання. Навпаки, багато людей ставляться до ситуації з певною іронією і жартують про це. Я зайшов до одного бару в Києві, де головний офіціант повідомив усіх: «Ми на генераторах, тому ви не можете замовити картоплю фрі, але кожен може взяти хот-дог». І всі засміялися. Це свідчить про те, що українці не дозволяють проблемам з енергетикою вплинути на їхній дух. Тож існує певний рівень прийняття того, що українців не здолає щось таке незначне, як електроенергія, будь це ліхтарі, чи свічки, чи то ще щось. І я не помітив значних скарг або негативних реакцій.

Але навесні настрої можуть змінитись. Тобто якщо це пройде через зиму, зима може бути дуже-дуже важкою і суворою.

Звичайно, взимку ситуація може змінитися. Але є важливий момент: українці - сильний народ. Важкі часи не зламали Британію під час Другої світової війни, і я не бачу, щоб важкі часи зараз змінили чи зламали Україну. Я не відчуваю цього, і не чую таких розмов від людей. Навпаки, я чую впертість і рішучість. Люди говорять, що вони українці і такі дрібниці їх не здолають. Це те, що я чув у Києві та в Сумах минулого тижня, коли був там.

Так чи інакше, повернімося до теми Росії. Я не думаю, що Росія не має проблеми з вербуванням так, як ми це собі уявляємо. Вона може мати труднощі з пошуком людей, але великі суми грошей, які пропонуються за службу, приваблюють десятки тисяч росіян, оскільки ці суми надто великі, щоб їх ігнорувати. Коли пропонують грошей за рік, два або три роки роботи за один місяць служби, багато людей готові йти в армію. Тому не думаю, що Путін поки стикається з гострою нестачею людей.

Проте його справжня проблема полягає в керівництві та нестачі кваліфікованих офіцерів. Багато з тих, хто був потрібен для управління військами, вже загинули. В перші дні війни ви вбили багато їхніх генералів і ключових командирів.

Тепер Путіну доводиться розгрібати це, замінювати їх новими людьми, шукати нових командирів для батальйонів та інших підрозділів. І я підозрюю, що багато з цих нових командирів батальйонів не здатні ефективно управляти своїми підрозділами. І вони там просто тому, що вони чиїсь друзі, а не тому, що мають досвід чи навички. Така проблема стоїть перед Путіним.

Але я думаю, що з Росією завжди слід бути обережними щодо можливих несподіванок. Як я вже згадував раніше, вони непередбачувані. Вони пішли на Харків. Ми не очікували, ніхто, здається, не очікував цього. Гаразд. І що вони збираються робити далі? Вони будуть робити щось знову ж таки непередбачуване. Це ж Росія.

Чи, може, війна знову загостритися через Білорусь, чи вони вирішать нападати в іншому місці – хто знає. Але вони обов’язково спробують щось нове. Головна проблема полягає в тому, що Росія продовжує нарощувати свої ресурси і виснажувати нас крок за кроком. Вони мають більші ресурси, ніж ми. Якщо вони вирішать перекинути свої сили в інше місце, нам вдасться їх зупинити. Але кожного разу, коли ми зупиняємо їх, це також заважає нам розвивати контратаки і навчати наші батальйони та бригади нових методів. Тож ЗСУ ризикують залишитися такими ж, якими були з 2014 по 2022 рік – просто оборонною армією, яка перебуває в окопах, замість того щоб бути армією, здатною до наступальних дій. І це дуже небезпечно.