Україні може бути достатньо підтримки Парижа і Лондона, без Вашингтона, -  Безсмертний

Ми зайшли в очікувану прогнозовану геополітичну турбулентність. Ключова історія - що ми до кінця не знаємо й не розуміємо тих параметрів, які особисто для себе сформулював президент Сполучених Штатів, президент-елект Дональд Трамп. В Україні ми сприймаємо з занепокоєнням різні сигнали, які надходять з Трампової адміністрації. Зокрема, починаємо стежити за твітами Ілона Маска, за лайками навіть Ілона Маска. Ну, з одного боку, це свідчить про те, що в нас надзвичайно допитлива аудиторія, а з другого, це говорить про так звану стратегічну невизначеність, яка може бути реалізована в дуже конкретні рішення, в дуже конкретні параметри, на превеликий жаль, можливо, нашим коштом. Яке ваше бачення теперішньої ситуації, в якій ми опинилися?

Найважливіше у цій ситуації - стежити за процесом, про який ви говорите, аналізувати. На сьогоднішній день уже абсолютно чітко стає зрозуміло, що ніякого плану Трампа не існувало, не існує, а нині прямо по ходу підготовки до інавгурації йде вироблення концептуальних засад цього плану. І, власне, сам новообраний президент у цьому зізнається вже декілька раз. Від того, що він каже, що ситуація виявилася іншою, аж до того, що він каже, що, можливо, він справиться з цим завданням, а можливо, і ні.

Однак найоптимістичніше у цьому випадку - заява про те, що зараз іде напрацювання відповіді на ці питання. У цьому процесі з боку адміністрації Дональда Трампа, яка формується, є декілька ключових помилок. Перша з них - це те, що чомусь об'єктом переконання обрана Україна. У принципі, немає про що говорити, тому що Україна дуже лабільна в цьому відношенні й вона лише ставить позиції, які всім зрозумілі: про Україну нічого без України - перше, і друге - справедливий мир у нинішній ситуації. 

Як ви бачите, планка не піднімається до позиції перемоги, хоча, з моєї точки зору, я б її все-таки ставив на позицію перемоги через капітуляцію, через відповідне відшкодування затрат, відбудову, репарації і все, що належить. Це було б більш зрозуміло для діалогу з такою особою, як Дональд Трамп.

Що показала зустріч у Парижі та декілька інтерв'ю, даних Дональдом Трампом NBC News, New York Post, Time та ін. Всі ці інтерв'ю чітко говорять про те, що Дональд Трамп забувся вже про тезу «мир за 24 години», - це перше. Друге, що цього можна досягнути після дзвінка Путіну і Зеленському, - це вже в минулому. А третє - це те, що ситуація зараз бринить на межі того, що мир досягається дуже легко через силу.

Поясню, чому я в цей перелік додав і цю фразу - бо з'явилася позиція, що він проти того, щоб надавати Україні дозволи на застосування високоточної і далекобійної зброї. Однак, з моєї точки зору, ця теза вустами Дональда Трампа звучить по тій простій причині, що це рішення було прийнято Джо Байденом, і лише, бо все інше не лягає в цей логічний ряд. Тому що є діяльність Емманюеля Макрона і прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера. 

Особливо показовими є цитати, які озвучує генеральний секретар Марк Рютте: "Припиніть ці дискусії про переговори до того часу, поки Україна не отримає всю необхідну зброю і буде в позиції і тактичної, і стратегічної ініціативи".

Однак, з моєї точки зору, тут усі сторони не дотягують і не наробляють. Поясню чому. Іноді так трапляється, що глухий кут в одній частині світу розв'язується через вирішення проблеми в зовсім іншій частині світу. Повалення режиму Асадів у Сирії склало дуже приємну платформу – я зараз не про результат кінцевий того, що відбувається в Сирії. Втеча рашистів із Тартуса, а також із території Сирії створило дуже приємну підвалину для того, щоб, при взаємодії Вашингтона, Брюсселя, Києва, Єрусалима добити рештки ХАМАСу та «Хезболли», добити хуситів, завдати серйозного удару по Ірану, чим просто майже розтрощити те, що сьогодні існує у вигляді Осі зла, і таким чином підрубати три ніжки стільця, на якому сидить московський фюрер.

Це в свою чергу поставило Путіна в позицію прохача стосовно ведення переговорів і підписання якогось договору. Це, власне, я вертаюся зараз до першої позиції, помилкової абсолютно, у діях Вашингтона щодо атаки на Київ про необхідність і переговорів, і підписання, і так дальше. У цій ситуації, яка зараз склалася для нинішньої адміністрації Байдена і наступної адміністрації Дональда Трампа, необхідна ініціатива щодо об'єднання сил по колу: Київ, Єрусалим, Вашингтон. Бажано, щоб це був Брюссель, НАТО, якщо ні, то для цього достатньо Парижа й Лондона.

Якщо таких процесів не буде відбуватися, це означає, що, в принципі, не має значення відповідь на питання, буде Дональд Трамп як Сполучені Штати Америки в НАТО чи не буде. Власне, нинішня ситуація дає відповідь на питання: з ким Україна, з ким Київ має продовжувати тісну співпрацю в подальшому в ситуації з допомогою, а також у розгромі рашизму. Тому що іншого результату в цій ситуації не буде.

Концептуально Дональд Трамп і всі ті, хто танцюють навколо ідеї миру, замороження, демілітаризованої зони, - це ті, хто зрештою закінчать тим, про що сказав днями прем'єр-міністр Фіцо, - вони рано чи пізно згадають про Мюнхенську угоду. 

Насправді з точки зору нинішньої ситуації не тільки це концептуальна помилка, про яку ми говоримо з вами, а і всі інші - відсутність лідерства у продовженні розгрому рашизму в Сирії, відсутність тісної співпраці в цьому колі, про яке я кажу, відсутність розуміння того, що війна на Близькому Сході і російсько-українська війна - це складові однієї війни.

Зверніть увагу, як препарує Трамп і його команда ситуацію, - що там легша, а там складніша ситуація. Насправді це одне ціле. Тому що якщо подивитися на те, як маніпулює Тегеран і Москва цими обома ситуаціями, в тому числі виходячи зі стану справ у Сирії, стає очевидним, що центр управління цими проблемами один. Відтак я би побажав, щоби Дональд Трамп до інаугурації в кінці кінців усвідомив ці помилки, а його оточення надало необхідну інформацію для того, щоб були зроблені відповідні висновки.

Мене найбільше в цій ситуації турбує не стільки доля людей, про яких іде мова щодо призначення, скільки найближче оточення Дональда Трампа. Чесно кажучи, можливо, мене і не турбували б усі ці пости, які пише син - і один, і другий. Вони безграмотні з точки зору міжнародних відносин, побудови відносин між двома країнами, між Сполученими Штатами і Європою, між Сполученими Штатами і НАТО. Але ця близькість означає, що існує хибний абсолютно не тільки стратегічний і тактичний напрямок думання, а й морально-етичний. Це дуже небезпечна річ.

Тобто це означає, що відсутність єднання на рівні ціннісних речей є першою основою, чому так турбується і так тривожиться Європа в цій ситуації, - бо вони бачать відсутність єднання цих ціннісних параметрів.

Ну і зрозуміло, що підливає у вогонь, у цю проблему - ще й те, що Москва і фюрер, рашисти, дуже серйозно активізувалися на диверсійній діяльності в Європі. До речі, не менше вони здійснюють диверсії у США і в інших країнах. Однак для європейських держав це несе в собі колосальну небезпеку. От так би я описав нинішню ситуацію, яка склалася.

Нам би хотілося, щоби Дональд Трамп подивився тверезими очима Черчилля на ситуацію, але є побоювання, що він насправді буде сприймати все крізь призму Чемберлена. І певним доказом цього є величезна активізація відомої геополітичної бджоли - угорського прем'єра Віктора Орбана. Такого собі ударника соціалістично-дипломатичної праці.

Якщо зараз порахувати ту кількість миль, яку намотав на своїх угорських крильцях Орбан, стає зрозумілим, що неспроста. Тобто це розмова з Дональдом Трампом і Ілоном Маском у Сполучених Штатах, після того це ще годинна розмова в телефонному режимі з Путіним, і після того ще візит до Реджепа Таїпа Ердогана і відповідні консультації з турками. Орбан бере на себе відповідальність озвучувати певні кремлівські плани. І свого часу Орбану там уже грозили брюссельським пальчиком, мовляв, пане Орбан, не треба брати на себе відповідальність за весь західний світ чи за весь Європейський Союз. Але Орбан, я думаю, буде озвучувати чіткі параметри. На превеликий жаль, вони, радше всього, будуть суголосними з параметрами, заданими в Кремлі.

То які будуть кардинальні і критичні вимоги з боку Кремлі? Тобто план помітний і план так званий захований, ілюзорний, і, радше всього, в разі початку поважних чи потужних перемовин Кремль одразу буде підключати саме цю, приховану частину.

Орбан - це не бджола. Це трутень, а як відомо, робочі бджоли трутнів на зиму виганяють і вони дохнуть. І от зараз наступив момент, коли цього трутня треба вигнати з ЄС, і з Європейського Союзу, і з НАТО. Щоб він перестав там взагалі їсти кимось зароблену їду. Бо очевидно, що в цій ситуації, яку ви змалювали, він виконує певну функцію агента рашистів, агента Москви. І за нинішніх умов це імітація - я не можу назвати це якимсь серйозним кроком, у тих питаннях, які він озвучує, що стосується процесів діалогу чи обміну військовополоненими. Тому що насправді інформація ця лежить на поверхні і всі знають чудово, що нинішніми умовами це Кремль блокує процеси обміну військовополоненими, обміну пораненими, навіть передачею тих, хто загинув, чиї батьки просять повернути тіла. Таким чином, діяльність ця на 2/3 - це імітаційний процес. Це перше.

Друге. Зрозуміло, що в Орбана завершується період головування в ЄС і йому щось потрібно покласти на стіл і сказати: ось що я зробив. Насправді, окрім того, що він здійснював ці контрпродуктивні вояжі, користі з нього абсолютно ніякої немає. Він як оте сало з поганої свині - його кидаєш на сковороду, а воно стрибає кругом.

Такий кнурячий шпондер.

Абсолютно правильно. А толку? Ще й смердить так, що сусіди всі чхають. Тобто тут якби все зрозуміло з самим Трампом. Однак у цій частині є речі, які називаються інформацією. В тактиці Кремля інформації підпорядковується все.

І ось тут, коли з'явилася ідея створення певного клубу країн, які візьмуть на себе ключову допомогу Україні, - ініціатива Фридриха Мерца, ця ж ініціатива не одного разу звучала з Лондона, про це не один раз говорив і Емманюель Макрон, - вона інформаційно тоне у цих смердючих бризках, якими фонтанують Орбан і Фіцо. 

Бо ви ж бачите, як Фіцо підіграв Орбану, нагадавши про Мюнхенську угоду і вказавши на те, що насправді весь цей процес може завершитися тим, що всі згадають про те, що треба ділити територію України і тим самим розрахуватися із ворогом.

Тому в діяльності Орбана я бачу, що він просто виконує завдання Кремля і працює в двох аспектах - прикриваючи себе імітацією і, з іншого боку, наповнюючи ефір оцим смердючим салом, яке стрибає на всі сторони.

Однак тут важливо, щоби зараз була правильною реакція Європейського Союзу і НАТО. 

Я вже давно кажу про те, що не треба ідентифікувати Орбана і угорців, Фіцо і словаків. А от позбавити його, конкретно Орбана, участі в засіданнях НАТО, права його участі в засіданнях Ради ЄС, його участі і, скажімо, його голосування. 

Тим самим прийнявши рішення, що на зібранні керівництва НАТО може бути присутній керівник розвідки чи навіть міністр оборони.

Що я маю на увазі? Справа в тому, що вже всі помітили, як присутність і Фіцо, і Орбана призводить до того, що інформація про те, про що йде мова на закритих зустрічах в НАТО чи в ЄС, дуже швидко потрапляє до Москви. Це дуже небезпечна річ. І в цій ситуації, ще раз хочу підкреслити, мова не йде ні про угорців, ні про словаків, а про конкретну роль цієї особи, яка насправді наносить шкоду на сьогоднішній день.

А що возить Орбан, на вашу думку, у своїй валізці? Ми, зрештою, не знаємо, що привозив Олаф Шольц у своєму сріблястому чемоданчику, - але що возить Орбан? Тобто параметри і критерії, які намагається пропхати Кремль і достукатись у першу чергу до Трампа, і не лише до Трампа. Медведєв, нагадаю, пару днів тому полетів до Пекіна і теж там проводив свої великі перемовини.

Що стосується Дональда Трампа, то тут треба звільнити всіх нас від зайвих роздумів, тому що там приймаються абсолютно емоційні, спорадичні рішення і навряд чи будь-яка щось може змінити характер поведінки цієї людини, тим більше що у 80 років, як ми розуміємо чудово, люди не зовсім здатні змінюватися. До речі, Трамп багато говорив у цьому плані про Байдена, тому давайте спокійно використовувати цей аргумент, він потрапив туди, про що він говорив по відношенню до свого головного конкурента.

Тому тут усе зрозуміло. Я навіть не уявляю, як Дональд Трамп може реагувати на фрази, інформацію чи будь-які інші доводи, аргументи Віктора Орбана. 

Скоріше за все, Віктор Орбан для Дональда Трампа - це така собі потішна іграшка, з якою він може гратися, передаючи через нього вітання інформаційного плану. 

Боже збав, щоб хтось подумав, що він через нього може передавати якусь інформацію до Кремля - для цього в Дональда Трампа є Ілон Маск, який давно в діалозі з Кремлем і через Абрамовича, і безпосередньо через Кирієнка, тому там є зв'язок, який влаштовує Дональда Трампа, невипадково він його тримає при собі з моменту візиту Орбана. Вже очевидно, що вся сім'я Масків перемістилася в Мар-а-Лаго, поближче до Дональда Трампа - ну, то їхня, двостороння справа.

Тепер що стосується Медведєва і Сі Цзіньпіна. Сі Цзіньпін що Медведєву, що будь-якому представнику будь-якої європейської держави, що представнику від України буде відповідати отією квадропозицією, яка починається з тріади: не нагнітати ситуацію, не розширювати зону дії, не застосовувати надсучасну зброю, бо все це призводить до ескалації. Ця позиція народилася не за часів Сі Цзіньпіна - це одна з основ філософії нинішнього китайського режиму. І вона існує не для реалій, не для діяльності, а лише для такого словесного пінг-понгу, не більше і не менше.

Тому очевидно, що на робочому рівні вирішувалися питання, які стосуються постачання подвійних технологій, зброї, компонентів озброєнь, напівпровідників. А інформаційно це прикривалося, з одного боку, белькотінням ліліпута московського, Медведєва, а з іншого боку, оцими заїждженими, заяложеними фразами з матеріалів з'їздів компартії Китаю, що є і в 12 пунктах так званої позиції Китаю щодо врегулювання, як вони називають, «української кризи», і у спільному проєкті китайсько-бразильському ці три позиції є.

Тому в цьому відношенні я розумію, що є лише один сигнал, на який треба звернути увагу. Фюрера московського на інавгурацію не запросили, а Сі Цзіньпіна запросили, це по-перше. І по-друге, станом на сьогоднішній день після 5 листопада, виборів у Сполучених Штатах Америки, Дональд Трамп уже тричі говорив із Сі Цзіньпіном і про це оприлюднена була інформація. Разом із тим тут є дивна річ: справа в тому, що цими днями американські телевізійні інформаційні канали ніби змовилися і почали задавати Трампу, його оточенню одне й те саме питання: так хто ворог для США - Китай, Росія чи ще хтось? Суголосно була відповідь: Китай. Тепер виникає ще питання: так про що ж ми ведемо розмову?

Згадайте і про те, що в отому повідомленні Social Trust, яке було оприлюднено Дональдом Трампом після зустрічі в Парижі, передостаннім пунктом, де йшла мова про те, що Зеленський і Київ готові до того, щоб вести розмову і щось підписувати, була написана фраза: "Китай допоможе".

Як це поєднати? А так, як і все інше. Ми починали з того, що політика є імпульсивна, непрогнозована і тому може говоритися одне, робитися друге, реалізовуватися третє у нинішніх умовах. Тому імпульсивність, непрогнозованість поведінки, фраз говорить про що? Україні вкрай необхідно сьогодні зосередити свою зовнішню політику в діалозі з Трампом і його оточенням, однак основні рішення необхідно виробляти разом з Європейським Союзом, керівництвом НАТО і країнами НАТО. Це дасть можливість спільною позицією України і Європи відстоювати необхідні речі.

І ще один момент, про який не можу не сказати. 

Для мене стає більш ніж очевидним, що нинішні США - не має значення, які вони, за керівництва адміністрації Байдена чи Трампа, - непридатні до реалізації таких проєктів, як ленд-ліз.

Скоріше за все, в інтересах Європейського Союзу й України реалізовувати цей формат ленд-лізу з європейцями. Чому? З одного боку, Європі треба новий оборонно-промисловий комплекс. Україні необхідна сьогодні велика кількість зброї. Спільний інтерес, спільні підходи, спільні розробки могли б дати можливість Європі побудувати оборонно-промисловий комплекс сучасний, а Україні - отримати необхідну кількість зброї.

Тому настав момент припинити сподіватися на те, що в принципі неможливо, бо, з моєї точки зору, ленд-ліз Франкліна Делано Рузвельта є річ, скоріш за все, особистісна і притаманна лише тому періоду в США концепції державно-монополістичного капіталізму, де роль держави була достатньо серйозна. В нинішніх умовах, а особливо за республіканської адміністрації Трампа, з моєї точки зору, тут годі сподіватися. Хоча я не виключаю, що я можу і помилятися.

А от ЄС, після програм і концептуальних засад, які були представлені Урсулою фон дер Ляєн, колишнім прем'єр-міністром Італії і колишнім керівником Європейського центробанку Драгі щодо конкурентоздатності Європи, де передбачено посилення кооперації, уніфікація митно-тарифної податкової політики, лише через механізм ленд-лізу і встановлення оборонно-промислового комплексу збільшить економічну потужність Європейського Союзу і мінімізує в тому числі абсолютно, з моєї точки зору, безглузду дискусію, яка нав'язана Дональдом Трампом і його виборчим штабом стосовно того, як Сполученим Штатам будувати свої відносини з Європейським Союзом і НАТО.

Давайте спробуємо спрогнозувати ситуацію. Заступає на посаду Дональд Трамп, і з'являється те, що називається певними параметрами мирного плану, який насправді мирним планом не буде, але буде враховувати певні забаганки з боку Російської Федерації. Дональд Трамп, відповідно, може стати певним оператором реалізації цього.

Ядро цього плану буде загорнуто в тисячу папірців - різнокольорових, красивих, некрасивих. Але там, радше всього, може міститися план щодо позаблокового статусу України, демілітаризація, коли ми говоримо про важкі озброєння далекобійного плану, зокрема американські ракетні системи ATACMS. Ідеться не лише про них, звісно, ключова історія - це тимчасово окуповані Росією наші, українські території. І, відповідно, впровадження замість цього всього так званої демілітаризованої зони.

Зрозуміло, якою буде реакція патріотичного середовища, і тоді Трамп може завжди сказати: ну, послухайте, я вам пропонував дуже класний, дуже крутий план. Так, ми порадились в усіх світових столицях, а от Україна відмовляється. І це буде означати, що, радше всього, тоді Америка може припинити, як ви натякаєте, нам частково, а можливо, і не частково військову допомогу. І ми розуміємо, що поки сонечко європейське зійде, роса може виїсти очі.

Цим підходом Трамп себе знищить, а разом із собою - Республіканську партію. На цей варіант ми чомусь дивимося лише з точки зору України, європейця. Але спробуйте глянути на подібну концепцію з точки зору американця і лозунгу «Знову зробимо Америку великою!». Це не робить Америку великою, це її вбиває.

Уже нинішня ситуація в Сирії і фраза «дайте спокій, хай ситуація розвивається так, як розвивається» - це, по суті, продовження ситуації з афганською втечею. Всі забули про те, що на території Сирії є військові бази американські. Є установи, де утримуються майже півтора десятки тисяч колишніх бойовиків-терористів ІДІЛу. Є поселення закритого типу, де утримуються колишні підрозділи, роззброєні підрозділи ІДІЛу. Якщо дальше подібна поведінка Дональда Трампа чи будь-кого там у Сполучених Штатах буде проводитися, це означає, що не тільки Байдену буде пред'явлено претензію, що втікали з Афганістану, - точно так буде втікати і Дональд Трамп. Це, в принципі, буде повний розгром політики США.

Більше того, деякі речі, які сьогодні озвучуються, уже є просто нежиттєздатні і непридатні ні до чого. По-перше, ATACMS свою історію, свою долю в ці дні відіграли і відіграють. Сьогодні потреба в таких комплексах, як THAAD, а може, і більших. І очевидно, що тут ми впремося в просту й елементарну річ: США не можуть забезпечити власну потребу в цих одиницях. 

А як показали операції на Близькому Сході, то, в принципі, США в цьому відношенні недієздатні без Великої Британії, Франції, Німеччини й Італії.

Зверніть увагу, як я повернув у нашій розмові до того, що Київ сьогодні набагато ближче має бути з європейськими столицями. І оці ініціативи, які ми чуємо від Макрона, від Фрідріха Мерца, - це не просто ініціативи. Вони набагато краще проінформовані, ніж ми з вами, про можливості і дії, які буде вчиняти Дональд Трамп.

Однак я хочу нагадати всім нам про те, як вів себе Дональд Трамп у 2017 і 2018 роках, коли він громив сирійські і російські бази в Сирії, склади з боєприпасами, підприємства хімічної галузі і склади з хімічною зброєю. Тому, з моєї точки зору, підходи до реалізації подібної політики, яка вами озвучена, вже покажуть її повну недієздатність.

І тут Марк Рютте абсолютно правий: припиніть розмову на цю тему, бо, поки Україна не буде мати необхідну кількість зброї, це лише розхолоджує ситуацію і серед прихильників України, прихильників НАТО, Європейської спільноти, тільки вносить певну дискусію, абсолютно зайву. З моєї точки зору, за словами, які зараз озвучує періодично Дональд Трамп, які звучать так, що «ситуація набагато складніша, ніж ми думали», що «мені доводиться зараз будувати концепт», і ховається те, що він і його оточення починають розуміти, що підходи «24 години - і питання буде вирішено», «зателефонуй одному й другому - і питання буде вирішено».

Дальше – «припинити стріляти».

Я коли чую цю фразу, я згадую 2019 рік, Павлопіль, 4 серпня 12:00 дня, коли інформація прийшла в Київ про те, як припинили стріляти, а з боку Росії було завдано вогонь по позиціях українських військ і вбито чотирьох морських десантників українських. Оце була насправді відповідь, що буде Росія робити і фюрер московський, коли припинять стріляти.

Дональд Трамп, Віктор Орбан - вони ж не знають про те, що Україна веде війну з 2014 року. Вони бачать цю війну тільки з 2022 року. 

І я хочу сказати, що українському керівництву окремим з українських партнерів і союзників слід сказати таку фразу: "Ми вже декілька разів забули і згадали те, про що ви в принципі не знаєте в історії цієї війни".

Оцей випадок, який я вам навів, який став початком моєї дискусії з президентом Зеленським, він і свідчив про те, що підходи «просто припинити стріляти» чи розмінувати територію - ми вже це проходили. Результат буде один - загострення ситуації. Просто ці факти - як і належить нормальній людині, така функція пам'яті - їх забувають, а їх треба завжди пам'ятати. Те, що сьогодні говорять люди певні з оточення Трампа, це давним-давно пройдено, вивчено. І, я наполягаю на тому, що цю історію не треба забувати.