Все, як писав дядечко Орвелл: чому окупанти спалюють українські книжки

Суспільство, яке намагаються породити росіяни на українських територіях і яке вони творять у себе, до страху нагадує сюжет книги "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері. Еспресо розповість детальніше про те, як Росія намагається це втілити на тимчасово окупованих українських територіях.

У статті ви дізнаєтеся:

• як окупанти спалюють українські книжки;
• які мотиви Росії;
• реакція України.

Як окупанти спалюють українські книжки

Як недавно повідомили у Центрі нацспротиву, на ТОТ у Луганській та Донецькій областях окупанти вже знищили майже всю українську літературу. Українські книжки росіяни вважають "екстремістською літературою". Проте до неї вони відносять будь-які української книжки, видані у 1994-2021 роках. Стосується це і підручників, які вже встигли замінити російськими.

Ще на початку повномасштабного вторгнення окупанти, попри бойові дії, активно займалися знищенням українських книжок.

Тоді у ГУР повідомляли, що у бібліотеках тимчасово окупованих територій Луганської, Донецької, Чернігівської та Сумської областей розпочалися вилучення української історичної та художньої літератури, яка не збігається з постулатами кремлівської пропаганди. 

Окупанти мали цілий перелік заборонених для згадування імен. Серед них Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. Знайдені книги вилучаються, знищуються на місці або вивозяться у невідомому напрямку.

В перелік "екстремістської літератури" потрапили книжки Володимира В’ятровича, Вахтанга Кіпіані, Оксани Забужко, братів Капранових. Список книжок, які підлягають вилученню, формують "педагоги шкіл".

До прикладу, у січні 2023 року журналіст Олексій Артюх опублікував список з 300 українських книжок, які мали вилучити з фондів. 

"Отримав листа, який відучора розсилають по навчальних закладах окупованої Луганщини. У ньому йдеться про потребу вилучити українські книжки. Крім того, що потрапило до переліку (понад 300 книжок), окупанти вимагають позбутися літератури на тему Голодомору, методичок та довідників з історії України та навіть дитячих коміксів", – зазначив він.

Ознайомитися зі списком цензурованих РФ книг можна тут.

У лютому 2023 року українців шокували фото з книжкових рейдів росіян у Маріуполі – українські книжки викидали просто з вікон навчальних закладів. Тоді радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко назвав такі дії "хронікою геноциду":

"Ось воно, наслідки “великої російської культури”. З першого дня окупації до сьогодні – повне винищення української літератури, культури та мистецтва. Хроніки геноциду…".

У тому ж таки Маріуполі в червні ФСБ вилучила 1,5 тис. книжок, які назвали "екстремістськими". У їхнє число входила й дитяча література.

Така ж ситуація на Запоріжжі, де окупанти крадуть українську літературу з бібліотек на тимчасово окупованих територіях та замінюють її російською.

Більшість книжок – це "історичне" направлення щодо культивування війни в російському суспільстві. Зокрема виправдовування вторгнення РФ й окупації території України.

Крім того, там для боротьби з книжками окупанти створили спеціальну комісію з куратором від ФСБ.

До деокупації Херсона й частини області такі ж маневри з книжками росіяни проводили й там. У травні 2022 року депутат держдуми РФ Ігор Кастюкевич анонсував так званий аудит місцевих бібліотек, у тому числі й шкільних. 

Аналогічно діяли окупанти в Криму з 2014 року, в Донецьку та Луганську. Цей процес є перманентним і проводитися під однаковими приводами – типу екстремізм, нацизм, український націоналізм та навіть прив'язали НАТО. До прикладу, у вересні терористи у так званій ДНР провели рейд по бібліотеках та вилучили книжки, які були надруковані за кордоном і передані в Україну в 1990-х роках. 

"У Донецькій республіканській бібліотеці для молоді виявлено 166 екземплярів (103 найменування), в Донецькій республіканській бібліотеці для дітей імені Кірова знайдено 15 екземплярів (3 найменування), а в Донецькій республіканській універсальній науковій бібліотеці імені Крупської виявлено 1141 екземпляр (986 найменувань) екстремістської літератури", – пишуть ЗМІ окупантів.

Мотиви Росії

Як і в Орвелла, Росія любить переписувати історію й змінювати згадки минулого на свою користь і формувати, як у Бредбері, суспільство, позбавлене критичного мислення. Аби цього досягти, росіяни спалюють українські книжки з нашою історією, нашим мисленням та ідентичністю. 

Важливість цього моменту для Росії показують їхні дії з перших днів окупації українських територій – чи то у 2014 році в Криму, чи то в перший місяць повномасштабного вторгнення на Чернігівщині чи Сумщині. 

Як аналізують у мережі "Опора", мета таких дій — сформувати нове сприйняття реальності та розуміння історії на окупованих територіях. Ця нова реальність базуватиметься не на правді, а на вигадках і фантазіях російської державної пропаганди. У цій реальності Росія фігуруватиме не як агресор, що атакував Україну, знищив Маріуполь, вчинив злочини в Бучі та Ірпені. Росія не хоче, щоб її вважали агресором, вона хоче бути визволителем. Саме цю думку пропаганда нав'язує жителям захоплених територій. 

Крім того, це елемент стратегії Росії зі знищення України як держави, української нації та етносу. Українців на окупованих територіях чекає русифікація. Окупантові важливо, щоб вони перестали ідентифікувати себе з Україною та стали росіянами. Врешті, чим більше українців стане росіянами, тим менше залишиться українців. 

Директор Українського інституту національної памʼяті Антон Дробович порівняв те, як поводиться Росія, з діями нацистської Німеччини.

"У травні 1933 року були спалені десятки тисяч книжок, які, як кричали пропагандисти нацизму, відображають "не німецький дух". Те саме ми бачимо й зараз, як окупанти на тимчасово окупованих територіях намагаються викорінювати "не русскій дух", – коментував він "Суспільному" у 2022 році.

Дробович, зокрема, додав, що росіяни відчувають слабкість перед фундаментальними речами, які дають українцям силу. Це речі про нашу історію, про наші подвиги минулого. Вони бачать, як це сильно допомагає нам у війні. Бачать, що вони не можуть досягти ніяких суттєвих успіхів, і намагаються з цим боротись. Але що більше з цим боротися, то більше українці будуть це захищати.

Які міжнародні норми порушує Росія

Як розповіла Еспресо Катерина Бусол, фахівчиня з міжнародного гуманітарного права, саме по собі спалення української літератури називати воєнним злочином не можемо, але це не означає, що міжнародне право цього не регулює. З цієї точки зору такі дії окупантів можна розцінювати як навмисне знищення культурних цінностей (коли мова йде про стародруки). І така поведінка регулюється Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей на випадок збройних дій, учасниками якої є й Україна, і Росія. Крім того, є міжнародне гуманітарне право та низка конвенцій, зокрема Женевська, що регулюють захист культурної спадщини.

Наступне: держава-окупант згідно з міжнародним правом має максимально зберігати державний устрій, звичний порядок на окупованих нею територіях, який був до окупації. Це стосується і закладів освіти. Тобто, росіяни мали б забезпечити нормальну роботу українських шкіл з українськими підручниками. Але те, що насправді відбувається, – це комплекс порушень і Женевських конвенцій, і зобов’язань за міжнародним правом щодо прав людини.

"Ну і випадки знищення стародруків чи навіть звичайних книжок, підручників Росією може свідчити про значно ширший умисел – геноцидальний. Слідча комісія ООН щодо України у своєму недавньому звіті зазначила, що в одній з колоній Донецької області окупанти давали ув’язненим замість туалетного паперу українські книжки. Така політика окупаційної влади, у поєднанні з іншими добре задокументованими злочинами, типу фільтрації, катувань чи переслідувань, може свідчити про ширшу політику РФ – злочини проти людяності, а саме переслідування українців за політичною ознакою. Додатково, як уже згадувалося, можемо говорити про геноцидну політику – знищення українців як національної групи", – розповіла Катерина Бусол.

"Елемент лінгвоциду". Як реагує Україна

Мовний омбудсмен Тарас Кремінь зауважив, що це все ознаки лінгвоциду – витіснення української мови зі всіх сфер суспільного життя.

"Передусім це вилучення або спалення книжок, перепідготовка педагогічних працівників, нав'язування шкільних програм відповідно до російського освітнього законодавства. Це проведення так званих уроків миру, де вже 1 вересня розповідали про "денацифікацію", про те, що "України не існує", і багато інших російських наративів. Це злочини проти громадян України", – зазначив Кремінь.

Інформація про ці злочини активно збирається українською стороною та передається до міжнародних правозахисних організацій та правоохоронних органів, уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини, уповноваженому Верховної Ради з прав людини.

Лінгвоцид — один із найбільших ризиків у гуманітарній сфері, пов'язаних із російською агресією, яка триває вже десятий рік. Перші ознаки лінгвоциду з'явилися 2014-го - з незаконною окупацією Криму, а також частин Донецької та Луганської областей.

"Що ми можемо цьому протиставити? По-перше, злочин має бути належним чином задокументований. Аби у майбутньому й окупант, і колаборант, причетний до звуження сфери функціонування української мови, понесли покарання. Ідеться й про тих, хто віддавав злочинні накази, а також про тих, хто їх безпосередньо виконував", – сказав Кремінь.

По-друге, аби притягнути винних у злочині лінгвоциду до міжнародної відповідальності, маємо для початку запровадити зміни до чинного українського законодавства — внести до Кримінального кодексу України положення про відповідальність за злочини лінгвоциду.

Третім кроком, за його словами, є заходи з відновлення функціонування державної мови на деокупованих територіях.