Як і з ким правильно трансформувати шкільний простір?

Мінцифри спільно з МОН  розробили стратегію трансформації системи освіти. Як наголосив віцепрем'єр Михайло Федоров, вона передбачає зміну від підходу до навчання та переосмислення професії вчителя, аж до реконструкції закладів освіти. За словами чиновника, є прагнення трансформувати систему так, щоб діти хотіли ходити до школи. Тобто там мають позбутися радянського минулого, нефункціональних приміщень та нераціонального використання простору.

Заява була озвучена під час воркшопу, організованого українським урбан-бюро Big City Lab. Певною мірою це — своєчасний і обнадійливий меседж. Своєчасний, бо саме тепер готуються плани відновлення шкіл, освітяни та благодійні організації готують запити щодо обсягів фінансування й очікують його якнайшвидше, бо ж дітям потрібно навчатися. Обнадійливий, бо мова не лише про відбудову стін, а створення середовища. Але є нюанс.

На тому ж воркшопі представники міністерств закинули, що трансформація відбуватиметься на основі п’яти основних типів будівель — C, H, H3, Q, O. Мовляв, у майбутньому будуть розроблені пілотні рішення для реконструкції та відбудови зруйнованих шкіл. Це трохи нагадує Форда з його знаменитим: машина може бути будь-якого кольору, якщо вона — чорна.

Виходить, ви можете мати будь-які візії щодо якості простору, але все у межах типових проєктів. Так чим це відрізняється від радянського підходу до штампування масової школи та масової людини? Так, швидше за все, дизайнери оформлять це все в приємних пастельних тонах і додадуть притульних дрібничок, які легко відтворити у великому масштабі. Але чи дасть це сподівану якість освітньому процесу?

Читайте також: Офлайн чи онлайн — ось у чому питання?

Ось кілька аспектів із десятків досліджень, проведених за десять років:

• Використання природного світла. Природне світло може покращити настрій і посприяти концентрації уваги учнів.
• Створення просторів для групової роботи: робота  в невеликих групах є важливим аспектом навчання, бо формують здатність до взаємодії та співпраці.
• Використання багатофункціональних просторів: йдеться про приміщення, що їх можна використовувати у цілу низку різноманітних способів, в залежності від потреб і запитів учнів, обставин і викликів часу.
• Використання сучасних технологій: цифрова грамотність для сучасної людини стає такою ж незмінною, як навички читання письма і математичних обчислень. Технології, що допомагають підтримувати навчання в XXI столітті.

Наприклад, спеціалісти Centre for Urban Design and Mental Health, London наголошують на такому аспекті підтримки психічного здоров’я в освітніх і оздоровчих закладах як відчуття автономності. Йдеться про можливість для клієнта (наприклад, студента) розуміти своє просторове оточення та мати змогу робити у ньому певний вибір. Це може бути варіативність маршрутів школою чи коледжем, можливість змінювати розташування меблів, мати у доступі набір інструментів для роботи з матеріалом, налаштовувати освітлення, під конкретні потреби. Зрештою — сидіти на підвіконнях, лежати на газоні, користуватися книжками у бібліотеці. Словом, ухвалювати низку самостійних рішень і обстоювати їх. Для формування архітектора — це просто категоричний імператив. Адже якісний проєкт (технічно, естетично, соціально) навряд чи відбудеться, якщо у проєктувальника бракує відчуття гідності, сміливості мати свою точку зору і вміння її доводити іншим.

Читайте також: Вступна кампанія-2023 як національний психологічний тест

Досягнення таких результатів передбачає ретельне вивчення цілого спектру людської поведінки.  Для цього потрібен архітектор, який має вміти працювати під "перехресним вогнем" різних груп інтересів, іноді ставати на сторону однієї з них, іноді знаходити баланс.

Тобто архітектор має бути субʼєктним, у нього має бути можливість запропонувати своє бачення. Пул таких архітекторів ще потрібно сформувати (в Україні цим займається Харківська школа архітектури) і зацікавити їх залучатися до проєктів, повʼязаних з освітніми просторами (кваліфікований архітектор має цілий стос замовлень).  Чи можливо це у рамках типових проєктів? Досить сумнівно. Адекватнішою виглядає формат конкурсів.

По-перше, виникає конкуренція та змагання, по-друге, архітектор, який прагне, аби його рушення виявилося найпереконливішим, глибше занурюється у контекст.

Ну, і найголовніше, коли громада і педагогічний колектив, а можливо, навіть і самі учні беруть участь у розробці завдання на проєктування. Тоді вони також стають субʼєктними й отримують шанс бодай замислитися, в якому середовищі їм краще навчатися.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Микола Скиба, експерт напрямку "Освіта" Українського інституту майбутнього.