Як катастрофа російського літака в Білорусі довела неправоту Макрона

Останні події в сусідній країні, пов’язані з повітряним піратством Лукашенка, відтіснили інформацію про авіакатастрофу, що сталась в Білорусі за чотири дні до інциденту з бортом компанії Ryanair. Але яка – заздалегідь і чітко – дала вичерпну відповідь президенту Франції Емманюелю Макрону, котрий озвучив тезу (цілком собі загальноєвропейську), буцімто посилення санкцій проти Росії “більше не є ефективною політикою”.

Тож повернімось у 19-е травня, коли в білоруських Барановичах впав військовий Як-130 виробництва Росії. Учбово-бойовий літак (УБЛ) розбився в межах міста, обидва пілоти, хоч і катапультувались, загинули. 

Пропагандою Москви Як-130 позиціонується як “перший повністю новий літак, побудований в Росії після розпаду СРСР”. Правда, тендер на новий УБЛ оголошено ще в СРСР, а його розробка почалась в 1991-му. Проте через брак фінансування Дослідно-конструкторського бюро (ДКБ) ім. Яковлєва проект так і лишався на папері, аж поки в 1993-му не було підписано контракт з італійською аерокосмічною компанію Alenia Aermacchi. 

Італійці влили гроші й саме завдяки їм перший зразок Як-130 вже 25 квітня 1996 року піднявся в небо. У 1999-у сторони розсобачились. Чому - росіяни в рот керосину набрали, італійці ж кажуть: “Через відсутність фінансової участі партнерів”. Відтак зрозумілим є часовий провал у 14 (!) років між першим польотом нового УБЛ і здачею його КБ Яковлєва в експлуатацію.

До Італії ми ще повернемось, але спершу слід згадати Україну, оскільки літає Як-130 саме на українських двигунах. Точніше – репліках “Made in Russia”. Розробка турбореактивного АІ-222 почалась на Запорізькому машинобудівному КБ “Прогрес” ім. О. Г. Івченка ще в 1999 році – якраз після оголошення в СРСР тендеру на новий УБЛ. І вже 30 квітня 2004-го осиротілий після виходу з проекту італійців Як-130, що так і не дочекався серійного виробництва, вперше злетів з двома двигунами АІ-222-25, випуск яких налагодило запорізьке АТ “Мотор Січ”. Паралельно - і Московське машинобудівне виробниче підприємство “Салют”. Переважно з комплектуючих, отримуваних від “Мотор Січі” та “Прогресу”.

Після нападу Росії на Україну в 2014-му й впровадження Києвом санкцій проти країни-агресора, співпраця з “Салютом” припинилась (мовою агресора це названо “разривом проізводствєнной каапераціі”). І вже в квітні 2015-го московський завод оголосив про освоєння повного циклу виробництва АІ-222-25, тобто, якщо називати речі своїми іменами, він став  клепати піратські (неліцензійні) копії і ставити їх на Як-130. Причому “піратські” - в буквальному сенсі: як повідомляв прес-центр АТО в серпні 2014-го, вантажівки “путінського гумконвою” в ОРДЛО вивезли до Росії обладнання, викрадене з філіалу”«Мотор Січі” у Cніжному. 

Сніжнянський машинобудівний завод ж бо випускав диски компресорів, лопатки компресорів і турбін, комплектуючі до двигунів гелікоптерів, причому, значна частина асортименту виготовлялась виключно в Україні. (На цьому тлі яким мерзенним тваринним цинізмом виглядає рішення “Гагарінського суду Москви”, що недавно, 4 травня 2021-го, засудив до трьох років колонії нашого співвітчизника Сергія Лівенцова, інкримінувавши йому “спробу контрабанди 32-х лопаток турбіни авіадвигуна”! До речі, українець, що вже відсидів 1,5 року у московському СІЗО, свою провину не визнав, назвавши “справу” провокацією ФСБ).

Тож, повторюємо, Як-130 до ВКС країни-агресора з двигунами країни-пірата почав надходити з 2010-го, а згодом – на експорт союзникам РФ. Результат відомий. З 26 червня 2006-го (перша катастрофа ще до виходу в серію) по 19 травня 2021-го (Барановичі) розбилося дев’ять Як-130. За винятком двох експортних, що купили ВПС Бангладеш і умудрились зіткнути їх у повітрі 27 грудня 2017 року, всі решта упали через стовідсоткову несправність техніки. На такі “дрібниці”, як, скажімо, відмова передньої стойки шасі, що сталась одночасно, в один день, 21 червня 2017-го, на авіабазах в Борисоглібську й Армавірі, - можна й уваги не звертати.

Отут саме час згадати італійців. Які хоч і виплатили ДКБ Яковлєва $77 млн. за  конструкторську і техдокументацію на планер Як-130, але: а) попередньо уклали договір про розмежування ринків, залишивши Кремлю “дєржави СНҐ” і країни – “попандопули” РФ на ринку озброєнь; б) зробили на базі цього планера свій УБЛ Aermacchi M-346 Master з модифікаціями від суто учбового до суто бойового; в) з лихвою відбили затрачені $77 млн. й непогано заробляють далі.

Бо M-346 за рахунок двигунів американської Honeywell, використання композитних матеріалів й титану, передової авіоніки тощо вийшов легшим на 700 кг, швидшим мінімум на 100 км/год. (він може розвивати надзвукову, до якої Як-130 – як до Місяця раком з підскоком), з вищою на 1000 м практичною стелею при збереженні аналогічних вантажопідйомності й радіусу дії.

Тож якщо РФ “впарила” Як-130 Алжиру, Бангладеш, Білорусі, Лаосу, М’янмі, то M-346 Master використовується ВПС Італії, Ізраїлю, Сінгапуру та Польщі. В січні поточного року міністри оборони Ізраїлю і Греції заявили про план широкомасштабної угоди на суму $1,68 млрд., яка передбачає закупівлю 10 M-346, а також створення льотної школи для ВПС Греції. ВПС Нігерії замовили 24 M-346FA (виключно бойовий винищувач-штурмовик). Ба, від продукції РФ відмовляються навіть “дєржави СНҐ”. 

“Активна система безпеки польоту запобігає помилкам курсантів. Автоматична система виведення з штопора врятує екіпаж і літак в найскладнішій ситуації, продубльована чотири рази цифрова електродистанційна система управління надійно парирує будь-які відмови, а бортова автоматизована система контролю своєчасно виявить несправності", - так рекламує Як-130 журнал ВПК РФ “Бастіон”. 

Але що вже казати про салаг-курсантів, коли в Барановичах загинули майор, військовий льотчик першого класу, підготовлений до виконання бойових завдань вдень і вночі у всіх метеорологічних умовах, а також лейтенант, що закінчив авіаційний факультет Військової академії Білорусі. 15 квітня 2014-го екіпаж аварійного Як-130 з Борисоглібської філії військового навчально-наукового центру ВКС РФ катапультувався, зазнав важких травм, від яких загинув пілот-інструктор, підполковник.

Тож зрозуміло, чому ВПС Туркменії придбали 4 Aermacchi M-346FA й 2 M-346DR/FT (винищувачі-тренажери). А президент Азербайджану оголосив, що Баку також закупить Aermacchi. Орієнтовна кількість від 10 до 25 одиниць. Як писали італійські джерела, “азербайджанське військове керівництво сперш розглядало Як-130 в якості навчально-тренувального літака, але, незважаючи на вищу ціну, вибрало М-346 через його меншу вагу, більшу маневреність, а також через проблеми з виробництвом двигунів для Як-130” (виділено мною – Авт.).

І аж отут ми отримуємо відповідь на запитання, яким боком Як-130 до заяви Макрона про даремність посилення санкцій проти країни-агресора. Як бачите, Емманюеле Жан-Мішелевичу, жодна добра справа не пропадає, як-от теща під льодом: після санкцій Києва Москва кулібінить українські двигуни самотужки, угвинчує літаки у землю й несе збитки – матеріальній й репутаційні. 

Франція в рамках санкцій відмовилась постачати тепловізорне оснащення  для розпіареного танка Т-14 “Армата”? Ніби некритично, це ж не двигун, не гармата. Та й лівші РФ врешті-решт злампічили ті девайси у “Швабе” - холдингу з виробництва оптики держкорпорації “Ростєх”. Але. Роспропаганда називала “Армату” не інакше, як танком “для війн нового покоління” (аякже, “хотят лі русскіє войни”). І ось свіжа новина: виробник “Армат” - нижньотагільський “Уралвагонзавод” обрізав витрати на оплату праці на 22% або на 2,5 млрд. руб., скоротив чисельність робітників й почав переводити кваліфікованих спеців на посади малярів і двірників через проблеми із завантаженням виробництва. 

У 2015-у директор “Уралвагонзавода” Олег Сієнко заявив, що підприємство отримало замовлення на 2300 Т-14 до 2020 року. Так от, щоб ви не сумнівались, Емманюеле Жан-Мішелевичу, у тому, що донині склепано лишень плюс-мінус 20 одиниць “Армат” й танк “майбутньої війни” так і не поступив на озброєння країни-агресора, є заслуга і Франції. 

Криворуким кулібінам і лівшам дуже важко, сутужно й непереливки без західних технологій. Заради них вони готові хоч на відвертий грабіж, як у Сніжному, хоч на таємні махінації, як у ФРН, де Генпрокуратура буквально нещодавно запобігла вивезенню новітніх прецизійних (з унікальною точністю) верстатів “для ракетної програми Путіна”. Днями в Лейпцигу заарештовано ділка, що в складі групи і під кураторством агентів ФСБ готував вивезення підсанкційного обладнання для ДКБ “Новатор” (Єкатеринбург), що випускає ракети, крилаті ракети, ракетні комплекси і входить до концерну “Алмаз-Антей”.

Того самого “Алмаз-Антею”, що випустив “Бук”, який збив малайзійський “Боїнг” в небі України. Того самого концерну, що з літа 2014-го включений до санкційних списків США, України і Євросоюзу.

І хоч ми розуміємо, що Макрон – не Катон (Старший), але Carthago delenda est. І для цього всі методи є ефективною політикою. І вони, - як бачимо, - працюють.