Як молодший партнер Фірташа, що перебуває в розшуку, став горіховим феодалом

Переховуючись за кордоном, він продовжував заробляти в Україні і нині може вважатися українським горіховим королем. Компанії, близькі до Борисова, володіють одними з найбільших у державі садів волоського горіха і фундука. І не тільки ними. 

У чому претензії до Борисова 

Юрій Борисов з’явився у пулі менеджерів одного з найпотужніших українських олігархів Дмитра Фірташа ще у 2005 році й уже незабаром очолив хімічне крило його бізнесу – компанію OstChem Holding та увійшов до числа директорів головної компанії Group DF. Там він працював до 2010-го, аж поки Фірташ не відрядив його на нову ділянку роботи – на посаду директора державної компанії "Укргазвидобування" (УГВ) – видобувного підрозділу НАК "Нафтогаз України". Керівником УГВ Юрій Борисов пропрацював до 6 березня 2014 року і був звільнений заочно уже після того, як зник із країни.

У квітні 2015 року Держфінінспекція провела масовану ревізію діяльності держкомпаній у добу Януковича. Перевірка охопила й ДК "Укргазвидобування" за період з 01.01.2012 по 31.05.2014. Тобто це майже повністю каденція Борисова, за винятком трьох останніх місяців. Серед основних порушень, які відкрилися, –  реалізація нафти, конденсату і скрапленого газу в обхід аукціонів (майже на 1 мільярд гривень) та продаж природного газу комерційним суб’єктам за заниженими цінами. Для перевірки висновків Держфініспекції у Верховній Раді була створена спеціальна робоча група. Її голова Борислав Береза відзвітував на засіданні парламенту 15 травня 2015 року, що ревізія виявила невиправдані витрати УГВ на 350 мільйонів 376 тисяч гривень. При цьому 1,75 мільярда кубометрів газу, які компанія видобула і мала б реалізувати населенню, не дійшли до адресата. І це були тільки перші нитки у клубку. За ними потягнулися й інші.  

Саме за директорства Юрія Борисова, у 2011 році, "Укргазвидобування" уклало одну з найбільш невигідних угод у своїй історії – про спільну діяльність з компанією "Карпатигаз" та її умовно шведським засновником Misen Energy. Чинність угоди поширювалася на 110 свердловин, серед яких було й чимало високодебетних, які держкомпанія спокійно могла експлуатувати сама. Та що там говорити, спільна діяльність розповсюджувалася на найбільш продуктивні родовища країни – Шебелинське, Яблунівське, Хрестищенське, Єфремівське, Тимофіївське та інші. Тобто іноземному партнерові не потрібно було тратитися ні на розвідку, ні на облаштування свердловин. Він лише взявся завезти в Україну 7 американських дотискувальних станцій – обладнання, яке дає змогу інтенсифікувати видобуток з виснажених надр. Та й то не за свої гроші, а за кредити російського "Сбербанку" та його доньки "Сбербанк Лизинг". Борги перед росіянами (на більш як 37 мільйонів USD) гасили аж до 2020 року. Ще приблизно 47 мільйонів USD "Укргазвидобуванню" довелося виплатити у рамках мирової угоди з "Карпатигазом" та  Misen Energy уже після розірвання угоди з ними у 2018 році. 

За цими фактами згодом було відкрито цілу серію судових справ (наприклад, така, така і така). Однак у 2011 році ніхто не задавався питанням, чому УГВ не могло б самостійно, без шведських посередників, придбати дотискувальну техніку. Можливо тому, що найбільшим пакетом акцій Misen Energy на той час володіла кіпрська компанія Norchamo Ltd, яка через ланцюжок інших офшорів контролювалася Олександром Спектором,  одним із менеджерів Дмитра Фірташа. Ну, а сам Дмитро Фірташ у 2011 році перебував на піку своєї бізнесової і політичної впливовості в Україні.

Щоправда, ні НАБУ, ні ГПУ так і не вдалося досі довести в судах, що "Карпатигаз" діяло в інтересах олігарха. У 2018 році Генеральна прокуратура України спробувала викликати Юрія Борисова як свідка у зв’язку з кримінальним провадженням № 12013220540000400, відкритим за фактами скоєння злочинів у сфері економіки й відмивання коштів злочинною організацією Віктора Януковича. Ймовірно, крім згаданих вище, правоохоронців могли зацікавити ще кілька епізодів із трудової біографії Борисова. Наприклад, відшкодування ПДВ на компанію Ostchem Holding в операціях з постачання російського газу, придбаного НАК "Нафтогаз України", для хімічних підприємств групи Фірташа. Або ж виведення коштів з "Родовід-Банку" на дотичні з цією групою компанії. У майбутньому це стало однією з причин банкрутства банку, який свого часу належав до найбільших в Україні. Проте Борисов нічим не допоміг, бо за повісткою у ГПУ не з’явився, тож незабаром був оголошений у розшук. На сайті МВС він і досі вказаний, як особа, що перебуває у розшуку. Але такий статус некритично заважає йому вести бізнес в Україні. Спроби українських правоохоронців знайти його за кордоном не були надто наполегливими. Хоч відомо, що вони принаймні зверталися із запитами про правову допомогу до відповідних органів Ізраїлю та Швеції. Але, схоже, шукали не там.    

Адреси Юрія Борисова

Шведський запит міг стосуватися зв’язків із Misen Energy. А щодо Ізраїлю, то ще у 2015 році в тамтешній пресі промайнула новина, начебто Юрій Борисов намагався незаконним шляхом отримати візу до країни, чи то й громадянство. Але зрештою, він подався простішим шляхом. Один із французьких реєстрів ідентифікує Юрія Борисова як громадянина Кіпру. Усередині минулого десятиліття отримати кіпрський паспорт було не так і складно – достатньо інвестувати 2 мільйони USD у місцеву економіку, наприклад, придбати житло. Такою опцією скористалося приблизно 100 українців, серед яких міністр екології часів Януковича Микола Злочевський чи дружина міністра оборони Павла Лебедєва. Прямих документальних підтверджень наявності у Юрія Борисова  паспорта  Республіки Кіпр нема, але є документи, які свідчать про наявність у нього нерухомості в інших країнах Європи. І не тільки Європи. 

Ще у 2009 році Юрій Борисов придбав 3 апартаменти у містечку Боль-сюр-Мер у модерному житловому комплексі за адресою: 23 Bd du Maréchal Leclerc, вартістю 2,45 мільйона євро. Майно оформили на компанію Beaulieu, в якій 99 часток належить власне Юрію Борисову, а 1 – його мамі Олені Павліній. До речі, у цьому ж ЖК через фірму Regina) володіє апартаментом й Олександр Спектор. Пригадуєте, ми писали про нього вище як про одного з номінальних бенефіціарів "Карпатигазу". 

Боль-сюр-Мер – це курорт на Лазуровому узбережжі Франції, розташований одразу поряд з "півостровом олігархів" – Сен-Жан-Кап-Ферра. Саме на Кап-Ферра мають вілли Дмитро Фірташ, сестра його вірного товариша Юлія Льовочкіна, ще один його партнер Ігор Воронін, а також чимало російських, арабських та інших магнатів. На аж таку розкішну нерухомість Борисову статків, мабуть, не вистачило. Хоча французькі квартири – це не єдине його помешкання за кордоном.
 
У 2020 року Борисов вносив зміни в реєстраційні документи своєї французької компанії і там вказав ще одну адресу – на цей раз Сингапур, одне з найдорожчих за вартістю життя міст світу. Там він має помешкання в люксусовому кондомінімумі Hilltops. Нині квартири у цьому комплексі продаються за ціною від 3 до 11 мільйонів USD. Натомість раніше Юрій Борисов у різних документах вказував дві віденські адреси – Burgring, 1/16 та Lothringerstrasse, 3. Знову ж таки вони знаходяться у тих місцях, де обертається і його улюблений шеф. Дмитро Фірташ, як відомо, засів нині в австрійській столиці, уникаючи екстрадиції до США. У Відні він має власний особняк в елітному районі Гітцинг поблизу імператорського палацу Шонбрун. Натомість обидва помешкання, вказані Борисовим, розташовані у самісінькому центрі Відня у старих класицистичних будівлях. 

В анексованому Криму Юрій Борисов володіє футбольним клубом "СКИФ" з локацією у селі Новопавлівка Бахчисарайського району. Серйозним футболом там і не пахне. Кримські команди навіть у російську лігу не пускають. Але головним активом "СКИФу" є спортивна база, на якій раніше тренувався більш відомий клуб (нині ліквідований)  – симферопольська "Таврія". До речі, його спонсором довгий час був саме OstChem. Тепер на базі в Новопавлівці функціонує спортивно-відпочинковий комплекс.  

І нарешті кілька слів про нерухомість Юрія Борисова в Україні. Разом з 71-річною матір’ю він мешкає у Києві у житловому комплексі "Віденський", що на вулиці Панаса Мирного. Мама Олена Павліна навіть входила до складу правління тутешнього ОСББ. Цю ж київську адресу вони вказували й при купівлі французької нерухомості. І тут з’ясовується цікавий збіг. На цій же локації неодноразово світився і сам Дмитро Фірташ. Зокрема, він вказав її як свою адресу у документах компанії Group DF Limited. Та й у багатьох українських активах, де Фірташ є бенефіціаром, він вписував у реєстраційні документи саме квартиру Борисова-Павліної на Панаса Мирного. А це можна трактувати як свідчення особливо близьких стосунків між ними.   

У 2015 році сайт "Наші гроші" знайшов Юрія Борисова й Олену Павліну також серед власників маєтків у селі Стоянка під Києвом. Там же, до речі, розбудувався і ще один близький партнер Фірташа – Іван Фурсін. А в 2017 році тодішній нардеп Максим Бурбак оприлюднив скандальні документи про те, що Юрій Борисов прописаний у чернівецькій квартирі іншої депутатки Оксани Продан, чий чоловік працював секретарем міської ради Чернівців. Проданам довелося визнати, що Борисов є їхнім кумом. Але вони так і не пояснили, для чого було прописувати його у квартирі, де він реально не жив. Можливо, це пов’язано з комерційними інтересами Борисова на Буковині. 

Бізнеси Юрія Борисова

Село Слобода Новоселицького району Чернівецької області нині зусібіч оточене молодими горіховими садами. Місцевий сільгоспкооператив імені Ольги Кобилянської, оперує площами у майже 300 гектарів орних земель. Частина з них власні, більшість орендовані. Ще кілька років тому тут засівали зернові. Проте зараз основна маса площ відведена під насадження горіхів – волоського і ліщинового (фундука). 33,33% акцій кооперативу належить Олені Павліній, матері Юрія Борисова. Аналогічні частки мають і його давні знайомі – один з колишніх власників "Родовід-Банку" Сергій Дядечко та колишній керівник титанового бізнесу Дмитра Фірташа Олександр Вотінцев.  

До горіхового бізнесу у Слободі підійшли серйозно. 20 тисяч саджанців фундука у 2018 році закупили у США, 3 тисячі – у Польщі, ще частину – в українських розплідників. Як розповідав місцевій пресі попередній керівник СВК ім. Кобилянської Ігор Романчук, особливо перспективним бізнесом є вирощування фундука. Саджанці починають давати урожай на четвертий рік і плодоносять до 40 років. З одного гектара можна зібрати до 4 тонн горіхів. При цьому тонна фундука в шкаралупі коштує приблизно 3 тисяч USD, очищеного – від 10 тисяч USD. До того ж, за придбані саджанці держава виплачувала аграріям компенсацію.

Найкращий в Україні комплекс з очищення фундука працює в селі Воропаїв під Києвом (Вишгородський район). Належить він компанії "Фаетон Інк", яка уже кілька років експортує очищені горіхи до Франції, Польщі та інших країн. Кінцевими бенефіціарами фірми є ті ж персони – Вотінцев і Дядечко. До початку 2019 року серед бенефіціарів фігурував і Юрій Борисов безпосередньо. Але непрості стосунки з Генпрокуратурою, вочевидь, змусили його самовидалитися. Принаймні номінально. У "Фаетон Інк" теж є свої горіхові сади –  у Могилів-Подільському районі Вінниччини, звідки родом Юрій Борисов. Тут компанія взяла в оренду 277 земельних ділянок в районі сіл Юрківці, Шабельна та ін. Ще понад 100 гектарів угідь у Кіцманському районі Чернівецької області "Фаетон Інк" орендує через ТОВ "Онтаріо-3", де є мажоритарним акціонером. Загалом горіхові посадки групи уже займають площі у 500-600 га, що дає їй змогу увійти до трійки лідерів України за цим показником І це ще не фінал. Ім’я Юрія Борисова ми знаходимо і серед засновників компанії "Промінь 7" з Калинівки (теж – Вінницька обл.). Це вотчина колишніх впливових депутатів Григорія та Ігоря Калетніків. Один був регіоналом, другий – комуністом. Можливо, Борисов і Ко зацікавили і їх фундучними перспективами.  

Але не фундуком єдиним. Коло бізнесових зацікавлень Юрія Борисова істотно ширше. Знову ж таки до 2019 року через зареєстровану в Австрії фірму Anestіs Holding GmbH та кіпрську Lamsa Holdings він володів експедиторсько-транспортною компанією "Вібо-Транс", яка до війни займалася перевалюванням зерна у миколаївському порту "Ніка-Тера", контрольованому Дмитром Фірташем. Крім того, у 2018 році "Вібо-Транс" побудувала зерновий термінал у порту "Ольвія", який встигла у 2021 році вдало продати за 4 мільйони USD литовському інвестору Раймондасу Туменасу. Нині єдиним власником "Вібо-Трансу" є уже добре знайомий нам Олександр Вотінцев. А от колишній виконавчий директор цієї компанії й  колишній голова правління "Ніка-Тери" Олександр Гайду нині засідає у Верховній Раді як депутат від "Слуги народу" й очолює там аграрний комітет. Тож Борисов і партнери мають тепер у парламенті сильного лобіста.    

Ще один спільний бізнес Вотінцева й Борисова – це Біляївський збагачувальний комбінат, створений для розробки однойменного каолінового родовища у Вільнянському районі Запорізької області. Балансові запаси первинного каоліну (білої глини) в родовищі оцінюються у 37 мільйонів тонн. Планується видобувати до 100 тисяч тонн на рік. У червні 2022-го комбінат розпочав тут видобувні роботи, незважаючи на численні застереження місцевих екологів про потенційну природоохоронну шкоду від цього проєкту.