Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від The Washington Post

Еспресо пропонує ознайомитися з переказом лонгріду The Washington Post: "Неправильні розрахунки обмежили стратегічне планування США та України", який зробив чимало інформаційного галасу через свої несподівані тези, пов’язані з контрнаступом України та його військовим плануванням за участі Пентагону.

Журналісти американського видання кажуть, що протягом трьох місяців у Вашингтоні, Лондоні, Брюсселі, Ризі, а також у Києві та поблизу лінії фронту в Україні спілкувалися з понад 30 високопосадовцями з України, Сполучених Штатів та європейських країн, щоб вивчити військове планування контрнаступу і як це "сприяло недосягненню цілей операції". Крім цього, The Washington Post поспілкувалися з колишніми російськими військовослужбовцями, які брали участь у війні, а також з російськими військовими блогерами та аналітиками.

Про що у лонгріді американських журналістів:

• Від перших днів початку літнього контрнаступу, все пішло не так;
• Невтішний 2023 рік робить туманним військове повернення всіх територій України;
• Симуляція плану контрнаступу завдяки військовим програмам та таблиці Excel;
• Розбіжності щодо розгортання контраступу;
• Зброя, яка була потрібна Києву для контрнаступу;
• Маючи все, чи зможе Україна перемогти;
• Росія була готова до контрнаступу; 
• Контрнаступ потребував дедалі більше військ і більше зброї;
• Київ довго вагався з початком контрнаступу; 
• У перші дні контрансптупу Україна втратила 20 Бредлі та 6 Леопардів;
• Залужний змінив тактику наступу за кілька днів контрнаступу;
• Молода бригада без досвіду війни стала ударною в контрнаступі;
• В очікуванні наказу атакувати: "Ворог знав, звідки ми йдемо";
• Росіяни підготувалися і всього на 4 км фронту було 20 тис. мін;
• Ескадрильї безпілотників над головою заважали з постачанням і розмінуванням; 
• Залужний протягом всієї кампанії спілкувався лише зі своїм прямим колегою Міллі;
• Замороження лінії фронту.

Від перших днів початку літнього контрнаступу все пішло не так

Стаття починається згадкою про засідання 15 червня в конференц-залі штаб-квартири НАТО в Брюсселі, де міністр оборони США Ллойд Остін в оточенні вищого командування сидів за столом зі своїм українським колегою, до якого приєдналися помічники з Києва.

"Кімната була важка від розчарування, - пишуть журналісти. - Остін своїм навмисним баритоном запитав міністра оборони України Олексія Резнікова про прийняття рішень Україною в перші дні її довгоочікуваного контрнаступу, наполягаючи на тому, чому його війська не використовують надане Заходом обладнання для розмінування, щоб забезпечити більш механізований штурм або використання диму для приховування свого просування. Незважаючи на потужні лінії оборони Росії, сказав Остін, війська Кремля не є непереможними".

На це Резніков, відповів, що ці рішення приймали українські військові командири. Але він зазначив, що українська бронетехніка знищується російськими гелікоптерами, безпілотниками та артилерією при кожній спробі наступу. За його словами, без підтримки з повітря єдиним виходом було використовувати артилерію для обстрілу російських ліній, вийти з техніки та йти пішки.

"Ми не можемо маневрувати через щільність мін і танкові засідки", - сказав Резніков, за словами присутнього чиновника.

Зустріч у Брюсселі, яка відбулася менш ніж через два тижні кампанії, ілюструє на думку The Washington Post, як контрнаступ, породжений оптимізмом, не зміг досягти очікуваного результату, створюючи тертя та суперечки між Вашингтоном і Києвом, піднімаючи глибші питання щодо здатності України повернути всю свою територію.

Журналісти виокремили ключові елементи, які дозволили почати контрнаступ і які призвели до його початкових результатів:

• Українські, американські та британські військові офіцери провели вісім великих штабних військових ігор (навчань), щоб скласти план кампанії. Але Вашингтон неправильно розрахував, якою мірою українські сили можуть бути перетворені на бойові сили західного зразка за короткий період — особливо без надання повітряних сил Києву, як невід’ємної частини сучасних військ;
• Офіційні особи США та України іноді різко розходилися щодо стратегії, тактики та часу контрнаступу. Пентагон хотів, щоб штурм почався в середині квітня, щоб не дати Росії продовжувати зміцнювати свої лінії. Українці вагалися, наполягаючи, що вони не готові без додаткової зброї та підготовки;
• Американські військові чиновники були впевнені, що механізована фронтальна атака на російські лінії була можливою з тими військами та озброєнням, які мала Україна. Моделювання показало, що сили України можуть вийти до Азовського моря та відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів;
• Сполучені Штати виступали за цілеспрямований наступ уздовж цієї південної осі, але керівництво України вважало, що її сили повинні атакувати в трьох різних точках уздовж майже 1000 км фронту, на південь у напрямку Мелітополя та Бердянська на Азовському морі та на схід у напрямку міста Бахмут;
• Розвідувальне агентство США мало більш негативну думку, ніж американські військові, вважаючи, що шанси на успіх наступу становлять лише 50 на 50, враховуючи потужний багаторівневий захист, який Росія створила взимку та навесні.
• Багато хто в Україні та на Заході недооцінив здатність Росії відновитися після катастроф на полі бою та використовувати свої багаторічні переваги: живу силу, міни та готовність жертвувати життями в такому масштабі, який можуть витримати небагато інших країн.
• З наближенням очікуваного початку наступу українські військові чиновники побоювалися, що вони зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські чиновники вважали, що втрати зрештою будуть вищими без вирішального нападу.

Невтішний 2023 рік робить туманним військове повернення всіх територій України

2023 рік розпочався з піку рішучості Заходу, високої впевненості українських сил, а президент Володимир Зеленський пророкував вирішальну перемогу. Але зараз, на кінець року, існує невизначеність на всіх фронтах. Моральний дух в Україні падає. Увагу міжнародної спільноти переключила війна на Близькому Сході. Навіть серед прихильників України, як висловлюються у The Washington Post, зростає політичне небажання робити додаткові внески у "ненадійну справу". Майже в кожній точці на фронті очікування та результати розійшлися.

"Ми хотіли швидших результатів", — сказав Зеленський в інтерв’ю Associated Press минулого тижня. "З цієї точки зору, на жаль, ми не досягли бажаних результатів. І це факт".

Нерезультативні та невтішні місяці кампанії з контрнаступу ставлять перед західними прихильниками Києва "витверезні запитання" щодо майбутнього, оскільки Зеленський — якого підтримує більшість українців — обіцяє боротися, доки Україна не відновить кордони, встановлені під час її незалежності від Радянського Союзу в 1991 році.

"На це знадобляться роки та багато крові", — сказав представник британської служби безпеки, якщо це взагалі можливо. "Чи готова Україна до цього? Які наслідки для населення? Економічні наслідки? Наслідки для підтримки Заходу?"

Рік закінчується, коли російський президент Володимир Путін як ніколи впевнений, що зможе перечекати непостійний Захід і повністю поглинути українську територію, яку вже частково захопили його війська.

Симуляція плану контрнаступу завдяки військовим програмам та таблиці Excel

Під час телефонної конференції пізньої осені 2022 року, після того як Київ відвоював території на півночі та півдні, Остін розмовляв з генералом Валерієм Залужним, головним командувачем України, і запитав його, що йому знадобиться для весняного наступу. Залужний відповів, що йому потрібно 1000 броньованих машин і дев'ять нових бригад, навчених у Німеччині та готових до бою.

"Я зробив великий ковток", - сказав Остін пізніше, за словами чиновника, який знав про дзвінок. "Це майже неможливо", — повідомив він колегам.

У перші місяці 2023 року військові з Британії, України та Сполучених Штатів завершили серію військових навчань на базі полігону армії США у Вісбадені, Німеччина, де українські офіцери були направлені разом із новоствореним командуванням.

Послідовність із восьми навчань високого рівня стала основою для зусиль за підтримки США з відточування життєздатності детального плану кампанії та визначення того, що західні країни мають надати Україні, щоб Київ досяг успіху.

"Ми об’єднали всіх союзників і партнерів і дуже натиснули на них, щоб отримати додаткові механізовані транспортні засоби", — сказав високопоставлений чиновник оборони США.

Під час симуляцій, кожна з яких тривала кілька днів, учасникам було призначено роль або російських військ, чиї можливості та поведінка були отримані від української та союзницьких розвідок, або українських військ і командувань, чия дія була пов’язана з реальністю, коли вони зіткнуться з серйозними обмеженнями в живій силі та боєприпасах.

Навчання також проводили за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення для військових ігор і електронних таблиць Excel, а інколи просто переміщали фігури на карті. Симуляції включали вправи менших компонентів, кожен з яких був зосереджений на певному елементі бою — наступальних операціях або логістиці. Потім висновки були включені в план кампанії, що розвивався.

Високопосадовці, в тому числі генерал Марк А. Міллі, тодішній голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, і генерал-полковник Олександр Сирський, командувач сухопутними силами України, були присутні на кількох симуляціях і були ознайомлені з результатами.

Українські чиновники сподівалися, що наступ зможе відтворити успіх осені 2022 року, коли вони повернули частини Харківської області на північному сході та місто Херсон на півдні в ході кампанії, яка здивувала навіть найбільших прихильників України.

Але західні офіційні особи заявили, що військові симуляції підтвердили їхню оцінку того, що найкраще для України буде зосередження своїх сил на одній стратегічній меті — масованій атаці через контрольовані Росією райони до Азовського моря, перерізання сухопутного шляху Кремля з Росії до Криму, цієї критичної лінії постачання.

Але рішення прийняли Зеленський, Залужний та інші українські лідери.

Офіційні особи намагалися визначити ймовірність різних сценаріїв, включно з капітуляцією Росії — яку вважали "справді малоймовірно" — або великою невдачею України, яка створить можливість для великої контратаки Росії — що також було малоймовірно.

"Тоді ви маєте реальність посередині зі ступенем успіху", — сказав британський чиновник.

Найоптимістичніший сценарій перерізання цього сухопутного мосту становив від 60 до 90 днів. Навчання також передбачили важку і кровопролитну боротьбу з втратами солдатів і техніки до 30-40% від всієї кількості, за словами офіційних осіб США.

Військові ігри "не працюють", сказав високопоставлений український військовий у ретроспективі, частково через нові технології, які трансформували поле бою. Українські солдати воювали у війні, не схожій ні на що, з чим стикалися сили НАТО: великий звичайний конфлікт із окопами у стилі Першої світової, покритими всюдисущими безпілотниками та іншими футуристичними інструментами — і без переваги в повітрі, яку армія США мала в кожному сучасному конфлікті, де воювала.

Розбіжності щодо розгортання контраступу 

Американці довго сумнівалися в розумності рішення Києва тримати сили навколо обложеного східного міста Бахмут. Але українці бачило це інакше. Бахмут став символічною ціллю, а не військовою. Місяцями російська та українська артилерія руйнувала місто. Солдати вбивали та ранили один одного тисячами, щоб досягти успіхів, які іноді вимірювалися кварталами міста. Але у травні місто остаточно відійшло до Росії.

Зеленський за підтримки свого верховного командувача твердо дотримувався необхідності зберегти значну присутність навколо Бахмута та завдати там удару по російських військах у рамках контрнаступу. З цією метою Залужний утримував більше сил біля Бахмута, ніж на півдні, включаючи найдосвідченіші підрозділи країни, розчаровано відзначають офіційні особи США.

Українські офіційні особи стверджували, що їм необхідно вести потужну боротьбу в районі Бахмута, оскільки в іншому випадку Росія спробує повторно окупувати частину Харківської області та далі наступати на Донбас — ключову мету для Путіна, який хоче захопити весь цей регіон.

Крім того, за словами високопоставленого британського чиновника, Залужний хотів розтягнути набагато більші окупаційні сили Росії по всій довжині 1000 кілометрового фронту, які незнайомі з місцевістю та вже зіткнулися з проблемами моралі та матеріально-технічного забезпечення, щоб розбавити їхню бойову міць.

Однак західні офіційні особи побачили проблеми з таким підходом, який також зменшить вогневу міць українських військових у будь-якій точці атаки. Бо західна військова доктрина диктувала концентрований удар на одній ділянці.

У підсумку, американці відступили від своєї ідеї.

"Вони знають місцевість. Вони знають росіян", – сказав високопоставлений чиновник США. "Це не наша війна".

Зброя, яка була потрібна Києву для контрнаступу

Збройні сили України після розпаду Радянського Союзу перетворилися на оборонну силу. З 2014 року вона була зосереджена на жорсткій, але не такій інтенсивній боротьбі проти підтримуваних Росією сил на східному Донбасі. Щоб організувати широкомасштабне просування ЗСУ, знадобилося б суттєво змінити структуру сил і тактику.

Планування передбачало ширшу та кращу західну підготовку, яка до того моменту була зосереджена на навчанні невеликих груп та окремих осіб користуватися західною зброєю. Тисячі військовослужбовців навчалися в Німеччині великими формуваннями у стилі США, принципи яких датуються часами Другої світової війни. Для американських військ такі навчання часто тривали більше року. План щодо України пропонував звести це до кількох місяців.

Замість того, щоб вести вогонь з артилерії, потім "просуватися вперед" і ще стріляти, українці "воюють і стріляють одночасно", а новопідготовлені бригади рухаються вперед із бронетехнікою та артилерійською підтримкою "якимось симфонічним способом", – сказав високопосадовець адміністрації США.

На початку січня адміністрація Байдена оголосила, що надішле бойові машини Бредлі; Великобританія погодилася передати 14 танків Челенджер. Пізніше того ж місяця, коли США заявили про те, що до осені нададуть танки Абрамс M1, Німеччина та інші країни НАТО пообіцяли поставити сотні танків Леопард німецького виробництва для контрнаступу.

Набагато більшою проблемою було постачання 155-мм снарядів, які дозволили б Україні конкурувати з величезним артилерійським арсеналом Росії. У Пентагоні підрахували, що Києву потрібно понад 90 тисяч снарядів на місяць. Хоча виробництво в США зростало, воно ледь перевищувало одну десяту цього.

Південна Корея мала величезну кількість боєприпасів, наданих США, але її закони забороняли надсилати зброю в зону бойових дій. Пентагон підрахував, що близько 330 000 155-мм снарядів можна було б перекинути повітрям і морем протягом 41 дня, якщо б Сеул вдалося переконати.

Після домовленостей, снаряди почали надходити на початку року, що зрештою зробило Південну Корею більшим постачальником артилерійських боєприпасів для України, ніж усі європейські країни разом узяті.

Більш нагальна альтернатива передбачала б використання арсеналу американських військових 155-мм снарядів, які, на відміну від південнокорейського варіанту, були оснащені касетними боєприпасами. У Пентагоні їх тисячі, які припадали пилом десятиліттями. Але державний секретар Ентоні Блінкен відмовився, адже касетні боєприпаси заборонені для використання у 120 країнах.

Маючи все, чи зможе Україна перемогти

Коли група погодилася, що Сполучені Штати та союзники можуть забезпечити те, що, на їхню думку, необхідне Україні, адміністрація президента США зіткнулася з другою частиною рівняння: чи зможе Україна це зробити?

У першу річницю війни в лютому Зеленський похвалився, що 2023 рік буде "роком перемоги". Начальник його розвідки постановив, що незабаром українці будуть відпочивати в Криму.

Співробітники розвідки США, скептично ставлячись до ентузіазму Пентагону, оцінили ймовірність успіху не краще, ніж 50 на 50. Ця оцінка розчарувала їхніх колег із Міністерства оборони, особливо тих із Європейського командування США, які згадали помилкове передбачення шпигунів за кілька днів до вторгнення у 2022 році, що Київ впаде через натиск росіян за кілька днів.

Деякі чиновники з питань оборони в'їдливо зауважили, що оптимізм не був у ДНК співробітників розвідки.

"При всій своїй некомпетентності в перший рік війни росіяни зуміли провести хаотичну часткову мобілізацію, щоб заповнити чимало прогалин на фронті, зокрема, Запоріжжі. Ми могли бачити, як вони будують справді досить грізні стаціонарні оборонні споруди, важкопроникні, дуже дорогі, справді криваві для українців", - розмірковував згодом директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс

Через два тижні після того, як радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван та інші поінформували Байдена у надсекретній оновленій доповіді розвідки, де зазначалося, що виклики з нарощуванням військ, боєприпасів і обладнання означають, що Україна, ймовірно, "не досягне" своїх цілей контрнаступу.

Досі Захід відмовлявся задовольнити прохання України про винищувачі та армійську тактичну ракетну систему (ATACMS), які могла б досягати цілей, розташованих далі за російськими лініями, і які, на думку українців, потрібні для ударів по ключовим російським командним пунктам і об’єктам постачання.

"Ви не можете миттєво переходити від пострадянської спадщини до армії США 2023 року", — сказав високопоставлений чиновник західної розвідки. "Безглуздо для деяких сподіватися, що ви можете дати їм щось, і це змінить спосіб їх боротьби".

Представники американської армії не заперечували, що це буде кривава боротьба. До початку 2023 року вони знали, що на війні було поранено або вбито 130 000 українських військових, у тому числі багато найкращих солдатів країни. Деякі українські командири вже висловлювали сумніви щодо майбутньої кампанії, посилаючись на кількість військ, яким бракувало досвіду бою.

Проте Пентагон також тісно співпрацював з українськими силами. Офіційні особи спостерігали за їх відважною боротьбою та стежили за тим, щоб забезпечити їх великою кількістю зброї. Військові чиновники США стверджували, що оцінки розвідки не враховують вогневу міць нової зброї, а також волю українців до перемоги.

"План, який вони втілили в життя, був цілком здійсненним з тією силою, яку вони мали, у запланований нами термін", — сказав високопоставлений військовий чиновник США.

Остін знав, що додатковий час для навчання новій тактиці та спорядженню буде корисним, але Україна не має такої розкоші.

"В ідеальному світі у вас є вибір. Ви постійно говорите: "Я хочу ще шість місяців, щоб потренуватися і почуватися комфортно", — сказав він в інтерв’ю. "Я вважаю, що у них не було вибору. Вони боролися за життя".

Росія була готова до контрнаступу 

До березня Росія вже багато місяців готувала свою оборону, будуючи кілометр за кілометром загородження, окопи та інші перешкоди на фронті в очікуванні українського наступу.

Після поразок у Харківській області та Херсоні восени 2022 року Росія, здавалося, знову включилася. Путін призначив генерала Сергія Суровікіна, відомого як "генерал Армагеддон" за його нещадну тактику в Сирії, очолити боротьбу Росії в Україні, зосереджуючись на тому, щоб окопатися, а не на захопленні території.

Впродовж цього часу, Росія адаптувалася в міру того, як війна продовжувалася, викопуючи зигзагоподібні окопи, які краще захищали солдатів від обстрілу. Коли окопи з часом ставали складнішими, вони тягнулися в ліси, щоб запропонувати кращі засоби для відступу солдатам. Росіяни побудували тунелі між позиціями, щоб протистояти широкому використанню Україною безпілотників.

Окопи були частиною багаторівневої оборони, яка включала щільні мінні поля, бетонні піраміди, відомі як зуби дракона, і протитанкові рови. Якщо мінні поля були виведені з ладу, російські війська мали ракетні системи для їхнього відновлення.

На відміну від наступальних зусиль Росії на початку війни, ця оборона відповідала хрестоматійним радянським стандартам.

Костянтин Єфремов, колишній офіцер 42-ї російської мотострілецької дивізії, який дислокувався в Запоріжжі в 2022 році, нагадав, що Росія мала техніку та потужність, необхідну для того, щоб побудувати міцну стіну проти нападу.

"Армія Путіна відчуває дефіцит різної зброї, але може буквально плавати в мінах", – сказав Єфремов в інтерв’ю після втечі на Захід. "У них їх мільйони, як протитанкових, так і протипіхотних мін".

Бідність, відчай і страх десятків тисяч призовних російських солдатів зробили їх ідеальною робочою силою. "Все, що вам потрібно, — це рабська сила", — сказав він. "І навіть більше того, російські рядові солдати знають, що вони [будують окопи та інші захисні споруди] для себе, щоб врятувати свою шкуру".

Крім того, відповідно до тактики, яка застосовувалася як у Першій, так і в Другій світових війнах, Суровікін розгортав блокуючі підрозділи позаду російських військ, щоб не дати їм відступити, іноді під страхом смерті.

Їхні варіанти були "або загинути від наших підрозділів, або від своїх", — сказав український полковник української Олександр Нетребко, командир новосформованої бригади, яка воює під Бахмутом.

За оцінками американських спецслужб, до початку 2023 року було вбито або поранено близько 200 000 російських солдатів, у тому числі десятки висококваліфікованих бойовиків. Військам, які поспішно вкинули в Україну, бракувало досвіду. Зміна польових лідерів зашкодила командуванню й контролю. Втрати техніки були настільки ж приголомшливими: понад 2000 танків, близько 4000 бойових броньованих машин і щонайменше 75 літаків, згідно з документом Пентагону.

За оцінкою, російської сили було недостатньо для захисту кожної лінії конфлікту. Але, якщо Україна не почала б швидко діяти, Кремль міг компенсувати свій дефіцит протягом року або менше, якби отримав більше зовнішньої допомоги від дружніх країн, таких як Іран і Північна Корея.

Контрнаступ потребував дедалі більше військ і більше зброї

У кінці квітня Зеленський повідомив генеральному секретарю НАТО, що українські військові очікують, що до кінця квітня укомплектованість бригад буде 80-85%. Але це суперечило сподіванням США, де очікували, що Україна вже має бути готова.

Під час цієї зустрічі український лідер також підкреслив, що його війська мають утримувати схід, щоб Росія не перекинула сили для блокування південного контрнаступу Києва. За його словами, щоб захищати схід і одночасно просуватися на південь, Україні потрібно більше бригад, згадали про це двоє співрозмовників The Washington Post.

Українські посадовці також продовжували доводити, що розширений арсенал зброї є ключовим для їхньої спроможності досягти успіху. Лише в травні, напередодні бою, Великобританія оголосила, що надасть ракети великої дальності Storm Shadow. Але іншим основним моментом було те, що України просили воювати так, як жодна країна НАТО ніколи не подумала б — без ефективної сили в повітрі.

Як зазначив один колишній високопоставлений український чиновник, застарілі винищувачі МіГ-29 його країни можуть виявляти цілі в радіусі 65 км і вести вогонь на відстані 33 км. Тим часом російські Су-35 могли ідентифікувати цілі на відстані понад 145 км і збивати їх на відстані до 120 км.

"Уявіть собі МіГ і Су-35 в небі. Ми не бачимо їх, поки вони бачать нас. Ми не можемо вдарити по них, поки вони можуть по нас", – сказав чиновник. "Ось чому ми так боролися за F-16".

Американські офіційні особи зазначили, що навіть деякі літаки вартістю 60 мільйонів доларів надто витратять кошти, які могли б піти на купівлю транспортних засобів, протиповітряної оборони чи боєприпасів. Крім того, за їх словами, літаки не забезпечать переваги в повітрі, якої так прагнули українці.

"Якби ви могли навчити групу пілотів F-16 за три місяці, їх би збили в перший же день, тому що російська протиповітряна оборона в Україні дуже надійна і дуже боєздатна", — сказав високопоставлений чиновник оборони.

У травні Байден нарешті поступився і дав необхідний дозвіл європейським країнам пожертвувати Україні свої F-16 американського виробництва. Але підготовка пілотів і доставка реактивних літаків займе рік або більше, занадто довго, щоб мати значення в майбутній битві.

Київ довго вагався з початком контрнаступу 

До травня в адміністрації Байдена та серед прихильників союзників зростала стурбованість. Згідно з планом, Україна вже повинна була розпочати наступ. Зимові дані розвідки показали, що російська оборона була відносно слабкою і в основному безлюдною, а бойовий дух російських військ був низьким після їхніх втрат у Харкові та Херсоні. Розвідка США оцінила, що старші російські офіцери вважали перспективи похмурими.

Але ця оцінка швидко змінювалася. Мета полягала в тому, щоб завдати удару до того, як Москва буде готова, і американські військові з середини квітня намагалися змусити українців рухатися. "Нам дали дати. Нам дали багато дат", – сказав високопоставлений урядовець США. "У нас був квітень цього року, травень, червень… Але наступ відкладався".

Тим часом оборона ворога зміцнювалася. Військові чиновники США були налякані, побачивши, що російські війська використали ті тижні у квітні та травні, щоб встановити значну кількість додаткових мін. На думку офіційних осіб, ця подія значно ускладнила просування українських військ.

Також Вашингтон непокоївся, що українці "спалюють" надто багато артилерійських снарядів, передусім навколо Бахмута, необхідних для контрнаступу.

По мірі того, як травень продовжувався, американцям здавалося, що Київ, який був наполегливий під час військових навчань і тренувань, різко сповільнився, що відбувся "якийсь перемикач у психології", коли вони дійшли до краю, "а потім усе раптом вони подумали: "Ну, давайте перевіримо тричі, переконаємось, що нам комфортно так", — сказав один із представників адміністрації, який брав участь у плануванні. "Але вони майже місяць говорили нам… "Ми збираємося йти. Ми збираємося йти".

Деякі високопоставлені американські чиновники вважали, що немає переконливих доказів того, що затримка змінила шанси України на успіх. Інші бачили чіткі ознаки того, що Кремль успішно використав цей проміжний період для посилення своїх позицій

В Україні наростало інше розчарування. "Так, план передбачав розпочати операцію в травні", — сказав колишній високопоставлений український чиновник, який брав активну участь у зусиллях щодо наступу. "Однак багато чого сталося".

Обіцяна техніка була доставлена із запізненням або прибула непридатною до бойових дій, кажуть українці. "Багато озброєнь, які зараз надходять, вони були актуальні минулого року", – сказав високопоставлений український військовий, що вони не для високотехнологічних битв. Важливо, за його словами, те, що українці отримали лише 15% предметів, як-от пускові установки для розмінування лінії розмінування (MCLC), необхідні для виконання свого плану дистанційного прорізання проходів через мінні поля. 

І все ж, нагадав високопоставлений український військовий, американці дошкуляли через затримку старту і скаржилися на те, скільки військ Україна виділяє в Бахмут.

Представники США рішуче заперечували, що українці не отримали всю обіцяну зброю. Список побажань України міг бути набагато більшим, визнали американці, але до моменту початку наступу вони отримали майже два десятки MCLC, понад 40 мінних катків і екскаваторів, 1000 торпед "Бангалор" і понад 80 000 димових шашок. Залужний просив 1000 бронетехніки; зрештою Пентагон поставив 1500. 

"Вони отримали все, що їм обіцяли, вчасно", — сказав один високопоставлений чиновник США. У деяких випадках, за словами офіційних осіб, Україна не спромоглася розгорнути критичну для наступу техніку, утримуючи її в резерві або виділяючи підрозділам, які не брали участь у наступі.

Також далася взнаки погода. Танення снігу та проливні дощі, які кожної весни перетворюють частину України на суп із важкої бруду, прийшли пізно та тривали довше, ніж зазвичай.

У середині 2022 року, коли почалися роздуми про контрнаступ, "прогнозу погоди ніхто не знав", — сказав колишній український високопосадовець.

Це означало, що було незрозуміло, коли плоскі рівнини та багатий чорнозем південно-східної України, які могли діяти як клей, що схоплює черевики та шини, висохнуть до літа. Українці розуміли невизначеність, бо вони, на відміну від американців, жили там.

У міру того, як підготовка прискорювалася, занепокоєння українських посадовців ставало все гострішим, по-справжньому вибухнувши на зустрічі на авіабазі Рамштайн у Німеччині у квітні, коли заступник Залужного Михайло Забродський звернувся з емоційним закликом про допомогу.

"Нам шкода, але деякі машини, які ми отримали, непридатні до бою", — сказав Забродський Остіну та його помічникам.

Союзники сказали, що перевірять цю інформацію.

У Пентагоні дійшли висновку, що українські сили не справлялися належним чином з усім обладнанням після його отримання. Остін доручив своїм підлеглим більш інтенсивно працювати з українськими колегами щодо технічного обслуговування.

"До 1 червня вищий ешелон Європейського командування США та Пентагону були розчаровані та відчували, що не отримують відповідей. Можливо, українці злякалися потенційних жертв? Можливо, були політичні розбіжності в українському керівництві чи проблеми на ланці командування?" – роздумують американські журналісти.

У перші дні контрнаступу Україна втратила 20 Бредлі та 6 Леопардів

Все ж, контрнаступ остаточно почався на початку червня. Деякі українські частини швидко досягли незначних успіхів, відвойовуючи села Запорізької області на південь від Великої Новосілки, за 130 км від узбережжя Азовського узбережжя. Але в інших місцях навіть західна зброя та навчання не могли повністю захистити українські сили від вогневої потужності Росії.

Коли війська 37-ї розвідбригади спробували наступати, вони, як і інші підрозділи, одразу відчули силу російської тактики. З перших хвилин штурму вони були приголомшені мінометним вогнем, який пробивав їхні французькі бронемашини AMX-10 RC. Їх власний артилерійський вогонь не відбувся, як очікувалося. З палаючих машин виповзали солдати. В одному підрозділі 30 з 50 бійців потрапили в полон, були поранені або вбиті. У перші дні українці втратили 20 бойових машин Бредлі і шість танків Леопард німецького виробництва.

На цьому закінчується перша частина статті The Washington Post. У другій частині ("В Україні війна поступового просування припиняється через контрнаступ") американські журналісти більше зосередилися на перспективі, яку зустріли солдати на полі бою під час контрнаступу.

"Солдати 47-ї окремої механізованої бригади дочекалися ночі, перш ніж сісти — нервові, але впевнені — у свої бойові машини Бредлі, наданій США. Було 7 червня, і мав початися довгоочікуваний контрнаступ України. Мета за перші 24 години полягала в тому, щоб просунутися майже на 15 км, досягнувши села Роботине — початковий удар на південь до більшої мети — повернути Мелітополь і розірвати російські лінії постачання. Але все пішло не за планом", — пишуть у The Washington Post.

Українські війська очікували мінних полів, але були шоковані їх щільністю. Земля була вкрита вибухівкою. Солдатів навчили керувати своїми "Бредлі" на базі в Німеччині, на гладкій місцевості. Але на вогкій землі Запорізького краю, серед оглушливого шуму бою, вони насилу пробивалися вузькими смугами, розмінованими передовими частинами.

Росіяни, які перебували на висоті, одразу почали стріляти протитанковими ракетами. Деякі транспортні засоби в колоні були підбиті, змусивши інші позаду них з’їхати з дороги. Ті, своєю чергою, підірвалися на мінах, заважавши ще більше конвою. Російські вертольоти та безпілотники атакували це нагромадження.

Війська, деякі з яких уперше пережили шок від бою, відступили, щоб перегрупуватися — лише для того, щоб атакувати та відступати, знову і знову в наступні дні, з тими самими кривавими результатами.

"Це був пекельний вогонь", – сказав командир взводу 47-ї Олег Сенцов.

Залужний змінив тактику наступу за кілька днів контраснупу

На четвертий день головнокомандувач України Валерій Залужний побачив достатньо, щоб зрозуміти – така тактика не працює. Згоріла західна військова техніка: американські Бредлі, німецькі танки Леопард, мінно-тральні машини — усіяли поле бою. Число загиблих і поранених підірвало моральний дух.

Ці перші битви, як грім, прогриміли серед офіцерів у командному центрі Залужного, викликаючи в їхніх головах питання: чи була стратегія приреченою?

Тоді Залужний наказав своїм військам призупинити наступ.

Замість того, щоб спробувати прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою та допоміжним вогнем артилерії, як радили його американські колеги, Залужний вирішив, що українські солдати будуть йти пішки невеликими групами приблизно з 10 осіб — процес, який збереже техніку та життя, але був би набагато повільнішим.

Тож, на четвертий день було відкинуто багатомісячне планування зі Сполученими Штатами, і вже відкладений контрнаступ, розрахований на досягнення Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився. Замість того, щоб здійснити прорив у 15 км у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 20 км і звільнили кілька сіл. А до Мелітополя ще далеко.

Основні висновки The Washington Post щодо звітів про контрнаступ зводяться до таких тез:

• 70 % військовослужбовців однієї з бригад, які ведуть контрнаступ і оснащені новітньою західною зброєю, вступили в бій без бойового досвіду;
• Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще прорізати глибоку російську оборону;
• Командувач збройними силами США в Європі тижнями не міг зв’язатися з головнокомандувачем України на початку кампанії через напругу і те, що американець не розумів рішення на полі бою;
• Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках або прорахунках. Військові чиновники США дійшли висновку, що Україна не впоралася з базовою військовою тактикою, включаючи використання наземної розвідки для визначення щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як ударні дрони та інші технології змінили поле бою;
• Загалом лише у 2023 році Україна відвоювала лише близько 200 квадратних миль території, ціною тисяч убитих і поранених і мільярдів військової допомоги Заходу.

Майже через шість місяців після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну з поступовими досягненнями. Вологі окопи в стилі Першої світової війни вкривають східну та південну Україну, а розвідувальні та ударні безпілотники літають в небі. Москва завдає ракетних ударів по цивільних об’єктах в українських містах, тоді як Київ використовує як західні ракети, так і власну технологію, щоб завдавати ударів далеко за лінією фронту — у Москві, у Криму та на Чорному морі. Тим часом українські шпигуни з глибокими зв'язками в ЦРУ ведуть тіньову війну проти Росії.

Але територіальні межі червня 2023 року майже не змінилися. А президент Росії Володимир Путін — на відміну від мовчання, яке він часто зберігав у перший рік війни — при кожній нагоді сурмить про те, що він називає провалом контрнаступу.

Молода бригада без досвіду війни стала ударною в контрнаступі

The Washington Post пише, що 47-ма бригада була обрана як "сила прориву" на вершині контрнаступу, тому її максимально оснастили західною зброєю. Однак більшість новоствореної бригади лише нещодавно залишила цивільне життя і не мала бойового досвіду до початку контрнаступу.

Військове керівництво України вирішило, що більш досвідчені бригади стримуватимуть росіян взимку, а свіжі солдати формуватимуть нові бригади, пройдуть підготовку за кордоном, а потім будуть вести бої навесні та влітку. За словами одного старшого командира бригади, близько 70% солдатів 47-ї не мали досвіду бою.

Керівництво 47-ї бригади також було дуже молодим — його командиру, хоч і загартованому в боях, було лише 28 років, а його заступнику — 25. Їхню молодість вважали перевагою; молоді офіцери краще могли засвоїти тактику НАТО.  

Деякі українські військові вважали, що американські інструктори не усвідомлюють масштабів конфлікту проти більш потужного ворога. "Наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних загороджень і так далі не враховувалося", — розповів солдат 47-ї з позивним "Джокер". За його словами, українські військові привезли власні безпілотники, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання їх інтегрувати, оскільки навчальні програми були заздалегідь визначені. За словами офіційного представника США, пізніше було додано використання безпілотників після відгуків українців.

За словами Джокера, американська програма мала переваги, включаючи передові тренування в холодну погоду та способи коригування артилерійського вогню. Але багато чого було відкинуто, коли полетіли справжні кулі. "Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою", — сказав він. "Ми не могли використовувати його так, як нас вчили".

Представники США та України заявили, що вони ніколи не очікували, що два місяці навчання перетворять ці війська на сили НАТО. Замість цього намір полягав у тому, щоб навчити їх правильно користуватися своїми новими західними танками та бойовими машинами та "навчити їх основ стрільби та пересування", — сказав високопоставлений військовий чиновник США.

В очікуванні наказу атакувати: "Ворог знав, звідки ми йдемо"

Коли навесні бійці 47-ї повернулися в Україну, вони очікували, що контрнаступ почнеться майже одразу. На початку травня бригада передислокувалась ближче до лінії фронту, сховавши свої Бредлі та іншу західну техніку в лісових масивах Запоріжжя. Знаки розрізнення 47-ї на техніці прикривали, щоб місцеві жителі, які симпатизують Росії, не могли розкрити їх місцезнаходження.

Але минули тижні без наказу атакувати. Багато хто в підрозділі відчув, що елемент несподіванки втрачено. Політичне керівництво "майже рік не повинно було оголошувати про наш контрнаступ", — сказав один командир підрозділу 47-ї. "Ворог знав, звідки ми йдемо".

Як вже зазначалося, Міллі та інші високопоставлені американські військові офіцери, які брали участь у плануванні наступу, наполягали на тому, щоб українці зосередили сили в одному ключовому місці в Запоріжжі, щоб допомогти їм подолати жорстку російську оборону та забезпечити успішний прорив у просуванні до Мелітополя та Азовського моря. Проте український план полягав у наступі на трьох осях — на південь двома різними шляхами до Азовського моря, а також на сході України навколо обложеного міста Бахмут.

Українське військове керівництво вирішило, що розміщення занадто великої кількості військ в одній точці на півдні зробить сили на сході вразливими та дозволить росіянам захопити там територію та, потенційно, Харків на північному сході.

Щоб розбити російські війська в Запоріжжі, українські бригади морської піхоти на західній околиці сусідньої Донецької області мали б просуватися на південь до прибережного міста Бердянськ. Це залишило 47-му та інші бригад наступати на головному напрямку контрнаступу в напрямку Мелітополя.

План передбачав, що 47-й і 9-й корпуси прорвуть першу російську лінію оборони і займуть Роботине. Тоді 10-й корпус, що складається з українських десантників, приєднається до бою у другій хвилі, просуваючись  на південь.

"Ми думали, що взяти Роботайн буде простим дводенним завданням", — сказав командир бойової машини Бредлі під позивним "Француз".

Росіяни підготувалися і всього на 4 км фронту було 20 тис. мін

Через кілька днів після початку контрнаступу Олександр Сак, тоді командир 47-ї бригади, відвідав російську позицію, яку захопили його війська. Серед іншої покинутої техніки він відзначив протидронні гармати, тепловізійні приціли та малі розвідувальні дрони. "Я зрозумів, що ворог підготувався", - сказав він. "Ми не застали їх зненацька; вони знали, що ми прийдемо".

Військові знайшли також карти, де було позначено, що лише на одній ділянці фронту — близько 4 км завдовжки і 4 км завглибшки — було встановлено понад 20 000 мін.

"Я б не сказав, що це було несподівано, але ми недооцінили це", — сказав Сак. "Ми проводили інженерну та аеророзвідку, але багато мін були замасковані або закладені. Крім прифронтових, були міни і глибше позицій ворога. Ми пройшли повз ворожі позиції і натрапили на нові міни там, де, як ми думали, їх уже не було".

Військові чиновники США вважали, що Україна могла б досягти значного прогресу, якщо ширше використовувати підрозділи наземної розвідки та зменшити свою залежність від зображень з безпілотних літальних апаратів, які не могли виявляти закопані міни, розтяжки або міни-пастки.

Запорізька область в основному складається з рівних відкритих полів, і росіяни вибрали висоту для будівництва ключових оборонних споруд. Звідти, за словами солдатів і офіційних осіб, російські підрозділи, озброєні протитанковими ракетами, чекали колони бойових машин Bradley і німецьких танків Leopard. Машина розмінування завжди очолювала зграю — і була націлена першою за допомогою розвідувальних безпілотників.

"Ми постійно стикалися з протитанковим вогнем і знищували до 10 російських протитанкових керованих ракетних комплексів на добу", — сказав Сак. Але, додав він, "день за днем вони залучали все більше" систем.

Близько 60% українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні, за словами високопосадовця українського Міноборони. "Покладення наших партнерів на бронеманевр і прорив не спрацювало", — сказав чиновник. "Нам довелося змінити тактику".

Протягом тижня після початку контрнаступу групи саперів працювали в сутінках, коли було достатньо світла для розмінування вручну, але не настільки яскраво, щоб росіяни могли їх помітити. Щойно вони розчищали невелику стежку, піхота йшла за ними — повільно, виснажливо просувалась одна лінія за раз.

Часто, коли українські солдати досягали російської застави, вони виявляли, що вона теж була замінована мінами. І замість того, щоб відійти, російські війська утримували свої позиції навіть під сильним артилерійським обстрілом, а це означає, що українцям доведеться вступити в ближній бій зі стрілецької зброї, щоб наступати.

По всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові загони із бійцями набраними з в’язниць. Колишні ув'язнені атакували групами, які називалися "м'ясними нападами", і їх використовували для збереження більш елітних сил. Навколо Роботиного — села, куди 47-й мав дійти в перший день контрнаступу — вони були змішані з російською 810-ю гвардійською морською піхотною бригадою та іншими формуваннями регулярної армії.

Ескадрильї безпілотників над головою заважали з постачанням і розмінуванням 

Малі безпілотники українські військові почали використовувати як точкову артилерію. Але Росія також розгортнула флоти тих самих ударних безпілотників ручної роботи, які коштують менше 1000 доларів за штуку і можуть вивести з ладу багатомільйонний танк. На відміну від артилерійських боєприпасів, які є цінним ресурсом як для Росії, так і для України, недорогі одноразові безпілотники FPV можна використовувати для ураження невеликих груп піхоти — безпосередньо в окопи або в рухомі війська.

Евакуація поранених або доставка свіжих припасів на передову позицію також стали важкими та потенційно смертельними завданнями через загрозу безпілотників.

Військові чиновники США, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні сили просуваються до своєї мети.

"Поки ви ведете вогонь з артилерії, ви повинні рухатися",— сказав високопоставлений чиновник оборони США.

Але українські офіційні особи заявили, що всюдисущість і смертоносність різних типів безпілотників по обидві сторони лінії фронту були найбільшим фактором, який заважав українцям чи росіянам отримати значні позиції протягом місяців.

"Через технічний розвиток все завмерло", – сказав високопоставлений український військовий. "Техніка, яка з’являється на полі бою, живе максимум хвилину".

Залужний протягом всієї кампанії спілкувався лише зі своїм прямим колегою Міллі

Без великого прориву влітку американські офіційні особи дедалі більше хвилювалися тим, що Україна не спрямовує достатньо сил на одну з південних осей, враховуючи американське бачення її стратегічної цінності.

На півночі та сході генерал Олександр Сирський контролював половину українських бригад, які йшли від Харкова через Бахмут до Донецька. Тим часом генерал Олександр Тарнавський контролював іншу половину діючих бригад, воюючи на двох головних напрямках на півдні.

Офіційні особи США вважали розподіл українських сил приблизно 50 на 50 неправильним поєднанням і хотіли, щоб більше сил було перекинуто на південь. "Звичайно, ворог спробує знищити ваші машини для розмінування", — сказав високопоставлений американський військовий чиновник, додавши, що існують методи їх маскування, включаючи використання диму.

Але оцінити підхід Києва та закликати до змін було делікатним завданням. Одним із офіцерів, який зробив це, був генерал Крістофер Каволі, який, будучи головою Європейського командування США, керував більшою частиною зусиль Пентагону з підготовки та оснащення української армії. Міллі, навпаки, часто мав більш оптимістичний, мотиваційний тон.

Однак Каволі не міг дістатися до Залужного протягом частини літа, критичної фази контрнаступу, повідомили троє людей, знайомих із ситуацією. Каволі відмовився коментувати це питання. Високопоставлений український чиновник зазначив, що Залужний протягом всієї кампанії спілкувався зі своїм прямим колегою Міллі.

До серпня Міллі теж почав висловлювати певне розчарування. Він "почав говорити Залужному: "Що ти робиш? ", — сказав високопоставлений чиновник адміністрації Байдена.

Українці наполягали на тому, що Захід просто не дає їм авіації та іншої зброї, необхідної для успіху загальновійськової стратегії.

На серпневій відеоконференції, за якою невдовзі відбулася особиста зустріч біля польсько-українського кордону, американські військові чиновники наполягали на своїй позиції. Вони сказали, що розуміють логіку захоплення російських сил у різних точках фронту, але стверджували, що глибокого просування не буде, якщо українці не зосередять більше сил в одній точці, щоб рухатися швидко та рішуче.

У відповідь Залужний чітко окреслив виклики: відсутність повітряного прикриття, більше мін, ніж очікувалося, і російські війська, які були вражаюче окопані та ефективно переміщували свої резерви, щоб закрити прогалини.

У липні, коли в Україні не вистачало артилерійських снарядів і контрнаступ загальмувався, адміністрація Байдена змінила позицію щодо надання Україні касетних артилерійських боєприпасів, при цьому президент відкинув занепокоєння Держдепартаменту про те, що репутаційні ризики були надто високими, враховуючи історію зброї, яка вбивала чи ранила цивільних осіб. Остаточне ключове рішення щодо передачі зброї було прийнято у вересні, коли адміністрація погодилася надати варіант армійської тактичної ракетної системи, відомої як ATACMS.

Незважаючи на те, що ця зброя була корисною, але ні пускові установки ATACMS, ні касетна зброя не допомогла вийти глухого кута на полі бою.

Під час контрнаступу Україна продовжувала завдавати ударів далеко в тилу ворога, намагаючись послабити російські сили та посіяти паніку в російському суспільстві. Києву заборонено використовувати західну зброю для ударів по Росії, тому натомість використовувався парк домашніх безпілотників. Деякі з них змогли досягти цілей у Москві, а інші пошкодили російські нафтосховища вздовж Чорного моря. Морські безпілотники також успішно вражали кораблі Чорноморського флоту Росії.

Нещодавно Україна завоювала позиції в Херсонській області, розташувавши військові позиції на східному березі Дніпра, але незрозуміло, скільки зброї — особливо артилерії — було перекинуто через річку, щоб загрожувати російським лініям постачання, що виходять із Криму.

Україна перестала вимагати більше танків і бойових машин, незважаючи на інтенсивне лобіювання їх у перший рік війни. "Багато озброєнь, – сказав високопоставлений український військовий, – вони були актуальні минулого року".

Замороження лінії фронту

Наприкінці вересня під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом президента України Володимира Зеленського запитали, чому його військові продовжують спрямовувати так багато сил на схід, а не на південь. Зеленський заявив, що якщо росіяни втратять схід, то програють і війну, повідомив знайомий з розмовою.

За словами джерела, Зеленський визнав різні погляди серед деяких своїх командирів. Але більшість вищих українських військових продовжували вірити, що перекидання додаткових військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.

Тоді в середині жовтня росіяни спробували це зробити, здійснивши жорстокий штурм східноукраїнського міста Авдіївки, яке розташоване в географічно стратегічній зоні поблизу окупованого Росією міста Донецька. Тепер росіяни йшли в наступ, чотири бригади рухалися в колонах танків і бронетранспортерів і спускалися на одну вузьку смугу фронту.

Наступ вели інженерні машини з тральщиками. Саме так українці почали свій контрнаступ. Так само росіяни зазнали серйозних втрат — українські офіційні особи стверджували, що понад 4000 російських військових було вбито за перші три тижні штурму.

На початку жовтня 47-ма бригада після короткої перерви в боях була повернута в контрнаступ. Зеленський публічно пообіцяв, що Україна продовжить пробиватися до зими, коли погода ускладнить будь-які просування.

Однак до кінця жовтня війська 47-го полку раптово були перекинуті на схід, щоб захищати північний фланг Авдіївки. Разом з ними пішла і західна зброя бригади — німецькі танки Леопард і американські БМБ Бредлі.

Передислокація до Авдіївки стала несподіванкою для бригади, але це також стало сигналом про те, що операція в Запоріжжі заморожена в основному на постійних лініях. А за своїми лініями росіяни продовжували будувати оборонні укріплення протягом літа та осені, згідно із супутниковими знімками.

1 листопада в інтерв’ю Economist Залужний визнав те, що раніше було неможливо висловити — війна зайшла "в глухий кут". "Швидше за все, - сказав він – глибокого і красивого прориву не буде".