Якщо Путін піде на мирний план, то його влада впаде, - Фейгін

Бачимо певне пожвавлення кулуарного переговорного процесу. Зустріч на Близькому Сході є свідченням того, що він є, 30 держав аналізуватимуть, як можна досягнути консолідованої формули миру. Але кремлівський пацієнт упирається всіма копитами.

Саміт у Джедді, який обговорюватиме саме Формулу миру Зеленського, не якийсь інший план, - це дипломатичний виклик Москві. Тим більше, що Москву не запросили до участі в цьому саміті. Це по-перше, а по-друге, важливо, що це країни глобального Півдня. Усі миротворчі ініціативи Африканського континенту, з якими вони виступали нещодавно, якось це було пов’язано з самітом БРІКС, роллю Китаю, хтось їх штовхав у спину, – це не надто суттєво було.

А от глобальний Південь – це суттєво. Тому що Саудівська Аравія, країни Перської затоки, навіть Мексика, впливають на ціни, передусім вуглеводнів, а це питання стабільності ринків і прибутків від експорту вуглеводнів російського, його основний складник, без нього Росія швидко почне котитися вниз. І Путін, і Кремль усвідомлюють, що коли цю ініціативу буде втілено, до того ж у цьому беруть участь американці, їх запросили, то це може якнайгірше позначитися на дипломатичному й глобальному становищі Москви. Це збігається з деякими рухами, з одного боку, Москви – вихід з угоди, тепер спроба  повернення. Можливо, це також реакція на якісь процеси з випилюванням Москви зі спроб урегулювання конфлікту в Україні. Я вважаю, що до угоди Путін повернеться, йому Захід більше поступиться, розуміючи, що ці поступки нічого не дадуть. Мається на увазі, що окрім Россельхозбанку й повернення SWIFT та аміакопровода «Тольятті – Одеса» там буде ще щось, хоча нам цього не кажуть, якесь пом’якшення якихось санкцій - на мою думку, це будуть запчастини до сільгосптехніки, чи щось подібне буде напевно.

Але питання вже в іншому – фокус змістився від питання локального (зернової угоди), з урахуванням того, що суховантажі так і ходять у порти України, поки що, начебто, три зараз.

Тобто виходить, що це понт: казати про те, що ти не забезпечуєш безпеку судноплавства, - це одне, а топити ці суховантажі під прапором Ізраїлю, Туреччини чи Сенегалу – це геть інше.

Рівно як і штучно створена напруга на польському кордоні, про що можна окремо говорити.  Все було потрібно, аби протискати якнайшвидше мирний план Москви, чи Москви і Вашингтона (якщо ми говоримо про Саллівана та Бернса), іншими шляхами.

Кремль подає певні сигнали. Ще далеко до нормальних переговорів, але контактують, спілкуються та намагаються вийти на щось. То коли Кремль дозріє? Один геополітичний пророк, професор Соловей, каже, що до кінця року Москва може дозріти. Але головне те, що відбувається на полі бою.

Це завжди було. Війська стоять під Києвом – їхні апетити надмірні, війська стоять під Бахмутом – надмірні. Тепер уже десь біля П’ятихаток, Роботина – а апетити все такі самі. Тобто весь час вони говорять про якісь геополітичні реалії, кажучи про те, що окуповані території – це і є геополітичні реалії, з якими Київ має погодитися й визнати. А з іншого боку, вони самі весь час проти цієї реальності йдуть. Одна справа - розмовляти, коли дійсно в Київській області бої відбуваються, десь у Гостомелі, в Бучі. А інша справа, коли питання стоїть, наскільки довго втримається Старомлинівка, чи Токмак, чи ще низка напрямків.

Чи прилетять БПЛА до мавзолея Леніна й «дєдушка» востаннє перекинеться в гробу?

Ну, цей «дєдушка» утворив Україну, за словами Путіна. Отже, його бомбардування цілком легітимне: засновник Української держави (за словами Путіна) має остаточно розкластися на молекули, це логічно. То чого йому бути проти, навіщо йому той мавзолей?  Але, повертаючись до теми: дуже симптоматична, про це багато моїх друзів-експертів кажуть, Андрій Піонтковський зокрема, місія такого собі Тома Грема, який був правою рукою Кіссінджера, потім від нього відійшов, тому що Кіссінджер посів реальнішу позицію та є протагоністом китайської ролі миротворця в цьому конфлікті. Він був у Китаї, зараз 100-річчя, його приймав з пишнотою Сі Цзіньпін, набагато урочистіше, ніж Блінкена та інших, навіть ніж Макрона. Пишний прийом був. Просто непомітний був - сторічний політолог.

Кіссінджер свого часу долучився до величезного порозуміння з КНР, тоді, коли це було значно складніше, тому що комуністична ідеологія не мала оформлення ще в капіталістичній реалії.

Так, він все життя був «ріал політік». Але Том Грем, колишній держпосадовець, він у Госдепі працював, у низці інших місць. А днями прибув до Москви з якоюсь місією. Причому одразу дав інтерв’ю «Москоу таймз», це така англомовна газета. Я хочу сказати, що в цій статті він дивні речі виголошує, як заведено в західній пресі, інтерв’ю-перекладення, а десь відповіді прямі на запитання – специфічна доволі публікація, її легко знайти. Він каже, що є якийсь план, який обговорюється, запропонований Москві. Він не остаточний, начебто за цим планом Крим залишається Москві, а в чотирьох областях - Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій - проводяться нові референдуми. Цей план абсолютно непридатний для України в жодному вигляді, але його й Москва не сприймає. Що симптоматично: Путін проти цього плану. Том Грем, фігура непроста, вигадливий дуже пан, дійсно має деякий вплив, автор низки планів, зокрема, один з авторів Мінської угоди.

Мирний план Зеленського відомий: звільнити всю територію до кордонів 1991 року, а потім розмовляти. Усе зрозуміло. Параметри інших планів висвітлюються ось так. Путіну це неприйнятно, бо навіть у такому випадку, виявляється, він розцінює це як поступку, поразку. Про це прямо не кажуть, але за це розмінюється членство України в НАТО, відхід її на Захід остаточний, у ЄС тощо.

Тобто це він прийняти не може, тому що навіть ті шматки окупованої території, які залишаться, впадуть у результаті кризових подій у Москві, і він це розуміє.

І як він це продасть власному населенню, яке гинуло й подихало - за що? Щоб приєднати собі кілька шматочків, з якими незрозуміло що робити. Тому для Путіна прийнятна лише зміна влади в Україні таким чином, щоб вона призвела до знищення української державності, фактично ліквідації української нації.  З цього погляду домовитися з Москвою, з Путіним конкретно, до кінця року можливим не уявляється. Тож Валерій Соловей надто обнадійливо вимальовує картину. Це можна зробити без Путіна.

Без Путіна – це був би ідеальний план, але наразі ми виходимо з політичних реалій: Путін радше всього розглядає ситуацію за корейським сценарієм, сценарієм корейської війни. Тобто він спить і бачить, як зафіксувати ситуацію на 38-й паралелі, і цього можна досягнути шляхом загального виснаження всіх сторін, включно з Заходом.

Звісно, він хоче затягнути до листопаду 2024 року, розраховуючи, що Трамп прийде до влади й усе можна буде вирішити. Безумовно, він цього бажає, тому його логіка – тягнути це до листопаду наступного року й не закінчувати все в цьому, 2023-му році. А в Заходу мета цілком протилежна: вони хочуть цей воєнний процес, динаміку всю пригальмувати, нехай вона, принаймні в позиційному вигляді, залишиться ще в цьому році – на початку наступного, тому що це може сильно позначитися на виборах у США. Хоча й кажуть, що українське питання не першорядне, економічні та соціальні питання мають значення.

Але біда в тому, що конкретно для Байдена, який на 9-му десятку й у середній формі, не казатиму, що в поганій – у середній, це буде дві історії, які він, м’яко кажучи, не витягнув. Історія з Афганістаном, хоча він і не винний, це все до нього було, він прийшов, а в серпні треба війська виводити, а вже історія з Україною – це на його совісті буде, він не зможе сказати, що «ми просто захистили суверенітет». Ну, як захистили – окуповані території 20%, невідомо, з якою інтенсивністю подовжуватимуться бойові дії, тебе перевиберемо, а буде ще гірше. Тобто тут закиди республіканців, і з республіканського боку його так розноситимуть, що дуже примарною стає його перемога на другому терміні.

Він має запропонувати мир, який врятує Україну, дає їй шанс на майбутнє і, з іншого боку, принижує Москву. Лише такий план є прийнятним для американського істеблішменту, демократичної партії, яка при владі, щоб це могло бути вкинутим до кошика.

Плюс що витрачено гроші американських платників податків недарма, допомога виявилася рішучою, позиція президента та його адміністрації була правильною, вони піддавалися критиці, але він, як виявилося, мав рацію. І це для нього принципово.

Натомість Москва, звісно, затягуватиме цей конфлікт, намагатиметься витримати цей натиск, пов’язаний із контрнаступом, який відбувається з різною динамікою, поштовхами, але наступає таки українська армія, ЗСУ, не Москва наступає на Київ - ми цього не бачимо. Москва обороняється, і які сили й можливості є, щоб до кінця року вона відновила якийсь свій наступ чи контрнаступ? Вони примарні, ми їх не розуміємо остаточно.

У будь-якому разі все це пов’язано з варіантами мирних планів. І залежно від того, що відбуватиметься в Джедді, в Саудівській Аравії, ми зрозуміємо, куди направлений вектор. Тому що можливо, що США билися-билися в особі Бернса, очільника ЦРУ, який човником зустрічався й у Києві, і розмовляв із Наришкіним, скеровував Вашингтон на певні дії – бо це цілком певні дії: затягування з F-16, ATACMS і рештою – це ніякі не абстрактні дії «подобається – не подобається», а цілком конкретні. Ви не дали літаки, не дали ракети, а вони дуже полегшали б цей контрнаступ, це очевидно.

Але поза тим я вважаю, що США вирішили через Саудівську Аравію, через представників різних країн, які зберуться там днями, вирішити питання з іншого боку: це не ініціатива Заходу, не прямі переговори між Вашингтоном і Москвою, вибачте, це глобальний Південь.

Посваритеся з ними – вони домовляться самі між собою про те, щоб в ОПЕК створити умови для зниження ціни на нафту. І без того в коридорі перебуває ця ціна для Росії через ембарго, а буде ще гірше. Буде набагато гірше, і ця погроза відчутна, вона не абстрактна, а цілком конкретна. Тож Москва пильнує це й намагається щоразу якось на свій бік це витягнути.

Психічна атака на Москву: почало прилітати. В російські міністерства постукалися малесенькі сталеві пташки з вибухівкою. Зрозуміло, що на це в Москви нема військової відповіді. Система російської РЕБ не спрацьовує на тому рівні, на якому мріяли в Кремлі. З другого боку, можливо, запускаються якісь дрони і з території РФ.

Якісь дрони збивають, якісь – ні, а це їх летить декілька. А якщо їх 100 полетить? Чи 200? Їх зможуть збити? Взагалі немає впевненості, навіть у Кремлі. Вони не закладаються на те, що такого не станеться. Вони кажуть, що вживаються всі заходи, щоб такого не сталося. У чому ще вразливість «Москва-сіті» - це їм нагадує про вежі-близнюки.

Захарова почала порівнювати це з 2001 роком.

Це смішно звучить, тому що терористом бен Ладеном є мешканець Кремля, це він обстрілює міста сусідньої держави, яка не спровоковано стала об’єктом цієї агресії, зайнято території, вбито тисячі людей - про що взагалі йдеться? Це воєнний акт - безумовно, Україна здійснює акти воєнної диверсії, якісь, можливо, і з території Росії, є групи. Москва хвалилася, що перемістила до себе буцімто до 5 мільйонів українців. Вона ж на цьому й горить, бо серед цих 5 мільйонів патріотів чимало, які готові запускати ці дрони й мститися Москві. Чому б ні? А ви дали б їм спокій, не переміщували б, дали б жити на своїй землі – і нічого такого не було б. А ви то дітей депортуєте, то з окупованих територій насильно виганяєте всередину Росії, в Сибір - із Маріуполя. Уявіть, купалася людина в Азовському морі, а її переміщують, жити ніде, їсти нічого, роботи нема, а вони кудись до Якутії чи в Новосибірськ – чудовий розмін. І вважати, що маса людей, не задоволених цим, зберігатимуть лояльність режиму Москви й не підуть на співпрацю з українськими спецслужбами, наївно. Щодо решти, про що ми говоримо...

Дрони як в Москві сприймають, як у Кремлі реагують?

Реагують дуже хворобливо. Народ не реагує - ви помітили? Народу байдуже. Він собі їздить на дачі, гриби, випивка, літо... А еліти дуже сильно реагують. Згадайте, як хворобливо реагували, коли на Рубльовку прилетів дрон – а там нічого не зруйновано, власне. Вони одразу бачать наступний крок. Він який? Поки що це матеріальні збитки – фасад, шибки, якісь кабінети пошкоджено. А люди почнуть гинути, як у Кривому Розі? Це ж наступний етап. А як вони не гинутимуть - це війна, куди прилетів, туди й прилетів. Ви ще й «ребом» можете змістити кудись, і тоді просто в кухню чи спальню прилетить. Так ви ж це робите цілеспрямовано – вам відповідають. І хорошої ідеї, як діяти, якщо почнуть гинути москвичі, вони не мають. А що вони скажуть - що це терористи? І кого це цікавить? Тоді вже точно це вже стосуватиметься всіх. І ті «особливо цінні члени суспільства», та публіка, що живе на Рубльовках і в «Москва-сіті», сприйме це буквально. Пропаганду вони зневажають, оскільки чудово розуміють, чим це закінчується.

Чи якраз гуртуймося навколо лейбштандарту фюрера всі як один?

Ні, там такого ніколи не було. Так, вони лояльні й щоразу публічно це озвучуватимуть, але здохнути за фюрера, як ми з’ясували, ніхто не збирається.

Щодо того ж таки Пригожина, цей путч, заколот, фейк-заколот, як це називають, продемонстрував, що жодної широкої підтримки Путін не має.

Під танки, під бронетехніку ніхто кидатися не збирається. Зрозуміло, що він контролює особисто сам лише метраж бункера, далі вже починається стихія, якою він не управляє. Тому він, схоже, узяв паузу. Я не вважаю, що він пробачив Пригожину. Адже наслідки цього стрімкого бліцкриг-заколоту ще довго відчуватимуться, і так кажуть усі. Путін назвав Пригожина зрадником, але поза тим дав йому люфт, змогу змити кров’ю. І все, що відбувається на польському кордоні, і в селищі Ціль у Могилівській області Білорусі, та й в Африці теж, - тому, що дозволили йому підтримувати контакт в Африці, зустрітися в Санкт-Петербурзі. Добре, цей товариш пов’язаний на темах дій груп ПВК, на грошах, які розміщено у всіляких ресурсах, шахтах, розрізах, полях алмазоносних. Очевидно, йому сказали: ти поки що сиди на темі, бо тебе ніким замінити.

У Росії повністю ліквідовано ПВК Вагнера. Забрано базу в Молькіно в Краснодарському краї, всю техніку, бронетехніку, озброєння, усі БК відправлено на баланс міноборони. Більша частина, наголошую, більша частина контрактників ПВК Вагнера підписала контракти з міноборони РФ і тепер вважається контрактниками міноборони РФ. Є щось саме в Білорусі, і це, безумовно, домовленість між Лукашенко, Пригожиним і Путіним. Але це все дуже непевно, і в разі чого їх дійсно до авантюри залучать, якоїсь провокації – а чого, там якісь зеки й головорізи. Якщо вони підуть на польський кордон, підсумок буде зовсім невтішний, але для Путіна з цього теж є зиск, він чужими руками ліквідує цю неприємну загрозу. Бо якщо в цей заміс потраплять тисяча, чи дві, чи три, скільки їх там, кажуть, що до п’яти тисяч, певекашників, то двох зайців і вполює: померли героями і проблем уже нема.

Ми це бачили в Іраку ще за Трампа - коли триста людей було знищено у спробі прийти на курдські нафтові поля, їх було просто вбито впродовж години ракетами й гелікоптерами. Жодного прямого боєзіткнення не було, вони їхали пустелею на бронетехніці, і їх просто розстріляли, всю бронетехніку вклали бомбами. Відома історія.

Воював Путін з Пригожиним, а посадили Стрєлкова-Гіркіна. Як так сталося? Непримиренного ворога Пригожина, одного з ефесбешних авторів воєнних дій проти України в 2014 році, який і не надто сильно гавкав на Путіна, вивели в підвал.

По-перше, він не є небезпечним. Посади Пригожина – хтозна, що ці зеки накоять, різатимуть інших. Гіркин – приклад сердитого патріота, який багато років публічно щось розповідав. А скільки за нього вийшло, під потяги кидалося, дороги перекривало, з вилами пішло на Кремль? Ніхто не вийшов. Це все фантомні речі. Чого б його не посадити? Потримають і відпустять, він полковник ФСБ. Так, він виступав, знявши табу, проти Путіна, що неприпустимо для працівника ФСБ взагалі, він пов’язаний присягою, а пішов проти держави, бо Путін – це і є держава, як би ти до нього не ставився. От удома на кухні роби що хочеш. На мій погляд, це була основна причина його ізолювати – зняти проблему розмноження Клочкових, Губаревих. Вони її зняли, усе розсмокталося, цієї організації, як тепер заявляють її учасники, і не існувало, і навіть напряму цього вже нема, критики справа. Клочков взагалі червоний націоналіст, він за Сталіна й російський народ. Гіркін більш специфічний, ідейний, ідеалізує Денікіна чи Олександра ІІІ. Але загалом публіка дуже різноманітна, і, як з’ясувалося, народу абсолютно наплювати.

А що стосується Пригожина, сюжет триває, ми ще побачимо його продовження саме з Пригожиним. З Гіркіним простіше розправитися: ізолював - і все, його навіть ліквідовувати не потрібно, у нього нічого нема. А з Пригожиним сюжет більш закручений, непростий. Дивіться самі: а де поділися генерали Суровікін, Юдин?

Перестукуються зі Стрєлковим, можливо?

Мізинцев також. Де вони всі? Здавалося б, коли вже народ обговорює, що Суровікіна посадили, - ви його покажіть. Попов, який командував 58-ю армією, - у Сирії, це вже підтверджена інформація, його відправили на заслання в Сирію, а там і бомба може не туди прилетіти, всяке буває. У будь-якому разі з цими якось вирішують, а Пригожина поки що ніхто не посадив, не вбив. Отже, ми чогось із вами не розуміємо, Пригожин у цій грі мав якийсь важливий елемент, якісь має ресурси, які неможливо, поки він живий, у нього забрати – в Африці вони чи в іншому місці. Вирішили, схоже, взяти паузу, але, на мій погляд, сюжет не закінчено, він матиме продовження.