Життя навстоячки, страчене покоління, щастя в купі гною – 5 книг, які (не) варто читати восени

Кажуть, чимало наших ідей залишаються нереалізованими. Чому? “Немає часу!” – перш за все скажете ви, і частково матимете рацію. Книжка з промовистою назвою “Не читайте цю книжку” Дональда Роса (К.: Artbooks) розповість, як планувати, щоб якість вашого життя значно покращилась! Як саме? Дуже просто!


Це ж "європейська" система, де замість уроків – вікторина, а ділові поради – щось на зразок наших анекдотів. Тільки всерйоз, бо не продасться. Ну, наприклад. У цій книжці автор із власного досвіду розповідає про все, що вам давно хотілося довідатись: звички, стиль і спосіб життя, мозкові процеси, побут, час творчих людей. Так принаймні нам обіцяють. Натомість як насправді? Ось перша порада з назвою “Ідіть спати!” Пригадуєте жарт про те, як дівулі схотілося знайти роботу? І що їй радить “народна” мудрість? Правильно, «ляж поспи і все мине». Те саме тут: “Ось і весь секрет: ідіть спати! Ви прокинетеся, згадаєте і зрозумієте”. Причому не важливо, що саме ми зрозуміємо, головне, що про пошуки роботи забудемо”. Тож ця книжка буде актуальною для будь-кого — досвідченого митця чи аматора, студента чи професійного дизайнера, власника бізнесу або домогосподарки. Абсолютно кожна людина знайде для себе потрібні ключики до управління своїм часом, як запевняє автор! Виходить, “Не читай цю книжку” – одна з найкращих книг по тайм-менеджменту, в якій ви не зустрінете складних схем планування або порожню інформацію, яку важко втілити у життя? І тільки легка систематизація всіх ваших справ секретним методом «списку справ для невиконання», і ви будете вражені, як все навкруги зміниться? Абсурд? Чорний гумор? Маячня? Ні, реальний посібник для складного періоду назвою «життя». Здебільшого, звісно, “європейське”.

А щебувають “європейські” моменти, коли раптом виявляєш себе у кріслі з п’ятьма пультами в руках і купою бабла на рахунку, і тут тобі кажуть, що ти живеш якось не так. Сидячи тобто, а то й лежачи. Що ж не так? Зрозуміло, що книжки на зразок “Рухайся!” Керолайн Вільямс (К.:Yakaboo Publishing) пишуть ті, у кого проблеми з реальністю, яку вони сприймають за дійсність, але міняйте себе, а не світ, нє? Зокрема у книжці “Рухайся!” все навпаки – нам зазвичай радять дослухатися і наводять приклади, які ми нібито й самі маємо знати.


Скажімо, раніше письмаки писали навстоячки, за бюрком. Але, звісно, не всі, бо, перефразовуючи героїню “Дванадцяти стільців”, автор “Війни і миру” не написав би свою епопею, якби не сидів, сидів, сидів!  І нехай ми народжені для руху, а новітні наукові теорії стверджують, що еволюційно наш вид розвинув здатність мислити саме завдяки потребі рухатися по-новому, однак сучасний світ пропонує нам зовсім інший спосіб життя. Правильно, сидячи чи лежачи – саме так ми проводимо понад 70% часу. Це не лише негативно впливає на наші тіла, але й призводить до падіння IQ та погіршення ментального здоров’я, хоч би скільки пультів у руці і грошей на рахунку ви малі. Просто негативно, так. Утім, як казав Толстой, кожен нещасний по-своєму, а тут хочуть зробити щасливими усіх. Тож у цій книжці авторка зібрала новаторські наукові дослідження, філософію гуру йоги та досвід спортивних професіоналів. Ну, й запевняє, що рух не просто поліпшує якість життя, він допомагає нам мислити, що особливо важливо в процесі старіння. Звичайна ходьба покращує когнітивні здібності людини. А розтяжка сприяє зменшенню рівня тривожності та дратівливості. Відкриття, описані в цій книжці, можуть не лише позитивно вплинути на здоров’я окремих осіб, а й змінити все суспільство на ліпше. Збільшивши пульти, гроші й далі за списком.

Зокрема за списком, ще й під однією обкладинкою у цій книжці об’єднано прозу та вірші американських та британських авторів, а також кількох французьких. “Втрачене покоління. Ернест Гемінґвей, Езра Паунд, Френсіс Скотт Фіцджеральд” (Стилет і стилос) - ці автори рухалися якраз всерйоз, і більшість з них занесло до Франції.



Тим не менш, навіть вони, ці відомі поети і прозаїки вважали себе "втраченим" поколінням – однією з найвідоміших літературних генерацій, названої так з легкої (насправді важкої) руки Гемінґвея. Не менш відомою була хіба що «страчена» генерація українських письмаків, або “розбите” покоління – американських. Наразі ж це оповідання Фіцджеральда про “добу джазу”, історії Фолкнера про службу в авіації, автобіографічний цикл оповідань із першої книжки вже згаданого Гемінґвея, а також новела Томаса Вулфа. А ще – чудові вірші британських і французьких авторів із покоління Першої світової. Авантюрист Ґійом Аполлінер, який рухався по життю в трамваї з перебинтованою головою, найрадикальніший поет 20-го століття Езра Паунд, який так само сидів, не рухаючись, у тюрмі, зовсім загиблий на війні геній Вілфред Овен, суфражистка Мері Борден і багато інших. Усе це – фрагменти, з яких складається цілісний портрет воєнного покоління 1920-х – втраченого, страченого, загубленого, але на диво рухливого у своєму стремлінні донести власний світогляд до нашого “малорухливого»2 світу.

Раніше, за менш "рухливих" часів такі одинаки називалися “чудовими дилетантами” або “аматорами”. Вони ніколи не почуваються дорослими, це милі диваки і плутаники, які знають одні  шахові ходи, але таки лізуть у гру, щоб подивитися, як воно вийде. Те саме - автор цієї книжки, а саме - Том Вандербільт “Початківці” (К.: Лабораторія), який вирішив на собі випробувати принцип lifelong learning (“неперервне навчання впродовж усього життя”) - з нуля вчився грати в шахи, співати, займатися серфінгом, малювати та жонглювати. І виявилося, що все це цілком можливо.


Ось, до речі, про шахи. “Ваша дитина тимчасово може стати вашим учителем, а мало що так закарбовує вивчене, ніж учителювання, - нагадує він. - Часом, коли я граю в онлайн-шахи й стикаюся зі складним ендшпілем, я прошу доньку підказати. Вона чимчикує до мене, надувшись від новонабутого авторитету, і оглядає шахівницю. Я ділюся з нею міркуваннями. “Передчасний обмін фігурами тобі ні до чого”, — кпить вона, а потім благородно пропонує ліпший хід. Діти є діти: вона хитромудро обмінює цю пораду на додатковий час для гри Fortnite”. І справді, ідея провести такий експеримент у автора з’явилася саме тоді, коли він поглянув на свою доньку, яка охоча до вивчення чогось нового, і замислився, чому з віком у більшості людей це бажання пропадає. Ця книжка — його власний пошук відповідей на це питання. І основна причина, як виявляється, полягає зовсім не в тому, що у нас поступово зникають здібності, — а в упередженні, звичці йти «накатаною доріжкою» та страху, що ми витратимо час на щось безперспективне. 

Такий самий "прекрасний дилетант" - герой книжки “Франтішек із компосту” Сімони Чехової (К.: Апріорі), малий черв’ячок, що мешкає у купі гною з модною назвою. Часи змінилися, і нині будь-яка казка – це вже не метафора маминої приказки, що й зі сміху (гною) люди бувають, а справжнє продовження притчі про те, як жучок-гнойовик питався в батька що за величезну смердючу кулю змушені вони котити від народження. “Це наше життя, синку”, - була відповідь. Натомість у цій історії герой, звісно, проти. Як будь-який «аматор» він вирушає на пошуки кращої долі, й вчиться, наприклад – ні, не грати в шахи чи писати вірші – а опилювати сунички, як знайома бджілка. Це колись, якщо пригадуєте, був такий собі мураха Ферда з польської книжки, який так само мандрував, байдикуючи, а цілий мурашник його засуджував за неробство, а тепер у нас гасло – “Рухайся!”, не сиди на місці, не пиши “Війну і мир”, а краще коти свою кулю з гною і не питайся – самі прийдуть і дадуть, як у Булгакова. Хоч би й лопатою по дупі.