Скобов: Путін захоплюється російськими ідеологами монархізму 19 століття

Розмова з російським дисидентом Олександром Скобовим

В Україні складається таке враження, що найстрашніші сни, кошмари про Луб’янку  починають ставати реальністю. Якісь непередбачувані сценарії, дивна поведінка Кремля й постійне нагнітання ситуації. Після цих страшних снів ми боїмося прокинутись у страшній реальності.

На жаль, мене не дивує те , що відбувається.  Після Чеченської війни я добре собі уявляю, що йти на насилля, йти на кров нинішньому режимові  природно. Питання тільки в тому, чи є щось, чого путінський режим злякається.

До останнього часу всі думали, що він не готовий до різького розриву з Заходом, що правляча еліта зав’язана на західні інтереси і тому  обмежена у своїх діях. Рано чи пізно питання про розрив із Заходом повинен був статися. Зараз загальна думка політологів, що теперішнє протистояння з Заходом  має іншу природу ніж протистояння між Заходом й радянським блоком.

Те протистояння  носило ідеологічній характер – боротьба двох моделей  суспільного розвитку, двох ідеологій,  які намагались ствердити себе на максимально більшій частині планети, а бажано на цілій планеті, а зараз протистояння не носить такого ідеологічного характеру і характеру протистояння суспільних моделей. Я думаю, що подібні уявлення вже застаріли. Нинішнє протистояння дедалі більше нагадує колишнє  ідеологічне протистояння.

Ідеологічне протистояння  це одне, але готовність пролити кров народу , який ще донедавна називали братським... Виявилось, що «братський російський народ»  готовий  провчити «хохлів» і забув про братство. До крові готові?

Те, що переступити через кров правлячій російській верхівці дуже просто – я впевнений. Наскільки до цього готове російське суспільство!? Але ж проковтнуло  воно Чеченську кампанію, де загинули десятки тисяч людей по обидві сторони, а російське суспільство достатньо знало про звірства тієї війни. Але з цим змирились. Знаходили виправдання, знаходили пояснення, намагались цього не помічати чи не знати. В цьому плані, сподіватись, що в російського суспільства, в його теперішньому стані,  виявиться якийсь протест проти кровопролиття, на жаль розраховувати не можна. Це виключно буде оцінка витрат.

Тобто моральні обмеження  чи  моральні принципи не діють?

Не діють зараз моральні обмеження, на жаль. Мені непросто це говорити, але вони  зовсім не діють (і не діють давно) у правлячої верхівки, і я не впевнений, що вони спрацюють у простих людей. Путіну вдалось зіграти на тому, що називається «постверсальським синдромом». Дуже багато говорили про психологію німецького суспільства після поразки у першій світовій війні, - тоді це сприймалось як геополітична поразка держави. Маса була втрат перехідного періоду. Людям було просто важко жити. Вони стикались з масою нових несправедливостей, в них виникало роздратування, протест, невдоволення. Питання було, куди воно буде спрямовано - путінському режиму дійсно вдалося все це невдоволення каналізувати в реваншизм.

А яка внутрішня мотивація Путіна? Він ж не останній імператор Риму чи Візантії. Подібні тектонічні зміщення пояснюються або раціонально, або ірраціонально. Ми до цього часу не можемо зрозуміти, що рухає Путіним і його кланом. Навіщо це все? Ризикуючи втратити кошти, ризикуючи розламати Росію через декілька років.

Має місце поєднання і раціонального, і ірраціонального. Путінський режим досить довго шукав для себе якусь ідеологію ,спеціальну, якою він би міг мобілізувати суспільство на свою підтримку. Багато говорили, що у цього нового правлячого класу, жодної справжньої ідеології немає, вони шукають якісь замінники, симулякри. Режиму, що ставав дедалі більш авторитарним була потрібна офіційна  ідеологія. Вони її шукали і, таке враження, що таки знайшли...  

Є чимало свідчень, що той самий Путін, особисто Путін, досить серйозно захоплюється творами публіцистів монархічного табору 19-ст. Такими яким як Леонтьєв, Побєдоносцев, Ільїн. Ця ідеологія антизахідна й антиліберальна, - держави монархічного,імперського типу.  Він дійсно знайшов  для себе цю ідеологію і я думаю, що він дійсно в неї повірив.

Дивний вибір. Можна ж було обирати між колективним Победоносцевим і  колективним  Сахаровим, тобто якісно іншою Росією. Чому така дивна любов до доволі примітивних конструкцій?

Правляча еліта, що зробила ставку на свою незмінність, безконтрольність , на авторитарні методи правління  не могла обрати Сахарова. Вона обрала те, що в її розумінні найкраще відображало суспільний устрій. І справа в тому, що вона дійсно не вірить, що деінде  буває справжня демократія.

Коли вони чують про справжню демократію вони відразу думають, що це  якась хитра декорація, за якою група ляльководів смикає за ниточки й усім керує. Їхнє глибоке переконання що не буває демократії. Все це обман. Вони дійсно так думають і зрозуміло, чому вони так думають. Вони  своє розуміння прикладають до усіх. Знаєте, це коли у бандитів є свій світогляд: бандити ж упевнені, що бандити – це всі в світі. Мовляв, одні більше вдалі, а інші – менш, що світ побудований на бандитських законах.

А які перспективи?!  Ми чуємо голос ліберальної Росії,  але таке враження, що загалом режим поглинув Росію.

Після виборів в 2011 була можливість об’єднати велику частину суспільства на якихось загальних демократичних лозунгах і вимогах. На вимогах відповідальності і підконтрольності влади,тих самих чесних виборів. Цей шанс на сьогодні втрачено. Я вважаю, що був шанс широкої коаліції і те що Путіну вдалось розкрутити реваншизм в країні обнуляє можливість такої широкої коаліції. Бо ж Путіну  вдалось цими реваншистськими лозунгами мобілізувати на свою сторону, в тому числі і частину опозиції.

От  ми говоримо про реваншизм Кремля. Але ж зла йому ніхто загалом не хоче. Основним мотивом було втекти якнайдалі. Прибалтика втекла  далі всіх, України втекти наразі намагається.

Я думаю, що є гарячі голови, які по-серйозному сподіваються відібрати в України частину території. Це вже не про Крим йдеться ,йдеться про південний схід, але й це не максимальна програма. А на решті території посадити маріонетковий режим.  

Вибухова реакція Путіна на крах Януковича  пояснюється тим, що він побачив крах спорідненого режиму. Режиму,  котрий теж, можливо не так різко, але нав’язував країні правила виродженої фіктивної демократії, за якою насправді  усіма нитками смикає правляча безконтрольна еліта, значною мірою кримінальна. Для нього такі режими споріднені. Подивіться, як путінська Росія послідовно захищає диктаторські авторитарні режими-ізгої по цілому світі.  Це не просто робиться на зло Америці – це відчуття внутрішньої спорідненості.  Ось чому я кажу, що теперішнє світове протистояння знову ідеологічне і йдеться про протистояння моделей.  Моделі, де правляча еліта головна по відношення до людини і моделі, в якій усе навпаки.

А як в Росії ставляться до Януковича?

Я думаю, що жодних симпатій, жодної поваги до Януковича в Росії немає, ані в противників Путіна, ані в його прихильників. Що з себе являє Янукович більш-менш однаково розуміють усі. Тим, хто дійсно впав в цей імперсько-шовіністський психоз,  - їм неважливо, щоб васал був якийсь симпатичний чи  хороший: він - васал, він - наш. Логіка така: «ви посягнули на нашу власність, на нашого васала, не ваша справа хорошого чи поганого намісника ми вам ставимо». Ось  психологія імперського мислення.

В кримінальному сленгу є поняття «розійтись краями». А як Україні зараз розійтись краями з Путіним, щоб не було оцих поганих сценаріїв.

По мінімуму, зараз хочуть щоб з Москви диктували, яку Україна має прийняти Конституцію, яким має бути склад уряду, якою має бути коаліція. В Москві хочуть, щоб це все вирішували в Москві. А якщо Україна не хоче цьому диктату піддатись, тоді ми будемо у вас провокувати  безлади.  Зрозуміло що підло користати з проблем сусіда, аби викручувати йому руки. Але будуть це робити. Я думаю, -  мені важко це казати, але «розійтись краями» тут не вдасться. Я в Петербурзі, і якщо  зовсім цинічно говорити, я  думаю, в разі великої війни, українська армія Петербург бомбардувати  не буде. Але, єдине, що може зупинити Путіна зараз – це готовність народу України дати відсіч, зокрема й зі зброєю в руках.