Чим Україна може утримати чемпіонів від "дезертирства"

Причому анексія Криму – не єдина тому причина.

"Засновником" цієї тенденції в 2014-му став чемпіон Європи та І Юнацьких Олімпійських іграх-2010 19-річний гімнаст Олег Степко, який захищає прапор Азербайджану. Про його перехід стало відомо на початку березня. І, як говорили спортивні чиновники, головним аргументом атлета стала фінансова вигода.

Головних втрат збірні України з різних видів спорту зазнали після того, як Росія окупувала Крим. Після того "референдуму" ми дуже швидко втратили чемпіонку Європи з метання списа, тодішню рекордсменку України Віру Ребрик, яка проживає в Ялті. Своє рішення вона мотивувала тим, що не має змоги покинути рідне місто, де має всі умови для тренувань і де проживають її батьки-інваліди. За її словами, все, що пропонувала їй Україна в особі Федерації легкої атлетики для переїзду на материкову частину – "кімнатка на олімпійській базі в Конча-Заспі".

Буквально за декілька днів ще більш тривожна звістка сколихнула важку атлетику - дворазовий віце-чемпіон світу (2010 та 2011 роки), срібний призер чемпіонату Європи (2010) кримчанин Артем Іванов також представлятиме збірну Росії.

Про подібне рішення заявив й олімпійський чемпіон -2008 з кульової стрільби Артур Айвазян: "Я збираюся жити в Криму. Мені доведеться прийняти російське громадянство".

Швидко долучилася до збірної наших сусідів луганчанка, чемпіонка світу з сучасного п'ятиборства Ганна Буряк. У складі збірної України у 2013-му році 24-річна спортсменка виграла два етапи Кубку світу, здобула срібну медаль чемпіонату Європи в особистій першості і стала чемпіонкою світу в естафеті. У 2012 році вона виграла золоту медаль чемпіонки світу у змішаній естафеті.

Трохи нетиповим на цьому тлі виглядає вчинок однієї з найкращих шахісток України львів’янки Катерини Лагно, яка має перемоги на чемпіоні світу й Олімпіаді. Вона теж вже стала росіянкою. Проте з політичною ситуацією це рішення не пов'язане. За словами мами спортсменки, торік в її доньки стався інцидент з керівництвом шахової української федерації, після чого вона зрозуміла, що "не особливо потрібна і їй краще піти".

У вересні про свій перехід під знамена Азербайджану заявила володарка чотирьох (!) олімпійських нагород – "золота", двох срібних медалей  і "бронзи" – байдарочниця Інна Осипенко-Радомська. Набридло їй півроку оплачувати свою підготовку з власної кишені. Хоча, заради справедливості зазначимо, що востаннє за збірну України вона виступала аж два роки тому – на Олімпіаді-2012, тому їй і не загрожує карантин, який відбувають спортсмени під час зміни громадянства.

То чим же Україна все-таки може утримати своїх чемпіонів, щоб вони не тікали від неї і не перетворювалися з її героїв на суперників?

Про підвищення зарплат за нинішніх обставин, коли на Сході триває війна, а уряд заявляє про тотальну економію, навіть згадувати не доводиться. Понад те, влада навіть хоче переполовинити преміальні за медалі чемпіонатів Європи і світу.

Але звернімо увагу на те, що Лагно, наприклад, про гроші взагалі не говорила. Її рішення є наслідком конфлікту, суть якого не розголошується. Проте федерація могла виявити більше поваги до своєї топової спортсменки, порозумітися й утримати під синьо-жовтим прапором.  

Та й Ребрик запевняла, що міністр спорту (на той час був Дмитро Булатов) їй особисто не дзвонив. Погодьтеся, коли найкраща спортсменка країни хоче покинути збірну, то міністр зобов’язаний знайти час для вирішення цього нагального питання.

Цікава ситуація з чемпіоном світу-2014 зі спортивної гімнастики Олегом Верняєвим, якого постійно "сватають" різні країни. Він не відмовляється від українського громадянства, бо його тренер не хоче нікуди переїжджати. При цьому Олег навіть не нарікає на свої заробітки. Його більше хвилює те, що Україна не може створити йому умов для належної підготовки. Зокрема, на олімпійській базі в Кончі-Заспі немає сучасного килима для вільних вправ, вартість якого 40 тис. євро. Саме через це він не зміг стати призером чемпіонату світу в абсолютній першості (залишився четвертим) і в командних змаганнях наші хлопці залишилися якраз за межами вісімки фіналістів.

Виходить, грошей на зарплати і премії в України немає. На створення умов для підготовки – теж. В принципі, як завжди. Та за цих умов наші спортивні чиновники навіть не можуть похвалитися людським ставленням до своїх чемпіонів. Найпростіше звинуватити спортсмена у "зраді" та непатріотизмі, ніж прозвітувати і справою довести, що було зроблено все, аби атлет продовжував бути українцем.

Винятковим прикладом в українському спорті є шаблістка Ольга Харлан, яка виграла майже все, що тільки можна – залишилося лише особисте олімпійське "золото". Що тільки не пропонували їй росіяни, але вона навідріз відмовляється стати їхньою співвітчизницею.

З гумором пояснив своє рішення не відмовлятися від українського паспорта чемпіон світу та Олімпіади-2012 каноїст Юрій Чебан: "Може, я ідіот?"

От тільки цим – закликами чи навіть докорами про патріотизм – українська влада і може утримувати спортсменів. Хоча й це не її заслуга: патріотизм йде від самих чемпіонів.