Український чемпіон світу Юрій Чебан: Може, я ідіот, тому й відмовився змінювати громадянство

Проте олімпійський чемпіон Лондона-2012, бронзовий призер Ігор у Пекіні-2008 не став цього робити. Про причини свого вибору на користь України, а також як Москва зустріла українську збірну на чемпіонаті світу, на якому українець виграв "золото", Чебан розповів Еспресо.TV.

- Як вас зустрічала, приймала і проводжала Москва?

- Добре. Організація була чудовою, змагання провели на високому рівні. Все було шикарно. Не було жодних політичних натяків. Нас не виділяли серед інших країн, що ми якісь особливі. Жодних випадів.

- Наша чемпіонка світу з фехтування, яка минулого місяця захистила свій титул в Казані, Ольга Харлан розповідала, що пересічні росіяни, зауваживши на її куртці "Україна", запитували, мовляв, вона приїхала їх різати. У вас подібних інцидентів не виникло?

- Ідіотів вистачає, мені здається, в будь-якій країні. З поведінки однієї людини не варто судити про всю країну. Самі росіяни не винні, що склалася така ситуація. У Путіна своя позиція. Взагалі не треба спорт відносити до політики. У спорті всі спірні моменти вирішуються на дистанції: хто попереду, той і правий. Цим спорт хороший, що не затьмарений політикою, брудними іграми.

- Значить, жодних негативних вражень від перебування у Москві не залишилося?

- Єдиний негативний момент – наша держава не виділила грошей на ці змагання. Нам довелося їхати потягом, а не летіти літаком. Думаю, наша збірна могла виступити краще. Проте доба в спекотному потязі, напевно, все-таки позначилася на результатах.

- На чемпіонат Європи українські веслувальники їздили за власний кошт. А на чемпіонат світу?

- Так само. Щоправда, на мене гроші знайшли – не знаю, як. Але це не змінює ситуації – вся збірна, крім мене, поїхала в Москву за власний рахунок. Якби і мене не профінансували, то я теж відправився до Москви за свої гроші.

- Чи обговорювали зі своїми зарубіжними колегами військові події на сході країни?

- Звісно, всі цікавляться ситуацією в нашій державі. Багато знайомих, друзів дійсно цікавляться подіями, які відбуваються в Україні. Люди не відгородилися від нас – переживають. Навіть росіяни запитують. Коли ми розповідаємо, що їздимо власним коштом, вони дивуються: "Як ви ще веслуєте? Яка мотивація?" Вони ж не знають, що надія помирає останньою. Фанатів своєї справи, одержимих нею, складно зрозуміти.

- У фіналі 200-метрівки ви стрімко стартували, проте до фінішу розгубили свою перевагу. Втома, тактичний прорахунок чи сильні суперники?

- Ну, у фіналі чемпіонату світу – всі веслувальники досвідчені, обстріляні вовки. У кожного своя тактика. Хтось сильніше фінішує, а хтось – стартує. Я вирвався зі старту, бо в мене не виходить так стрімко фінішувати.

- Нервувалися, очікуючи суддівського рішення, хто став чемпіоном світу? Адже вас з росіянином розділила лише одна сота секунди.

- Не те щоб нервовий, швидше – трохи хвилюючий момент, коли після фінішу починаєш, грубо кажучи, кусати нігті від незнання, хто яким заїхав і чи ти взагалі є серед медалістів. Коли такі щільні результати, то тільки за фотофінішем можна все визначити.

- А якщо чесно, було принципово перемогти саме в Росії і саме росіянина позбавити "золота"?

- Те, що там головним фаворитом вважався росіянин – це було більше спекуляцією, враховуючи політичну напруженість між Україною і Росією. Це додало змаганням "перчинки". Моїм пріоритетом було перемогти у всіх суперників, не тільки у росіянина. Проте обійти його було трохи приємніше, ніж інших.

Відео: Youtube

- В естафеті ви таки поступилися росіянам. Раділи сріблу чи сумували за "золотом"?

- Звичайно, раділи. Медаль будь-якого гатунку – це цінний здобуток. Звісно, якщо не дерев’яна, бо 4-те місце – дуже образливе. От якби ми програли перше місце в зарубі – носик човна, було б прикро. Прекрасно було видно, що росіяни чудово підготовлені, сильніші – вони без зайвих запитань, упевнено виграли. Нам просто треба не ображатися на когось і не засмучуватися, а зробити висновки, готуватися краще і здобути "золото". У нас сильні хлопці, проте вони молоді, і їм потрібен досвід – змагання. А це знову впирається у фінансування. От і виходить замкнене коло.

- Останнім часом чимало українських атлетів з різних видів спорту змінили громадянство. Чи надходять вам подібні пропозиції?

- Так, була пропозиція. Але це така справа… Не хочу казати, яка саме країна була.

- А чому ж відмовилися?

- Може, я ідіот? Не знаю…

- А може, патріот?

- А може, це одне й те ж? Принаймні, ці слова дуже співзвучні. Все буде у нас нормально. Прорвемося!

- А якби отримали повістку з’явитися у воєнкомат, як би відреагували на перспективу змінити весло на автомат?

- А я і так знаходжуся на службі в спортивній роті. Правда, не на передовій. Ну якщо прийде повістка, то що зробиш – доведеться захищати країну. А взагалі складно розмірковувати гіпотетично. Коли така ситуація в моєму житті настане, тоді й прийматиму рішення.