Чому Богдан Гаврилишин - справжня гордість України

Він народився 19 жовтня 1926 року у селі Коропець на Тернопільщині. Вчився три роки в початковій школі в селі Жизномирі. Потім - у Бучацькій польськомовній гімназії, яку після приходу більшовиків перетворили на середню школу. У 1941-44 роках змінив ще дві гімназії.

Під час Другої світової війни у 1944 року його забирають до Німеччини. Після 1945 року перебуває у таборі для переміщених осіб, а через два роки виїжджає до Канади: працював лісорубом, потім офіціантом і був першим з повоєнних емігрантів, який вступив до Університету Торонто.

У 1952 року отримав диплом інженера, а у 1954-му - диплом магістра. Пропрацювавши в міжнародній компанії три роки, був направлений на навчання до Міжнародного інституту менеджменту у Швейцарії.

У 1960 року розпочалася багаторічна педагогічна діяльність Гаврилишина. Вісім років він керує навчальними програмами в Міжнародному інституті менеджменту в Женеві, викладає курси з економічного розвитку, світового бізнесового середовища, керування міжнародними операціями та державного управління. Згодом стає директором цього навчального закладу й керує ним 18 років.

За час роботи в МІМ-Женева Богдан Гаврилишин виростив цілу плеяду спеціалістів вищої кваліфікації для сотень компаній в усьому світі.

Читайте також: Молоді очі Богдана Гаврилишина

Водночас Гаврилишин не полишав громадської діяльності. У 1972 році його обирають членом Римського клубу, у 1973 — членом Міжнародної академії менеджменту, 1975 року — членом Світової академії мистецтва та науки. У 1976 році пану Гаврилишину присвоєно ступінь доктора економіки Університету Женеви, почесного доктора права Йоркського університету (Канада) 1984 року та Університету Альберти (Канада) в 1986 році. Згодом доктор Гаврилишин отримує почесну відзнаку (Engeneering Hall of Distinction) Університету Торонто (Канада).

"Україна знаходиться в певному геополітичному вакуумі. Вона є заслабкою і економічно, і мілітарно для того, щоб відігравати незалежну роль у світовій політиці. Йти в обійми Росії означало би поступово повернутись до статусу колонії, що призвело би до втрати своєї ідентичності, мови, культури. Єдина альтернатива – це стати членом НАТО", - Богдан Гаврилишин.

Гаврилишин створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії, після – в Україні (1990). Став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер Світовий економічний форум). Був консультантом компаній General Electric, IBM, Unilever, Phillips, радником кількох країн.

Про високий міжнародний авторитет Богдана Дмитровича свідчить те, що він є знаним консультантом з питань державного управління та міжнародного бізнесу, виступає доповідачем, модератором і головою на міжнародних наукових конференціях та семінарах у понад 70 країнах світу.

В науковому доробку вченого понад 100 статей з проблем менеджменту, освіти в галузі менеджменту, економічного та політичного середовищ. Його перу належать дві книги, причому одна з них — “Дороговкази в майбутнє — до найбільш ефективних суспільств” — набула світового визнання і видана в перекладі вісьмома мовами. У 2009 році книга “До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє” втретє перевидана в Україні із доповненнями.

Повернення в Україну

З кінця 1988 року доктор Гаврилишин присвячує свою подальшу діяльність Україні. Він ініціює заснування Академією наук України та МІМ-Женева спільного підприємства — Міжнародного інституту менеджменту в Києві (МІМ-Київ), який першим в колишньому СРСР почав готувати магістрів бізнес-адміністрування, і до 2013 року очолював Наглядову раду Міжнародного інституту менеджменту.

За активної участі та організаційної допомоги Богдана Гаврилишина в 1989 році в Україні було створено Міжнародний благодійний фонд "Відродження", що фінансується Джорджем Соросом. З початку діяльності фонду і до 1998 року науковець очолював Наглядову раду цієї громадської організації, головною метою якої став розвиток в Україні засад громадянського суспільства в культурній, освітній, науковій та соціальній сферах.

У 1991 році доктор Гаврилишин створив і очолив Консультативно-дорадчу раду при президії Верховної Ради України, яка діяла протягом наступних семи років, був членом Американо-українського дорадчого комітету, радником президента Леоніда Кравчука, чотирьох голів Верховної Ради та трьох Прем‘єр-Міністрів України, почесним головою “Пласту” (Національної скаутської організації України).

"Інституції влади – це “ахілесова п‘ята” України. Є надмірна кількість партій, багато з них кишенькові, без ясної ідеології і програми трансформації всіх гілок державних органів, пропозицій впорядкування законодавства і плану дій уряду у зовнішній політиці та всіх аспектах внутрішнього життя, включаючи інструменти для реалізації певної політики та планів", - Богдан Гаврилишин.

Гаврилишин — член Ради Світової Академії мистецтва та науки, член Швейцарського форуму з міжнародної політики. Він також сприяв створенню Міжнародного центру перспективних досліджень і був головою його Наглядової Ради до 2006 року.

Надзвичайно плідна праця Гаврилишина в Україні високо цінується найширшими колами освітян, науковців та державних діячів. Його було обрано іноземним членом Національної академії наук України, нагороджено відзнакою Президента України — орденом Свободи.

Він є Заслуженим діячем науки і техніки України, позаштатним радником голови Верховної Ради України, одержав почесні докторати Тернопільської Академії народного господарства, Університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську і Університету імені Юрія Федьковича в Чернівцях.

У 2011 році у Києві була видана друга книга спогадів Гаврилишина - "Залишаючись українцем". У цій книзі Гаврилишин розповідає про свій цікавий і надзвичайно насичений життєвий шлях, перед читачем постають впливові особистості й важливі події, активним учасником яких був автор.

Шлях видатного українця також зафільмований у 53-хвилинному документальному фільмі "Місія-Свобода".

Останні хвилини свого життя Богдан Гаврилишин провів у родинному колі у своїй квартирі в Києві.