Українська "дівчина з Іпанеми": gran finale

Кларісе Ліспектор. Час зірки. - Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016

…На платівці вона дійсно не постаршала. Ось вона, в оксамиті тенор-саксофона Стена Ґетца – завжди шістнадцятирічна, ніжна і струнка дівчина з Іпанеми. Я включаю програвач, опускаю голку – і відразу з’являється її фігурка.

Гарукі Муракамі

У цій історії мало хто знає про справжнє походження авторки книжки, відомої латиноамериканської письменниці, яка насправді народилася в українському селі Чечельник, що на Поділлі, емігрувавши з СРСР у 1922 році і прибившись аж до Бразилії. Більш того, навіть враховуючи цей «незручний» для одвічної «дружби народів» факт, її завжди числили за відомством російської емігрантської прози, не забуваючи щоразу згадати про самобутність «російської бразилійки» і про те, що їй належить честь створення «зовсім нового мистецтва письма», причому нового не тільки для Бразилії.

Напевно, найточніше про стиль та стилістику письменниці, авторки «Часу зірки» Кларісе Ліспектор (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) свого часу висловився відомий американський перекладач Григорій Рабаса. «Я був вражений зустріччю з рідкісною жінкою, - вигукував він, - яка виглядає, як Марлен Дітріх, а пише, як Вірджинія Вульф!»

Хай там як, але стиль письма Ліспектор – справді легкий, нехитрий і, звичайно ж, пристрасний. Утім, усе це, можливо, лише в українському перекладі, за що маємо дякувати перекладачу. Бо це не «містечкова» проза Бруно Шульца або Йозефа Рота – п’янка, екзотична і безумовно «колоритна» - хоч би які близькі були родинні зв'язки цих авторів з українськими корінням, а цілком «міська» і навіть «європейська». (У 1940-х роках Ліспектор мешкала в Європі).

«Ця розповідь буде старомодною, - повідомляє її герой, - бо я не хочу виглядати сучасним і вигадувати неологізми, аби показати свою оригінальність. Тому я спробую (хоч і не звик до цього) написати історію, в якій буде початок, середина і gran finale, за яким - лише тиша й шум дощу».

Насправді, це історія непримітної друкарки, «дівчини з південного сходу», розказана від імені юнака, який єдиний не помічає її ущербності, готовий дарувати їй квіти, парфуми і слова. Свінг його летючого стилю перетворює героїню снів у джазову «дівчину з Іпанеми» у виконанні легендарного Стена Ґетца (Станіслава Гаєцького, видатного американського джазового музиканта українського походження) і «кінематографічну» Амелі, яка безтурботно посміхається всім на вулиці, оскільки її все одно ніхто не помічає.

Тепер, сподіваємось, помітять.