Артем Полежака: На війну я пішов 1 квітня – в хорошому сенсі це був найкращий першоквітневий жарт в моєму житті

Де застала вас війна, з яких джерел ви дізнались 24 лютого про повномасштабне вторгнення рашистів?

Війна застала мене вдома в Харкові, а джерело, з якого я про це дізнався, було безпосередньо у мене за вікном. Підскочив з ліжка, як і решта моїх співвітчизників, десь о п'ятій ранку з першою думкою в сонній голові: це не феєрверк. Хочу подивитись новини — Інтернету нема.  Почав обдзвонювати друзів, ну і так, це був не феєрверк. 

В який день чи момент від початку повномасштабного вторгнення ви вирішили піти на війну захищати Україну?

Ну от прокинувся я, випив кави, зібрався й пішов у воєнкомат. Там сказали, що зараз потрібні люди з досвідом, записали мій телефон і сказали: ''Вам в разі потреби задзвонять''. І от прийшов я додому, сів посеред кімнати, за вікном щось гримить, скло дзвенить, стіни ходять, а я сиджу, шо той Будда, і думаю: ну, і шо тепер? З військкомату, звичайно, не дзвонили. В ТрО теж відмовили. Отже, це довга історія. Але через особисті знайомства й хитрий блат врешті решт все вдалося. Хіба шо хабаря не платив)) Це сталося 1 квітня. І це був найкращий першоквітневий жарт в моєму житті. В хорошому сенсі цього слова, звичайно.

Чи пишуться вами вірші у цей час?

Дивно, але декілька невеличких віршів у мене тут народилося. І що ще більш дивно, так, вони про війну. Але там нема ніякого пафосу, це або дуже інтимна лірика, або іронічна. Писалося в ''окопний період'', коли були на передку. Як з'ясувалося, під обстрілами непогано віршується. Ну бо, а що ще робити під обстрілами, як не вірші складати? Скоро знов виїжджати "на нуль", подивимось, що там мені муза приготувала.

Хто з ваших друзів-митців зараз теж на фронті?

Та практично всі. Мій видавець Андрій Гончарук на фронті. Поет Євген Іванич Манженко, поет Ігор Мітров, поет Ігор Астапенко, прозаїк Артем Чех — всі воюють. Поетка Оленка Герасим'юк — парамедик. Поет і музикант Олег Каданов — волонтер. Ну, про Хливнюка й Положинського вся країна знає. Воюють сотні людей творчих професій, так само як і будь-яких інших професій. Бо яке це взагалі має значення, хто ти там, митець чи не митець? Тут же ж задачі трохи інші. Хоча, зрозуміло, що всяким фрилансерам і просто таким, як я, ледацюгам, все дається важче, бо армія — це дисципліна й щоденна важка фізична праця.

Чи є серед ваших знайомих та друзів такі, що розчарували вас у ці важкі часи? 

Ті, хто могли мене розчарувати, зробили це вже давно. А щодо решти… я або не розчаровуюсь, або вони не мої друзі й знайомі))

Зараз час неймовірно стискається, і ми розуміємо, що кожен наш день може бути останнім, а сенси щастя та любові набувають нових значень, адже ми зрозуміли, наскільки вони крихкі. Якою є любов на фронті? Чи часто одружуються тепер хлопці та виходять заміж дівчата, не відкладаючи цю подію на потім? Ви вже особисто були свідком таких подій?

Наш командир, наприклад, одружився на відстані, не виходячи з окопу. Але це не те щоб романтична історія… просто в них скоро має дитина народитись. А ми в армії звикли, щоб порядок був.

Ну, а так, як можете здогадатись, тут не до амурів. 

Знаєте, яка на війні головна проблема? Те, що по вас стріляють? Ну таке. Головна проблема — це неможливість помитись. Уявіть, що зранку до вечора ви копаєте під пекучим сонцем, спите на землі та при цьому не миєтесь. І так два тижні поспіль. Жоден фільм про війну не дасть про це уявлення, бо кінематограф поки що не навчився передавати запахи. Яка вже там любов? Давайте вже після нашої Перемоги.

На завершення нашого коротенького бліцінтерв'ю хочу попросити вас зачитати для espreso.tv вірша. Можливо про кохання, чи про війну… На ваш вибір.