Інтерв’ю

Це те, що об'єднує нас з попередніми генераціями, - співкураторка виставки у Києві "Алла Горська. Боривітер" Олена Грозовська

Мирослава Барчук
17 березня, 2024 неділя
18:00

Мистецтвознавиця Олена Грозовська у спільному проєкті Еспресо та Українського ПЕНу розповіла про створення нової виставки "Алла Горська. Боривітер", феномен представниці шістдесятництва, значення її творчості для українців під час великої війни

Зміст

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН і телеканал "Еспресо". 


Виставка "Алла Горська. Боривітер" зараз триває в Українському домі у Києві, її можна відвідати до кінця квітня. "Боривітер" – це назва одної з мозаїк, яка була виконана, зокрема, Аллою Горською і групою її колег в Маріуполі в 1967-му році. Однак ці мозаїки були зруйновані росіянами у 2022 році. Чи саме це Ви мали на увазі, коли продумували філософію виставки і її назву? 

Абсолютно. Увесь хол Українського дому присвячений саме цим мозаїкам, зруйнованому Маріуполю і резонансу долі Горської, адже це дійсно людина, яка пережила дуже багато трагедій: і демонтаж, знищення робіт, і виключення зі спілки художників, і згодом жорстоке вбивство. І сьогодні ми маємо зруйновані мозаїки, тобто ця вся історія продовжується, на жаль. 

Мозаїки "Боривітер" і "Дерево життя" - це такий своєрідний палімпсест (старовинний пергаментний рукопис, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий, - ред.)?

Так, "Дерево життя" взагалі провело 40 років під цеглою. Незадовго до повномасштабного вторгнення РФ цю мозаїку відкрили, але дуже ненадовго. Зараз вони в жахливому стані, я не впевнена, що їх можна відреставрувати, і чи хтось буде цим займати. Взагалі, на жаль, ми маємо тільки дві мозаїки зараз на підконтрольній Україні території, бо Горська багато працювала на сході України, залишились мозаїки в Донецьку і наче одна в Маріуполі - ми не знаємо про сьогоднішній її стан, але деякий час тому вона була цілою. 

Мозаїка "Боривітер"

Мозаїка "Боривітер"

Монументальному спадку Горської присвячений окремий розділ виставки, це дуже важлива тема в контексті художниці, бо монументальне мистецтво - це єдина сфера, де вона мала змогу зреалізуватись як митець. Маріуполь — це взагалі місто, де було найбільше мозаїк. Воно дуже активно відбудовувалося після Другої світової війни, але там не було таких руйнувань, як сьогодні. За моїми даними, у місті до війни було близько 20 таких великих мозаїчних робіт. Що там залишилось зараз, ми не знаємо. 

Що ви показуєте на виставці? Яке значення Алли Горської для людини, яка не стикалася з її творчістю? В чому її значення?

Виставка масштабна, як і постать неймовірно масштабна. Про Горську можна говорити в різних аспектах. Ми говоримо про неї як про мисткиню і як про дисидентку, і як про центр руху шістдесятництва, який взагалі дуже важливий для нашої історії. Про різні аспекти її цього творчого шляху і громадського розвитку – це зал мозаїки. Окремий зал буде присвячений її творчому тандему з Лесем Танюком - це п'ять вистав, які так і не вийшли, вони теж були заборонені. 

Алла Горська, 1960 рік

Алла Горська, 1960 рік. фото: expres.online


Дві вистави були заборонені вже на етапі генеральних репетицій. Вони мали вийти, і це могло змінити взагалі обличчя і історію українського театру, бо в цих роботах Горська звертається до традиції авангарду двадцятих років, до творчості Анатолія Петрицького (український живописець, художник театру і книги, - ред.), який її дуже надихає. Це сміливі, дуже цікаві сценографічні рішення, абсолютне новаторство. Це все залишилось тільки у вигляді ескізів, які ми представляємо. 

Окремо, безперечно, ми будемо говорити про коло Горської, про її однодумців, про вибір ідентичності, українства, про відкриття української культури нею вже в достатньо зрілому віці. Ми маємо про це пам'ятати, що їй було вже близько 30 років, коли вона переходить на українську, вивчає мову від абетки. До цього не було жодних передумов, адже Алла Горська зростала в такій номенклатурній радянській родині - її батько був чиновником високого рівня, очолював Ялтинську кіностудію,  потім Ленінградську і Київську. 

У неї було абсолютно безхмарне дитинство: навчання в художній школі, потім в інституті, початок дуже потужної, традиційної кар'єри радянської художниці. А потім все різко змінюється і вона відкриває для себе Україну, українську культуру. Вона починає вивчати мову, вивчає її на доброму рівні, пише українською свої щоденники, починає займатися речами, які на той час ніхто не очікував від неї.

Чи відомо, що стало поштовхом до того, що людина обирає таку ідентичність? 

Я думаю, що це сума впливів і факторів. Ймовірно, що повпливав той самий Клуб творчої молоді (КТМ), бо це змінило оточення Горської, біля неї з'явились нові дуже цікаві молоді люди, з якими вони почали робити вистави, шевченківські свята, але не такі, як це практикується в Радянському Союзі. Вони відкривають, відбронзовують Шевченка.

Чи правильно я розумію, що Клуб творчої молоді відбувається в 60-х роках?

Так, взагалі передісторія відкриття клубу дуже цікава. Я знаю про те, що це планувалася "потьомкінська деревня". Тобто в Україну мала приїхати делегація з Канади, і вони забажали подивитись на клуб, де молоді люди проводять час. Тож цей клуб дуже швидко влаштували, але він абсолютно вийшов з-під контролю, почав жити якимось своїм життям, і дуже швидко вони зрозуміли, що це небезпечно, але вже нічого не могли вдіяти. 

Це вони збиралися у Жовтневому палаці?

Так, під егідою комсомолу їм виділили кімнату, і вони починають ставити спектаклі, проводять дискусії, творчі вечори, присвячені репресованим митцям. Вони – це і Василь Стус, і Василь Симоненко, і Лесь Танюк, і Іван Світличний, тобто це ціле ґроно людей. 

Розкажіть, що це за історія про вітраж, який називається "Шевченко. Мати".

Історія досить відома. Більш того, я б сказала, що про Горську знають здебільшого завдяки цій драматичній події. Вона взагалі відкриває для себе образ Шевченка, який до 1960-х пережив вже багато хвиль сакралізації і десакралізації. Тобто Шевченко був різним, але Горська віднаходить свого Шевченка, і це дуже експресивний образ, він дійсно ні на що не схожий. Це такий потужний, лютий і гнівний Шевченко, на грані гротеску. Це дуже сміливо навіть на сьогоднішній день. 

Ескіз вітража "Шевченко. Мати", 1964 рік Фото: wisecow.com.ua


Вітраж вирішений не настільки експресивно, але він вражає. Він дійсно не відповідає цій радянській догмі про співця селянської неволі і дружби народів - це гнівний Шевченко, який пригортає Україну-Мати. Він тримає "Кобзаря" в одній руці, іншою погрожує, і це все супроводжується написом "Я возвеличу малих сих рабів німих і насторожі коло них поставлю слово".

Іронія в тому ще, що це так само, як Клуб творчої молоді, починалося із радянської ідеї, що це було 150-річчя Шевченка.

І це був червоний корпус Київського національного університету. Власне, коли вони представляли макет в натуральному розмірі, ректор, побачивши його зранку, лякається і власноруч знищує цей вітраж. 

Ще одна шістдесятниця Михайлина Коцюбинська цитує слова ректора, який питає: "Чому Мати-Україна така сумна? Який суд, яку кару і на кого накликає Тарас? Взагалі чому це Україна за ґратами?"

Рештування дійсно могло бути, але мені здається там не було навіть такої ідеї, як ґрати. Взагалі тогочасна молодь знову звернулася до Шевченка і почала його відбронзовувати. Поряд із цими радянськими  нудними і нещирими святкуваннями їм треба знайти свою традицію, тож вони починають вшановувати Шевченка ще 22 травня, в день перепоховання. У владних кабінетах це викликає просто страшенний опір. Якийсь комсомольський функціонер навіть пише резолюцію, що вшанування Шевченка 22 травня "ображає братній російський народ". 

Я є свідком наслідків цього, адже коли я була студенткою і вчилася в жовтому корпусі КНУ, мої ровесники знали, що 22 травня не можна покласти квіти, тому що тебе можуть викликати на комітет комсомолу, а тих, хто був партійним, виключать з партії. Це тривало аж до 1989 року. 

Знову ж таки це історія про тяглість і про те, як це все продовжує впливати. Якщо ми говоримо про КТМ і про коло Горської, мені здається, що це був такий зародок громадянського суспільства. Уся ця мережа сьогоднішньої солідарності, яку ми бачимо, зокрема волонтерська, формувалася саме тоді. У сучасному вигляді іноді це ті самі люди, їхні нащадки. Це просто безперервна традиція звідти.

Хочу сказати, що я була здивована, що генерація людей, народжених між 1928-м і 1945 роками, на Заході називається мовчазним поколінням. Мені здається, що в Україні це теж було б мовчазне покоління, якби не шістдесятники - невелика група людей, які віднайшли свій голос і створили абсолютно інше обличчя покоління. 

Ця історія з макетом вітража сталась у 1964 році, а наступного року заарештували одного із його співавторів Остапа Заливаху. У цей же час встає Іван Дзюба, він пише "Інтернаціоналізм чи русифікація" і на прем'єрі "Тіні забутих предків" Параджанова говорить про хвилю арештів. Тож це дійсно було не мовчазне покоління, тому що до нього в Україні належали люди, які говорили. Крім того, за Аллою Горською слідкували, і вона про це знала.

Так, абсолютно. Більш того, вона деяких знала в обличчя і одному навіть присвятила вірш. Він весь час сидів поруч з їхньою із Віктором Зарецьким квартирою і просто спостерігав. Тоді Горська написала "На даху куняє гава, на щаблях сидіти жорстко, а Арнольдові цікаво, де блукає пані Горська". А потім Горська так починає свої листи до Заливахи.

Про слідкування вона знала. На "олівець" КДБ Горська потрапила з 1962 року, з того часу, коли вони із Симоненком і Танюком відкривають могильник у Биківні. У КТМ вони проводять вечір пам'яті Курбаса і, оскільки це були кілька років Відлиги, починають говорити про Розстріляне відродження. 

Після цього вечора до Танюка підходить жінка і розповідає їм про Биківню. Ще досить наївні молоді люди їдуть туди. Танюк залишає в своїх спогадах цей страшний епізод, як вони підходять і бачать, що діти грають у футбол дитячим черепом. Це вразило їх, вони були абсолютно шоковані розміром цього могильника і тим, що про це взагалі ніхто не говорить. 

Танюк пише до міськради листа про те, що могили необхідно впорядкувати. Зрозуміло, що ніхто їм не відповідає. Симоненка невдовзі після цього поб'ють, і він проживе ще пару років, на Танюка вчинять напад, а за Горською встановлять стеження. Тобто з 1962 року за нею слідкують, і з того часу вона не виставляється як живописниця, тобто в неї вже немає виставок.

Чи показуєте ви якісь артефакти про те, що ми зараз згадуємо, зокрема, Биківню, макет "Шевченко. Мати" на вашій виставці про Аллу Горську?

Усі ці теми розкриті на виставці. Ми дуже вдячні Меморіальному центру "Биківнянські могили", які надали ґудзики - єдине, що залишилось від людей, похованих там. І ми експонуємо їх. Там буде відео, будуть тексти Танюка, бо нічого більше не залишилось. Також представлений зал, який пов'язаний з колом спілкування Горської, і там буде дуже багато портретів її однодумців, друзів, зокрема, Стуса, Драча, Світличного.

Буде окрема зала, пов'язана з впливами, діалогами із митцями, бо це теж для неї, як для мисткині, було дуже важливо. Ми говоримо про вітраж "Шевченко. Мати", у нас буде представлений ескіз, який зберігся, і буде аудіовізуальна інсталяція, яку створили сучасні художники Олексій Сай, Микола Марусик і Олександр Кохановський.

На виставці ви також будете демонструвати записи спогадів митців про Аллу Горську. На мою думку, в нашій розірваній історичній пам'яті свідчення цих людей – безцінні. Як ви використаєте їх на виставці? Яким чином це буде звучати?

Це будуть плазми, люди зможуть підходити і слухати. 

У 1968 році Аллу Горську виключили зі спілки художників. За що?

Її двічі виключали. Вперше її виключили за вітраж, а другий раз за написання відомого листа, який підписали 139 українських митців, інтелігентів, абсолютно різних людей. Цей лист - протест проти утисків та незаконності ведення політичних справ. Це дуже сміливий крок на той час. Тож коли Горську вдруге виключають зі спілки, починається її відкритий конфлікт з КДБ. 

Я правильно розумію, що перший підпис у листі стояв саме Сергія Параджанова?

Так.

Є така історія, що цей лист привезли поїздом Київ - Москва і вручили в ЦК Компартії. На що вони розраховували? На що розраховував Дзюба, коли вставав у кінотеатрі "Україна" і робив цей маніфест, або коли писав "Інтернаціоналізм чи русифікація"? 

Мені здається, що в першій половині 1960-х це була ще така юнацька наївність, їм здавалось, що із владою можна домовитися, якось вказати на якісь недоліки. Вони весь час апелюють до законності. А вже після арештів, наприкінці 1960-х, ці листи – це, скоріше, демонстрація солідарності. Я не думаю, що вони сподівались на якусь позитивну реакцію. Це була демонстрація того, що ми є, що ми разом і ми проти. Це абсолютна сміливість.

Після того, як з 1962 року Алла Горська не могла виставлятися, чи щось писала вона взагалі? 

Вона уходить в монументалістику. Театр був для неї закритий, забороняють вистави, виставлятись вона не може, тож її рятує те, що в монументалістиці, як не дивно, цей владний пресінг був меншим, бо це мистецтво колективу, і відповідальність не є індивідуальною. У монументалістиці Горська знаходить для себе якісь суто творчі рішення, яких вона не відкрила б у живопису. 

Художниця звертається до своїх попередників і до народного мистецтва, це для неї дійсно такий дороговказ. Хочу сказати, що на виставці як бонус до експозиції представлені роботи художників, з якими Горська вела оці мистецькі діалоги – це і портрети Анатолія Петрицького авторства Горської, і роботи Марії Примаченко, Ганни Собачко-Шостак, і бойчукістів Олександра Саєнка і Сергія Колоса.

Дійсно, коли ти читаєш оці листування з Опанасом Заливахою, ти розумієш, що людина, яку весь час тут переслідують, а інша людина відбуває покарання в Мордовії, і вони говорять про те, що нове українське мистецтво – це вже факт реальності. Вони відчувають себе покликаними нести цей тягар, для них це місія - нове українське мистецтво як сполучення двох таких важливих речей: бойчукізм чи спадок авангарду 1920-х і народне мистецтво. 

Алла Горська у колі однодумців. 1969 рік

А де Ви читаєте ці листи? Вони є видані?

Так, вони видані. Це окрема книга, упорядкована Людмилою Огнєвою, "Алла Горська. Душа українського шістдесятництва". Також я працювала в архіві літератури в Софії, там дуже багато книг, представлені ці листи, замальовки, якісь маргіналії. Це дуже цікаво читати.

Що лишилося з творів Горської в українських і, можливо, світових музеях?

На жаль, їх не так багато лишилось. Наприклад, нам на виставку багато музеїв і приватних колекцій надали роботи – це Національний художний музей, Національний музей декоративного мистецтва, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові, Музей шістдесятництва, Музей літератури.

Що стало з роботами Горської після того, як в 1970 році її вбили?

Якісь роботи вже були в державних колекціях, але небагато. Після цього її син Олексій Зарецький частину робіт і архіви передав до музеїв літератури і шістдесятництва. Багато робіт ми покажемо з родинної колекції онуки Горської Олени Зарецької, яка також є співкураторкою цієї виставки.

Що ви можете розказати про трагічну смерть Алли Горської у листопаді 1970 року? Що сталося тоді? 

Наскільки я розумію, їх прослуховували і готували стеження і вбивство. Вона їде до батька свого чоловіка у Васильків, за швейною машинкою. Рано вранці вона виїхала і не повернулася назад. Коли почали її шукати, знайшли спочатку обезголовлене тіло свекра, а потім в льосі вбиту Аллу Горську. Дуже багато навколо цього виникло легенд. Але зрозуміло, що слід КДБ не викликає жодних питань. 

Вони просто не могли нічого вдіяти з Горською. Вона була настільки потужною, харизматичною людиною, з одного боку, а з іншого -  певним символом - жінка, мисткиня. Також схоже, що цей процес закручування гвинтів був пов'язаний із Празькою весною (період політичної лібералізації в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, що тривав від 5 січня до 20 серпня 1968 й закінчився вторгненням у країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору. Супроводжувався народними протестами проти радянського впливу, - ред.).

Тобто вони зрозуміли, що ліберальні рухи дуже небезпечні, з цим треба якимось чином закінчувати і закатувати це все просто під асфальт - когось ув'язнюють на величезні страшні терміни, а з ким не можуть нічого вдіяти, просто вбивають. 

Василь Стус із портретом Алли Горської на її похоронах. 7 грудня 1970 року. фото: memory.gov.ua

 

КДБ також звинувачувало підписантів "листа 139" у тому, що це якась бандерівська терористична організаці, а її лідером нібито була сама Горська. 

Вона теж про це пише у своїх спогадах, їх звинувачують у будь-яких гріхах. Зрозуміло, що КДБісти прагнули налякати, просто затероризувати це середовище загалом, але зрештою в них нічого не вийшло. Горська стає символом, тобто вони отримують ікону замість жертви. Подальшу історію ми знаємо.

Історія Горської, я би сказала, - це історія катастрофи людини творчої. Тобто це знищений митець, знищене покоління, яке би могло зробити набагато більше. Зараз це якось інакше звучить для Вас? Просто для мене особисто воно набирає якихось абсолютно нових сенсів тепер, коли ми бачимо інші подібні приклади.

Це абсолютно резонує і страшно римується із сучасним знищенням Росією українських митців й інтелектуалів. Це все продовжується, це почалось не вчора і не 100 років тому. Тобто зараз це страшна ланка цього ланцюга.

Проте з іншого боку сьогодні на найбільшому виставковому майданчику проходить виставка Алли Горської, представлено понад 100 її робіт, і вона продовжує об'єднувати людей. Як за життя, це була людина надзвичайної харизми та зовнішньої і внутрішньої краси, так і зараз вона продовжує об'єднувати людей. 

Велика кількість людей та інституцій під час війни не побоялися зі своїх мистецьких сховищ надати нам роботи. Ми зараз видаємо книгу із цими працями, із текстами наших провідних мистецтвознавців. Тобто Горська продовжує бути таким лідером, взірцем, іконою опору. 

З ким робите Ви цю виставку?

Ми - ініціатори. Український дім пішов на зустріч, і ми робимо це разом з їхньою командою. Також це музеї і приватні колекціонери. 

Олена Грозовська

Олена Грозовська, фото:mitec.ua


Чи вірите Ви в те, що в таку лиху годину нам вдасться повернути усіх всіх митців, зберегти цю волосинку пам'яті? Взагалі це можливо? 

Я думаю, що без цього ми не зможемо вижити. Це пам'ять, основа нашої культури. Це те, що нас об'єднує з попередніми генераціями. Як Горська з друзями відкривають Биківню, і це змінює взагалі усвідомлення в суспільстві, цю інформацію вже неможливо забути, вона продовжує курсувати колами і виринає наприкінці 1980-х років. 

Ті ж самі шістдесятники, ті з них, хто вижив, відіграли неоціненну роль у становленні української державності. Зрозуміло, що їх дуже швидко було посунуто з історичної арени ентузіастами ваучерної приватизації. Зрозуміло, що вони були заскладні на той час. Але їхній спадок не зникає, воно все трансформується, воно залишається в історичній пам'яті.

Теги:
Читайте також:
Київ
+17°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 40.54
    Купівля 40.54
    Продаж 41.08
  • EUR
    Купівля 43.52
    Продаж 44.36
  • Актуальне
  • Важливе
2024, неділя
16 червня
10:02
Трамп і Байден
Чернетки заборонені: Трамп і Байден узгодили перші правила передвиборчих дебатів
10:00
OPINION
Віталій Гайдукевич
Новий Європарламент – тріумф нових правих, якого не сталося, але який ще може бути
10:00
День батька
День батька - 2024: дата, історія та традиції свята
09:38
Дональд Трамп
"Я вирішу це питання до того, як зайду у Білий дім": Трамп розкритикував обсяги допомоги США Україні
09:25
Ізраїль, ЦАХАЛ
ЦАХАЛ оголосив про проведення щоденної "тактичної паузи" в Газі
09:18
Ексклюзив
Юрій Федоренко
Комбат 92-ї ОШБр розповів, як Сили оборони перехопили тактичну ініціативу у ворога на Харківщині
09:07
без води, вода
На Донеччині скорочено водопостачання: скільки й де не буде води
08:54
окупанти орки
Окупанти на Луганщині облаштували військовий полігон, - ОВА
08:45
Nike
Громадянин Нідерландів створив бізнес на постачанні в РФ товарів Nike і Lego, які пішли з російського ринку
08:19
Дмитро Лубінець
Лубінець: Росія не зацікавлена в поверненні своїх військовополонених
08:08
OPINION
Михайло Басараб
Путіну слід дати асиметричну відповідь
08:08
Анонс
Роберт Левандовські, збірна Польщі
Євро-2024: розклад матчів 16 червня
07:42
Президент Фінляндії Александер Стубб
Президент Фінляндії закликав Китай вплинути на Путіна, щоб покласти край війні
07:35
Родрі, Альваро Мората та Ніко Вільямс, збірна Іспанії, Євро-2024
Євро-2024: результати усіх матчів 15 червня
07:31
Школа на ТОТ, іспити
На ТОТ Донеччини росіяни завищують бали школярам за згадку Путіна в екзаменаційних роботах, - ЦНС
07:15
втрати окупантів
Сили оборони за добу ліквідували 6 бронемашин, 58 артсистем і понад 1100 військових армії РФ
07:00
OPINION
Микола Княжицький
У сьогоднішній політиці таких людей, як Яцек Куронь, мало
00:36
Оновлено
Михайло Мудрик, збірна України, Євро-2024
Євро-2024: розклад і результати усіх матчів чемпіонату Європи з футболу
2024, субота
15 червня
23:58
Оновлено
Збірна Італії, Євро-2024
Італія здійснила камбек та перемогла Албанію на Євро-2024
23:42
Іван Миколайчук у кінокартині "Вавилон ХХ" (1979)
Цього дня народився український актор і режисер Іван Миколайчук
23:33
Хавʼєр Мілей і Володимир Зеленський
"Ніхто не має права нападати на іншу країну": Зеленський на Саміті миру зустрівся з президентом Аргентини
23:03
Олександр Горенко
На війні загинув батько 17-річного футболіста "Металіста"
22:32
подарунки сім'ям загиблих
Прихильники традиційної сім'ї, серед яких є військові, зберуться на Майдані Незалежності
22:18
Збірна України з волейболу
Україна вийшла у фінал Золотої Євроліги з волейболу
22:07
Ексклюзив
Володимир Путін
Нинішній процес приведе до того, що Путін завдасть удару по країнах НАТО, - Безсмертний
21:55
Ексклюзив
Віталій Портников
Це питання виживання: Портников представив два варіанти замороження конфлікту з Росією
21:50
Український мирний саміт
Перший день Саміту миру в Швейцарії: що відбувалося. Текстовий онлайн
21:38
Василь Кобін
Колишній футболіст "Шахтаря" очолив клуб УПЛ
21:32
Австрія
Австрія виділила 10 млн євро гуманітарним організаціям, які допомогають українцям
21:20
Ексклюзив
Burgenstock, Швейцарія, місце проведення українського мирного саміту
Окремі країни будуть особисто опікуватися головними пунктами миру Зеленського, - кореспондентка Висоцька про Саміт у Швейцарії
21:07
Андрей Пленкович
Хорватія не підтримає мир, який передбачає відмову від територій, - прем’єр Пленкович
20:56
Марцело Брозович, Родрі, збірна Іспанії, збірна Хорватії, Євро-2024
Іспанія несподівано розгромила Хорватію на Євро-2024
20:44
Ексклюзив
Володимир Огризко
Дитяча наївність: дипломат Огризко про заяву президентки Швейцарії щодо мирних переговорів України й Росії
20:39
Африканський континент особливо постраждав через російсько-українську війну, - президент Гани Акуфо-Аддо
20:36
Одещина, кримінал
Водій зерновоза намагався вивезти за кордон 41 ухилянта: суд обрав запобіжний захід
20:01
OPINION
Костянтин Москалець
Народний Дім
19:59
Олаф Шольц
"Негайне припинення вогню, без серйозних перемовин, просто легітимізує захоплення Росією територій", - Шольц
19:53
Ексклюзив
чернівецькі десантники не дали ворогу закріпитися поблизу Вовчанська
Будуть або 200-ті або в полоні: експерт Коваленко про оточення ворога у Вовчанську на заводі
19:45
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн
"Замороження конфлікту - це рецепт для подальших агресивних війн": заява Урсули фон дер Ляєн
19:26
Зеленський
На наступному Саміті миру ми повинні зафіксувати кінець війни, - Зеленський
Більше новин