Україна лише виграє від втрати Каховського водосховища, відновлювати його не потрібно, - еколог Олексій Василюк

Які загрози, на вашу думку, нас очікують вже найближчим часом у зв'язку із екологічними змінами, які вже відбуваються в Україні? 

Звичайно, війна приносить дуже багато нових факторів, які впливають на довкілля, і серед них щось має короткострокові наслідки, а щось довгострокові. Насправді  перелічувати можна було би досить довго, але є основні речі, які будуть мати найбільший вплив або мають його вже. Звичайно, на першому місці - це забруднення, яке виникає внаслідок вибухів боєприпасів. Це однозначно найбільш поширений і найбільш тривалий в часі фактор впливу. Зрозуміло, коли вибухає будь-який снаряд чи ракета, навіть коли просто відбувається постріл стрілецької зброї - це хімічна реакція. Уявімо, що який-небудь порошок певного хімічного складу реагує, дуже швидко розширюється, відбувається вибух або пуля вилітає з гільзи - досяг цей боєприпас своєї цілі чи ні, це не має значення, тому що 100% його хімічного змісту вже опиняється в довкіллі. Щось опиняється в ґрунті, а те, що не встигло прореагувати, попадає в атмосферу. 

Фото: facebook/vasyliuk.oleksii

Ця війна - одна з найбільших в історії саме за кількістю боєприпасів, які застосовуються. А ще є міни, які спеціально розставляються для того, щоб вибухнути, коли на них хтось наступить або наблизиться. Розмінування, тобто звільнення території від вибухонебезпечних предметів, зазвичай відбувається технологічними методами, фактично їх підривають на території, яка після цього стає ще більш забрудненою. 

Часто я чую від громад або організацій, які рекламують себе як ті, які надають послуги з розмінування, що вони це називають очищенням території. Насправді вони не очищають територію. Вони вилучають з неї вибухонебезпечні предмети, але не роблять її чистою цю ділянку. На жаль, це чинник, від якого у нас немає ніяких варіантів, що робити потім. Хімічні речовини, які опинилися в ґрунті, не можна замести, прибрати пилососом, вибрати руками. Лише деякі з них можна вилучити завдяки висадці спеціальних видів рослин. Така технологія називається фіторемедіація, коли висаджуються рослини, які в себе втягують одну з хімічних речовин. Але загалом територія буде залишатися забрудненою незалежно від того, чи буде вона замінованою, чи ні. Я не впевнений, що ми доживемо до того часу, коли забруднену територію, де б вона не була, можна буде вважати очищеною.  

Другий фактор - це руйнування ландшафтів. Вибухи, проїзд військової техніки, будівництво масштабних укріплень, які російські війська здійснюють вдовж лінії фронту - це все руйнування ландшафту. Порушується рух ґрунтових вод, відбувається ерозія на схилах, і в результаті якість цієї території для людини дуже сильно страждає. 

Далі, звичайно, пожежі. Вони не такі страшні, наприклад, у випадку, коли горять степи або луки, тому що такі екосистеми все ж готові відновитися після вогню. Звичайно, гинуть тварини, але загалом через якийсь час ця територія буде такими ж степами і луками. Але ліси переважно штучного походження, передусім ті, що розташовані в степовій зоні України, де зосереджена більшість всієї зони активних бойових дій, не відновляться після того, як догорять. Принаймні в нинішньому кліматі, я переконаний, що створити нові ліси на їхньому місці вже не можна буде. Звичайно, там відновиться щось інше, наприклад, степова екосистема, яка була до засадження. Але для людей, які народилися, наприклад, в місті Олешки, де з одного боку є Дніпро, а з другого – ліси, або в Ізюмі, Святогірську, Луганську, Сєверодонецьку, Рубіжному, ця зміна буде разючою, тому що вони ніколи раніше не знали настільки суворий степовий клімат, протягом життя їх від нього захищав ліс. А тепер цього лісу немає, тепер там просто згарище. А ніхто ж нічого не гасить, там все заміновано, зона активних бойових дій. Ліси горять аж доки їх не загасять дощі або не догорить до якоїсь межі, де далі вже лісу немає. Це дуже неприємний фактор, який буде мати значення для багатьох людей.
Серед більш вагомих речей варто назвати теракт на Каховській ГЕС саме для територій, які були затоплені. Наша організація вважає, що відновлювати водосховище не потрібно, тому території, які звільнились від водосховища - це землі, де є шанс відновити величезний природний ліс. Він вже зараз відновлюється. Я не говорю про території, які зараз звільнились від водосховища, але ті, що були затоплені, - це зона неймовірної катастрофи.

Фото: gettyimages

Звичайно, люди не були до такого готові. А от уявіть, це сезон розмноження всього живого, уявіть тварин на цих островах, Національний природний парк в "Нижньодніпровський" - 83 тисячі гектарів островів. Там були колони птахів, маса наземних тварин, і раптом кілька метрів води це все фізично змиває разом з деревами. Звичайно, фактично все тваринне населення від найдрібніших тварин в ґрунті, комах, і закінчуючи крупними тваринами, було просто змито в море. І лише окремі унікальні випадки, як біля Одеси на березі знайшли живу черепаху, тритонів, якась косуля на очереті допливла. Це одиниці тварин з мільйонів, які загинули в морі або просто захлинулися, коли ця вода з'явилася.
І тому це був неймовірний удар по довкіллю, адже він відбувся у сезон розмноження. І загалом це був один з центрів розмноження диких тварин на півдні України. Птахи створювали там колонії, повернувшись з Африки. Є декілька видів дрібних ссавців, які проживали тільки на цій території. Тобто значна частина всієї української популяції кількох видів ссавців, наприклад, сліпак піщаний, є лише в зоні затоплення та поряд з нею на невеликих територіях на півдні України і більше ніде в світі. Також є комахи, які зустрічалися тільки на цих островах і більше ніде в світі не були відомі. Це дуже трагічно, бо це все сталося одномоментно.

Звичайно, ця територія потребуватиме тривалого часу на відновлення. Так, там лишився очерет, там лишилися дерева, і воно виглядає так само зеленим, але воно більше не наповнене тваринним життям. Пройде багато років, перш ніж тварини туди зможуть повернутися в тій самій кількості, скільки їх було в Національному парку "Нижньодніпровський" до катастрофи.

Зараз тривають дискусії, чи відновлювати Каховське водосховище або ж дозволити природі взяти своє, відновити той сакральний Великий Луг і подивитися, що буде далі. Катастрофічність історії, про яку ми говоримо, в наших умах? І чи є це справді чимось трагічним для природи?

Насправді Великий Луг і колишнє Каховське водосховище – це те саме. Уся територія нижче Хортиці в минулому називалася Великим Лугом. Зараз ми вже навіть забули значення слова "луг", тому що українською мовою є слово "луки". Хоча раніше у нас було своє слово "луг", яке означало ліс, який затоплюється навесні, коли річка розливається. Тобто Великий Луг – це ліс нижче Хортиці, який щороку заливався, коли розливався Дніпро. 

Я думаю, що всі бачили різноманітні відео і читали статті в інтернеті про науковців, які досліджували протягом цього року, як відновлюється природа на місці водосховища. Це були і мої колеги з Української природоохоронної групи. Ми змогли отримати дозволи і туди потрапити, провести декілька експедицій. Дійсно, природа стрімко відновлюється, і це не дивно, адже в минулому на тій території кожного року було водопілля. Воно, звичайно, не приносило таких масштабних потрясінь, але якась зона вздовж берега таки змивалася, і рослини стрімко повертались. Тобто вздовж Дніпра завжди росли рослини, які готові швидко повернутися на нові відмілини. І от зараз вони виконують цю функцію - за пів року вони прекрасно почали заповнювати цей простір.

Цікаво те, що там, де раніше були ліси, якщо дивитися старі карти, зараз відновлюється ліс. Там, де раніше були луки, відновлюються луки. Нам дійсно не потрібно допомагати природі, вона сама відновиться на цій території. Але ж всі питатимуть не про це, а про те, як це вплине на різні галузі життя людей.

Ми переконані, що насправді Україна лише виграє від того, що перестане користуватися вже тепер колишнім Каховським водосховищем. Я чув від деяких чиновників заяви, що нам треба терміново повернути зрошення українцям. По-перше, не українцям, а тим, хто в них орендував ділянки. По-друге, вже другий рік ніхто там нічого не орендує, це замінована й окупована територія. Навіть якщо війна закінчиться зараз, невідомо, чи взагалі колись знову там можна буде обробляти територію. Ніхто там не сидить і не чекає зрошення. Коли ці території будуть розміновані, лише тоді стане зрозуміло, скільки того зрошення може бути потрібно. Але ці всі землі засолені через те, що зрошувалися водами степових річок. 

Фото: gettyimages

Каховське водосховище вбирає в себе не лише води Дніпра, а й річок, які сильно мінералізовані. Вода з цього регіону непридатна для зрошення, вона призводить до засолення ґрунтів, тому в будь-якому випадку через 10-15 років ґрунти прийшли стали б повністю непридатними. Тому це наш шанс змінити методи ведення сільського господарства і мати можливість продовжувати його тут, замість того, щоб просто добити цю територію зрошенням. Я вважаю, що сільське господарство, хай і таким радикальним і неприємним чином, але отримало шанс продовжувати тут господарство, проте без зрошення. 

Також чиновники кажуть, що нам потрібна Каховка для того, щоб працював водний транспорт. Через шлюзи ГЕС все одно можуть проходити тільки малогабаритні річкові судна, їм не треба водосховище Для малих суден воно теж не потрібне, адже через хвилі їм дуже небезпечно рухатися по водоймі. Тому для водного транспорту треба просто прочистити шлях, яким він зможе ходити принаймні до Запоріжжя. Водосховище йому лише заважало. 

Наступне - водопостачання. Досі хтось пише, що вода потрібна Нікополю, Енергодару, Кривому Рогу. Здається, всі вже зрозуміли, що Кривому Рогу провели водогін вже зовсім з іншого водосховища. Нікополь і Енергодар - як були побудовані до будівництва Каховської ГЕС на березі Дніпра, так вони і сьогодні стоять там. Я не розумію, для чого говорити, що водосховище треба для водопостачання Нікополя, коли він досі стоїть на березі Дніпра і має набережну. 
І нарешті енергетика. Каховська ГЕС давала 1% енергії, яка виробляється в Україні. Якщо 1% площі водосховища зайняти сонячними панелями, це повністю компенсує Каховську ГЕС. Те саме можна отримати, використавши у 100 разів менше території. Але ж Укргідроенерго дивиться на це не так. Вони думають: "У нас був на балансі величезний об'єкт, нам його зламали. Як буде класно зараз отримати кілька мільярдів на його відбудову". Але чи треба це нам? Я в цьому абсолютно не впевнений. Я просто хочу, щоб там відновилась природа, але також розумію, що ми реально виграємо, навіть якщо той 1% водосховища заставити сонячними панелями. Я готовий закрити очі на той 1%, якщо збережеться в природному стані 99 інших відсотків. Це шанс не тільки відновити можливість археологам досліджувати там. Цю територію можна якось інакше використати, можливо, вона не вся лишиться в природі. Може, там побудують нове місто, якесь ультрасучасне, і західні партнери вкладуть в нього десятки разів більше грошей, аніж в ту греблю.

Які перспективи будуть у східних областях, враховуючи безпекову ситуацію та екологічні виклики, які зараз там вже з'являються? 

На жаль, тут не так все оптимістично. Я впевнений, що південь України, зокрема Херсонщина, може мати краще економічне становище, ніж це було до теракту у Каховці. А от на Донбасі інша ситуація. Там фактично зруйнований величезний обсяг промисловості. За кількістю це, ймовірно, більшість всієї промисловості, яка в нас була. Передусім це вугледобувна промисловість, наприклад, "Азовсталь" - завод розміром більший, ніж Венеція, також величезний комплекс в Сєверодонецьку - 36 заводів хімічної промисловості.

Руйнування промисловості призвело до забруднення. Там на кожному з цих підприємств були сховища відходів, які не піддаються переробці, очисні споруди, сировина, продукція - це все руйнувалося і якимось чином потрапляло в довкілля. Звичайно, це неможливо було моніторити тоді, коли це відбувалося, та й сьогодні ми це не можемо робити. Проте це вже відбулося, тож ці заводи більше не забруднюють довкілля. Тобто в середньому збільшення кількості забруднень в регіоні, який завжди вважався у нас епіцентром екологічно небезпечної ситуації в Україні, нездорового довкілля і всіх можливих забруднень, тепер немає. Наприклад, Маріуполь більше не буде містом, де є смог і де люди виходять на вулицю, тому що їм нічим дихати. Звичайно, там інші проблеми, але цієї більше немає.

Я думаю, що коли ця територія нарешті стане доступною, західні партнери допоможуть нам відновлюватися. Але ніхто не буде будувати заново радянську Азовсталь або хімічні заводи Сєверодонецьку так, як їх будували в СРСР. Їх будуть будувати сучасними, і вони будуть менш шкідливі для довкілля. Я уявляю, що жити і працювати у відновлених містах сходу України буде значно безпечніше, ніж це було до того, як це все було зруйноване. На жаль, це відбувається шляхом таких неймовірних потрясінь і людських трагедій.

Проте я не вірю в те, що будуть відновлені саме ці міста. Я можу уявити, що будуть поряд побудовані новий Бахмут, новий Сєверодонецьк, нова Авдіївка. Зараз ці міста перетворені на гору будівельного сміття. Куди його діти? І для чого його кудись дівати, засмічуючи іншу територію, якщо простіше просто поряд побудувати нове місто? Хто буде виколупувати десь з бетону, з-під землі комунікації і їх ремонтувати? Це нереально. Набагато дешевше буде побудувати поряд нові міста, які будуть сучасними. Але, на жаль, якщо все піде таким шляхом, то це будуть нові благополучні міста на фоні руїн колишніх міст. На відміну від Херсонщини, це зовсім інша картина, яка передбачає благополучне майбутнє. 

Якщо розглядати компоненту, яка страшенно всіх лякає, - атомні електростанції і Чорнобильська зона, чи поділяєте ви застереження, які стосуються зараз умовно мирного атома?

Я взагалі ніколи не вірив в мирний атом. Незадовго після того, як я народився, стався Чорнобиль. Звичайно, я цього не можу пам'ятати, але я дуже добре розумію, що це найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Щодо Чорнобильської зони є дві сторони питання: з одного боку, туди не можуть більше повернутися люди, а з іншого боку, - це світовий приклад того, як природа може відновитися там, звідки пішла людина. Це оаза дикої природи на цей час, але ж ніхто з нас не хоче таку оазу розміром в половину області десь в районі Енергодару, наприклад. 

Сам факт потужного ядерного вибуху — це погано. Я сподіваюся, цього не станеться, але загроза все одно лишається. Тож треба щось робити, аж поки не зникне той останній відсоток загрози. Проте якщо виникне будь-яке радіаційне забруднення, навіть в разі мінімальної аварії, треба дивитися, який це регіон. От південь України, де розташована Запорізька АЕС, - це посушливий регіон, степова зона. Я думаю, ви бачили супутникові знімки, на яких добре видно, що вся лінія фронту зелена. Це ж не випадково, це не місячний ландшафт. Рослини, які ми умовно в побуті називаємо бур'янами, а науковці - інвазійними видами, наприклад, маслинка, акація чи амброзія, пішли переважно з посушливих регіонів Північної Америки. У нас вони колись з'явилися, але ми не давали їм розростатися, вони росли тільки вздовж доріг. На полях щороку все переорювалося, а кожен з нас в себе на подвір'ї їх вириває. Але уже другий рік у тому регіоні ніхто нічого не переорює і не вириває, уся ця територія покинута. 

Якби радіаційне забруднення сталося в посушливому регіоні на півдні України, куди прийшли чужорідні сухостійкі і дуже агресивні види рослин, і нам би довелося покинути цю територію, оце було б значно гірше, ніж Чорнобиль. Тому що ця ділянка би не стала прекрасними лісами з бобрами, вовками, зубрами і ведмедями, якою є Чорнобильська зона. До речі, Чорнобильська зона – це Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Це заповідна територія, яка заслужила за 30 років цей статус, вона краща за будь-який інший заповідник в Поліссі. Ця зона захищена не тільки службою охорони, а й радіацією, через що туди ніхто не потрапляє.

Так от на півдні України не буде такої оази, якби десь відбулося забруднення, бо все просто заросте акацією, маслинкою і амброзією. Тому мова навіть не про радіацію, а про те замінування, яке зараз тотально створює таку зону заростання цими видами на півдні. Коли закінчиться війна, заміновані території умовно на якийсь час стануть зонами відчуження, територіями, куди небезпечно заходити, аж поки їх не розмінують. У Середній Азії є такі приклади, але вони не схожі на наші. А от в Європі такого ще не було. Ми не знаємо, як ми з цим будемо боротися. 

Кабмін уже другий рік каже, що ці масштаби замінування швидше за все потягнуть роботу з вилучення вибухонебезпечних предметів на наступні мінімум 70 років. Справа навіть не в тому, що ми з вами навряд чи проживемо ще 70 років, а в тому, що буде з цими територіями через цей час Уявіть, через 70 років хтось захоче розмінувати наступну ділянку, а там вже міни глибоко під землею або снаряди під корінням старих дерев. Це означає, що треба буде це все спалювати для того, щоб потім в землі шукати вибухівки. Я думаю, що з великою вірогідністю найбільш забруднені вибухами місця в Україні ніхто не буде розмінувати. 

Фото: gettyimages

Я спілкувався з представником Єврокомісії Торстеном Воллертом, який відповідає за відновлення України, і він сказав, що ті зелені ліси навколо Берліну стали такими, тому що там все заміноване. Німці їх навіть не гасять, коли там щось горить, адже там все вибухає. Їм простіше було просто вирішити, що навколо міста будуть прекрасні дикі зелені ліси. Вони їх мали або спалити, щоб розмінувати, або більше не втручатися в природу і дозволити відновлюватися їй самостійно. І Берлін - це не якась країна третього світу в Азії, Африці або Латинській Америці, це одна з найрозвинутіших країн Європи, і навколо столиці вони мають заміновані ліси, де можна ходити лише безпечними стежкахми. Я думаю, що нас чекає майбутнє, в якому ми повинні вже зараз припускати, що частина нашої країни після звільнення залишиться в природі, але ми з вами туди потрапити не зможемо.

А наскільки все те, що відбувається на території нашої держави, зараз вкладається в загальносвітовий тренд, концепт і взагалі візію майбутнього? Ми живемо в час, коли природоохоронна діяльність є такою мейнстрімною, коли уряди збираються для того, щоб вирішити питання кліматичних змін і навіть домовляються про щось на цьому тлі. Водночас в Україні відбувається те, що відбувається. Як ви комунікуєте зі своїми закордонними колегами? Які пропозиції є у них, і чи розуміють вони, що те, що є в Україні, все одно позначається на загальному стані нашої планети?

Тут, боюсь, в мене немає однозначної відповіді. Нещодавно була презентація рекомендацій, які розробила міжнародна робоча група на вищому рівні з аналізу наслідків війни для довкілля. Ця робоча група думає і про збитки, і про рекомендації, як в Україні поводитися в різних ситуаціях. Ця доповідь була представлена українським громадським організаціям, а потім і президенту. Міжнародна робоча група складається переважно з міністрів або екс міністрів західних і північних партнерів України, які за своїм фахом є екологами. Є певна співпраця, коли вони планують яким чином допомагати Україні. Це одна частина.

Друга частина - є поступова і, як на мене, поки що невдала робота над планом відновлення України, бо кожен у країні намагається всунути у нього все, що хочеться йому, а не те, що є відновленням. Ви прекрасно уявляєте, які нині відбуваються руйнування. А в плані відновлення може бути, наприклад, якесь будівництво в Хмельницькій області або дороги в Закарпатській області - це не має відношення до руйнувань. Тобто зелене відновлення України не має шкодити довкіллю, а відновлювати щось краще, ніж було. У слові "відновлювати" передбачається увага до того, що було зруйновано, пошкоджено, втрачено. У проєкті відновлення України має бути лише відновлення того, що було зелене, або компенсація того, що було зруйноване. Я дуже сподіваюся, що фінальна версія проєкту відновлення України, яка буде мати фінансову підтримку західних партнерів, буде такою, що відповідатиме і зеленому критерію, і уявленням про те, що це відновлення, а не просто чиїсь фінансові інтереси.

До нашої організації часто звертаються за коментарями різні зарубіжні організації, і це, чесно кажучи, має майже односторонній характер. Дуже багато кому треба проконсультуватися, що тут реально відбувається, і з цього я розумію, що насправді специфічні природоохоронні й екологічні організації в кожній державі розуміють, що екологічна ситуація в Україні дуже сильно погіршується. З іншого боку, є довкілля глобальне. Наприклад, коли горять Чорнобильські ліси, дим летить на інші країни, коли відбуваються вибухи боєприпасів, і ця вся хімія опиняється в повітря, воно теж летить в інші країни, також забруднення, які осаджувалися на дні водосховища після підриву Каховської ГЕС, викинулися в море і дотекли до берегів Болгарії, Румунії, Туреччини. Вони розуміють, що вплив стосується їх теж, і вони теж страждають від нападу Росії на Україну. Але люди в інших державах все одно дуже погано уявляють, що у нас тут відбувається. Наприклад, найчастіше мої колеги з інших країн або іноземні журналісти питають, чи можу я бути їхнім гідом в зону бойових дій. Ми з вами розуміємо, що це неможливо через дуже багато причин, але люди регулярно ставлять такі запитання.

Я розумію, що люди в інших державах попри всі ці жахливі відео обстрілів, кадри зруйнованих Бахмута, Мар'їнки чи Авдіївки, всього не усвідомлюють. Вони чомусь всі впевнені, що можна просто приїхати і на все подивитися самим. Іноземці не розуміють, що це все знімають солдати, які самі перебувають в зоні бойових дій, що це є військові хроніки з бойових дронів. Це не значить, що може приїхати журналіст і зняти класне відео з дрона в Авдіївці. Справді існує дуже великий інтерес в усьому демократичному світі до того, що відбувається в Україні, вони турбуються про нас, але не вдаються в подробиці, а отже і не дуже розуміють, як нам допомогти.