Росію залишили на обіді, але не дають їсти

Рішення ПАРЄ про позбавлення Росії права голосу не стало несподіванкою. Ще майже за місяць до події депутат Держдуми РФ Леонід Слуцький радив своїй країні превентивно вийти з ПАРЄ, щоби не бути „вигнаною під свист і улюлюкання залу”. Відомство Лаврова до мудрої поради не дослухалось – чи, ймовірніше, отримало наказ „стоять до конца”.

„Превентивні заходи” обмежились нашвидкуруч спакованими валізами, і скромною відсутністю на отому самому засіданні, де можна було почути „свист і улюлюкання”. Росію не виключили з організації – хоч щастя від того їй мало. Тепер представники РФ зможуть почувати себе в ПАРЄ учасниками урочистого обіду, які можуть сидіти за столом поруч з іншими – проте їсти їм не дозволено.

Рішення ПАРЄ, є, до певної міри, сатисфакцією для України – щоправда, головно моральною. Сюжети на ТБ і статті на других-третіх шпальтах світової преси назвуть події в Криму своїми іменами – аннексією, агресією, зневагою до суверенітету і прав корінного народу. Хоч при тому рішення це не прибере, звісно, російські війська з півострова, і не додасть впевненості багатим інвесторам, які думають над можливим вкладенням капіталів у одну достатньо ризиковану країну.

А от для Росії це явна і беззаперечна поразка. Для професійних дипломатів – це гучний ляпас, значення якого вони чудово розуміють, не залежно від того, що там скаже Лавров. Для бізнесменів – тих, котрі виробляють і торгують, а не дерибанять – це звуження вікна можливостей, завдяки колосальним репутаційним втратам країни, які унеможливлюють адекватну співпрацю з закордонними партнерами, отримання західних інвестицій і т.д.

Бо якщо сьогодні країну фактично виключили з ПАРЄ – завтра щодо неї можуть ввести „третю стадію” санкцій і програму „газ в обмін на консерви”, післязавтра країна введе алтин – і примусить вести у ньому розрахунки, обмінявши долари за курсом один до одного, а через тиждень націоналізує приватні підприємства з „ворожим капіталом”. І подібний настрій у західного (і внутрішнього російського) інвестора може стати „пророцтвом”, що саме забезпечує свою реалізацію.

Чим вищі політичні ризики – тим стрімкіше тікають гроші, а чим менше сторонніх грошей в країні – тим химерніші економічні рішення може безкарно приймати влада. Рясні весняні струмки капіталу, котрий потік з Росії в далекі краї після весняної туристичної акції „зелених чоловічків”, ще довго не обміліють – в тому числі, і завдяки рішенню ПАРЄ.

А для адекватних людей в Росії сьогоднішнє рішення – це прикре й гнітюче підтвердження того, що їхня і так не надто феєрична домашня Євразія потроху мігрує в якусь небачену Афразію, і рух цей тектонічний і незворотний. Як незворотнім є рішення Путіна приєднати Крим до Росії – і небажання ЄС та США погодитися з новими правилами геополітики, які вигадали в Москві.

Росія опиняється в дедалі глибшій ізоляції – і це цілком заслужено. А на самоті, як відомо, є можливість продемонструвати й найгірші риси характеру. Не те, щоби влада Росії колись всерйоз ставилась до європейських інституцій, але формальне „збереження обличчя” все-таки практикувалось. Тепер, коли європейське дзеркало відвернули від Росії, зберігати пристойний вираз немає жодної потреби. Тому доля внутрішньої російської опозиції викликає щирий жаль.

Тішитись тим, що відбулося, можуть тільки російські „штатні патріоти” – ті, що все життя готові провести у обложеній фортеці. Бажано, на посаді інтенданта, а не захисника стін.