Путін лякає світ безконтрольним розповсюдженням ядерних технологій

23 травня інформагентства повідомили, що Росія допоможе „створити Індії атомну галузь”, що включатиме не тільки ймовірне будівництво АЄС, але й підготовку фахівців із ядерних технологій.

29 травня іранське інформаційне агентство ІРНА процитувало слова представника Організації з атомної енергії Ірану Бехруза Камальванді про те, що Іран і Росія „вирішили звести ще дві АЕС у Бушері”.

Фактично, впродовж одного тижня Росія погодилась передати невизначені обсяги ядерних технологій двом країнам, одна з яких – Індія – не підписала Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а інша – Іран – виконує його якось дуже вже непевно, викликаючи регулярні побоювання як МАГАТЕ зокрема, так і світової громадськості загалом.

Безумовно, обидві країни і без того володіють ядерними технологіями – а Іран перші знання про ядерні реактори взагалі отримав від США, ще в часи, коли там був "корумпований" шах, а не праведні мулли. Певні договори про співпрацю у ядерній галузі є і між Індією та США.

Можливим є також певний чисто економічний інтерес – росіяни, ймовірно, пробують „підсадити” максимум споживачів на використання російського ядерного палива від ТВЕЛ на противагу продукції американської Westinghouse.

Проте момент, в який пролунали ці новини, наводить на інші роздуми. Пропозиція Індії прозвучала якраз тоді, коли антиамериканський лідер досить-таки націоналістичної партії "Бхаратія Джаната" Нарендра Моді тільки-но виграв вибори. І не встиг  він сісти у прем’єрське крісло, як на горизонті намалювались російські друзі зі своїми атомними та безвізовими ідеями. Схожа по суті історія трапилась і з Іраном – досить було ірано-амеркансьим стосункам трохи потепліти, а іранському керівництву задуматись про перспективи власного експорту вуглеводнів – як російські друзі, котрі не надто поспішали з реалізацією Бушеру-1, миттю заговорили про Бушер-2 і Бушер-3.

Складається враження, що Росія робить усе можливе, щоби створити враження легкого подолання наростаючої міжнародної ізоляції. І йде найпростішим радянським шляхом – просто купуючи „вірних друзів”. А оскільки витрачати на це нафтодолари, за радянським зразком, Путін не хоче – то  й доводиться використовувати останній козир з арсеналу, ядерні технології. І жалюгідні спроби „великої держави” купити союзників можна було б ігнорувати – якби не одне „але”.

Яке полягає в тому, що ніхто до ладу не знає, які саме технології збирається передавати Росія, в арсеналах якої десятки і сотні гидких штук, розроблених в часи холодної війни для гарантованого знищення максимальної кількості населення „безумовного противника”. І штуки ті можуть потрапити у далеко не найспокійніші місця нашої планети – з яких можуть розповзтися взагалі куди завгодно. А боротись з цим доведеться вже усьому людству, а не тільки ентузіастам „вставання з колін”, котрі в обмін на красиву картинку з телекамери і правильне голосування „союзників” в Генасамблеї готові вчинити речі, робити які явно не варто.