Грузія готова заради тролінгу Саакашвілі відмовитися від НАТО

"Я можу сказати з повною упевненістю, що в Грузії не буде політичних переслідувань. Політичним і моральним гарантом цього буду я". Про це на першій прес-конференції в ролі президента Грузії – ще восени минулого року – заявив Георгій Маргвелашвілі.

Він, схоже, виявився "справжнім господарем" свого слова. Бо з кожним наступним тижнем риторика мінялася – і невдовзі Саакашвілі запропонували навідатись до прокуратури у якості свідка у справі про смерть Зураба Жванії. Який чи то трагічно загинув, чи був вбитий 9 років тому – якщо хтось забув. Потім – ще у парі-трійці справ, відношення до яких Саакашвілі не мав і мати не міг. Врешті, кількість справ, у яких Саакашвілі мав свідчити, довели до 10. Екс-президент тримався скромно й невимушено, працював у поті чола в США, і на зустрічі з грузинськими правоохоронцями не поспішав.

І от – 28 липня головна прокуратура Грузії повідомила про пред'явлення обвинувачення колишньому президенту Михайлу Саакашвілі. Ну і кільком високопосадовцям його періоду – за компанію.

Суть кримінальних справ доволі розпливчаста. За даними грузинської прокуратури, справи порушено через перевищення повноважень, придушення антиурядових протестів у Тбілісі в листопаді 2007 року, а також по факту «захоплення телеканалу «Імеді». А також якогось майна Бадрі Патаркацишвілі. Уже 2 серпня Саакашвілі вирішили взяти під варту, а вчора – пообіцяли оголосити в міжнародний розшук. Повторюючи одну й ту саму мантру: „Михаїл Саакашвілі є одним з пересічних обвинувачених”.

Жодним чином не беручись визначати ступінь вини екс-президента Грузії у всіх інкримінованих йому епізодах, можна все-таки констатувати, що гіпернастійливий інтерес до нього з боку грузинських правоохоронців виглядає дещо дивно. Якщо людиною починають цікавитись з приводу однієї справи десятилітньої давності – це може бути співпадінням. Якщо ж одномоментно вилазить десять подібних справ – не виникає сумніву, що це комусь таки дуже треба. Звичайно, можна закинути, що „підступитись” до Міхо в період його президентства прокуратура не могла. Але якщо мова з самого початку йшла саме про свідчення у якісь справі, та ще й такій важливій, як ймовірне вбивство прем’єра – думаю, проблем би в прокуратури не виникло, і свідчення дав би навіть президент. Якщо ж від початку Саакашвілі підозрювали у співучасті у всіх цих „ділах давно минулих днів” – то чому ж розповідали про його статус свідка? Боялись Міхо, який вже хтозна скільки не живе в Грузії?

Власне, і кримінальна справа проти Саакашвілі теж не страждає свіжістю – від історії з „Імеді” і розгону демонстрації в 2007 минуло повних 7 років. Чому принципові слідчі так довго чекали на те, щоб закрити чи почати розшук „пересічного обвинуваченого”?

Зрозуміло, що при такому сумнівному кримінальному підході Захід вирішив заступитися за Саакашвілі. Небезпідставно підозрюючи, що мова йде все-таки не про суд, а про розправу. І чітко оголосивши ціну, яку сьогоднішньому грузинському керівництву доведеться заплатити за свій маленький тріумф.

Зокрема, для початку Держдеп США по-дружньому порадив грузинському керівництву зосередитись на „будівництві майбутнього держави” (а не зведенні старих порахунків – читалося між рядків заяви).

Потім колишній помічник заступника держсекретаря США Метью Брайза вже менш дружньо натякнув, що наближається вересневий саміт НАТО, на якому Грузія повинна отримати ПДЧ, а у зв'язку з викликом Михайла Саакашвілі в прокуратуру учасники альянсу „кажуть, що Грузія, може, і не заслуговує ПДЧ, оскільки там має місце політично мотивоване і виборче правосуддя”.

А далі все пішло суцільним потоком. Президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес заявив, що виклик Саакашвілі на допит може не тільки перешкодити отриманню ПДЧ, але й подальшій євроінтеграції країни. Глава МЗС Швеції Карл Більдт назвав переслідування Саакашвілі на батьківщині "політикою реваншу" і попередив про можливі негативні наслідки. В тому числі – і в плані євроінтеграції. І все це, слід завважити, було ще до рішення взяти Саакашвілі під варту. Під яку він, будучи в тверезому глузді і уникаючи грузинських гір та російських полів, ніколи, звісно, не потрапить

Якщо спробувати описати ситуацію просто, то складається враження, що заради задоволення „макнути” (бо посадити – ніхто не дасть) Михаїла Саакашвілі нова грузинська влада готова пожертвувати хорошим шматком майбутнього країни. Безвідносно до гріхів та заслуг „друга Міхо”, подібна позиція не свідчить ні про альтруїзм, ні навіть про здоровий глузд.

І все у цій історії „рядового злочину” і „рядового покарання” могло б виглядати цілком райдужно, якби не один простий факт. За історію, яка попахує тривіальним фарсом зі „страшною помстою”, платити доведеться не тільки, а може навіть не стільки президенту Маргвелашвілі і екс-прем’єру Іванішвілі. Рахунок буде поділений між усіма мешканцями Грузії – не залежно від того, хочуть вони бачити Саакашвілі за гратами, чи ні.