Як Україна може припинити годувати Донбас

Вчорашня операція Порошенка у парламенті під назвоню "особливий статус Донбасу-ратифікація ЄС" реалізувалася досить ефективно. Але навіть в закритому режимі ці закони не пройшли спокійно повз громадськість. У людей виникає чимало питань і одне з них "чому ми повинні годувати терористів, які вбивали наших хлопців". Звичайно, у цьому формулюванні крім емоційної і справедливої сторони є ще економічно-доцільна.

Закон вже прирівняли до “мінських угод” і іменували “рамочним”. Тобто без додаткових законів та рішень уряду сам по собі він нічого не вирішує. Відсутність цифр, сум та алгоритмів дій це додатково підтверджують.

Зокрема в законі "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" більшість обурює те, що регіони будуть отримувати кошти на розвиток з державного бюджету України.

Стаття 7 зазначає, що "держава надає підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей”. Щоправда це фінансування буде регулюватися певною державною цільовою програмою. Також для забезпечення економічного розвитку регіонів, місцева влада повинна укладати угоди і подавати їх в Кабмін та інші міністерства та державні органи.

Вже сьогодні прем'єр Арсеній Яценюк спробував пояснити цю обурливу дотаційну функцію держави для територій, які зараз контролюються терористами.

Так, закон передбачає обов'язокове фінансувати з держбюджету на 100% всі витрати по відновленню окремих територій Донецької та Луганської областей. Але фінансування буде йти тільки в ті регіони, які контролює українська влада і з яких вона отримує податки.

“Забирати гроші у Львова, Полтави, Київа, Житомира, у пенсіонерів України, лікарів, вчителів і відправляти просто на відновлення, де ці гроші будуть розкрадені російськими терористами, уряд не буде”, - сказав прем'єр.

Також уряд вигадав схему фінасування відновлення зруйнованого Донбасу. За словами Яценюка, він дав доручення Міністерству фінансів підготувати законопроект про створення спеціального фонду відновлення окремих територій Донецьких і Луганських областей. Наповнюватися фонд буде з пожертвувань українських олігархів, за рахунок міжнародної донорської допомоги та коштів держбюджету, але тільки в разі відновлення повного контролю над усією територією.

Щодо грошей, які потрібні на відновлення Донбасу, то сума в заявах урядовців постійно зростає в геометричній прогресії. Яценюк останній раз нарахував, що для цього потрібно вже не прогнозовані 8 млрд грн, а такаж сума тільки у валюті тобто $8 млрд.

Донбас залишає всіх голодними

Звичайно є статистика, яка показує, в який мінус виходить бюджет с дотаціями Донбасу. Це і розвінчання вигаданого міфа про “Донбасс кормит Украину". Дотації (різниця відрахованих з регіону в держбюджет коштів і отриманих з нього) Донецької області в 2012 році 9,25 млрд, Луганської — 5,07 млрд грн, що є найбільшим “мінусом” серед регіонів (крім Києва). Хоча в такому пласкому розрізі оцінювати дотаційність регіону некоректно.

Більш адекватний показник, дотації на душу населення. В Донецькій області вони склали 2126 грн на людину, в Луганські — 2262 грн. Тут результати вже трохі кращі, 21 та 22 місце серед 26 регіонів, включаючі анексовані Крим і Севастополь. В список прибуткових регіонів (6 прибуткових областей за данними 2012 року) Донеччина та Луганщина не входять.

На думку доктора економічних наук, голови Центру ринкових реформ Володимира Ланового систему асигнувань в регіони з центрального бюджету треба докорінно змінити. “Щодо фінансування окремих регіонів, потрібно визначити депресивні регіоні в яких немає бізнесу, капіталу, промисловості, але живе чимало соціально незахищеного населення. Там потрібні спеціальні програми допомоги депресивним регіонам, а не всім областям надавати асигнування с центральнгго бюджету. Це абсурд. Треба зробити так щоб міста себе окуповували”, - розповів він Еспресо.TV.

Інший подразник суспільства — систематичні, але нелогічні з економічної точки зору дотації на вугільну промисловість. За програмою “Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції” на дотації держшахт було виділено 15,2 млрд грн, в 2014 році планується виділити понад 13 млрд грн.

Середньорічна ціна на тонну видобутого держпідприємствами вугілля в 2013-му склала порядку 500 грн, а середнена собівартість видобутку однієї тонни досягла 1357 грн. За іронією долі саме, терористичні ініціативи “ополченців” з Донбасу змушують український уряд ставити вугільну газуль на економічно обгрунтовані рейки. Через блокування шахт держава вимушена закупати вугілля в інших країн (зокрема вже є контракт з ПАР), але навіть інмпортна ціна, враховуючи доставку, виходить меншою ніж власний видобуток.

За словами Ланового, такуж саму проблему у 90-ті роки мала Польща, але змогла її успішно вирішити. “Там був свій Донбас, який вони 10 років модернізували. Повивозили всі ці підприємства старого типу, а собі залишили високотехнологічні підприємтсва. Україні без цього не можна”, - вважає економіст і наголошує, що для повної модернізації підприємств Донбасу треба 4-5 років, але тільки в синергії з реформами.

Також Лановий наголошує, що на Донбасі залишились у радянський спадок старі підприємтсва, які просто неефективні. “Є певні підприємтсва, певних галузей, яких в економіці цивілізованого світу навіть вже не інсує. Коксохімічна галузь, збагачування руди, флюсні виробництва”, - додає він.

Ці неповні та вирванні з загальної статистичної картини цифри показують діагноз регіону, але не відображають повний стан речей. В регіоні знаходяться великі промислові підприємства та експортери, які приносять валютну виручку в країну. “Щодо валютних надходжень, то металургія, яка знаходиться на Донбасі дає значну частину валютних надходжень і це будуть великі втрати. Але з точки зору перспективи, ця металургія — вчорашній день. Це погана якість та слабка конкуренція на світових ринках”, - вважає Лановий.

На його думку гіпотетично відірвати і перебудувати економіку Донбасу від України можна, але складно перш за все через енергоресурси. Країні слід змінити енергетичну стратегію і передивитися залежність від первних ресурсів. Також слід перестати чіплятися тільки через соціальну важливість за невигідний видобуток енергоресурсів.

Іншим аргументом, який слід врахувати прихильникам теорії "навіщо нам кормити терористів" є те, що регіон не покинули всі мирні жителі. А якщо ми повністю відмовимось від донорських функцій, як материнська держава регіону то в нас в рази збільшиться кількість переселенців, які так само потребуватимуть соціальних витрат. Бо, як вже показала практика, "братська Росія" не дуже то і шанує зросійщенних українців, які вирішили пошукати кращої долі у східного сусіда.

Та і ефективність працездатного населення у власному регіоні більша. Інфляція, спад економіки та споживчих настроїв наштовхують на думку, що інші регіони не витримають велику кількість переселенців, які, скоріш за все, будуть пробувати свої сили як приватні підприємці.

Чому такий статус Донбасу зараз потрібен Україні. По-перше, хоч такою ніби-то капітуляційною ціною він Україні в економічному плані вигідний. Гроші, військова техніка, які хаотично в швидкому режимі виділялися для АТО були тягарем для бюджету. Війна це завжди великі витрати, а в Україні зараз чимало шпаринок, через які гроші зникають, і досить мало тих, через які  потрапляють в країну. Стан хоч і хиткого, але перемир'я дозволить більш зважено і цілеспрямовано формувати витрати на оборону країни.

По-друге, така ситуація дає уряду шанс перебудувати економіку країни і регіону і відійти від кластерності, сформованої в радянські часи за принципом розміщення ресурсів.

Економіка побудована на залишках великих радянських промислових підприємств неефективна. Щоб підприємства стали самоокупними, фінансування будь-якої галузі економіки з бюджету треба закрити назавжди. Зараз ми маємо шанс перевести економіку Донбасу на ринкові механізми і довести фактично жителям регіону "хто кого годує" або як слід працювати щоб себе годувати.

“В Україні 60% промисловості збиткова і ніхто не ставить питання про реорганізацію. Так все і тягнеться завдяки корупції, субсидіям і дотаціям, по якимось списанням боргів. Не буває такої ринкової економіки. Якщо немає фінансової відповідальності - немає фінансової прибутковості і немає ніякого розвитку”, - резюмує економіст Лановий.