Що Порошенку варто перейняти в імператора Мейдзі, а українцям у японців

Якихось 100 років тому вона видавалася жителям Російської імперії (до котрої тоді входила більшість українських земель) небагатою, хоча й сильною і організованою країною, а ще за 50 років до того, було ще гірше – не просто бідні, а ще й відсталі…

Проте як виявилося, при нормальному керівництві, готовності наполегливо працювати і вчитися, проблеми відсталості, а згодом і бідності швидко долаються.

Японці завжди були гордою нацією з високим почуттям гідності, свято переконані, що їхня країна прекрасна і особлива, а навколо живуть темні варвари, від яких може бути тільки шкода для національної культури. "Варвари" з такою думкою не погоджувалися і мріяли якось потрапити на острови та налагодити з ними торгівлю, а японці цьому всіляко пручалися.

Проте в 1854 році "варварські" американці припливли на небачених кораблях з нечуваною зброєю і примусили таки гордих японців дозволити торгувати з закордоном. Японці почувалися вкрай приниженими але діватися було нікуди. Країну відкрили.

Ситуація, до певної міри, нагадує сучасну Україну, коли Міжнародний валютний фонд переконує навести порядок в державному бюджеті, запровадити єдину ціну на газ і нарешті переформатувати систему соціальної допомоги, щоб налаштувати її на допомогу бідним, а не перехресне субсидування багатих. Але українці (немов японці позаминулого століття) всіляко пручаються, покликаючись на національні традиції життя в бюджетному хаосі, з різними цінами на газ і соціальною допомогою від держави для всіх, як багатих так і бідних. От така у нас національна традиція.

Європейські купці в уявленні японців; Кораблі адмірала Метью Перрі біля берегів Японії, 1854 рік; Адмірал Перрі на японській картині

У японців теж були свої традиції, наприклад уникати контактів з іноземцями, і коли їх таки примусили відкрити країну для торгівлі, то хоча апокаліпсис не настав, а скоріше навпаки, країна почала розвиватися, тим не менше вони залишилися вкрай ображеними. І ображалися б іще довго якби не прийшов до влади молодий імператор Муцухіто, який вирішив, що ображатися це не наш (в сенсі не японський метод) і взявся за реформи.

Політичний курс нової влади був чітко і зрозуміло викладений в клятві імператора в 1868 році. Де зокрема говорилося:

1. Будуть організовуватися громадські збори і всі державні справи будуть вирішуватися у відповідності з громадською думкою.
2. Правителі і піддані повинні одинаково присвячувати себе служінню народу.
3. Військовим і цивільним чинам, а також простому народу  буде надано можливість виявити особисту підприємливість і активність.
4. Будуть усунуті всі погані звичаї минулого і всі дії влади будуть відбуватися на основі справедливих законів.
5. Корисні знання будуть запозичуватися у всьому світі.

Здавалося б елементарно, проте для тодішньої Японії така програма стала справжнім переворотом. Більше того, можна відзначити, що наприклад в Україні, якось не доводилося чути від влади обіцянки вирішувати всі державні справи згідно з громадською думкою, тим паче заклику до громадян виявити особисту підприємливість та активність. Проте щоб закликати українців запозичувати знання у всьому світі і використовувати у себе в країні годі й говорити – українці вкрай скептичні і воліють триматися своїх, дідівських методів.

Імператор Мейдзі; Європеїзовані Японці; Токіо часів економічного буму 1880-х років

А між тим, імператору Мейдзі це вдалося. І японці поступово взялися до справи. Щоправда не обійшлося без спротиву. Самураї – стан воїнів, а одночасно, привілейовані пільговики, які фінансувалися попереднім режимом, трохи попручалися, але зрештою удача та прихильність японців була на боці молодого імператора.

Держава активно взялася за економічні реформи. Запросили консультантів з Великої Британії, США та Німеччини, відправили тисячі молодих японців вчитися на Захід. Створили воєнну академію де навчання велося англійською. Створили національне інформаційне агентство і почали видавати газети – японці повинні були бачити світ своїми очима, чи принаймні очима японських журналістів, а не слухати переповідки з чужих вуст.

Потроху справа пішла. Вже у 1872-му, за чотири роки після проголошення курсу на реформи, була збудована перша залізниця. Влада пропагувала європейський стиль в одязі і манерах, кімоно та різноманітні вишиванки почав замінювати європейський костюм. Була запроваджена конституція, двопалатний парламент за англійською моделлю і свобода совісті.

Щоб збудувати армію і флот довелося стати на горло національній гордині і піти в науку до німців, англійців  та американців.  

Крок за кроком економіка почала зростати. Щоправда, тут  допомогла японцям традиційна звичка, що треба добре і багато працювати.  Як не дивно це може видатися українцям, багато працював і сам імператор. На відміну від українців,  японці переконані, що навіть високий начальник повинен на посаді не просто насолоджуватися життям і отримувати задоволення, а інтенсивно і головне ефективно працювати. І імператор тут подавав приклад. За кілька перших років правління він понад 100 разів здійснив поїздки в найвіддаленіші регіони Японії. Для розуміння що це означає, ватро зазначити, що  його попередники з клану Токугава за 260 років правління тільки три рази покидали столицю.

Перша японська залізниця, 1872 рік;  Японське обличчя модернізації – міст та авто; Броненосець «Мікаса» - флагман японського флоту, 1905 рік.

Не відставали і пересічні японці. Вони завзято працювали. Більше того, в Японії було запроваджено Григоріанський календар і скорочено кількість вихідних, що сприяло більш інтенсивній праці. Україна поки рухається в іншому напрямі – навіть незважаючи на війну та економічну кризу уряд проголошує 9-ти денні новорічні канікули, а українці продовжують завзято святкувати всі можливі свята як за старим, так і за новим стилем. Відверто кажучи, в нинішні важкі часи українцям не завадило б трохи японського трудоголізму.

Готовність влади до реформ, розумне але активне запозичення набутків заходу, захист прав власності, справедливий суд і інтенсивна праця всіх японців від імператора до пересічного трударя дала можливість Японії стати потужною країною. Вже за якихось 25 років після початку реформ Японія змогла розгромити в 1905 році на Тихому океані Російську імперію, яка в ті давні часи входила в п’ятірку найпотужніших держав світу. Так що, до досвіду японців варто придивитися дуже уважно.